Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №243/11406/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1659/26 Справа № 243/11406/25 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

захисника адвоката Керанчука В.Б.,

особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Керанчука В.Б., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , на постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, непрацюючого, пенсіонера, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а :

постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 26 листопада 2025 року о 13 годині 00 хвилин у м. Слов`янську по вул. Вчительській, буд. 48-А, керував транспортним засобом Mercedes Benz ML 320, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: характерний запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, почервоніння шкіри обличчя. Водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager або такий огляд у встановленому законодавством порядку в медичному закладі, на що водій відповів відмовою. Від керування транспортним засобом відсторонений. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Керанчук В.Б., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та провадження закрити.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП постановою Слов`янського міськрайонного суду від 05.12.2024, яка набула чинності 03.03.2025, а тому протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням норм адміністративного законодавства, при цьому суд не може самостійно змінювати кваліфікацію адміністративного правопорушення.

Наголошує, що відеозапис поліцейських здійснений з порушенням вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, оскільки не є безперервним. Так, якщо з відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції, які здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він є небезперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом.

Зауважує, що додані відеозаписи не відображають, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом, однак убачається, що саме він викликав поліцію для вирішення конфлікту з військовими. Свідок ОСОБА_2 під присягою в суді надала пояснення, що ОСОБА_3 керувала автомобілем і перегородила виїзд військовим, а після цього відігнала автомобіль. При цьому посилання суду на пояснення військових ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є незаконними, оскільки вони не допитані безпосередньо в суді.

Заслухавши ОСОБА_1 , його захисника адвоката Керанчука В.Б., які підтримали доводи апеляційної скарги, вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону під час розгляду суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Як убачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмову від проходження відповідного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку відповідний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в цьому випадку підлягає факт керування транспортним засобом, виявлення ознак сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджуються:

– протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 524205 від 26.11.2025;

– відеозаписом, доданим до протоколу, з якого вбачається, що поліцейські прибули за викликом, на місці розташовувалися вантажний військовий автомобіль та Mercedes Benz ML 320, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перегородив дорогу вказаному транспортному засобу. Особи, які перебували на місці, пояснили, що у водія Mercedes Benz ML 320, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перегородив дорогу вантажному автомобілю, під час спілкування виявили ознаки алкогольного сп`яніння. Водієм вказаного транспортного засобу виявився ОСОБА_1 , який заперечив факт керування транспортним засобом, але згодом під час спілкування з поліцейськими вказав, що він був змушений приїхати та заблокувати автомобіль (03:47 хвилина відеозапису). Далі поліцейський повідомляє водія, що він має ознаки алкогольного сп`яніння. На пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння на місці водій відмовився, зазначивши: «Мені це не потрібно». Поліцейський роз`яснив водієві настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду та запропонував пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі, від чого водій також відмовився (14:25–16:35 хвилини відеозапису). Водієві були роз`яснені його права згідно зі ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Стосовно водія було складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ознайомлено з його змістом, ОСОБА_1 від підпису протоколу відмовився, після чого ОСОБА_1 було повідомлено, що стосовно нього також буде складено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки було встановлено, що він позбавлений права керування;

– направленням, за змістом якого 26.11.2025 о 13:35 ОСОБА_1 був направлений до медичного закладу для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, результати огляду — не проводився;

– поясненнями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які пояснили, що 26.11.2025 вони перебували за адресою: вул. Вчительська, 48-А, у службових справах. У цей час приїхав невідомий на автомобілі Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та перегородив вхід у службове приміщення. Невідомий мав ознаки алкогольного сп`яніння та викликав наряд поліції. Після приїзду наряду поліції невідомий почав заперечувати факт керування автомобілем. Як пізніше з`ясувалось, це ОСОБА_1 ;

– довідкою ГСЦ, за змістом якої ОСОБА_1 має посвідчення водія НОМЕР_3 від 20.03.2015, яке підлягає вилученню.

Також за клопотанням сторони захисту допитаний свідок ОСОБА_2 , яка повідомила, що підійшла на місце події на прохання ОСОБА_1 , який вважав дії військовослужбовців неправомірними та такими, що загрожують населенню. При цьому ОСОБА_3 заблокувала виїзд автомобіля військових за допомогою автомобіля ОСОБА_1 .

Вказані докази досліджені судом апеляційної інстанції, є належними і допустимими, такими, що беззаперечно підтверджують наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом, наявність ознак алкогольного сп`яніння та відмову від проходження огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд наголошує, що норми чинного КУпАП та відповідної Інструкції не вимагають обов`язкової відеофіксації керування особою транспортним засобом, такий факт підлягає доведенню сукупністю доказів, які вказують, що особа керувала транспортним засобом, більше того, саме фіксування особи в стані руху є технічно неможливим, а тому на підставі усіх наявних доказів у справі суд встановлює доведеність або спростування факту керування транспортним засобом особою, на яку складено протокол.

У цьому випадку, як убачається з відеозапису поліцейських, працівники патрульної поліції приїхали за викликом самого ОСОБА_1 у зв`язку з ймовірними неправомірними діями військовослужбовців. Автомобілем ОСОБА_1 був заблокований проїзд автомобіля військовослужбовців, при цьому ОСОБА_1 особисто повідомив, що через неправомірні дії він був змушений приїхати та заблокувати проїзд (час 13:21 або 03:40 хвилина відеозапису). Під час з`ясування обставин та спілкування з ОСОБА_1 працівниками поліції виявлені ознаки алкогольного сп`яніння останнього, про що йому наголошено та запропоновано пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Драгер», на що ОСОБА_1 вже зазначив, що не керував транспортним засобом та не погоджується проходити огляд на стан сп`яніння. У свою чергу поліцейськими наголошено, що є свідки, які зазначають, що саме ОСОБА_1 перегородив шлях військовому автомобілю, тобто керував транспортним засобом, та запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я, від чого ОСОБА_1 відмовився. При цьому останній неодноразово зауважив, що доказів керування ним транспортним засобом немає, а заблокувала дорогу його сусідка.

На переконання апеляційного суду, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом безсумнівно доведений, оскільки саме після оголошення виявлених ознак сп`яніння ОСОБА_1 почав заперечувати керування ним транспортним засобом.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо критичного ставлення до пояснень свідка ОСОБА_2 у тій частині, що автомобілем керувала ОСОБА_6 , а не ОСОБА_1 , оскільки за змістом наданих пояснень, коли свідок прибула на місце, там уже перебував ОСОБА_1 , який побачив військових, про що і повідомив свідка, тобто вона не могла бачити, хто саме керував транспортним засобом, коли той прибув на місце.

Крім того, ОСОБА_7 в суді допитана не була, письмових пояснень із цього приводу не надала, а ОСОБА_1 , у свою чергу, не повідомив, яким чином він дістався до місця події у випадку керування транспортним засобом саме ОСОБА_8 . Також апеляційний суд не може залишити поза увагою письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які, у свою чергу, зафіксовані на відеозаписі поліцейських та які безпосередньо були на місці події і стверджували, що транспортним засобом керував саме ОСОБА_1 та заблокував їх проїзд.

Також апеляційний суд звертає увагу, що, як зазначив захисник в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 вже притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, отже, він обізнаний про специфіку цієї категорії адміністративного правопорушення та його обов`язкові ознаки, у тому числі факт керування транспортним засобом, а тому його дії з моменту наголошення ознак сп`яніння були спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності та, як наслідок, адміністративного стягнення шляхом заперечення факту керування ним транспортним засобом.

Отже, за сукупністю досліджених доказів факт керування транспортним засобом Mercedes Benz ML 320, д.н.з. НОМЕР_2 , саме ОСОБА_1 доведений поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксований весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення, підстав для сумніву щодо достовірності у апеляційного суду не виникає. Крім того, захисник в апеляційній скарзі не оспорює події, які на ньому зафіксовані, та не зазначає, які саме події не зафіксовані поліцейськими, які суттєво могли вплинути на встановлення істини у справі, а тому порушення суттєвої безперервності апеляційним судом не виявлено, на відеозаписі поліцейських наявні всі обов`язкові ознаки адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. «Поза розумним сумнівом» має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення «поза розумним сумнівом» недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна й безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є тією версією подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

При цьому відповідно до ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Отже, дослідивши матеріали справи з урахуванням доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування ним транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та факт відмови від проходження огляду на стан такого сп`яніння.

Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Доводи апеляційної скарги про факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто ознаки повторності, не заслуговують на увагу.

Так, суд не вправі вийти за межі тих фактичних обставин, які були встановлені протоколом про вчинення адміністративного правопорушення. Якщо викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист особи та принципу рівності сторін процесу.

Протокол про адміністративне правопорушення, по суті, є обвинувальним актом, на основі якого, в сукупності з іншими доказами, встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ст. 7 КУпАП регламентовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

У цьому випадку фабула адміністративного правопорушення, наведена в протоколі серії ЕПР1 № 524205 від 26.11.2025, відображає всі обов`язкові ознаки складу правопорушення, яке інкриміноване ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. При цьому посилення обвинувачення та, відповідно, кваліфікації на більш тяжку за ознакою повторності є неможливим та не є предметом розгляду цієї справи і не може вказувати на порушення норм адміністративного законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 .

Апеляційний суд також враховує те, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02, ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування вини доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на вимогу поліцейського, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Інші доводи сторони захисту не вказують на порушення вимог закону, що, у свою чергу, потягло б визнання доказів недопустимими або вказувало на відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.

Частиною 7 ст. 294 КУпАП встановлено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, будь-яких інших доводів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення апеляційному суду не надано.

Отже, переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого у справі судового рішення, які є безумовною підставою для його скасування, та які б спростовували висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Керанчука В.Б., апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції постанова винесена з дотриманням вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу захисника адвоката Керанчука В.Б., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА