Вирок від 16 червня 2026 р. у справі №715/633/26 — Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/633/26

Провадження № 1-кп/715/128/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.06.2026 с-ще Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області у складі:

судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

за участю:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12025262020003186 по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с-ща. Глибока, Чернівецького району, Чернівецької області, зареєстрований по АДРЕСА_1 , фактично проживаючий по АДРЕСА_2 , українець, громадянин України, офіційно не працевлаштований, одружений, має на утриманні трьох малолітніх дітей, раніше не судимий, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 342/2022 від № 574/2022 від 12.08.2022, № 758/2022 від 07.11.2022,№ 59/2023 від № 255/2023 від 07.05.2023, № 452/2023 від 26.07.2023, № 735/2023 від №50/2024 від 05.02.2024, №272/2024 від 06.05.2024, №470/2024 від № 741/2024 від 28.10.2024, №27/2025 від 14.01.2025 та №236/2025 від 15.04.2025 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, п. і, п. 17, п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України було оголошено та розпочато проведення загальної мобілізації, зокрема на території Чернівецької області.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі та не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

ОСОБА_4 , будучи громадянином України, конституційним обов`язком якого є захист територіальної цілісності та кордонів України, а також військовозобов`язаним, у зв`язку з прийняттям Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», був належним чином повідомлений у встановленому законом порядку про наслідки неявки на загальну мобілізацію.

04.08.2025 року ОСОБА_4 пройшов військово-лікарську комісію, за висновком №2025-0804-1315-2614-7 від 04.08.2025 року був визнаний придатним до військової служби. У подальшому, супроводжений 08.04.2025 року ОСОБА_4 , в складі команди до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період. Під час оформлення особових справ військовозобов`язаних до вказаної військової частини у АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , умисно ухилився від проходження військової служби та зник у невстановленому напрямку.

Крім цього, 17.02.2026 року перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 категорично відмовився від проходження військової служби за призовом по мобілізації про що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 складено акт відмови, який останній особисто підписав.

Одночасно, ОСОБА_4 був належним чином ознайомлений із відповідальністю, передбаченою законом, за ухилення від мобілізації. Однак останній, діючи умисно, в умовах воєнного стану та оголошеної загальної мобілізації, пов`язаної з агресією російської федерації проти України, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і бажаючи їх настання, будучи військовозобов`язаним та придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, категорично відмовився від проходження військової служби під час мобілізації, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.

Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю. Повідомив суду, що дійсно в 08.04.2025 році пройшовши військово лікарську комісію та будучи визнаним придатним до військової служби відмовився йти служити. Так само відмовився йти служити у лютому 2026 року. Розкаюється у вчиненому. Проте вказав, що зрозумівши що він вчиняє неправильно, у квітні 2026 року пішов добровільно на військкому службу. На даний час звільнений від військової служби у зв`язку з тим, що має право на відстрочку як багатодітний батько. Просив не призначити суворої міри покарання.

Покази обвинуваченого співвідносяться з обставинами викладеними в обвинувачені. Сумнівів у щирості позиції обвинуваченого не має. На даний час обвинувачений щиро розкаюються у вчиненому.

За згодою учасників судового провадження суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин інкримінованого ОСОБА_4 злочину, які ніким не оспорюються і на підставі ч.3 ст. 349 КПК обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів які характеризують його особу та обтяжують чи пом`якшують покарання. При цьому судом з`ясовано правильність розуміння обвинуваченим обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність їх позиції та роз`яснено вимоги ч. 3 ст. 349 КПК, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, суд ухвалює вирок в особливому порядку без дослідження будь-яких доказів обставин, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 91 КПК.

При цьому суд вважає правильним кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Прокурор в судовому засідання підтримав пред`явлене ОСОБА_4 обвинувачення, та з врахуванням всіх обставин справи та характеризуючих даних, просив призначити обвинуваченому покарання у виді 3-ох років позбавлення волі, при цьому звільнивши його від призначеного покарання з випробування на підставі ст.75 КК України, з однорічним іспитовим строком.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Обставинами які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 є: щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину, проходження військової служби у лавах ЗСУ.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Вирішуючи питання про розмір і вид покарання, яке слід призначити обвинуваченому ОСОБА_4 і встановлюючи ступінь його вини у вчиненому злочині, суд дає оцінку не тільки окремому вчинку обвинуваченого, а також і його особистості, наскільки вона проявилася у його злочинних діях, мотиви скоєння злочину.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 одружений, має на утриманні трьох малолітніх дітей, до кримінальної відповідальності притягується вперше, при цьому суду не надані відомості про притягнення його до адміністративної відповідальності. Позитивно характеризується по місцю проживання, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, з висновку судово-медичного експерта №181 від 19.02.2026 року вбачається, що обвинувачений перебуває на обліку у лікаря психіатра з діагнозом легка розумова відсталість, при вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення розумів значення своїх дій. Таким чином суд вважає, що обвинувачений не є особою схильною до вчинення кримінальних правопорушень, при цьому суд бере до уваги, що обвинувачений після пред`явлення обвинувачення пішов на службу до лав ЗСУ де проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 , при цьому на даний час звільнений з військової служби за сімейними обставинами (перебування на утриманні трьох дітей) .

При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідним призначити обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі, в межах санкції ст.332 КК України.

Разом з тим, згідно із частини 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, зважаючи на те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_4 вчинив вперше, його тяжкість (є нетяжким злочином), має на утриманні трьох малолітніх дітей, суд погоджується з позицією прокурора та вважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_4 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання, оскільки його виправлення можливе без відбуття покарання у вигляді позбавлення волі з випробувальним терміном, на протязі якого обвинувачений буде перебувати під певним контролем держави та знаходитись у стані певного остраху за будь-які наступні життєві події. Поведінка такої піднаглядної людини, повинна бути більш виваженою, більш стриманою, більш контрольованою ніж звичайної людини, оскільки навіть незначне правопорушення може призвести особу до заміни покарання на реальне його відбуття.

Призначаючи покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 76 КК і покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 ряд обов`язків.

Підстав для застосування вимог ст.69 КК України при призначенні покарання обвинуваченому суд не знаходить.

Призначення вказаного покарання, буде відповідати загальним засадам кримінального провадження, тяжкості скоєного, обставинам правопорушення, особі обвинуваченого, а також не тільки меті покарання, а й меті правосуддя, невід`ємною частиною якого є справедливість та верховенство права.

Запобіжний захід ОСОБА_4 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався і на теперішній час підстав для його застосування не вбачається.

Процесуальні витрати та речові докази у провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 , від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік та покладенням на нього відповідно до ст.76 КК України ряду обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

На вирок може бути подана апеляція до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДЯ: