Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №149/2071/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 15 червня 2026 р.

Справа: №149/2071/25

Суддя: Копаничук С. Г.

Справа № 149/2071/25

Провадження № 22-ц/801/1363/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 рокуСправа № 149/2071/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.,

позивач: ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»

відповідач : ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16.04.2026 року у справі за позовом ТОВ "ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18.11.2025 позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» заборгованість за договором про споживчий кредит №103032677 від 01.02.2024 року у розмірі 12900 грн, а також стягнуто суму сплаченого позивачем судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог -2335,50 грн, витрати на правничу допомогу – 5000 грн.

27.03.2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду. Вказала, що вона перебуває у складному фінансовому становищі, самостійно утримує малолітню дитину, не має у власності чи користування майна, не володіє корпоративними правами, також у провадженні судів знаходяться ще п`ять проваджень від інших кредиторів про стягнення з неї кредитної заборгованості в загальному розмірі 409342,50 грн, що унеможливлює виконання рішення суду у даній справі, а тому просить відстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16.04.2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18.11.2025 у цивільній справі за позовом "Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначену ухвалу скасувати через порушення судом норм матеріального та процесуального права і постановити нову ухвалу, якою виконання зазначеного рішення відстрочити на 12 місяців. Вказала, що суд не проаналізував належним чином її матеріальне становище , оскільки вона наголошувала, що перебуває у критичному фінансовому становищі, так як має на утриманні малолітню дитину та наразі існує ще п`ять судових проваджень з іншими кредиторами на загальну суму позовних вимог до ОСОБА_1 у розмірі 409 342,50 грн.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Колегія суддів перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин ,на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18.11.2025, суд виходив із того, що ОСОБА_1 не доведено наявності виняткових обставин, що істотно б ускладнювали або робили неможливим виконання рішення суду у розумінні статті 435 ЦПК України, а посилання заявниці на складне матеріальне становище, наявність на утриманні малолітньої дитини, відсутність майна та існування інших кредитних зобов`язань і судових спорів саме по собі не є безумовною підставою для відстрочення виконання судового рішення. Подані ОСОБА_1 докази підтверджують лише наявність інших боргових зобов`язань та судових проваджень, проте не свідчать про її фактичну неспроможність виконати рішення суду або про існування надзвичайних чи особливих обставин, передбачених законом як підстава для надання відстрочки. Суд також врахував, що заборгованість, присуджена до стягнення у цій справі, становить 12 900 грн, тобто не є значною порівняно з іншими зобов`язаннями ОСОБА_1 ..

Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи, оцінивши докази відповідно до ст.89 ЦПК, правильно визначив спірні правовідносини і застосував до них норми права і дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не проаналізував належним чином матеріальне становище ОСОБА_1 , оскільки вона наголошувала, що перебуває у критичному фінансовому становищі, так як має на утриманні малолітню дитину та наразі існує ще п`ять судових проваджень з іншими кредиторами на загальну суму позовних вимог до ОСОБА_1 у розмірі 409 342,50 грн., не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця, у випадках, встановлених законом, встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

За правилами ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи, тяжке захворювання її самої чи членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 435 ЦПК України).

Тотожна за змістом норма передбачена й в ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про виконавче провадження», яка передбачає те, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 Постанови від 26.12.2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При цьому, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Горнсбі проти Греції»). Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.

Наведені норми вказують , що обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі № 9901/598/19.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини, а також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 796/43/2018, від 19.06.2019 року у справі № 2-55/10).

Обґрунтовуючи підстави для відстрочення виконання судового рішення, ОСОБА_1 посилалась на те, що стягнення усієї суми боргу поставить її у скрутне матеріальне становище, оскільки вона має заборгованість і за іншими грошовими зобов`язаннями, що підлягають стягненню в тому числі у судовому порядку та наявність на її утриманні малолітньої дитини.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд першої інстанції, встановивши, що будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження критичного майнового стану ОСОБА_1 не надано, а також не наведено обставин, які мають характер особливих або виняткових, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18.11.2025.

Окрім того, доводи скарги про наявність у судах п`яти проваджень за позовами інших кредиторів про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 на суму 409 342,50 грн, не можуть розцінюватись як обставини , що є особливими або винятковими, що унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення про стягнення коштів, оскільки ОСОБА_1 не було надано відомостей про її дійсний майновий стан, що є обов`язковим для врахування судом, вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення.

Крім того, колегія суддів також враховує, що безпідставне відстрочення виконання рішення суду підриває правовий принцип своєчасного та повного виконання судового рішення у цивільній справі, що є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

За таких обставин ,колегія суддів розцінює доводи апеляційної скарги щодо вказаних підстав незаконності ухвали неперконливими ,а тому остання підлягає залишенню без задоволення ,а ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18.11.2025 законною та обгрунтованою.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, судові витрати в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за нею.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16.04.2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач С. Г. Копаничук

судді: Л.О. Голота

В.П. Рибчинський

Оригінал: reyestr.court.gov.ua