Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №307/1778/26 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1778/26

Провадження № 2/307/841/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого Чопик В.В. при секретарі Рішко О.Т., з участю позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості згідно боргової розписки.

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що протягом березня-червня 2024 року відповідач отримав у неї товари в борг, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 25 585 грн.

З метою врегулювання заборгованості відповідач власноручно склав та підписав розписку, відповідно до якої зобов`язався повернути позивачу грошові кошти у сумі 25 585 грн. до 31 грудня 2024 року.

У встановлений строк відповідач свої зобов`язання не виконав.

Після пред`явлення позивачем письмової вимог про повернення боргу відповідач 27 січня 2026 року повернув лише частину боргу в сумі 2000 грн., що підтверджується наданою розпискою .

Станом на день звернення до суду неповернутою залишилася сума основного боргу в розмірі 23 585 грн.

Тому позивач просить стягнути з відповідача 23 585 грн. основного боргу, 1024 грн. трьох процентів річних , а також судові витрати.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, хоча по час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а тому суд на підставі ст.. 223 ЦПК України справу розглянув у його відсутності.

Заслухавши позивача та його представника та дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідач власноручно склав та підписав розписку, якою підтвердив отримання від позивача грошового зобов`язання у сумі 25 585 грн. та зобов`язався повернути зазначені кошти до 31 грудня 2024 року.

Будь яких доказів недійсності вказаної розписки, підроблення її, чи написання під примусом суду не надано.

Отже, між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, які за своїм змістом відповідають положенням ст..ст. 1046-150 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 цього ж Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно позиції, висловленої у Постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

З наведених доказів убачається, що відповідач частково погасив заборгованість у сумі 2000 грн., а тому залишок не поверненого боргу становить 25585 грн. – 2000 грн. = 23 585 грн.

Будь-яких належних та допустимих доказів повного виконання зобов`язання або повернення решти боргу відповідачем суду не надано.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 23 585 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню .

Разом із тим суд не знаходить підстав для задоволення вимоги про стягнення трьох процентів річних у сумі 1024 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України три проценти річних є мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання та підлягають стягненню за період прострочення, який повинен бути підтверджений належним розрахунком.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( у редакції Закону № 2120-ІХ від 15.03.2022), у період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування позичальник за договором позики ( кредиту) звільняється від відповідальності , визначеної ст.. 625 ЦК України, а саме від сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Таким чином, в цій частині вимога позивача про стягнення трьох процентів річних у сумі 1024 грн. задоволенню не підлягає.

Разом з тим, враховуючи, що позов задоволено щодо основної суми боргу, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню із відповідача.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 625, 626, 628, 1046, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 12,13, 76-81, 141, 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 23585 ( двадцять три тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) грн. основного боргу за договором позики, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1387 ( тисяча триста вісімдесят сім ) грн. та витати на правничу допомогу в сумі 3500 ( три тисячі п`ятсот) грн.

В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , мешканець АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 17.06.2026.

Головуючий: В.В. Чопик