Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №280/1959/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

280/1959/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ   16 червня 2026 року Справа №  280/1959/26   м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Матюхіна Олексія Вячеславовича (69015, м. Запоріжжя, вул. Петра Сагайдачного, 14, кв. 291, РНОКПП 2729713677) представник адвокат Титаренко Олена Євгенівна (м. Запоріжжя вул. Весела б. 3, РНОКПП 3026813363) до Військової частини 3033 Національної гвардії України (ЄДРПОУ 23313888) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 10 березня  2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Матюхіна Олексія Вячеславовича (далі – позивач) до Військової частини 3033 Національної гвардії України (далі – відповідач) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:   визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3033 Національної Гвардії України у звільненні з військової служби Матюхіна Олексія Вячеславовича, 26.09.1974 року народження, згідно рапорту від 11.02.2026; зобов`язати Військову частину 3033 Національної Гвардії України звільнити з військової служби Матюхіна Олексія Вячеславовича, 26.09.1974 року народження, згідно рапорту від 11.02.2026 згідно підпункту Г пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи, згідно поданого рапорту. Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проходить військову службу у Військовій частині 3033 Національної Гвардії України. На рапорт позивача про звільнення зі служби, на підставі на підставі підпункту Г пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», а саме- необхідність здійснення постійного догляду за одним із свої батьків, який є особою з інвалідністю 2 групи йому було усно повідомлено про те, що юридичний відділ військової частини 3033 Національної гвардії України ознайомлено із рапортом та відмовлено у звільненні з військової служби. При цьому, термін розгляду рапорту зайняв більше 30 днів та повідомили, що письмово надавати відповідь не зобов’язані. Позивач не згоден з бездіяльністю відповідача та просить задовольнити позов у повному обсязі. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду 11.03.2026 заяву Матюхіна Олексія Вячеславовича про забезпечення позову до подачі позовної заяви залишено без задоволення. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду 13.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду 13.03.2026 залишено без задоволення заяву Матюхіна Олексія Вячеславовича про забезпечення позову у справі. 24 березня 2026 року представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач позов не визнає та заперечує проти його задоволення. Так, посилаючись на правові позиції у справах №813/4640/17, №160/6885/19, №342/158/17, № 464/5990/16-а відповідач акцентує увагу суду на відсутності бездіяльності з його боку у спірних правовідносинах. Також, відповідач наголошує на необхідності доказування позивачем обставин на які той посилається. Відповідач вказує на те, що рапорт Матюхіна О. В., поданий з порушенням вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що стало фактичною причиною не надходження його на розгляд, про що повідомлявся позивач та його представник. Крім того, відповідач, з урахуванням наявних в справі матеріалів, не вбачає у позивача право на звільнення з військової служби на підставі наявного в матеріалах справи рапорту та долучених до нього документів. Так, на переконання відповідача, позивачем не доведено відсутність у його рідного брата  Матюхіна О. В. можливості здійснювати догляд за батьком за станом здоров’я або з інших поважних причин в розумінні Закону.  Відповідач вказує на безпідставність заявленого позову та  просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Представником позивача 26.03.2026 надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву. Сторона позивача заперечує проти посилання відповідача на порушення Матюхіним О.В. алгоритму подання рапорту. Також, позивач наполягає на тому, що він  несе моральну і сімейну відповідальність за своїх батьків. 30 березня 2026 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача.  Відповідач наполягає на тому, що позивачем не доведено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за його батьком. За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Згідно з  положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне. Позивач – Матюхін Олексій Вячеславович, 26.09.1974 р.н. з 10.10.2025 проходить службу у Військовій частині 3033 Національної Гвардії України за мобілізацією. 12 лютого 2026 року Матюхін Олексій Вячеславович звернувся до командування Військовій частині 3033 Національної Гвардії України із рапортом про звільнення у запас відповідно до підпункту Г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу». Рапорт Матюхіна Олексія Вячеславовича командуванням Військовій частині 3033 Національної Гвардії України не розглядався, рішення по суті прохання військовослужбовця не прийнято. Зазначені обставини не є спірними та підтверджуються матеріалами справи. Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного. Згідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року який триває і до сьогодні. Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII). Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 № 876-VII (далі - Закон №876-VII, (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)), Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони. За приписами частини першої статті 9 Закону №876-VII особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників. Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом. В силу статті 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Як встановлено судом позивач Матюхін Олексій Вячеславович проходить військову службу за мобілізацією у Військовій частині 3033 Національної Гвардії України. У зв’язку із наявністю батька з інвалідністю І групи, який потребує постійного догляду, 12.02.2026 Матюхін Олексій Вячеславович звернувся до командування військової частини із  рапортом про звільнення з військової служби. Факт одержання рапорту Матюхіна Олексія Вячеславовича від 12.02.2026 про звільнення з військової служби відповідачем не заперечується. Підстави звільнення з військової служби визначені ст. 26 Закону №2232-XII. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:…під час дії воєнного стану: …г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);… Згідно абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:…під час дії воєнного стану:.. необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;… Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення) та поширено його дію на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту. Пунктом 233 Положення передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV (далі – Статут (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Відтак, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Відповідач вказує, що позивачем було подано рапорт від 12.02.2026 не «по команді» у зв’язку із чим відповідач його залишив без розгляду. Однак, як вірно зазначив позивач рапорт від 12.02.2026 містить підпис т.в.о. командира 3 патрульної роти 2 патрульного батальйону військової частини 3033 старшого лейтенанта Олексія Галагоза, що свідчить про подання його «по команді». Відповідно до статей 58, 59, 111 Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів. Командир (начальник) зобов`язаний:… …знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань;… …завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; …виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками); знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями;… Відсутність подальшого направлення рапорту Матюхіна Олексія Вячеславовича про звільнення зі служби від 12.02.2026 до вищого командування не залежало від волі позивача та стало наслідком невиконання відповідальною посадовою особою відповідача свого обов’язку по відношенню до особового складу. Відтак, матеріали справи свідчать про безпідставність залишення без розгляду рапорту Матюхіна Олексія Вячеславовича про звільнення зі служби від 12.02.2026. Також, посилаючись на наказ командувача Національної гвардії України від 30.11.2020 № 511 «Про затвердження Інструкцію з докуме6нтування управлінської інформації та організації роботи з документами в Національній гвардії України в паперовій формі» та Інструкції з діловодства в військовій частині 3033 зазначає, що якщо рапорт не має погоджень та/або клопотань по суті рапорту від безпосереднього начальника та/або командира підрозділу то цей рапорт повертається військовослужбовцю або до підрозділу, в якому проходить службу цей військовослужбовець та вважається не поданим. Проте, доказів повернення Матюхіну Олексію Вячеславовичу рапорту про звільнення зі служби від 12.02.2026 матеріали справи не містять. Так само, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивачу належним чином про рішення щодо залишення його рапорту без розгляду, роз’яснення відповідачем недоліків рапорту позивача та порядку його подання. Відповідно до абз.4 п.241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин. Разом із тим, за вказаним рапортом позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ будь-якого рішення (наказу про звільнення зі служби; рішення про відмову у звільненні з військової служби чи письмової відповіді по суті рапорту) військовою частиною не приймалося, таких доказів на вимогу суду відповідачем не надано. Згідно зі статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Рішенням суду у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про наявність в даній справі протиправної бездіяльності Військової частини 3033 Національної Гвардії України щодо не розгляду рапорту  Матюхіна Олексія Вячеславовича, 26.09.1974 року народження, від 12.02.2026 про звільнення з військової служби. При цьому суд не надає оцінки доводам відповідача по суті обґрунтованості рапорту Матюхіна Олексія Вячеславовича, 26.09.1974 року народження, від 12.02.2026 про звільнення з військової служби, адже командуванням військової частини даний рапорт не був розглянутий по суті в установленому Законом порядку та не було прийнято відповідне управлінське рішення з підстав наведених у відзиві. Інші доводи сторін не впливають на висновки суду. Позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із відповідними позовними вимогами для відновлення конкретного порушеного права позивача, сформулювавши належним чином із наданням доказів, які їх підтверджують. Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до наведених вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, спростовано позовні вимоги та аргументи позивача. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідних витрат не поніс, інших судових витрат не заявив, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, - ВИРІШИВ: Позовну заяву Матюхіна Олексія Вячеславовича (69015, м. Запоріжжя, вул. Петра Сагайдачного, 14, кв. 291, РНОКПП 2729713677) представник адвокат Титаренко Олена Євгенівна (м. Запоріжжя вул. Весела б. 3, РНОКПП 3026813363) до Військової частини 3033 Національної гвардії України (ЄДРПОУ 23313888) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії  –  задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3033 Національної Гвардії України щодо не розгляду рапорту  Матюхіна Олексія Вячеславовича, 26.09.1974 року народження, від 12.02.2026 про звільнення з військової служби. Зобов`язати Військову частину 3033 Національної Гвардії України розглянути рапорт  Матюхіна Олексія Вячеславовича, 26.09.1974 року народження, від 12.02.2026 про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення. В задоволенні решти вимог – відмовити. Розподіл судових витрат не проводиться. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення у повному обсязі складено та підписано 16 червня 2026 року. Суддя����������������������������������������������������������������������������������������������������О.О. Артоуз