Вирок від 16 червня 2026 р. у справі №621/3672/25 — Зміївський районний суд Харківської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 621/3672/25

Провадження 1-кп/621/148/26

17 червня 2026 року м. Зміїв Харківської області

Зміївський районний суд Харківської області у складі:

головуючий – суддя ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

учасники справи:

прокурор – ОСОБА_3 ,

обвинувачений – ОСОБА_4

законний представник обвинуваченого ОСОБА_5 , ОСОБА_6

захисники – адвокати ОСОБА_7 , ОСОБА_8

потерпілий – ОСОБА_9 (не з`явився),

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу №621/3672/25 (ЄРДР №12025221260000458 від 23.09.2025) за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець смт.Комсомольське Зміївського району Харківської області, освіта середня базова, студент 3 курсу Харківського машинобудівного фахового коледжу за спеціальністю 133 «Галузеве машинобудування», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2025 року, близько 20:30 години, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив по вулиці поруч з будинком АДРЕСА_3 , де зустрів раніше йому знайомого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час спілкування між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт на грунті раптово виниклих неприязних відносин, в ході якого у ОСОБА_4 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .

Реалізуючи свій протиправний умисел, в той же день і час, а саме – 09.09.2025 року о 20:30 годині, суб`єктивно усвідомлюючи суспільну небезпеку та протиправність своїх дій, передбачаючи можливість настання негативних наслідків та бажаючи їх настання, ОСОБА_4 з силою наніс ОСОБА_9 не менше одного удару кулаком правої руки в ділянку підборіддя, після чого останній почав відходити від нього, але ОСОБА_4 ззаду обхопив руками ОСОБА_9 за шию та повалив його на асфальтоване покриття вулиці та, притиснувши його коліном, наніс не менше десяти ударів обома кулаками по різним ділянкам тулубу, чим потерпілому ОСОБА_9 було спричинено, згідно висновку судово-медичної експертизи №12-14/221-Зм/25 від 30.09.2025 року, тілесне ушкодження у виді травматичного перелому тіла нижньої щелепи у фронтальній ділянці; садна в області обличчя. По ступеню тяжкості травматичний перелом тіла нижньої щелепи у фронтальній ділянці відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою тривалості розладу здоров`я, характерні для даного виду травми (згідно п.2.2.1 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995) По ступеню тяжкості садна в області обличчя відносяться до легких тілесних ушкоджень (Згідно п.2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995)

Дії ОСОБА_4 кваліфіковані як спричинення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілому, тобто умисному ушкодженні, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але такому, що спричинило тривалий розлад здоров`я, тобто як кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України.

В судове засідання з`явилися прокурор, обвинувачений, захисник ОСОБА_8 та законний представник ОСОБА_10 .

Потерпілий ОСОБА_11 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином, в зв`язку з чим, відповідно до положень статті 325 КПК України, учасники вважали за можливе розглянути справу за відсутності потерпілого.

В судовому засіданні обвинувачений свою провину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав в повному обсязі, в зв`язку з чим учасники кримінального провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ними не оспорюються.

З урахуванням засад змагальності та диспозитивності кримінального провадження, з огляду на визнання обвинуваченим фактичних обставин, якими обгрунтовано обвинувачення, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності позиції учасників справи, суд, на підставі ч.3 статті 349 КПК України, обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, які характеризують його особу.

Допитаний в якості обвинуваченого ОСОБА_12 пояснив, що з потерпілим ОСОБА_11 раніше знайомий, разом навчалися у школі, де він іноді задирався до однолітків, в тому числі й до обвинуваченого. 09 вересня 2025 року, близько 20:30 години, він проходив по вулиці поруч з будинком АДРЕСА_3 , де зустрів Д.Фондурашнікова, і між ними виник конфлікт, в ході якого він, ОСОБА_12 з силою наніс ОСОБА_9 один удар кулаком правої руки в ділянку підборіддя, а потім обхопив руками ОСОБА_9 за шию та повалив його на асфальт і наніс ще декілька ударів йому по тулубу та обличчю. Не оспорює тяжкість спричинених ним потерпілому тілесних ушкоджень, усвідомив протиправність своїх дій, у вчиненому щиро розкаюється та просить суворо не карати.

Даючи оцінку показанням обвинуваченого, суд визнає їх правдивими та достовірними, оскільки вони послідовно, об`єктивно і досить повно відображають обстановку і обставини скоєного кримінального правопорушення (проступку), пояснюють мотиви його вчинення. Підстав для самообмови судом не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є винуватим у спричиненні потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження , тобто умисному ушкодженні, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але такому, що спричинило тривалий розлад здоров`я, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України.

Згідно положень статті 65 Кримінального кодексу України, при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Правопорушення, передбачене ч.1 статті 122 Кримінального кодексу України, інкриміноване обвинуваченому, відповідно до ч.4 статті 12 Кримінального кодексу України, є нетяжким злочином.

Відповідно до статті 66 Кримінального кодексу України, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; та вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, відповідно до положень статті 67 Кримінального кодексу України, судом не встановлено.

Вивченням відомостей про особу обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, уродженець смт.Комсомольське Зміївського району Харківської області, освіта середня базова, студент 3 курсу Харківського машинобудівного фахового коледжу за спеціальністю 133 «Галузеве машинобудування», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає: АДРЕСА_2 , раніше не судимий. На момент вчинення злочину був неповнолітньою особою.

Вирішуючи питання про вид і міру покарання, які слід застосувати до обвинуваченого, суд враховує, що згідно з ч.2 статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами покарання» (із змінами), при призначенні покарання суди в кожному випадку мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Санкцією частини 1 статті 122 Кримінального кодексу України за спричинення умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості передбачено покарання у виді виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Згідно положень статті 98 Кримінального кодексу України, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) пробаційний нагляд; 5) позбавлення волі на певний строк. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 на момент вчинення правопорушення був неповнолітньою особою, є студентом та не має на даний час офіційного працевлаштування, до нього не можуть бути застосовані покарання у виді обмеження волі чи виправних робіт.

Згідно статті 102 Кримінального кодексу України, покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах . Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому: 2) за нетяжкий злочин - на строк не більше чотирьох років; 3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років; 4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років; 5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п`ятнадцяти років.

Таким чином, з огляду на особу обвинуваченого та його належну процесуальну поведінку, наявність кількох пом`якшуючих обставин та відсутність обставин, що обтяжують покарання, ОСОБА_4 належить призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

При цьому, з огляду на відомості про особу та поведінку обвинуваченого, який є раніше не судимою особою, щиро покаявся, усвідомив суспільну небезпеку вчиненого ним діяння, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, відсутність претензій матеріального й морального характеру у потерпілого, суд приходить до висновку про можливість його виправлення без реального відбуття призначеного покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою.

Згідно статті 104 Кримінального кодексу України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов`язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Відповідно до ч.1 статті 75 Кримінального кодексу України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням та покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 Кримінального кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та покласти на нього обов`язки, передбачені п.п 2 ч.1 та п.2 ч.2 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Згідно ч.4 статті 76 Кримінального кодексу України, нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

На переконання суду, призначена міра покарання є справедливою і достатньою для виправлення обвинуваченого, слугуватиме попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень та відповідатиме принципам гуманності й справедливості кримінального судочинства, а також розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Запобіжні заходи у кримінальному провадженні не застосовувалися.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі статті 104, 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 1(один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ч.1, ч.2 статті 76 Кримінального кодексуУкраїни покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації..

Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту проголошення даного вироку, а саме з 17.06.2026 року.

Вирок суду може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 статті 349 КПК України

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Відповідно до частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1