Вирок від 16 червня 2026 р. у справі №294/3/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №294/3/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/298/26

Категорія ст.336 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю

секретаря: ОСОБА_5

обвинуваченого: ОСОБА_6

захисника: ОСОБА_7

прокурора: ОСОБА_8 , ОСОБА_9

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12024060470000340 за апеляційною скаргою прокурора Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 листопада 2025 року, яким засуджено

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

-за ст. 336 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю у 2 (два) роки, якщо він протягом вказаного строку не вчинить нового кримінального правопорушення.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1, пунктів 2, 6 ч. 3 ст. 76 КК України в період іспитового строку покладено на засудженого ОСОБА_6 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, а саме переглянути художній фільм американського актора і режисера ОСОБА_11 », знятий 2016 року.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили не обирався.

ВСТАНОВИЛА:

Як встановив суд, ОСОБА_6 , будучи військовозобов`язаним, який перебуває на військовому обліку з 20.02.2020 в ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з оголошенням загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, 04.11.2024 пройшов військово-лікарську комісію, згідно якої визнаний придатним до військової служби.

04.11.2024 близько 18 год. 30 хв. ОСОБА_6 в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , начальником відділення обліку з організаційної роботи - заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 вручено повістку та оголошено її зміст про необхідність явки ОСОБА_6 08.11.2024 на 07 годину 30 хвилин для направлення в команду № НОМЕР_1 ОМБР та подальшого проходження військової служби, при цьому попередивши ОСОБА_6 про наслідки неявки за повісткою.

У подальшому, військовозобов`язаний ОСОБА_6 , переслідуючи злочинний умисел, спрямований на ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, діючи в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ, ст.ст. 1, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за№ 3 543-ХІІ, та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №65-2022 від 24.02.2022, не маючи поважних причин неприбуття, звільнення чи відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, підлягаючи призову на військову службу до лав Збройних Сил України під час загальної мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи належним чином попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, у визначений в повістці день та час, а саме 08.11.2024 на 07 годину 30 хвилин до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, внаслідок чого порушив процес комплектування Збройних Сил України під час загальної мобілізації, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_10 просить вирок скасувати в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ст. 336 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі.

Зазначає, що суд у вироку не зазначив, в разі звільнення від відбування з випробуванням, яким чином буде досягнуто мету покарання.

Крім того, суд не в повній мірі врахував, що кримінальне правопорушення вчинено в умовах воєнного стану, що становить загрозу національній безпеці

Стверджує, що сукупність таких обставин вказує на те, що призначене обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України є неправильним і не сприятиме виправленню засудженого та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, заперечення обвинуваченого та захисника на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.

Висновки суду першої інстанції про фактичні обставини кримінального провадження та доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є обґрунтованими і законними та прокурором не оспорюються.

Не оспорюється в апеляційній скарзі також правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст.336 КК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора, що у разі звільнення ОСОБА_6 від відбування з випробуванням не буде досягнуто мету покарання то вони є слушними, з огляду на таке.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Так, відповідно до ч.1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, прийшов до висновку про необхідність призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах мінімального розміру, передбаченого санкцією ст. 336 КК України.

При цьому, суд врахував, що обвинувачений вчинив нетяжкий злочин, визнав свою вину, щиро розкаявся, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, дані про особу обвинуваченого, який має базову середню освіту, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, тяжких захворювань чи інвалідності не має, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, в побуті доброзичливий, чуйний, підтримує добрі стосунки як у сім`ї, так і в спілкуванні з сусідами, офіційно ніде не працює, однак на обліку як безробітний не перебуває, раніше не судимий.

Також, суд взяв до уваги досудову доповідь, складену за дорученням суду Житомирським районним сектором № 10 філії ДУ «Центр пробації» у Житомирській області, відповідно до якої ймовірність вчинення повторно ОСОБА_6 кримінального правопорушення оцінюється як середнє, однак виправлення останнього можливе без позбавлення або обмеження волі.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, принципах законності, справедливості та обґрунтованості покарання.

Звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд не навів переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість його виправлення без реального відбування покарання.

Застосовуючи до обвинуваченого при призначенні покарання ст. 75 КК України та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням, суд, всупереч ст.ст. 50, 65 КК України, в повній мірі не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, оскільки відмова від захисту Батьківщини, свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. І в умовах збройної агресії з боку іншої держави, Захист Вітчизни набуває особливого значення.

Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено в ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 КК України.

Тобто, суд першої інстанції не надав відповідної оцінки ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, обставинам його вчинення, а лише формально послався на дані про особу ОСОБА_6 .

Крім того, судом не встановлено обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого.

Більш того, під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 вказав, що він в силу своїх релігійних переконань не може брати до рук зброю, виконувати накази командирів, носити форму, будувати фортифікації, готувати їжу чи виконувати обов`язки капелана.

ОСОБА_6 вказав, що його сумління вимагає виконувати заповіді Бога, а тому він не виконуватиме Закони України, які суперечать його релігійним переконанням.

Зазначене свідчить, що звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням не буде слугувати його виправленню, оскільки виходячи з його пояснень він намірів виправити ситуацію, долучитися до захисту Батьківщини, в умовах, що не пов`язані і навіть з носінням зброї не має і в майбутньому.

Тому за даних обставин, коли обвинувачений під час дії воєнного стану, розуміючи в якому загрозливому, виключному становищі перебуває Україна, яка обороняється від нападу держави, яка перевищує її за площею, населенням, має ядерну зброю, свідомо відмовляється виконувати свій обов`язок, в тому числі і той, який не пов`язаний з носінням зброї і в майбутньому не буде намагатися це виправити, застосування ст.75 КК України є очевидно не необґрунтованим та не буде слугувати його виправленню, а буде прикладом, нерівності, вибіркового застосування покарання у виді реального позбавлення волі до осіб, які ухиляються від захисту Батьківщини.

Колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства неможливе, а тому лише покарання у виді позбавлення волі буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, як ОСОБА_6 так і іншими особами, а тому доводи прокурора щодо скасування вироку суду в частині призначеного покарання через неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, обставини вчиненого обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке він вчинив в період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорувавши Конституційний обов`язок по захисту Батьківщини, відсутність осуду своєї поведінки, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_6 слід призначити покарання у виді позбавлення волі у розмірі, передбаченому санкцією ст.336 КК України, без застосування ст. 75 КК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_10 - задовольнити.

Вирок Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 листопада 2025 року в частині призначеного покарання ОСОБА_6 - скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ст. 336 КК України - 3 (три) роки позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без змін.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Касаційного Кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді: