Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №490/2981/21 — Миколаївський апеляційний суд

09.06.26

22-ц/812/1000/26

Єдиний унікальний номер судової справи 490/2981/21

Номер провадження 22-ц/812/1000/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

09 червня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання – Богуславською О.М.,

за участю:

представника відповідача – адвоката Єрашова І.Є.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» рішення, яке ухвалене Центральним районним судом міста Миколаєва 30 січня 2026 року під головуванням судді Чулупа О.С. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» про скасування наказу, стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (далі – АТ «Херсонська ТЕЦ») про скасування наказу, стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, а також відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних зазначено, що 17 січня 2017 року з ОСОБА_1 укладено контракт за №724 як з генеральним директором ПАТ «Херсонська ТЕЦ». В той же день був винесений наказ про початок виконання обов`язків.

Пізніше, 12 червня 2017 року у зв`язку з реорганізацією була укладена додаткова угода №1, відповідно до якої ОСОБА_1 був обраний генеральним директором ПАТ «Херсонська ТЕЦ». Дана угода була прийнята на підставі протоколу засідання наглядової ради за №7/2017. Строк дії контракту був сторонами встановлений до 12 червня 2018 року.

Рішенням наглядової ради АТ «Херсонська ТЕЦ», що оформлено протоколом від 09 серпня 2018 року, було припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді генерального директора АТ «Херсонська ТЕЦ».

Відповідно до наказу від 19 жовтня 2018 року №324-к т.в.о. генерального директора було наказано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки та іншу заборгованість по заробітній платі.

Позивач вказував, що оскільки даний наказ і звільнення позивачем було оскаржено в судовому порядку і лише 13 лютого 2020 року рішенням апеляційного суду було відмовлено йому в поновленні на роботі, тому він не звертався із заявою до суду про виплату належних йому платежів до теперішнього часу.

Позивач зазначав, що відповідно до судового рішення Миколаївського апеляційного суду по справі №490/9325/18 судом було встановлено, що належні позивачу платежі відповідач не сплатив. Позивач вказував, що так як його було лише відсторонено від виконання обов`язків Генерального директора Товариства на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, а не звільнено, то позивач вважає, що фактичні трудові відносини продовжувались і останній має право на отримання належних йому платежів, як заробітної плати.

Позивач зазначав, що у відповідності до даних ТОВ «Профі-Аудит» станом на 26 лютого 2020 року обліковується заборгованість із виплати йому заробітної плати в розмірі 1 267 153 грн. 82 коп., а саме: за серпень 2018 року – 18 035 грн. 03 коп., за вересень 2018 року – 30 572 грн. 65 коп. та за жовтень 2018 року – 1 208 416 грн.

Також позивач вказував, що йому мала бути виплачена вихідна допомога в розмірі 584 094 грн. та компенсація за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 521 288 грн. 19 коп.

Крім того, оскільки із ОСОБА_2 не було здійснено остаточного розрахунку та не видана трудова книжка, то згідно ст.117 та ст.237 КЗпП України позивач заявив вимоги про виплату середнього заробітку за весь час затримки в загальному розмірі 3 155 991 грн. 77 коп.

Окрім того, позивач вказував, що йому має бути сплачена компенсація за порушення строків виплати заробітної плати (інфляційні виплати) в розмірі 233 936 грн. 39 коп.

Наказом відповідача за №145-к від 26 травня 2021 року було змінено дату звільнення позивача з 18 жовтня 2018 року на 11 червня 2018 року. Позивач вважає, що наказ є незаконним та винесений спеціально саме під час розгляду цивільної справи.

Внаслідок порушення відповідачем прав позивача, а саме невиплати заробітної плати та інших обов`язкових платежів, було порушено звичний для позивача уклад життя, що завдало останньому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його житті, останній вважав, що розмір компенсації моральної шкоди становить 50 000 грн., які підлягають відшкодуванню відповідачем.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням уточнень, позивач остаточно просив:

скасувати наказ АТ «Херсонська ТЕЦ» за №145-к від 26 травня 2021 року;

стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на його користь заборгованість з невиплаченої заробітної плати в загальному розмірі 1 267 153 грн. 82 коп.;

стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 18 жовтня 2018 року по 30 червня 2021 року в розмірі 3 155 991 грн. 77 коп.

стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на його користь заборгованість по виплаті вихідної допомоги в розмірі 584 094 грн.;

стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на його користь заборгованість по компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати в розмірі 233 936 грн. 39 коп.;

стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на його користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 521 288 грн. 19 коп.;

стягнути з АТ «Херсонська ТЕЦ» на його користь компенсацію моральної шкоди в сумі 50 000 грн.

Представник АТ «Херсонська ТЕЦ» у відзиві на позовну заяву просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вказував, що згідно умов контракту №724 від 17 січня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та Наглядовою радою ПАТ «Херсонська ТЕЦ» контракт закінчив дію 11 червня 2018 року, сторони контракту не укладали новий контракт, не продовжували його дію, а отже ОСОБА_1 з 12 червня 2018 року не мав повноважень службової особи (генерального директора) АТ «Херсонська ТЕЦ».

Також зазначав, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 листопада 2019 року по справі № 490/9325/18 вже встановлено юридичний факт відсутності заборгованості по заробітній платі за період з 01 серпня 2018 року по 18 жовтня 2018 року.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 18 жовтня 2018 року по 30 червня 2021 року то представник відповідача вказував, що на момент звільнення (припинення трудових відносин) АТ «Херсонська ТЕЦ» розрахувалась з ОСОБА_1 по заробітній платі, а тому відсутні правові підстави для нарахування та стягнення середнього заробітку.

Щодо стягнення заборгованості по виплаті вихідної допомоги у розмірі 584 094 грн. представник відповідача вказував, що АТ «Херсонська ТЕЦ» припинила трудові відносини з ОСОБА_1 на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України (закінчення строку дії контракту), а не на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, а тому позивач не має право на отримання вихідної допомоги при звільненні.

Щодо стягнення заборгованості по виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 233 936 грн. 39 коп. представник відповідача вказував, що ОСОБА_1 має заборгованість перед АТ «Херсонська ТЕЦ» у розмірі 442 976 грн. 93 коп. На момент звільнення АТ «Херсонська ТЕЦ» розрахувалась з ОСОБА_1 по заробітній платі, тому відсутні правові підстави для стягнення компенсації.

Щодо стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 521 288 грн. 19 коп., то відповідач вважав, що ця вимога вже погашена, оскільки існує заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Херсонська ТЕЦ».

Також вказував, що позивачем не надано доказів та обґрунтування існування зазначеної ним моральної шкоди.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 лютого 2022 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01 серпня 2018 року по 18 жовтня 2018 року.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 січня 2026 року, описку в якому виправлено ухвалами того ж суду від 04 лютого 2026 року та 26 лютого 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано п.1, п.2 наказу за №145-к від 26 травня 2021 року в.о. голови правління АТ «Херсонська ТЕЦ».

Стягнуто з АТ «Херсонська ТЕЦ» на користь ОСОБА_1 413 591 грн. 11 коп. як компенсацію за невикористану відпустку.

Стягнуто з АТ «Херсонська ТЕЦ» на користь ОСОБА_1 451 945 грн. 62 коп. вихідної допомоги.

Стягнуто з АТ «Херсонська ТЕЦ» на користь ОСОБА_1 451 945 грн. 62 коп. як середній заробіток за час затримки виплат.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, районний суд дійшов висновку, що вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків виплати (інфляція) заявлена щодо невиплаченої заробітної плати позивача за період з 01 серпня 2018 року по 18 жовтня 2018 року, тобто така вимога є похідною вимогою від вимоги про стягнення заробітної плати позивача за певний період. Враховуючи, що судом у справі №490/9325/18 відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за цей період, тобто позивач не мав права на нарахування заробітної плати за вказаний (визначений) період часу, то і вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів (заробітної плати) за вказаний період через порушення строків виплати (інфляція) задоволенню не підлягає.

Також суд першої інстанції зазначив, що посилання в наказі №324-к від 19 жовтня 2018 року на підстави припинення трудового договору (звільнення позивача) відповідають рішенню уповноваженого органу АТ «Херсонська ТЕЦ» та фактичним обставинам справи. За такого, скасування наказу №324-к від 19 жовтня 2018 року та посилання відповідача в оскаржуваному наказі №145-к від 26 травня 2021 року про зміну підстав звільнення позивача – на п.2 ст.36 КЗпП України, - не відповідає суті рішення уповноваженого органу АТ «Херсонська ТЕЦ» щодо припинення трудового договору (трудових відносин) з позивачем. За такого, районний суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування п.1 та п.2 наказу №145-к від 26 травня 2021 року підлягають задоволенню.

Враховуючи, що суд дійшов до висновку про незаконність наказу №145-к від 26 травня 2021 року в частині зміни підстав припинення трудового договору з позивачем, та визнання судом законності наказу №324-к від 19 жовтня 2018 року, зокрема і щодо підстав припинення трудового договору, то суд дійшов до висновку що позовні вимоги в частині вимог про стягнення вихідної допомоги слід задовольнити, розрахувавши, що розмір вихідної допомоги становить 451 945 грн. 62 грн.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за невикористані дні відпустки, суд зазначив, що загальна кількість днів невикористаної відпустки становить 159 днів, а грошова компенсація за невикористані відпустки становить 485 676 грн. 63 коп., з яких частину товариством було виплачено позивачу в розмірі 72 085 грн. 52 коп., тому в цій частині позовні вимоги задовольнив частково, стягнувши невиплачену компенсацію в розмірі 413 591 грн. 11 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат суд дійшов висновку що такі вимог підлягають задоволенню частково із врахуванням часу затримки не більше 6 місяців, вказавши, що розмір компенсації середнього заробітку становить 451 945 грн. 62 коп.

Також в судовому рішенні зазначено, що сума стягнення компенсації за використану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, районний суд зазначив, що позивач не надав суду доказів в підтвердження обставин завдання йому моральної шкоди, доказів щодо величини такої шкоди, розміру компенсації, зокрема щодо тяжкості вимушених змін у житті позивача, про вимушеність та характер необхідних зусиль для відновлення стану до вчинення дій відповідачем.

В апеляційній скарзі АТ «Херсонська ТЕЦ», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального права, просило скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач вказував, що щодо правомірності винесення наказу №324-к в рамках розгляду справи №490/932518, то суд першої інстанції досліджував правомірність його складання на підставі протоколу наглядової ради №8/2018 від 09 серпня 2018 року, а не в контексті закінчення строку дії контракту 12 червня 2018 року (так як суд досліджував справу в межах доводів позивача).

Зазначив про те, що визначення вихідної допомоги встановлюється не наказом №324-к чи наказом №145-к, а положеннями ст.44 КЗпП України. Дана стаття визначає саме в яких випадках особа має право на отримання вихідної допомоги, тому скасування наказу відповідача за №145-к не впливає на наявність чи відсутність права особи на отримання вихідної допомоги.

За таких обставин, вимога про стягнення вихідної допомоги не є похідною від вимоги про скасування наказу №145-к. Тобто, вихідна допомога визначається в силу чинного законодавства.

Окремо зазначено про те, що згідно Статуту АТ «Херсонська ТЕЦ», в.о. голови правління має право підписувати накази (в тому числі і накази про скасування попередніх наказів), але судом першої інстанції дана обставина не була взята до уваги під час ухвалення судового рішення.

Щодо стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відповідач вказував, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 листопада 2019 року по справі № 490/9325/18 встановлено факт відсутності заборгованості по заробітній платі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 04 квітня 2023 року по справі № 640/8348/21 зазначив про те, що невикористані дні щорічної відпустки входить в поняття заробітної плати. У справі наявні докази (таблиця, яка відображає усі нарахування та виплати заробітної плати, в тому числі і виплату за невикористані дні щорічної відпустки, список працівників зарплата яких перераховується на картрахунки) які свідчать про те, що позивачу повністю було виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, що не було враховано судом.

Також звертав увагу, що згідно ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Вказував, що як вбачається із матеріалів справи та рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 листопада 2019 року по справі №490/9325/18 АТ «Херсонська ТЕЦ» припинила трудові відносини з ОСОБА_1 на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП (закінчення строку дії контракту), а не на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України. Отже, позивач ОСОБА_1 не має право на отримання вихідної допомоги. Однак, суд першої інстанції право на отримання вихідної допомоги прив`язав до чинності наказу №324.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Князьського О.С., посилаючись на безпідставність її доводів, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення таким вимогам відповідає.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно протоколу №7/2017 засідання Наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Херсонська ТЕЦ» від 12 червня 2017 року було обрано генерального директора – ОСОБА_1 (том 1 а.с.8-10).

Відповідно до контракту №724 від 17 січня 2017 року, укладеного між ПАТ«Херсонська ТЕЦ» (далі іменується – роботодавець) та ОСОБА_1 (далі іменується – керівник), керівник зобов`язується здійснювати поточне управління (керівництво) роботодавцем, забезпечувати його високоприбуткову діяльність тощо. Строк дії контракту з 17 січня 2017 року до 17 січня 2018 року (том 1 а.с.14-20).

З наказу ПАТ «Херсонська ТЕЦ» №10-к від 17 січня 2017 року, вбачається, що ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Генерального директора ПАТ «Херсонська ТЕЦ» з 17 січня 2017 року на умовах укладеного контракту (том 1 а.с.13).

Додатковою угоди №1 до контракту №724 від 12 червня 2017 року п.8.1 ст.8 контракту №724 від 17 січня 2017 року викладено у наступній редакції «цей контракт діє з 17 січня 2017 року до 12 червня 2018 року» (том 1 а.с.21).

З копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається наявність запису від 18жовтня 2018 року про те, що повноваження генерального директора АТ «Херсонська ТЕЦ» ОСОБА_1 припинені на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України. Звільнення у зв`язку із припиненням повноважень генерального директора АТ «Херсонська ТЕЦ», пункт 5 ч.1 ст.41 КЗпП України (том 1 а.с.12).

Листом ТОВ «Профі-Аудит» на запит головного бухгалтера АТ «Херсонська ТЕЦ» від 27 лютого 2020 року повідомлено, що у відповідності до службової записки бухгалтерії від 26 лютого 2020 року №05-1/388 за даними бухгалтерського обліку АТ «Херсонська ТЕЦ» станом на 26 лютого 2020 року обліковується заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 в загальній сумі 1 267 153 грн. 82 коп., в тому числі: за серпень 2018 року – 18 035 грн. 03 коп., за вересень 2018 року – 30 572 грн. 65 коп., за жовтень 2018 року – 1 208 416 грн. 25 коп. (том 1 а.с.203-206).

З листа Головного управління держпраці у Херсонській області від 18 листопада 2021 року вбачається, що у грудні 2019 року при проведенні інспекційного відвідування АТ «Херсонська ТЕЦ» були встановлені певні порушення законодавства про працю, у тому числі порушення вимог ч.1 ст.116 КЗпП України. Так, при звільненні працівників виплата всіх сум, що належить їм від підприємства не провадяться в день звільнення, а саме ОСОБА_1 звільнений 18 жовтня 2018 року, а остаточний розрахунок в розмірі 1 267 153 грн. 82 коп. з ним не було проведено (том 2 а.с.16).

Згідно довідки АТ «Херсонська ТЕЦ» від 26 травня 2021 року станом на 26 травня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Херсонська ТЕЦ» становить 442 976 грн. 93 коп. Згідно розрахунку заробітної плати ОСОБА_1 в червні 2018 року нараховано позивачу відпускні за 159 дні в розмірі 485 676 грн. 63 коп., виплачено відпускних 72 085 грн. 52 коп.( том1 а.с.75,76)

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєві від 04 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу АТ «Херсонська ТЕЦ» №324-к від 19 жовтня 2018 року, поновлення на роботі на посаді генерального директора АТ«Херсонська ТЕЦ» з 19 жовтня 2018 року, покладення обов`язку на АТ «Херсонська ТЕЦ» усунути перешкоди у виконанні ОСОБА_1 посадових обов`язків генерального директора АТ «Херсонська ТЕЦ», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заробітної плати за період з 01 серпня 2018 року по 18 жовтня 2018 року в розмірі 347 414 грн. 65 коп., визнання незаконним та скасування наказу АТ «Херсонська ТЕЦ» №223 від 19 жовтня 2018 року про заборону входу на територію підприємства (том 1 а.с.78-86)

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року вказане рішення залишено без змін (том 1 а.с.23-29).

Наказом АТ «Херсонська ТЕЦ» №145-к від 26 травня 2021 року скасовано наказ №324-к від 19 жовтня 2018 року «Про внесення запису у трудову книжку» щодо звільнення ОСОБА_1 , та зазначено, що слід вважати датою звільнення (припинення трудових відносин) ОСОБА_1 11 червня 2018 року (останній день дії контракту від 17 січня 2017 року за №724) у зв`язку із закінчення строку дії контракту, п.2 ст.36 КЗпП України (том 1 а.с.201).

Щодо позовних вимог в частині правомірності видачі наказу АТ «Херсонська ТЕЦ» №145-к від 26 травня 2021 року, то слід заначити наступне.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі №760/1125/20-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, надаючи оцінку правовій природі контракту як регулятора трудових правовідносин, вказав, що правове становище осіб, які працюють за контрактом, істотно відрізняється від правового статусу працівників, які виконують свої трудові обов`язки відповідно до трудового договору. Трудовий контракт є особливою угодою про працю, водночас має певні відмінності від трудового договору. Найважливішою відмінністю контракту від традиційного трудового договору є співвідношення нормативного та договірного регулювання трудових відносин.

Наказом т.в.о. генерального директора АТ «Херсонська ТЕЦ» за №324-к від 19 жовтня 2018 року доручено начальнику відділу кадрів внести запис до трудової книжки позивача про припинення повноважень генерального директора АТ «Херсонська ТЕЦ» на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України та звільнення останнього з 18 жовтня 2018 року. Виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу відповідно до положень ст.44 КЗпП України та грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки за відпрацьовані періоди роботи.

Зі змісту даного наказу вбачається, що рішення Наглядової ради, оформлене протоколом №8/2018 від 09 серпня 2018 року, про припинення повноважень позивача як генерального директора АТ «Херсонська ТЕЦ» було зареєстровано на підприємстві АТ «Херсонська ТЕЦ» 19 жовтня 2018 року.

Тобто, звільнення позивача із займаної посади відбулось на підставі рішення Наглядової ради, що оформлене протоколом №8/2018 від 09 серпня 2018 року, та зазначене рішення Наглядової ради у судовому порядку за правилами господарського судочинства недійсним не визнано, а тому наказ за №324-к від 19 жовтня 2018 року про звільнення позивача, відповідає рішенню уповноваженого органу.

За такого, на думку колегії суддів, видача наказу АТ «Херсонська ТЕЦ» №145-к від 26 травня 2021 року не відповідає рішенню Наглядової ради та порушує права позивача. До того ж, як на думку колегії суддів, якщо рішення наглядової ради суперечить законодавству або статуту товариства, то голова правління повинен письмово повідомити про це наглядову раду, а не видавати власний наказ про скасування наказу, виданого на підставі рішення Наглядової ради. За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав оскаржуваний наказ незаконним та скасував його.

Щодо позовних вимог про стягнення невиплачених позивачу при звільненні коштів, то слід враховувати наступне.

Так, зі змісту позову убачається, що цей спір фактично пов`язаний із правом позивача на стягнення з відповідача невиплачених сум, належних працівникові при звільненні.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Строки виплати заробітної плати визначені ст.115 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Так, відповідно до положень ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі припинення трудового договору, зокрема, з підстав, зазначених у п.5 ч.1 ст.41 вищеназваного Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (ст.44 КЗпП України).

При цьому, вихідна допомога – це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами.

Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачуються працівникові при звільненні, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Тобто основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 08 лютого 2024 року у справі №640/22254/21, від 28 вересня 2023 року у справі №640/14858/21, від 29 листопада 2022 року у справі № 200/4481/21.

Також, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст.83 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки»).

Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами (далі - відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки та виплати вихідної допомоги (підпункти «а», «є» пункту 1 Порядку).

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, ст.47 КЗпП закріплює обов`язок роботодавця провести розрахунок з працівником, а ст.116 КЗпП гарантовані строки розрахунку при звільнені.

Таким чином, Закон покладає на роботодавця провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені ст.117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України №108/95-В «Про оплату праці» викладено висновок про те, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 рок у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Установивши, що позивачу при звільненні не було виплачено частину грошової компенсації за невикористані дні відпустки (відповідно до даних наданих відповідачем) та вихідної допомоги, тобто в порушення вимог ст.116 КЗпП відповідач не виплатив усі належні до виплати позивачу суми при звільненні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.

Поряд з цим, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України (п.87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Верховним Судом було вироблено підхід, при якому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №201/8088/21 та від 22 лютого 2024 року у справі №754/9761/21.

При цьому Верховний Суд враховує, що ч.1 ст.117 КЗпП в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу (п.97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №89/6074/23).

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що у зв`язку з непроведенням із позивачем повного розрахунку в день звільнення останній набув право стягнення з колишнього роботодавця невиплачених сум (компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги), а також сум, передбачених ст.117 КЗпП України, але, з огляду на вимоги позову, не більш як за шість місяців. При цьому, колегія суддів зауважує, що судове рішення не оскаржується в частині щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період, що перевищує шість місяців.

Обрахунок середньоденної та середньомісячної заробітної плати позивача, наведений у судовому рішенні, відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

До того ж, колегія суддів вважає, що підхід, застосований судом першої інстанції, забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію при звільненні, та водночас не допустив понесення відповідачем непропорційних майнових втрат.

Також, колегія суддів зауважує, що за своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин. Разом з тим, доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин відповідачем до апеляційної скарги не надано.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення в оскаржуваному рішенні суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному значенні, а доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу АТ «Херсонська ТЕЦ» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» - залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 січня 2026 року в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 16 червня 2026 року