Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №175/14428/24 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/14428/24

Провадження № 2/175/2341/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Маркарова Вікторія Юріївна, державний нотаріус Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Маркарова Вікторія Юріївна, державний нотаріус Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна про встановлення факту придбання спадкодавцем житлового будинку за певною адресою, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

У ході розгляду справи позивачка подала заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду та Ухвалою суду від 22 квітня 2025 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту придбання ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 (в подальшому, з 1981 року - м. Підгородне)(том №2 а.с. 12)

Представник ОСОБА_1 – адвокат Панченко Ольга Михайлівна надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити, ухваливши рішення про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 за правом спадкування за законом після смерті її матері, ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 1221411000:02:031:0435 та 1/4 частку земельної ділянки площею 0.1099 га, кадастровий номер 1221411000:02:031:0434, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , що належали на праві власності ОСОБА_3 за державним актом Серія ДП ДН 039756. Крім того, просила стягнути з відповідача, ОСОБА_2 , судові витрати, а саме – судовий збір в сумі 3 071,64 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката, розрахунок якого буде надано до прийняття рішення по справі, виходячи з обсягу фактично наданих послуг.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Кожевніков Олександр Миколайович надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у задоволенні позову просить суд відмовити у повному обсязі, зазначаючи що позивачка не має права на обов`язкову частку у спадщині. Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині неповнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), виходив з положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частину четверту статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абз. 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку незалежно від групи інвалідності. При цьому, висновків щодо наявності права на отримання обов`язкової частки іншими категоріями «непрацездатних» дітей спадкодавця вказане рішення Конституційного Суду України не містить. Позивачка отримує пенсію за віком, а не по інвалідності, і, відповідно, не має статусу непрацездатної особи в розумінні законодавства про спадкування. Пенсія за віком не є підставою для визнання особи непрацездатною відповідно до вимог ст. 1241 Цивільного кодексу України та рішення Конституційного суду України. Враховуючи це, на думку сторони відповідача позивачка не може претендувати на обов`язкову частку спадщини.

Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Маркарова Вікторія Юріївна надала суду заяву про слухання справи за її відсутності.

Державний нотаріус Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна у судове засідання не з`явилася.

Повно та всебічно вивчивши матеріали справи, оцінивши надані сторонам докази та наведені ними доводи суд дійшов наступного.

Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей другого з подружжя ОСОБА_3 01 жовтня 1965 року уклав шлюб з ОСОБА_4 , актовий запис №3271 складений міським відділом державної реєстрації акті цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області(том №1 а.с. 10, 102-103, 86).

У шлюбі народилося двоє дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , том №1 а.с. 112) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , том №1 а.с. 99).

ОСОБА_5 01 березня 1986 рок уклала шлюб з ОСОБА_7 , та після укладення шлюбу взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_8 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_3 , актовий запис №203 (том №1 а.с. 124, 156).

03 жовтня 1990 року ОСОБА_9 розірвала шлюб з ОСОБА_7 та після розірвання шлюбу залишила собі прізвище « ОСОБА_8 », що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_4 (том №1 а.с. 124).

ОСОБА_9 03 липня 1993 року уклала шлюб з ОСОБА_10 та після укладення шлюбу взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_11 », що підтверджується свідоцтвом про шлюбу серія НОМЕР_5 , актовий запис №572(том №1 а.с. 112).

15 липня 2010 року ОСОБА_1 розірвала шлюб з ОСОБА_10 та після розірвання шлюбу залишила собі прізвище « ОСОБА_11 », що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_6 (том №1 а.с. 122).

30 липня 2010 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_12 та після укладання шлюбу залишила собі прізвище « ОСОБА_11 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб (том №1 а.с. 123).

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 помер, що підтверджується відповіддю №2885108. У ОСОБА_6 народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_7 виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №120 (том №1 а.с. 99).

У період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , 09 квітня 1979 року державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Старостіною H.І. за реєстраційним номером №821 було посвідчено Договір купівлі-продажу між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 , згідно з умовами якого ОСОБА_3 придбано будинок в АДРЕСА_2 (том №1 а.с. 132-133).

Як встановлено у подальшому, при оформленні вказаного Договору купівлі-продажу житлового будинку у тексті договору було допущено технічну помилку-описку, щодо назви вулиці і номеру будинку, що є предметом купівлі-продажу за цим Договором, а саме - замість правильної адреси будинку АДРЕСА_1 , було помилково зазначено неправильну адресу будинку: АДРЕСА_2 . Вказана помилка у подальшому стала підставою для відмови спадкоємцям у вчиненні нотаріальної дії та видачі Свідоцтва про право власності на спадкове майно.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ст. 82 ЦПК України).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2024 року, що набрало законної сили і є обов`язковим встановлено юридичний факт, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 від 09 квітня 1979 року, посвідчений державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Старостіною H.І. за реєстраційним номером №821, укладено щодо об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано 01 липня 1983 року Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №16, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу(том №1 а.с. 10), Випискою із Рішення суду про розірвання шлюбу від 15 червня 1983 року та Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_8 (том №1 а.с. 87, 104-105, 122).

На момент укладення шлюбу, придбання майна у виді житлового будинку та розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 діяв Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР (КпШС УРСР), норми якого підлягають застосуванню в даному випадку.

Згідно із зазначеними нормами КпШС УРСР, майно, набуте подружжям у період шлюбу, вважалося спільною сумісною власністю.

Як зазначено вище, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було офіційно розірвана 01 липня 1983 року, що безпосередньо впливає на правовий статус нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КпШС УРСР, у разі припинення шлюбу режим спільної сумісної власності втрачає свою дію, якщо один із колишнього подружжя не заявляє вимог щодо поділу майна.

Виходячи з цього, у 1983 році після розірвання шлюбу ОСОБА_4 повинна була ініціювати процедуру поділу будинку в судовому або нотаріальному порядку. Відсутність такого поділу свідчить про трансформацію спільної сумісної власності у часткову власність.

Разом з тим, позивачка не надала доказів, що її мати - ОСОБА_4 реалізувала правона поділ майна або мала законні підстави вважатися співвласницею житлового будинку.

Відповідно до ч.2 ст.29 КпШС УРСР Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Посилання позивачки на те, що після розірвання шлюбу її батьки - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично примирилися, спільно проживали в будинку та вели спільне господарство аж до смерті ОСОБА_4 , в даному випадку суд не враховує, оскільки сам факт спільного проживання не відновлює режиму спільної сумісної власності відповідно до ч. 2 ст. 28 КпШС УРСР.

Якщо будинок залишався зареєстрованим на ім`я одного з колишнього подружжя, то інший мав право звернутися до суду із вимогою про визнання права на частку майна.

Однак, позивачем не надано доказів про наявність таких дій з боку її матері - ОСОБА_4 . Заповітне розпорядження чи довідка квартальної адміністрації не є правовстановлюючими документами, які можуть підтверджувати право власності.

Відповідно до ч.3 ст.29 КпШС УРСР для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності, однак, як встановлено в судовому засіданні і підтверджено дослідженим доказами, такого поділу не було, жодного рішення суду або нотаріально завіреного документу щодо поділу майна житлового будинку АДРЕСА_1 суду надано.

Таким чином, ОСОБА_3 , враховуючи факт розірвання шлюбу у 1983 році та відсутність поділу майна подружжя, враховуючи вимоги діючого та той час законодавства став одноособовим власником житлового будинку АДРЕСА_1 , належних та допустимих доказів зворотного суду не надано.

Аналізуючи викладене вище, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 за правом спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 слід відмовити, оскільки суду не доведено факту належності ОСОБА_4 1/2 частини спірного будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджуєтеся Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_9 , виданим Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №349 (том №1 а.с. 107).

Згідно з копією спадкової справи ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті останньої було два спадкоємці які отримали Свідоцтво про спадщину за законом: ОСОБА_1 , яка отримала відповідно до Свідоцтва у спадок квартиру АДРЕСА_3 (том №1 а.с. 127, том №2 а.с. 103) та ОСОБА_3 , який отримав відповідно до Свідоцтва за заповідальним розпорядженням право на грошовий вклад на суму 6 526 грн. 49 коп. (том №1 а.с. 120, том №2 а.с. 72).

Постановою державного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кобрусєвої Л.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27 липня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом, зазначаючи що відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок АДРЕСА_1 (том №2 а.с. 107).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджуєтеся Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_10 , виданим відділом державної реєстрації Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис №52.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 17 липня 2019 року склав Заповіт, згідно з умовами якого на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було і з чого б воно на складалося і взагалі на все, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме прав ОСОБА_3 заповідав ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В. та зареєстровано в реєстрі за №1-2170(том №1 а.с 98).

Після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 залишилося спадкове майно:

?житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Старостіною Л.В. 09 квітня 1979 року, зареєстрованого в реєстрі за №821 (том №1 а.с. 132-133)

?земельна ділянка площею 0,100 га, кадастровий номер – 1221411000:02:031:0435, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ДП ДН №039756 виданого 08 вересня 1999 року, Витяг з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку НВ №1212778172020 від 06 лютого 2020 року (том №1 а.с. 134-135);

?земельна ділянка площею 0,1099 га, кадастровий номер – 1221411000:02:031:0434, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ДП ДН №039756 виданого 08 вересня 1999 року, Витяг з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку НВ №1212777102020 від 06 лютого 2020 року (том №1 а.с. 134, 136).

Відповідно до копії спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявами про прийняття спадщини звернулися двоє спадкоємців: онук померлого – ОСОБА_2 (на ім`я якого ІНФОРМАЦІЯ_7 спадкодавцем було складено Заповіт (том №1 а.с.94) та донька померлого – ОСОБА_1 (том №1 а.с. 110).

Постановою Приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарової В.Ю. про відмову у вчиненні нотаріальної дії №455/02-14 від 20 жовтня 2023 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зазначаючи що відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок АДРЕСА_1 . Крім того, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 є спадкоємець, яка має обов`язку частку у спадщині – донька померлого ОСОБА_1 , яка є непрацездатною донькою спадкодавця(том №1 а.с. 141). З даною Постановою не погодився ОСОБА_2 , який оскаржив Постанову в судовому порядку. Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року, що набрало законної сили 19 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Маркарової Вікторії Юріївни, третя особа: ОСОБА_1 , про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії – залишено без задоволення.

Постановою Приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарової В.Ю. про відмову у вчиненні нотаріальної дії №127/02-31 від 23 квітня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку, зазначаючи що відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок АДРЕСА_1 (том №1 а.с. 162).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування - здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ст. 1235 ЦК України).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом, свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом, захисту цивільних прав та інтересів зокрема є визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У Постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі №6164 ц.с. чітко зазначено, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29ЦК України.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Крім того, у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, рішень судів, що набрали законної сили.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про нотаріат», та відповідно з пунктами 4.14, 4.15 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (№ 296/5 від 22.02.2012 року), нотаріус перевіряє склад спадкового майна та видає на нього свідоцтво про право на спадщину. Для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам ст. 47 Закону України «Про нотаріат».

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість Спадкоємця, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів Спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок підтверджується лише записом у погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Перші власники не оформлювали документи на належне їм майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право буде визнано в судовому порядку.

Згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_11 ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 08 січня 2019 року (том №1 а.с. 113, 172).

Стаття 1241 ЦК встановлює право на обов`язкову частку у спадщині. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1, 2, 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно стаття 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Стаття 1296 Цивільного кодексу України встановлює, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Доводи представника відповідача про відсутність у ОСОБА_1 права на обов`язкову частку спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами, оскільки ОСОБА_1 на момент смерті батька ОСОБА_3 була пенсіонером за віком та у розумінні ст. 1241 ЦК України є непрацездатною донькою спадкодавця і, відповідно, має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька.

Відповідно до ст. 1266 ЦК України, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

В даному випадку спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є його діти: донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (який помер, що підтверджується відповіддю №2885108). Частку померлого ОСОБА_6 відповідно до ст. 1266 ЦК України спадкує його син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Кожному з дітей спадкодавця у разі спадкування за законом належала б 1/2 частка спадкового майна.

Враховуючи непрацездатність спадкоємиці ОСОБА_1 , обов`язкова частка у спадщині після смерті ОСОБА_3 становить 1/4 (незалежно від змісту заповіту, половина частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом, тобто 1/2 поділена навпіл).

Таким чином, ОСОБА_1 має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/4 частки обох земельних ділянок за вказаною адресою.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог сума судового збору, що має бути стягнений з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 становить 1 551,11 грн.

Вартість майна згідно звітів про оцінку ринкової вартості становить:

?земельна ділянка кадастровий номер 1221411000:02:031:0435 - 365 753,54 грн. (1/4 – 91 438,39 грн.);

?земельна ділянка кадастровий номер 1221411000:02:031:0434 – 10 711,97 грн. (1/4 – 2 678 грн.);

?житловий будинок АДРЕСА_1 – 243 979,58 грн. (1/4 – 60 994,89 грн.)

Таким чином, сума позову з урахуванням висновків суду про задоволення позовних вимог становить: 91 438,39 грн. + 2 678 грн.+ 60 994,89 грн. = 155 111,28 грн.

Враховуючи вимоги Закону України «Про судовий збір» сума судового збору складає 1 551,11 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 28,29 КпШС УРСР, ст. 16, 328, 392, 1216-1218, 1223, 1225, 1233-11236, 1241, 1258, 1266, 1296 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Постановою Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 12, 13, 76, 130, 141, 263-266 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Маркарова Вікторія Юріївна, державний нотаріус Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП - НОМЕР_11 ) право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/4 частку (обов`язкова частка) житлового будинку АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП - НОМЕР_11 ) право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/4 частку (обов`язкова частка) земельної ділянки площею 0,100 га, кадастровий номер – 1221411000:02:031:0435, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП - НОМЕР_11 ) право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/4 частку (обов`язкова частка) земельної ділянки площею 0,1099 га, кадастровий номер – 1221411000:02:031:0434, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП - НОМЕР_12 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП - НОМЕР_11 ) сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 1 551,11 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.