Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №182/1610/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6221/26 Справа № 182/1610/26 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач Перша Нікопольська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Рунчева О.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі — АТ КБ «Приватбанк», Банк) подало в суд позовом проти Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з вимогами: визнати незаконною відмову у видачі дублікату договору купівлі-продажу індивідуально-визначеного майна – частини нежилих вбудованих приміщень з підвалом в окремо розташованій триповерховій будівлі придбаних на аукціоні, укладеного 05 вересня 2003року між Комітетом по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради та Закритим акціонерним товариством «Розрахунково-комерційний центр», посвідченого завідуючою Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Чубенко І.С., зареєстрованого в реєстрі за №1-2012; зобов`язати Першу Нікопольську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області видати Банку дублікат вищевказаного договору купівлі-продажу.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що для виконання заочного рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2009року в справі №2-2924/09, яким звернуто стягнення на нежитлові вбудовані приміщення та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом продажу предмету іпотеки Банком, позивачу необхідно мати правовстановлюючий документ на предмет іпотеки.

Зазначав, що оригінал договору купівлі-продажу предмета іпотеки від 05 вересня 2003року був переданий іпотекодавцем до Банку на виконання умов договору іпотеки, який знаходився на зберіганні в архіві Банку у місті Львів, проте внаслідок пожежі 05 жовтня 2025року архівні документи Банку, в тому числі і договір купівлі-продажу предмета іпотеки, були знищені. У зв`язку зі знищенням архівних документів Банк звернувся до Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з заявою про видачу дублікату договору купівлі-продажу предмету іпотеки від 05 вересня 2003року, проте 19 грудня 2025року листом нотаріальна контора повідомила про відсутність правових підстав для видачі Банку дублікату договору.

Вказував, що Банк не погоджується та вважає неправомірною відмову відповідача у видачі дублікату правовстановлюючого документу, оскільки на підставі рішення суду позивач має всі права, необхідні для здійснення продажу предмета іпотеки, в тому числі на отримання дублікату договору купівлі-продажу предмету іпотеки, та без отримання дублікату цього документу неможливим є виконання рішення суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про визнання безпідставною відмови у видачі дублікату правовстановлюючого документу та зобов`язання до вчинення дій.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

06 квітня 2026року АТ КБ «Приватбанк» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026року.

В апеляційній скарзі Банк виклав вимогу про скасування ухвали та просив направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини та підстави звернення до суду, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що розгляд даного спору належить до юрисдикції адміністративного суду.

Стверджував, що діяльність нотаріуса не є такою, в межах якої здійснюються владні управлінські функції, між нотаріальною та адміністративною діяльністю є суттєва різниця за юридичним характером, колом суб`єктів, структурою правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання. Правовідносини, що виникають між нотаріусами та іншими суб`єктами нотаріальної діяльності, є суто процесуальними за своєю сутністю і не можуть характеризуватись як владні відносини у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Наполягав, що вказана справа про визнання безпідставної відмови нотаріуса у видачі дублікату правовстановлюючого документа та зобов`язання до вчинення дій має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

08 квітня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області справу №182/1610/26; та 20 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

22 квітня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

21 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1610год 16 червня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що на публічно-правові спори із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності поширюється юрисдикція адміністративних судів, а тому позовна заява належить до юрисдикції адміністративного суду.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та порушено норми процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський Суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність.

У справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно-правових правовідносин.

Юрисдикція адміністративних судів згідно з пунктом першим частини першої статті 19 КАС України в свою чергу поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Вжитий у вищезазначеній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлює Закон України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02 вересня 1993року, у статті 1 якого визначено, що нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до положень статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Вірними є доводи апеляційної скарги про те, що не можна вважати діяльність нотаріуса як таку, у межах якої здійснюються владні управлінські функції. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою, а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб`єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання.

Крім того, якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом цієї діяльності є управлінське рішення, яким один суб`єкт приписує певну поведінку іншому суб`єкту, то метою діяльності нотаріату є захист і охорона існуючих суб`єктивних прав та інтересів, а результатом нотаріальної діяльності є нотаріальний акт як різновид правозастосовного юрисдикційного акта, що офіційно підтверджує вже об`єктивно існуючі факти, права та обов`язки, які суб`єкти права покладають на себе за своїм бажанням.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є відмова Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області на підставі статті 53 Закону України «Про нотаріат» видати іпотекодержателю, який має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом продажу предмету іпотеки, дублікат договору купівлі-продажу індивідуально-визначеного майна від 05 вересня 2003року (який посвідчено Першою Нікопольською державною нотаріальною конторою), на підставі якого іпотекодавець отримав у власність предмет іпотеки, примірник якого було втрачено. Відтак, на переконання колегії суддів, спірні відносини є похідними від договірних/приватних відносин.

Для вирішення питання щодо відповідності чи невідповідності вимогам законодавства дій відповідача стосовно відмови у видачі дубліката договору купівлі-продажу суд повинен перевірити наявність у позивача відповідних прав на таке майно та отримання дублікату такого документу, його правовий статус, що пов`язано з правом цивільним.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію. Якщо порушення своїх прав особа убачає в наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призводять до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» з тих мотивів, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, в оскаржуваній ухвалі не навів жодних мотивів та детального пояснення своїх міркувань щодо ухваленого судового рішення і не пояснив причин такого процесуального підходу.

Відтак передчасним та помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та наявні підстави для відмови у відкритті провадження.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, суд не виконав в повній мірі вимоги закону про обґрунтованість та законність ухвали суду та саме порушення норм процесуального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 374 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 та 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026року про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».

Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2026року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 червня 2026року.

Судді: