Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №604/352/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/352/26Головуючий у 1-й інстанції Сіянко В.М.

Провадження № 33/817/326/26 Доповідач - Ваврів І.З.

Категорія - ч.5 ст. 126 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З.

з участю: захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Полянчука В.Б

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Полянчука В.Б. на постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП і застосовано відносно нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень в дохід держави, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Як визнав суд, 14 березня 2026 року о 12 год. 02 хв. на автодорозі М30 191 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Renault Megan, реєстраційний номер НОМЕР_1 не маючи права керування транспортними засобами, так як не має посвідчення водія відповідної категорії, вчинив дане правопорушення повторно протягом року, чим порушив п. 2.1 (а) Правил дорожнього руху.

В апеляційній скарзі захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвокат Полянчук В.Б. вважає постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою, однобічністю проведеного судового розгляду, без додержання принципу верховенства права, законності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Зазначає про те, що суд першої інстанції в порушення вимог Закону належним чином не з`ясував обставини справи, розглянувши справу відносно ОСОБА_1 поверхнево.

Вказує на порушення права на захист та недотримання вимог ст. 6 Конвенції при розгляді справи відносно ОСОБА_1 судом першої інстанції.

Звертає увагу, що суд першої інстанції в порушення вимог закону, розглянув справу у відсутності ОСОБА_1 , чим грубо порушив процесуальні права останнього та продемонстрував спрощений підхід до розгляду справи.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що з урахуванням приписів ст. 291 КУпАП, ч.1 ст. 289 КУпАП, постанова серії ЕНА № 6830786 від 14.03.2026 року за ч.2 ст. 126 КУпАП не набрала законної сили станом на дату складення протоколу за ч.5 ст. 126 КУпАП 14.05.2026 року, а тому в діях ОСОБА_1 була відсутня повторність станом на 14.05.2026 року, що свідчить про помилкову кваліфікацію дій останнього.

Вказує, що ані станом на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення, ані станом на момент звернення з апеляційною скаргою ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія категорії “В”, тобто не набув права керування транспортними засобами.

Звертає увагу, що до матеріалів справи долучено клопотання ОСОБА_1 , відповідно до якого, останній просив суд передати матеріали справи про адміністративне правопорушення за місцем його фактичного проживання, а саме до Дніпровського окружного адміністративного суду, однак суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Зазначає про недопустимість як доказу протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 . За ст.126 ч.5 КУпАП.

Просить скасувати постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року відносно ОСОБА_1 , і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ч.5 ст.126 КУпАП на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Одночасно, ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки ОСОБА_1 про наявність постанови суду першої інстанції від 21.04.2026 року дізнався 15.05.2026 року.

Заслухавши захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Полянчука В.Б., який підтримав подану апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі; дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.

За загальним правилом, визначеним ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк, за заявою особи щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 участі у розгляді справи судом першої інстанції не приймав.

Рішення суду, яке оскаржується апелянтом, постановлено судом першої інстанції 21.04.2026 року.

Відповідно до змісту апеляційної скарги, про наявність постанови суду від 21.04.2026 року ОСОБА_1 дізнався 15.05.2026 року коли на його номер телефону зателефонували з Підволочиського районного суду та повідомили останнього про необхідність сплатити штраф.

Апеляційну скаргу подано адвокатом Полянчуком В.Б. в інтересах ОСОБА_1 26.05.2026 року. (а.с.23)

За таких обставин, вважаю, що строк на апеляційне оскарження пропущено апелянтом з поважних причин і тому, відповідно до ст.289 КУпАП, його потрібно поновити.

Аналіз матеріалів справи та безпосередньо рішення місцевого суду, яке оскаржується апелянтом, дає підстави для висновку, що суд, розглядаючи дану справу, дотримався положень статей 245, 280 КУпАП, відповідно до яких провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи в учиненні адміністративного правопорушення.

Винуватість та кваліфікація дій ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП України доведена належним чином перевіреними, оціненими та викладеними у постанові суду доказами.

Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 614660 від 14.03.2026, 14 березня 2026 року о 12 год. 02 хв. на автодорозі М30 191 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки “Renault Megan”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами, так як не має посвідчення водія відповідної категорії, вчинив дане правопорушення повторно протягом року, чим порушив п. 2.1 (а) Правил дорожнього руху.

Протокол підписаний ОСОБА_1 без жодних зауважень та заперечень, що також підтверджує обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.

Цей документ був предметом розгляду у суді першої інстанції та отримав належну правову оцінку з якою суд апеляційної інстанції погоджується.

Вказаний протокол відповідає вимогам ст.256 КУпАП, складений уповноваженою на те особою, визначеною ст.255 КУпАП, а наведені у ньому обставини об`єктивно стверджуються іншими доказами, дослідженими судом по справі.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується:

- відомостями, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №614660 від 14 березня 2026 року;

- відеозаписом з бодікамери поліцейських;

- копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6830786 від 14.03.2026 року;

- рапортом поліцейського від 14.03.2026 року;

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав для сумніву щодо належності та допустимості вказаних доказів.

Як слідує з матеріалів справи, одним з таких доказів, яким обґрунтовано винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП є відеозаписи з нагрудних камер працівників патрульної поліції.

Так, з відеозаписів із нагрудної камери працівника поліції та відеореєстратора зі службового автомобіля поліцейського встановлено, що 14 березня 2026 року о 12 год. 02 хв. на автодорозі М30 191 км було зафіксовано рух транспортного засобу марки «Renault Megan», державний номерний знак НОМЕР_1 , який у подальшому був зупинений працівниками поліції, за порушення правил дорожнього руху, а саме п.12.4 Правил дорожнього руху.

У зв`язку з цим відносно нього було складено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6830786 за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Також встановлено, що під час ознайомлення з постановою про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 погодився з фактом вчинення правопорушення та не висловлював жодних заперечень, зокрема щодо факту керування ним зазначеним транспортним засобом при відсутності права керування транспортними засобами.

Відомості про скасування вказаної постанови в матеріалах справи відсутні.

З аналізу вказаних відеозаписів вбачається, що працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про те, що він не має права керування транспортним засобом відповідної категорії, оскільки посвідчення водія не отримував.

З матеріалів справи, в тому числі з відеозапису, жодних порушень з боку поліцейських при оформленні адміністративного матеріалу щодо ОСОБА_1 не вбачається.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 5 ст. 126 КУпАП, необхідно встановити факт керування особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, і що таке керування є повторним протягом року.

Така кваліфікуюча ознака, як повторність, доводиться протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №614660, згідно якого ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault Megan», д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами, так як не має посвідчення водія відповідної категорії, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП.

Окрім цього, як вбачається із довідки виданої УПП в Тернопільській області ДПП від 16.03.2026, згідно бази даних Інформаційного порталу Національної поліції України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідчення водія не отримував.

Апеляційний суд звертає увагу, що частиною 2 статті 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Чинне законодавство розрізняє таких суб`єктів, як осіб які здійснюють керування транспортним засобом та водія транспортного засобу. Відмінність зазначених осіб полягає в тому що водій транспортного засобу - особа, яка набула у встановленому законом порядку право керування транспортним засобом, а суб`єкт передбачений ч. 2 ст. 126 КУпАП - це особа яка не має (не набула) права керування транспортним засобом у встановленому законом порядку. В даному випадку ч. 2 ст. 126 КУпАП є спеціальною нормою, яка регулює відповідальність особи, яка керує транспортним засобом, не набувши на таке керування відповідного права.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов`язана пройти медичний огляд, відповідну підготовку в акредитованому закладі або самостійно опанувати зміст теоретичного модуля типової навчальної програми з урахуванням категорій транспортних засобів та пройти відповідну підготовку з практичного керування в акредитованому закладі або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 статті 126 КУпАП, як зазначено вище, передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою яка не має права керування транспортними засобами, а не за відсутність самого посвідчення водія. Тобто, мова йде саме про набуте у встановленому законом порядку право керування транспортним засобом.

Доводи апелянта про те, що з урахуванням приписів ст. 291 КУпАП, ч.1 ст.289 КУпАП, постанова серії ЕНА № 6830786 від 14.03.2026 року за ч.2 ст. 126 КУпАП не набрала законної сили станом на дату складення протоколу за ч.5 ст. 126 КУпАП 14.03.2026 року, а тому в діях ОСОБА_1 була відсутня повторність станом на 14.05.2026 року, що свідчить про помилкову кваліфікацію дій останнього, апеляційний суд визнає необґрунтованими та безпідставними, оскільки диспозицією ч.5 ст.126 КУпАП передбачено відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами два-чотири цієї статті, а не за вчинення таких порушень особою, яка була притягнута до адміністративної відповідальність.

Тому, в даному випадку, не набрання законної сили постановою серії ЕНА № 6830786 від 14.03.2026 року за ч.2 ст. 126 КУпАП, на що звертає увагу апелянт, не впливає на встановлення факту повторності вчинення ОСОБА_1 правопорушення, як обов`язкової ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.

Окрім того, на час апеляційного розгляду справи доказів скасування постанови серії ЕНА № 6830786 від 14.03.2026 року за ч.2 ст. 126 КУпАП чи прийняття до розгляду судом позову про скасування вказаної постанови апелянтом не надано.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчинені ним адмінправопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Стосовно доводів апелянта, що справу судом першої інстанції розглянуто у його відсутності, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ст. 268 КУпАП участь правопорушника в розгляді справи за ч.5 ст. 126 КУпАП не є обов`язковою.

Окрім того, як слідує з матеріалів провадження ОСОБА_1 у судове засідання, не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, шляхом направлення повідомлення у додаток “VIBER” на номер телефону, вказаний ним під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Крім цього, звертаю увагу, що апеляційним судом поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито провадження за апеляційною скаргою адвоката Полянчука В.Б., в інтересах ОСОБА_1 , на постанову суду першої інстанції, тому він не позбавлений можливості реалізувати надані йому законом процесуальні права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Твердження апелянта про те, що в порушення вимог ст. 7, 9 КУпАП суд першої інстанції допустив спрощений підхід при розгляді справи про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП, всебічно не з`ясував всі обставини події у справі про адміністративне правопорушення, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом.

Посилання апелянта на порушення права на захист та недотримання вимог ст. 6 Конвенції є декларативними. Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 було позбавлено можливості скористатися правами, передбаченими ст.268 КУпАП, в тому числі, на правову допомогу.

Доводи адвоката Полянчука В.Б. про те, що суд не вправі застосовувати адмінстягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, якщо особа не отримувала посвідчення водія, про що він зазначає в уточненій апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки санкція ч.5 ст.126 КУпАП передбачає такий вид адміністративного стягнення незалежно від того, чи отримувала особа посвідчення на право керування транспортним засобом.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на правовий висновок Об`єднаної палати касаційного кримінального суду ВС, викладений у постанові від 04 вересня 2023 року по справі № 702/301/20 (провадження №51-944 кмо 23), за змістом якого підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

При цьому, суд касаційної інстанції звернув увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних та практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом у такому випадку набуває особливого значення.

Посилання апелянта на те, що у рішенні суду касаційної інстанції зазначається про позбавлення права керування транспортними засобами як про додаткове покарання, а не основне, на переконання апеляційного суду, жодним чином не впливає на юридичний зміст такого висновку, який полягає у необхідності забезпечення каральної мети за порушення правил дорожнього руху України особою, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами або позбавлена такого права рішенням суду.

Що стосується доводів сторони захисту в частині того, що ОСОБА_1 просив суд передати матеріали справи про адміністративне правопорушення за місцем його фактичного проживання, то суд звертає увагу, що визначення місця розгляду справи за наявності альтернативи розгляду за місцем вчинення правопорушення, місцем обліку транспортного засобу або місцем проживання порушника є правом суду, а не обов`язком в силу приписів ст. 276 КУпАП.

З огляду на викладене, мотиви наведені апелянтом в апеляційній скарзі про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд визнає такими, що спрямовані виключно на ухилення від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та були підставою для її скасування або зміни, апелянтом не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено.

Таким чином, виходячи з аналізу доказів досліджених судом першої інстанції та перевірених під час апеляційного розгляду матеріалів справи, висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та кваліфікація його дій за ч.5 ст.126 КУпАП є правильним.

Жодних аргументованих доводів, які б викликали сумніви у об`єктивності оцінки доказів зроблених судом першої інстанції на підставі вищевказаних матеріалів справи, апелянтом не надано і не здобуто таких в процесі апеляційного розгляду.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.

З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що постанова Підволочиського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року відносно ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування, про що ставить питання апелянт, не вбачаю.

Керуючись ст.294 КУпАП, —

п о с т а н о в и в:

Поновити адвокату Полянчуку В.Б. строк на апеляційне оскарження постанови Підволочиського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року.

Апеляційну скаргу адвоката Полянчука В.Б. залишити без задоволення, а постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 — без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя