Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №713/970/26 — Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/970/26

Провадження №2-а/713/40/26

РІШЕННЯ

іменем України

16.06.2026 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі головуючого судді Кириляк А.Ю., за участі секретаря Матейчук-Степан Л.Ю., представника позивача Лукинюк В.В. , представника ІНФОРМАЦІЯ_1 Фуштей М.В. розглянувши у судовому засіданні місті Вижниця адміністративний позов ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Лукинюк Володимир Васильович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення ,-

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

В позові вказує, що постановою № 136/2 від 11.02.2026 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковника ОСОБА_2 визнано винним громадянина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено на нього штраф у сумі 17000,00 грн. Вказана постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 отримав згенеровану повістку через систему АІТС ОБЕРІГ № 2673063 з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 10.03.2025 року на 14.00 для уточнення військово-облікових даних, що підтверджується повідомленням АТ «Укрпошта» № 0610233995161 Ф.20. У постанові № 136/2 від 11.02.2026 року зазначено, що «Фактичними обставинами справи встановлено, що на момент виклику військовозобов`язаний ОСОБА_1 право на відстрочку не реалізував, персональні дані у визначений законодавством період не оновив. Мета виклику обґрунтована статусом військовозобов`язаного, який підлягає мобілізації на особливий період».

Посилається на те , що постанова №136/2 від 11.02.2026 року не містить юридичного обґрунтування інкримінованій позивачу статті, а саме, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Також, кваліфікація правопорушення не узгоджується з обставинами справи та складом правопорушення, а тому притягнення до адміністративної відповідальності Позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є незаконним.

Крім того, вказує, що у спірній постанові №136/2 від 11.02.2026 року не конкретизовано суть правопорушення, зокрема, які саме персональні дані не оновив ОСОБА_1 та не зазначена дата і час вчинення адміністративного правопорушення, тобто коли саме ОСОБА_1 був зобов`язаний оновити персональні дані, що свідчить про відсутність події правопорушення.

Твердження Відповідача про не уточнення Позивачем військово-облікових даних станом на час прийняття спірної постанови від 11.02.2026 року спростовується наступними доказами:

Довідкою ВЛК № 1079 від 02.08.2024 року; Довідкою про відстрочку № 345 від 15.08.2024 року зі строком відстрочки до 07.02.2025 року; Витягом з застосунку Резерв+ від 03.04.2026 року, з якого вбачається, що датою уточнення даних є 11.03.2025 рік, а відстрочка продовжена до 03.05.2026 року; Тобто, станом на час прийняття спірної постанови, 11.02.2026 рік, військово-облікові дані Позивача були вчасно оновлені останнім під час оформлення відстрочки, що свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення.

Вважають, що приймаючи спірну Постанову №136/2 від 11.02.2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковник ОСОБА_2 вийшов за межі своїх повноважень, оскільки відомості за не оновлення яких Позивач притягнутий до адміністративної відповідальності Відповідач отримує шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами та в силу приписів Примітки до ст.210, 210-1 КУпАП не мав права їх застосовувати до Позивача, навіть якщо останній дійсно не оновив би відомості, наведені у пунктах 7, 7-1, 17-1, 20-1, 34 частини 1 статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 року №1951-VIII.

Крім того вказують, що датою спливу тримісячного строку з моменту виявлення є 21.06.2025 рік, а тому начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковник ОСОБА_2 при розгляді адміністративної справи був зобов`язаний застосувати ст.ст. 38, 247 КУпАП та прийняти постанову про закриття справи на підставі п. 12 р. ІІ Інструкція №3.

Просить поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із позовом про скасування постанови № 136/2 від 11.02.2026 року за справою про адміністративне правопорушення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 ; 2. Скасувати постанову № 136/2 від 11.02.2026 року за справою про адміністративне правопорушення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 ; 3. Закрити справу про притягнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , код НОМЕР_1 ) до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. 4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , код НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 10 532,48 грн

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав просив позов задовольнити в повному обсязі .

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав надав письмові заперечення в яких зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Вважає, що обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів у разі отримання ним виклику до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, явитися за таким викликом у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях). Враховуючи, те що позивач викликався до ІНФОРМАЦІЯ_2 повісткою № 2673063 за актуальною адресою місця реєстрації, був належним чином повідомлений про поважність причин неявки не повідомив в його діях наявний склад адміністративного правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку та мобілізаційного законодавства, зокрема щодо своєчасного прибуття викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Вижницького районного суду від 22.12.2025 по справі № 713/3746/25 адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задоволено частково.

Не погодившись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 22.12.2025 року – без змін.

ІНФОРМАЦІЯ_4 частково погоджується з доводами представника позивача про не обов`язковість до застосування висновків судів апеляційної інстанції відповідно до ч.6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та для забезпечення так званої єдності судової практики необхідно враховувати фактичні обставини справи, що підтверджені належними та допустимими доказами, а не лише посиланнями на норми права. На виконання вимог вищевказаного судового рішення, а також у відповідності до вимог статті 63 Конституції України, статті 268 КУпАП та Наказу МОУ № 3 позивачу було надіслано виклик на розгляд справи про адміністративне правопорушення. Згідно правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі № 520/2261/19 обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Беручи до уваги встановлені порушення правил військового обліку та мобілізаційного законодавства, а також не реалізацією права на відстрочку на момент виклику повісткою позивача, вважають, що мета оповіщення є повністю виправданою. З поданого до суду витягу Резерв+ встановлено, що позивач у встановлені законом строки та способи свої військо-облікові дані не уточнив, зокрема більшість відомостей вказані як відсутні.

Посилання позивача на примітку до статті 210 КУпАП обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки чинне законодавство зобов`язувало саме позивача вчинити певні дії, і уточнити свої персональні дані у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто у один із визначених способів. Держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів може перевірити чи уточнив військовозобов`язаний свої персональні дані, але обов`язок такого уточнення покладається на військовозобов`язаного, яким є позивач. До того ж, інформаційно-комунікаційні системи, реєстри, бази даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, можуть не містити окремих даних, які необхідно було оновити до 16.07.2024, зокрема, актуального номеру телефону, адреси електронної пошти.

Також вказують, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Договір про надання правової/правничої допомоги та ордер, додані представником позивача до позовної заяви є підтвердженням наявності повноважень на представництво інтересів у суді, проте не є підтвердженням розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Просив у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити за безпідставністю.

Суд, заслухавши доводи представника позивача, представника відповідача , вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, в межах даної справи суду належить здійснити перевірку рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).

Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначені обставини встановлюються у відповідності до ст. 279 КУпАП, зокрема, шляхом повного та всебічного дослідження доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо судом у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.

Судом встановлено, відповідачем позивачу надіслано повістку №972/02 в якій він викликався до Вижницького ТЦК об 11.02.2026 року о 10.00 год. для розгляду справи за рішенням Вижницького районного суду (713/3746/25) від 22.12.2025 року в частині направлення справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП на новий розгляд уточнення даних, однак вона повернулася до ІНФОРМАЦІЯ_5 , що адресат не проживає за вказаною адресою, що підтверджується повідомленням АТ «Укрпошта» № 0610233995161 Ф.20.

Постановою № 136/2 від 11.02.2026 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковника ОСОБА_2 визнано винним громадянина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено на нього штраф у сумі 17000,00 грн..

Фактичними обставинами встановлено, що 13.11.2025 ОСОБА_4 являючись військовозобов`язаним громадянином України, всупереч вимогам мобілізаційного законодавства - ОСОБА_5 отримав згенеровану повістку через систему АІТС ОБЕРІГ №2673063 з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 10.03.2025 року на 14:00 для уточнення військово-облікових даних, що підтверджується повідомленням наданим АТ «Укрпоштою» №0610233995161 Ф.20.

За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді) (ч. 1 ст. 38 КУпАП).

Водночас згідно з ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210,210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Тобто приписами ст. 38 КУпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень.

В контексті наведеного суд зазначає, що визначення на законодавчому рівні у статті 38 КУпАП тривалості строків накладення адміністративного стягнення безпосередньо пов`язано з можливістю реального впливу адміністративної відповідальності на суспільні відносини, поведінку суб`єктів, їхню правосвідомість тощо, тобто, з можливістю реалізації функцій адміністративної відповідальності, яка втрачається з плином часу.

Так, відповідно до пп. 7 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.

При цьому КУпАП не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210-1 КУпАП, тобто порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про військовий обов`язок і військову службу, зокрема, неприбуття до відповідного ТЦК та СП, не носить характеру триваючого, а є одноактним, вичерпується фактом невчинення дій до визначеної дати та часу.

Вказана правова позиція наведена у справах щодо визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративних стягнень за ст. 2101 КУпАП у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, що висвітлено у постановах, зокрема: П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 523/23695/25; Третього апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі № 204/8924/25; Першого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі № 933/781/24; Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 у справі № 439/1753/24; Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 712/6702/24.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Суд погоджується з позицією позивача та його представника про те, що при постановлені постанови відповідачем 11.02.2026 року сплинув строк накладення адміністративного стягнення. А оскаржувана постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн винесена після закінчення визначеного ст.38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення.

У поданому до суду відзиві адміністративний позов представником відповідача, не надано доказів та не зазначено обставин, які безсумнівно підтверджують та спростовують пояснення позивача, викладені в адміністративному позові.

Частина 1 статті 247 КУпАП зазначає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за: відсутністю події і складу адміністративного правопорушення; якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені статтею 38 КУпАП.

Частиною 3 ст.286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за № 136/2 від 11.02.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн, а справу про адміністративне правопорушення слід закрити.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Оскільки, за результатом судового розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову, сплачений позивачем за подання адміністративного позову судовий збір у сумі 532,48 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Що стосується вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 10 532,48 грн. суд приходить до наступного висновку.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, за приписами частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з`їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.

Судом встановлено, що 14.09.2025 року між позивачем та адвокатом Лукинюк В.В. укладено договір про надання правничої допомоги .

Додатковою Угодою за №2 від 05.04.2026 року визначено вартість послуг про надання правничої допомоги у розмірі 10000 гривень.

Крім того представником позивача надано дві платіжні інструкції на суму 5025,13 грн. та 5577,89 грн. Від 15.04.2026 року. Кошти перераховані ОСОБА_6 . Призначення платежу: переказ власних коштів. Однак не вказано , хто є Штефюк Л.Д. по справі та призначення платежу.

На підставі викладеного, враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі на суму 10000 грн. не підтверджено, дана вимога задоволенню не підлягає .

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-74, 122, 241-246, 250-251, 262, 286 КАС України, ст.ст. 210-1, 245, 251, 268, 283 КпАП України, суд -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Лукинюк Володимир Васильович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, задоволення частково.

Скасувати постанову № 136/2 від 11.02.2026 року за справою про адміністративне правопорушення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 , у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити на підставі ст. 38 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – ІНФОРМАЦІЯ_6 , юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 532,48 грн. (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок ).

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_7 , юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .

Суддя Антоніна КИРИЛЯК