Вирок від 01 червня 2026 р. у справі №452/186/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 452/186/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/361/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_6 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09 березня 2026 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бісковичі Самбірського району Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_9 ,

представника потерпілого ОСОБА_10 ,

в с т а н о в и л а:

вищевказаним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, і призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень.

Вирішено питання з речовими доказами.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 у вечірній час 28 листопада 2025 року в лісовому масиві у кварталі №11 виділ №11 Самбірської техдільниці Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс» поблизу с. Сприня Ралівської територіальної громади Самбірського району Львівської області, не маючи спеціального дозволу для використання лісових ресурсів, знищення лісових насаджень, самохідним транспортним засобом марки JCB535 із державним номерним знаком НОМЕР_1 , який на праві власності належить ФГ «Колос-К», самовільно зрізав шляхом відділення стовбура від кореня 12(дванадцять) дерев породи «Осика» діаметрами 28см., 25см., 28см., 25см, 26см., 24см., 24см., 13см., 14см., 10см., 12см., 12см. - кубомасою 2,19 метра кубічних, 4(чотири) дерева породи «Береза» діаметрами 25см., 24см., 18см., 25см. - кубомасою 0,86 метра кубічних, 5(п`ять) дерев породи «Дуб» діаметрами 18см., 24см., 23см., 12см., 28см. - кубомасою 1,17 метра кубічних, 6(шість) дерев породи «Ялиця» діаметрами 24см., 14см., 13см., 10см., 50см., 19см. - кубомасою 2,01 метра кубічних, 1(одне) дерево породи «Граб» діаметром 12см. - кубомасою 0,03 метра кубічних, 8(вісім) дерев породи «Липа» діаметрами 22см., 22см., 25см., 24см., 25см., 24см., 27см., 23см. - кубомасою 1,83 метра кубічних, 2(два) дерева породи «Сосна» діаметрами 27см., 30см. - кубомасою 0,65 метра кубічних, 13(тринадцять) дерев породи «Бук» діаметрами 30см., 33см., 27см., 24см., 28см., 20см., 24см., 17см., 12см., 22см., 30см., 22см., 24см. - кубомасою 3,31 метра кубічних, загальною кількістю 51(п`ятдесят одне) дерево кубомасою 12,05 метра кубічних, чим завдав матеріальну шкоду інтересам держави в особі Ралівської територіальної громади Самбірського району в розмірі 174422,83грн, яка у шістдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, - що спричинило тяжкі наслідки.

Не погоджуючись із цим вироком, прокурор Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09 березня 2026 року та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 246 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік, та покласти на засудженого обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Питання речових доказів вирішити у порядку ст. 100 КПК України.

В обґрунтування апеляційних вимог прокурор покликається на те, що призначене ОСОБА_7 покарання суперечить закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що повноваження суду, надані йому державою, охоплюють судову дискрецію – обирати між альтернативами, кожна з яких є законною. Інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, у зв`язку з наявністю тяжких наслідків, передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі терміном від 5 до 7 років. Указаний злочин за ч. 5 ст. 12 КК України класифікується як тяжкий.

Звертає увагу, що суд відповідно до ст. 65 КК України призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. У свою чергу, підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтями 69 і 69-2 цього Кодексу.

Вважає, що у цьому випадку суд не має права призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією статтею, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше, ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як зазначає апелянт, суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 у виді штрафу 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 000 гривень), а саме покарання, яке передбачено для проступків, не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий, у зв`язку із кваліфікуючою ознакою «спричинення тяжких наслідків», відповідно за яке законодавцем окреслені рамки покарання у виді штрафу від 10 000 (170 000 гривень) до 25 000 (425 000 гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та позбавлення волі від 5 до 10 років, тим самим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема, всупереч ст. 65 КК України, не врахував положення Загальної частини цього Кодексу та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у зв`язку з чим призначив покарання невідповідне тяжкості кримінального правопорушення.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 заперечили проти задоволення апеляційних вимог.

Представник потерпілого Ралівської сільської ради – ОСОБА_10 заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до матеріалів судового провадження, фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і дослідження доказів щодо цих обставин судом визнано недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України. Зазначені обставини кримінального правопорушення ніким з учасників судового розгляду не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції, з урахуванням положень ч. 2 ст. 394 КПК України, щодо фактичних обставин кримінального правопорушення перевірці апеляційним судом не підлягають.

За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичних обставин кримінального правопорушення, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 246 КК України.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_7 та на кваліфікацію його дій, не виявлено.

Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, то такі, на переконання колегії суддів, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчиненого діяння, його небезпечності та особі винного. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Положення ст. 65 КК України визначають загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого суспільно-небезпечного діяння, особи винного та обставин, що впливають на покарання.

Із вироку слідує, що суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував характер і тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення; особу обвинуваченого, який у вчиненому розкаявся, беззастережно визнав свою винуватість, відшкодував заподіяну потерпілому шкоду, перерахував кошти на Збройні Сили України, має позитивну характеристику, одружений та на утриманні має неповнолітню дитину, раніше не судимий; позицію представника потерпілого, у якого відсутні претензії до обвинуваченого; обставини, які пом`якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданої шкоди; відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Врахувавши зазначені вище дані, а також наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, місцевий суд дійшов висновку про можливість застосування при призначенні покарання ОСОБА_7 ст. 69 КК України та перейшов до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а саме штрафу у розмірі три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 гривень.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання з застосуванням ст. 69 КК України не відповідає вимогам закону та особі обвинуваченого.

Так, згідно ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Санкцією інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, визначено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до семи років.

Таким чином, указане кримінальне правопорушення є тяжким злочином; згідно з ч. 5 ст. 12 КК України за вчинення тяжкого злочину передбачене покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Як слідує з обставин провадження, своїми діями ОСОБА_7 завдав матеріальну шкоду інтересам держави в особі Ралівської територіальної громади Самбірського району в розмірі 174 422,83 грн, яка у шістдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що спричинило тяжкі наслідки.

Ураховуючи наведене, а також передбачені ч. 1 ст. 69 КК України вимоги для призначення покарання у виді штрафу, розмір якого при застосування ст. 69 КК України має бути не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, тобто, для тяжкого злочину, у розмірі від 10 000 (170 000 гривень) до 25 000 (425 000 гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 246 КК України покарання, яке не відповідає вимогам закону.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Верховного суду ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування статті 69 КК України можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України, й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №744/884/17 зазначав, що обставини, що пом`якшують покарання, чи сукупність цих обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.

Також, як зазначено в роз`ясненнях, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», у кожному випадку застосування ст. 69 КК, суд зобов`язаний зазначити у мотивувальній частині вироку не тільки те, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують тяжкість вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а й врахувати мету й мотиви, якими керувалася особа при вчиненні злочину, її роль та поведінку, як під час, так і після вчинення злочинних дій тощо.

Згідно з оскарженим вироком, обвинувачений ОСОБА_7 вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та добровільно відшкодував заподіяну шкоду.

Зазначене стало підставою для встановлення судом першої інстанції обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 та, як наслідок, застосування щодо нього більш м`якого покарання у виді штрафу, не передбаченого санкцією ч. 4 ст. 246 КК України.

Втім, на переконання колегії суддів, наведені судом обставини не виходять за межі звичайних даних про особу винного та його поведінку після вчинення кримінального правопорушення і самі по собі не свідчать про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не навів переконливих мотивів, з яких дійшов висновку про те, що встановлені у справі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а тому не обґрунтував наявність передбачених ч. 1 ст. 69 КК України підстав для призначення ОСОБА_7 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів бере до уваги, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 246 КК України, належить до тяжких злочинів проти довкілля та посягає на встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісових ресурсів.

При цьому дії ОСОБА_7 полягали у самовільному знищенні 51 дерева різних порід загальною кубомасою 12,05 м?, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди інтересам держави в особі Ралівської територіальної громади на суму 174 422,83 грн. Такі обставини свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення та не дають підстав вважати, що встановлені судом пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь його тяжкості.

Отже, призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України суперечить приписам ст. 65 КК України та є безпідставним, через що колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання є незаконним унаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та підлягає скасуванню

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Враховуючи викладене, встановлені під час апеляційного розгляду обставини, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, колегія суддів доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у межах санкції ч. 4 ст. 246 КК України у виді 5 років позбавлення волі без застосування положень ст. 69 КК України.

Водночас, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, а також обставин, що пом`якшують покарання, колегія суддів вважає можливим на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік та поклавши на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

На переконання колегії суддів, таке покарання відповідає вимогам статей 50 та 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Таким чином, аналізуючи наведені обставини в сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати, з ухваленням у цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу прокурора Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.

Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.

Покласти на засудженого ОСОБА_7 обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його оголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його оголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4