Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №587/5184/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №587/5184/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Гончаренко Л. М.

Номер провадження 33/816/1045/26 Суддя-доповідач Бондар В. Б.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Бондар В. Б. ,за участю секретаря судового засідання – Баришевої А.І., захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Крикунова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Суми справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Крикунова Д.О. на постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2026 року , стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1

притягнутого до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік та стягненням судового збору на користь держави в сумі 665,60 грн ,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2026 року водія ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Згідно з судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 28.10.2025 року о 18:18 в с. Бездрик на автомобільній дорозі Н-12 Суми-Полтава, 1 км, керував автомобілем Nissan Navara, номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, млява мова. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного приладу «Драгер 6820» або проходження такого огляду в медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокат Крикунов Д.О., подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2026 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначав, що працівники поліції не довели до відома ОСОБА_1 нормативно-правові акти, на підставі яких здійснювалася його зупинка, перевірка документів та опитування. Також вказував на відсутність у матеріалах справи документів про організацію та територіальні межі блокпосту на автомобільній дорозі Н-12 Суми-Полтава, 1 км, у межах с. Бездрик. На думку апелянта, суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставин щодо суб`єктивності ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 , а також залишив поза увагою той факт, що поліцейськими не було здійснено фактичного відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом.

Крім того, захисник стверджував, що судом першої інстанції було незаконно стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір, оскільки останній є військовослужбовцем, обіймає посаду водія та керував транспортним засобом військової частини, а тому відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» повністю звільнений від сплати судового збору.

Захисником Крикуновим Д.О. також було подано додаткові письмові пояснення ОСОБА_1 , у яких останній зазначав, що 28 жовтня 2025 року він перебував на посаді водія та виконував наказ свого безпосереднього командира щодо здійснення ротаційних заходів. Одночасно ОСОБА_1 підтвердив факт вживання ним алкогольних напоїв перед тим, як сісти за кермо транспортного засобу. Причиною вживання алкоголю апелянт назвав отримання ним раптової звістки про загибель його бойового товариша. ОСОБА_1 вказав, що діяв відповідно до військової традиції вшанування пам`яті полеглих воїнів та задля морально-психологічної підтримки бойового духу своїх побратимів у підрозділі. У зв`язку з цим апелянт стверджував, що діяв у стані крайньої необхідності, що згідно зі статтями 17, 18 КУпАП виключає його адміністративну відповідальність.

Заслухавши пояснення захисника – адвоката Крикунова Д.О., який повністю підтримав доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, наполягав на скасуванні оскаржуваної постанови та закритті провадження у справі, дослідивши матеріали справи, всебічно перевіривши відеозаписи фіксації правопорушення та проаналізувавши доводи сторони захисту в їх сукупності, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами статей 245, 280 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Орган чи посадова особа при розгляді справи зобов`язані з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо.

Згідно з пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України, водій зобов`язаний на вимогу працівників поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. За приписами частини 1 статті 130 КУпАП, відповідальність настає, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Факт скоєння правопорушення за обставин, викладених у постанові судді Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2026 року, беззаперечно підтверджується такими належними та допустимими доказами :

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №496735 від 28.10.2025 року, складеним у відповідності до вимог статті 256 КУпАП, який містить детальний виклад об`єктивної сторони правопорушення та підписи уповноважених осіб (а.с. 1) ;

- довідкою про наявність у ОСОБА_1 діючого посвідчення водія відповідної категорії (а.с. 3) ;

- диском із відеозаписом фіксації правопорушення з портативних відеореєстраторів поліцейських (а.с. 4), на якому зафіксовано процес зупинки автомобіля Nissan Navara під керуванням ОСОБА_1 працівниками поліції на блокпості.

Під час спілкування з водієм поліцейський виявив явні ознаки алкогольного сп`яніння та чітко запропонував ОСОБА_1 пройти огляд для визначення стану сп`яніння на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер» або проїхати для проведення такого огляду до спеціалізованого медичного закладу. У відповідь на законні вимоги поліцейського ОСОБА_1 у присутності свідків відмовився від проходження огляду в будь-якому форматі, усно підтвердивши, що дійсно вживав алкоголь, зазначивши, що випив «трішки», «максимум 200 грамів».

Дослідивши зазначені докази в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена поза розумним сумнівом.

Надаючи оцінку твердженням захисту про те, що поліцейські не довели до відома ОСОБА_1 нормативно-правові акти, які стали підставою для його зупинки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів... при забезпеченні заходів правового режиму воєнного стану», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1456, уповноважені особи мають законне право зупиняти транспортні засоби у разі їх проїзду через блокпости. Зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 відбулося на стаціонарному блокпості у межах правового режиму воєнного стану та було викликане об`єктивною необхідністю перевірки документів. Будь-яких відомостей, які б вказували на незаконність дій поліцейських під час зупинки чи складання протоколу, матеріали справи не містять, а тому заперечення захисту з цього приводу суд розцінює виключно як спосіб уникнення відповідальності.

Твердження апелянта про відсутність у матеріалах справи документів, що підтверджують організаційну структуру та точні межі блокпосту на автомобільній дорозі Н-12, не спростовують винності ОСОБА_1 , оскільки факт зупинки на діючому блокпості та виявлення у водія ознак сп`яніння є достатніми підставами для пред`явлення законної вимоги про проходження огляду.

Доводи захисту про те, що ознаки сп`яніння у ОСОБА_1 мали суб`єктивний характер, є безпідставними. Відповідно до пункту 3 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння...», наявність у особи різкого запаху алкоголю з рота та млявої мови є достатніми та законними підставами для виникнення у поліцейського підозри щодо перебування особи у стані сп`яніння та пред`явлення вимоги про проходження огляду.

Посилання захисника на те, що працівники поліції фактично не відсторонили ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, не спростовують обсягу вини правопорушника та не звільняють його від відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки склад вказаного правопорушення є формальним і вважається закінченим з моменту висловлення водієм відмови від проходження медичного огляду.

Особливу увагу апеляційний суд приділяє оцінці письмових пояснень ОСОБА_1 та твердженням захисту про те, що водій діяв у стані крайньої необхідності.

Дослідивши пояснення апелянта про те, що він вжив алкогольні напої та сів за кермо автомобіля Nissan Navara у зв`язку з раптовим отриманням звістки про загибель бойового товариша, керуючись традицією вшанування пам`яті та прагненням підтримати моральний дух побратимів, апеляційний суд висловлює глибоку повагу до почуттів військовослужбовців та трагізму втрати бойового товариша в умовах збройної агресії проти України. Проте, з точки зору чинного законодавства України, зазначені обставини не можуть бути визнані станом крайньої необхідності у розумінні статті 18 КУпАП з огляду на таке.

Відповідно до статті 18 КУпАП, крайня необхідність передбачає вчинення дії для усунення безпосередньої небезпеки, яка загрожує охоронюваним законом правам та інтересам, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

По-перше, отримана інформація про смерть бойового побратима є подією, що вже відбулася в минулому. Психоемоційне потрясіння, спричинене цією трагічною звісткою, є внутрішнім душевним станом особи і не створює об`єктивної, реальної та безпосередньої фізичної загрози (небезпеки) для суспільних відносин, державних інтересів чи прав громадян у момент керування автомобілем. Крайня необхідність покликана захищати від реальної поточної загрози, а не виступати способом психологічної компенсації чи реакції на стрес.

По-друге, вшанування пам`яті загиблих воїнів та моральна підтримка побратимів у підрозділі є важливими моральними обов`язками, однак закон не визначає їх як обставини, що потребують вчинення дій з ознаками правопорушення. Зазначені дії могли і мали бути здійснені у безпечний спосіб, який не створював би небезпеки для суспільства і не передбачав би вживання алкоголю з наступним керуванням транспортним засобом.

По-третє, керування важким рамним позашляховиком Nissan Navara у стані сп`яніння на автомобільній дорозі загального користування Н-12 Суми-Полтава в умовах воєнного стану не лише не відвертає жодної небезпеки, а навпаки – створює безпосередню та реальну загрозу життю і здоров`ю військовослужбовців, які несуть службу на блокпостах, інших учасників дорожнього руху та самих побратимів, які перебувають в автомобілі. Потенційна шкода від дорожньо-транспортної пригоди за участю нетверезого водія є неспівмірно вищою ніж будь-які суб`єктивні мотиви емоційного розвантаження.

Таким чином, у діях ОСОБА_1 повністю відсутні ознаки крайньої необхідності, оскільки не існувало реальної небезпеки, яку необхідно було усувати протиправним шляхом, існували інші законні засоби поминання побратима, а заподіяна суспільству небезпека від керування у стані сп`яніння була значно більшою, ніж будь-яка відвернена моральна шкода.

Крім того, посилання на виконання бойового завдання чи наказу командира щодо проведення ротаційних заходів не спростовує склад правопорушення.

Командир військової частини дійсно наділений правом одноособового командування та видання обов`язкових для виконання наказів. Проте жоден законний військовий наказ не може містити вимогу щодо вживання алкоголю та керування транспортним засобом у стані сп`яніння або відмови від проходження медичного огляду. Ротаційні заходи та транспортні завдання мали виконуватися виключно тверезим водієм із суворим дотриманням безпеки дорожнього руху.

Щодо тверджень захисту про те, що ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці – у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Судовий збір за своєю природою є обов`язковим платежем за розгляд справ у судах, а пільги щодо його сплати мають чітко визначений цільовий характер. Аналіз зазначеної норми закону свідчить, що визначальною умовою для звільнення військовослужбовця від сплати судового збору є наявність безпосереднього зв`язку судового спору з виконанням ним військового обов`язку або службових обов`язків.

Вчинення військовослужбовцем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що полягає у керуванні транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмові від законної вимоги поліцейського пройти медичний огляд, є свідомим та грубим порушенням вимог військової дисципліни, військової присяги та законів України. Така протиправна поведінка за своєю суттю прямо суперечить обов`язкам військової служби і в жодному разі не може вважатися виконанням військового чи службового обов`язку.

Судовий розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення проти безпеки дорожнього руху не пов`язаний із захистом прав військовослужбовця чи виконанням ним обов`язків служби. Тому пільга, передбачена пунктом 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», на дані правовідносини не поширюється, і суд першої інстанції правомірно стягнув із ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 грн.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що постанова судді Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2026 року є законною, обґрунтованою та справедливою. Вона винесена на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів справи, а наведені в апеляційній скарзі та письмових поясненнях доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та розцінюються як намагання уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.

Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено у межах санкції частини 1 статті 130 КУпАП з урахуванням вимог статей 33–35 КУпАП, відповідає характеру вчиненого правопорушення та є достатнім для виховання особи в дусі додержання законів України та запобігання вчиненню нових правопорушень.

Керуючись статтями 294, 295 КУпАП України, –

П О С Т А Н О В И В:

Постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Крикунова Д.О. на цю постанову – залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Сумського апеляційного судуБондар В. Б.