Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №161/20261/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/20261/25 Головуючий у 1 інстанції: Сметана В. М.

Провадження № 22-ц/802/814/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Осіпука В. В., Данилюк В. А.,

з участю:

секретаря судового засідання –Савчук О. В.,

представника позивача – Габрильчука Є. В.,

представників відповідача – Овсієнка С. А., Клемби В. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Берестечківського психоневрологічного інтернату, треті особи на стороні відповідача Волинська обласна рада, Департамент соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача Берестечківського психоневрологічного інтернату, поданою представником Овсієнком Сергієм Анатолійовичем, на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 16 квітня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 01 листопада 2019 року вона працювала на посаді інженера з охорони праці за направленням Горохівської районної філії Волинського обласного центру зайнятості. Згідно з наказом від 30.06.2021 року №109-к/тр з 01 липня 2021 року її було переведено на посаду заступника директора з організації питань соціальних послуг Берестечківського психоневрологічного інтернату.

Зазначала, що на підставі наказу № 192-к/тр Берестечківського психоневрологічного інтернату від 1 вересня 2025 року її було звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників (п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України). Підставою для звільнення стала необхідність внесення змін до штатного розпису та скорочення займаної нею посади.

Покликалась на те, що згідно з наказом Берестечківського психоневрологічного інтернату № 130-к/тр від 30 червня 2025 року «Про внесення змін до штатного розпису» було вирішено з 1 вересня 2025 року внести зміни до штатного розпису установи, а саме: вивести одну штатну одиницю посади заступника директора з організації питань соціальних послуг та ввести одну штатну одиницю посади інструктора з трудової адаптації.

Такий наказ вважала незаконним, оскільки він виданий з порушенням вимог п.54 Положення Берестечківського психоневрологічного інтернату, так як затвердження змін до штатного розпису відбулося лише на підставі службових листів Волинської обласної ради та Департаменту соціальної політики Волинської ОДА, без прийняття належного рішення Волинською обласною радою та без належного затвердження штатного розпису у встановленому законом порядку, що свідчить про відсутність належних правових підстав для скорочення посади заступника директора з організації надання соціальних послуг.

Крім того, вказувала, що 30 червня 2025 року директором Берестечківського психоневрологічного інтернату було винесено та вручено їй два попередження: про зміну істотних умов праці та про виведення із штатного розпису посади заступника директора з організації питань соціальних послуг і введення посади інструктора з трудової адаптації, в яких зазначено, що відповідь щодо надання згоди або відмови продовжувати роботу на нових умовах їй слід надати до 30 червня 2025 року. Згодом складено акт, в якому зафіксовано відмову позивача від підписання попередження про виведення зі штатного розпису її посади.

Вважала, що такі попередження суперечать трудовому законодавству, оскільки у разі виведення посади зі штатного розпису робоче місце фактично ліквідовується, тому нема підстав пропонувати зміну істотних умов праці. А якщо відбувається зміна істотних умов праці, то посада залишається у штатному розписі, але з іншим режимом, оплатою чи функціоналом. Вказувала, що одночасне вручення взаємовиключних попереджень поставило її в стан правової невизначеності та позбавило можливості реалізувати свої трудові права.

Крім того, зазначала, що 28 серпня 2025 року через відділення «Нова пошта» отримала повідомлення про запропоновану їй посаду, яка не була рівнозначною та не відповідала її кваліфікації.

Відповідач не виконав обов`язок щодо забезпечення переліку рівнозначних вакантних посад, чим порушив її право на продовження трудових відносин у порядку, передбаченому ст.32 КЗпП України, не здійснив оцінки її кваліфікації, продуктивності праці та не врахував наявність у неї переважного права на залишення на роботі, як матері неповнолітньої дитини, порівняно з іншим и працівниками.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просила суд наказ про звільнення, виданий на підставі змін до штатного розпису, визнати незаконним, протиправним і скасувати, поновити її на займаній посаді з відшкодуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 вересня 2025 року по день ухвалення рішення в справі. А також просила стягнути з відповідача моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, яких вона зазнала через безпідставне звільнення з роботи, так як нею були втрачені нормальні життєві зв`язки, що вимагало додаткових зусиль для організації життя протягом тривалого часу, а також зумовило пошук додаткових джерел заробітку для належного матеріального забезпечення, яку оцінює в розмірі 10 000 грн. Крім того, просила відшкодувати витрати на професійну правову допомогу в розмірі 20 000 грн.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 16 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ Берестечківського психоневрологічного інтернату від 01.09.2025 року №192-к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з організації питань соціальних послуг Берестечківського психоневрологічного інтернату з 02 вересня 2025 року.

Стягнуто з Берестечківського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 середній заробіток на посаді заступника директора з організації питань соціальних послуг за час вимушеного прогулу за період з 02 вересня 2025 року до 16 квітня 2026 року у розмірі 91 382 гривні 69 копійок, моральну шкоду у розмірі 4 000,00 гривень.

Додатковим рішенням цього ж суду від 04 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Берестечківського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Не погодившись із даним рішенням суду та додатковим рішенням, Берестечківський психоневрологічний інтернат подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що висновки суду про існування двох взаємовиключних попереджень про зміну істотних умов праці та виведення посади із штатного розпису, а також про невстановлення того, яке саме повідомлення, в який спосіб та коли дійсно було вручено позивачу, оскільки кожна сторона заперечує протилежне, є такими, що не грунтуються на матеріалах справи. При цьому, суд належним чином не мотивував, чому врахував одні докази і відкинув інші. Доводи позивачки та її представника, зазначені в позові і висловлені в судовому засіданні, різняться між собою, водночас докази, подані відповідачем, є послідовними та логічними.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що матеріалами справи повністю доведено, що на підприємстві проходила процедура скорочення посади заступника, а не зміни істотних умов праці на цій посаді, оскільки саме з цією метою були отримані необхідні погодження, отже потреби у врученні попередження про зміну істотних умов праці не було, а тому таке попередження не має юридичного значення.

Покликається на те, що директор інтернату як представник відповідача та допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 спростували доводи позивача в цій частині та зазначили про виготовлення і спробу вручення лише офіційного попередження № 450 про виведення посади заступника директора, яку займала ОСОБА_1 , і складання акта про відмову в його отриманні.

Отже, вважає, що оскільки судом першої інстанції встановлено і визнано законною підставу для проведення скорочення штату, а попередження про виведення зі штату посади заступника директора та звільнення позивачки у разі неприйняття пропозиції зайняти вакантну посаду вручено їй у відповідності до вимог трудового законодавства, то звільнення позивача було проведено з повним додержанням вимог чинного законодавства і в строки, передбачені ним. А тому позов не підлягає до задоволення.

Також вказує, що додаткове рішення суду є таким, що суперечить нормам ЦПК, в частині стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 15 000 грн. Зазначає, що під час подачі позову та судового розгляду представник позивача жодних доказів понесених витрат не надав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про стягнення витрат.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що вважає рішення Горохівського районного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 04.05.2026 року законними та вмотивованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом у повній мірі з`ясовано обставини справи, повністю досліджено надані докази. Зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та зводяться до переоцінки доказів, яким суд уже надав належну правову оцінку. Вважає, що рішення та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні. Просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, поданої представником відповідача.

У засіданні апеляційного суду представник позивача Габрильчук Є. В. апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Представники відповідача Овсієнко С. А. та Клемба В. Б. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Зі змісту статті 367 ЦПК України слідує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у вказаних правовідносинах працівник є слабшою стороною, суд дійшов висновку, що відповідачем не було забезпечено додержання належної процедури звільнення працівника, що є обов`язковою умовою правомірності припинення трудового договору, тому таке звільнення позивача суд вважав незаконним. За наведених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню.

Проте, погодитись із даними висновками суду колегія суддів не може з наступних підстав.

У статті 15 ЦК України та частині першій статті 4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Разом з тим, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Такі ж правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 .

Судом установлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Берестечківським психоневрологічним інтернатом.

Із копії трудової книжки серії НОМЕР_1 убачається, що позивачка з 01 листопада 2019 року працювала в інтернаті інженером з охорони праці, 01 липня 2021 року була переведена на посаду заступника директора з організації питань соціальних послуг та 01 вересня 2025 року звільнена із займаної посади у зв`язку із скороченням штату, за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.17-24 т.1).

Наказом № 192-к/тр від 01 вересня 2025 року ОСОБА_1 - заступника директора з організаційних питань соціальних послуг 01 вересня 2025 року звільнено із займаної посади у зв`язку із виведенням посади із штатного розпису (п.1 ст.40 КЗпП України). Підставами винесення наказу зазначено: зміни у штатному розписі у зв`язку із виведенням посади, письмове попередження від 30 червня 2025 року № 450 та акт комісії №450/1 від 30 червня 2025 року про відмову ОСОБА_1 від підпису про отримання попередження, повідомлення про скорочення посади, надіслане Новою поштою, квитанція № 59001442461530 від 27 серпня 2025 року, відмова від запропонованої посади вх. №123 від 29 серпня 2025 року, повідомлення про наявну вакантну посаду № 628 від 01 вересня 2025 року. Крім того, в наказі зазначено, що економісту слід провести остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за 7 днів невикористаної відпустки за період з 07 травня 2025 року по 01 вересня 2025 року (5 календарних днів основної щорічної відпустки та 2 календарних дні відпустки за ненормований робочий день) та вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку за ст.44 КЗпП України.

Як видно із матеріалів справи, в інтернатній установі було створено «Центр організації дозвілля та реабілітації», а також переведено 10 підопічних з Хмелівського психоневрологічного інтернату Сумської області, що збільшило навантаження на працівників, у зв`язку із чим директор просив ввести з 01 червня 2025 року у штатний розпис дві додаткові одиниці з дофінансуванням, а саме: психолога та інструктора трудової адаптації, що підтверджено листом директора інтернату №335 від 27 травня 2025 року голові Волинської обласної ради вбачається (а.с.27).

Голова Волинської обласної ради 04 червня 2025 року № 886/44/2-25 надіслав вказаний лист для розгляду та вирішення по суті до Волинської обласної військової адміністрації та щодо внесення змін у штатний розпис шляхом введення двох додаткових посад не заперечував (а.с.28).

Також установлено, що Волинська обласна військова адміністрація не погодила збільшення кількості штатних одиниць закладу через відсутність коштів в обласному бюджеті, а тому директор інтернату 16 червня 2025 року в листі № 364 просив дати дозвіл на внесення змін у штатний розпис з липня 2025 року згідно з наказом МСПУ №893 від 06 червня 2019 року у зв`язку із виробничою необхідністю вивести штатну одиницю заступника директора з організації питань соціальних послуг, а ввести одну із вказаних посад, а саме: сестра медична, молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця), психолог, інструктор з трудової адаптації (а.с.30).

Розглянувши лист щодо внесення змін до штатного розпису на 2025 рік, Департамент соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації погодив виведення із штатного розпису посади заступника директора з організації питань соціальних послуг та введення в штатний розпис посади інструктора з трудової адаптації (а.с.29).

Волинською обласною радою було розглянуто у виконавчому апараті обласної ради та погоджено внесення змін у штатний розпис Берестечківського психоневрологічного інтернату шляхом виведення посади заступника директора з організації питань соціальних послуг та введення посади інструктора з трудової адаптації (а.с.31).

Як передбачено п.52, п.54, п.п. 3, 6, п.71 Положення про Берестечківський психоневрологічний інтернат, затвердженого розпорядженням голови Волинської обласної ради 05 жовтня 2023 року №541, інтернат є юридичною особою, має печатку, штамп зі своїм найменуванням, самостійний баланс, власні рахунки; кошториси, штатні розписи інтернату, який утримується за кошти обласного бюджету, затверджується департаментом, після погодження з обласною радою; директор інтернату відповідно до компетенції видає накази організаційно-розпорядчого характеру, затверджує посадові інструкції працівників інтернату, вирішує питання добору кадрів, вживає заходів для заохочення, у разі порушення трудової дисципліни та невиконання функціональних обов`язків накладає дисциплінарні стягнення на працівників; визначає структуру інтернату і затверджує положення про структурні підрозділи; приймає рішення з питань забезпечення діяльності інтернату (а.с.33-54).

Листом Волинської обласної ради від 27 червня 2025 року №1013/55/2-25 до директора Берестечківського психоневрологічного інтернату обласна рада погодила внесення змін у штатний розпис інтернату шляхом виведення посади заступника директора з організації питань соціальних послуг та введення посади інструктора з трудової адаптації (а.с.56).

Зі змісту наказу директора Берестечківського психоневрологічного інтернату «Про внесення змін до штатного розпису» №130-к/тр від 30 червня 2025 року слідує, що на підставі листа Волинської обласної ради № 1013/55/2-25 від 27 червня 2025 року та листа Департаменту соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації №363 від 16 червня 2025 року в зв`язку із виробничою необхідністю відкриття «Центру організації дозвілля та реабілітації», виникненням потреби у запровадженні посади інструктора з трудової адаптації для здійснення методичного супроводу роботи даного Центру, з метою раціонального використання трудових ресурсів (збільшення штатної чисельності призводить до додаткового навантаження на фонд оплати праці, що в свою чергу призводить до додаткового фінансового забезпечення) та покращення організації надання соціальних послуг, вирішено: з 01 вересня 2025 року внести зміни до штатного розпису установи, а саме: вивести 1 штатну одиницю заступника директора з організації питань соціальних послуг, ввести 1 штатну одиницю інструктора з трудової адаптації; бухгалтерії - внести відповідні зміни до штатного розпису, забезпечити нарахування заробітної плати відповідно до встановлених умов оплати праці та надати його на затвердження до Департаменту соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації; повідомити ОСОБА_1 під підпис про виведення посади заступника директора з організації питань соціальних послуг (а.с.57).

Окрім того, суд першої інстанції досліджував питання про зміни до штатного розпису відповідача, порівнюючи штатний розпис Берестечківського психоневрологічного інтернату, затверджений директором Департаменту соціальної та ветеранської політики Волинської ОДА від 3 грудня 2024 року, який вводився в дію з 01 січня 2025 року, та штатний розпис, затверджений директором Департаменту соціальної та ветеранської політики Волинської ОДА від 29 серпня 2025 року, який введений в дію з 01 вересня 2025 року (а.с.64-71).

Судом установлено, що штат у кількості 110,5 штатних одиниць не зменшився, проте зменшився фонд заробітної плати, оскільки замість посади заступника директора з організації питань соціальних послуг була введена посада інструктора з трудової адаптації.

Із розрахунку економії коштів по Берестечківському психоневрологічному інтернату після виведення посади заступника з 1 вересня 2025 року економія фонду заробітної плати на рік становила 43 727,04 грн (а.с.72).

Як видно зі змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ про її звільнення від 01 вересня 2025 р. № 192-ок/тр, зокрема, з підстав незаконності внесення змін до штатного розпису, вручення їй двох різних за змістом попереджень, відсутність пропозиції інших вакантних рівнозначних посад, а також порушення щодо неї переважного права на залишення на роботі .

Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги покликання ОСОБА_1 на усі зазначені порушення, крім одного - наявності різних за змістом попереджень про звільнення від 30.06.2025 року, визнавши, що роботодавець вчиняв дії, спрямовані на припинення трудових відносин із позивачкою за різними правовими підставами, що викликало в позивачки стан правової невизначеності та позбавило її можливості реалізувати свої трудові права, зокрема, право прийняти обґрунтоване рішення щодо продовження трудових відносин або використання гарантій, передбачених законодавством у разі змін у штатному розписі.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що інших порушень процедури звільнення за скороченням штату роботодавець у даному випадку не допустив.

З таким висновком очевидно погодилася й позивачка ОСОБА_1 , оскільки апеляційної скарги на дане судове рішення в частині мотивації вона не подавала.

Таким чином, апеляційним судом, з огляду на норми ст.367 ЦПК України, переглядається оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, а саме - в частині мотивів задоволення позову, пов`язаних із висновком суду про порушення процедури звільнення за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України щодо належного попередження працівника ОСОБА_1 про звільнення.

Позивач ОСОБА_1 та її представники покликались на те, що в неї є копія попередження з іншим текстом попередження, що викликало в неї неможливість сформувати правову позицію щодо реалізації свого права на захист у даних трудових правовідносинах.

Однак, колегія суддів не вважає, що такі доводи позивачки слід брати до уваги, виходячи з наступних підстав.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що 30 червня 2025 року директором інтернату було винесено два попередження відносно неї – про зміну істотних умов праці та про виведення із штатного розпису посади заступника директора з організації питань соціальних послуг, яку вона обіймала, та введення посади інструктора з трудової адаптації, де було вказано, що відповідь щодо надання згоди або відмови продовжувати роботу в нових умовах їй слід надати керівництву до 30 червня 2025 року.

Також сама позивач стверджувала у позовній заяві, що 30 червня 2025 року відповідачем було зафіксовано актом № 450/1 її відмову від підписання попередження про виведення зі штатного розпису посади заступника директора.

Як підтвердила в суді ОСОБА_1 , а також пояснили інші учасники справи, в тому числі і допитані свідки, позивачка в силу займаної посади заступника директора інтернату та внаслідок проведених в інтернаті зборів і підготовчих дій адміністрацію закладу була фактично обізнана з усіма обставинами щодо підготовки змін до штатного розпису та надісланням листів про надання дозволу й одержанням згоди на виведення зі штату її посади та введення в штат іншої посади інструктора з меншою зарплатою.

Разом з тим, сторони також ствердили, що саме 30 червня 2025 року в кінці робочого дня позивачку ОСОБА_1 було запрошено в кабінет директора, де з нею відбулася усна розмова у присутності директора та інших працівників з приводу наступних змін у штатному розписі, скорочення її посади, пропозиції зайняти посаду інструктора та попередження про звільнення у разі її відмови від переведення на цю посаду, однак вона відмовилась від підпису та від пропозиції зайняти вакантну посаду.

Водночас, аналізуючи зміст наданих суду позивачкою двох попереджень від 30 червня 2025 року, слід дійти висновку, що в обох із них зазначено про зміни в організації праці, покликання на листи-узгодження з обласною радою щодо змін у штатному розкладі, що пов`язані з тим, що з 01 вересня 2025 року замість займаної нею посади заступника директора з організації питань соціальних послуг їй буде запропонована інша посада – інструктора з трудової адаптації, а також попереджено, що у разі відмови від продовження роботи на новій посаді, її буде звільнено (а.с.58, 59 т.1).

Актом про відмову працівника від підпису попередження виведення посади № 450/1 від 30 червня 2025 року засвідчено відмову ОСОБА_1 від підписання попередження № 450 від 30 червня 2025 року про виведення посади заступника директора з організації питань соціальних послуг було запропоновано роботу на посаді інструктора з трудової адаптації. Акт складено та підписано членами комісії у складі ОСОБА_3 – інспектора з кадрів, ОСОБА_4 – головного бухгалтера, ОСОБА_5 – сестри медичної старшої (голова профкому).

27 серпня 2025 року позивачу було скеровано повідомлення, в якому в черговий раз повідомлено про те, що у зв`язку із скороченням її посади, пов`язаним із змінами в штатному розписі, а саме: виведення посади заступника директора з організації питань соціальних послуг, запропоновано вакантну посаду інструктора з трудової адаптації та попереджено відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про майбутнє звільнення із займаної посади 01 вересня 2025 року згідно п.1 ст.40 КЗпП та (а.с.74-75т.1).

У відповідь на це повідомлення листом від 29 серпня 2025 року ОСОБА_1 зазначила, що посада, яку їй пропонують, не є рівнозначною, а тому просила надати їй перелік рівнозначних посад, що відповідатимуть її кваліфікації (а.с.76 т.1).

Директор Берестечківського психоневрологічного інтернату 01 вересня 2025 року скерував на адресу позивача повідомлення, що станом на 01 вересня 2025 року у штатному розписі інтернату є наявна вакантна посада інструктора з трудової адаптації та запропонував ОСОБА_1 зайняти дану вакантну посаду, рівнозначних вакантних посад, які би відповідали кваліфікації позивача, в установі немає.

Як визначено частиною другою статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути також повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом України в постанові від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.

Отже, зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

З огляду на встановлені судом обставини даної справи в інтернаті мали місце не зміни істотних умов праці, а зміни в організації виробництва і праці, та скорочення штату. Такі зміни у трудових відносинах з працівником мають, відповідно, й різні правові наслідки та не можуть ототожнюватися, що і було зроблено роботодавцем у даному випадку, оскільки ОСОБА_1 01 вересня 2025 року була звільнена за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України і підставою для її звільнення, зокрема, вказано попередження № 450 від 30.06.2025 року про виведення посади заступника директора та акт № 450/1 від 30.06.2025 про відмову від підпису попередження (а.с.59, 60 т.1) .

Отже, з огляду на наведене апеляційний суд не бере до уваги покликання позивачки на інший текст попередження, так як він не має юридичного значення в даному спорі.

Виходячи з того, що чинним законодавством чітко не визначено вимог до змісту попередження, а про наступне вивільнення працівник має попереджатися не пізніше ніж за два місяці та одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, колегія суддів вважає, що істотні умови, необхідні для проведення роботодавцем процедури скорочення штату посади заступника директора інтернату з організації питань соціальних послуг були відповідачем здійснені з додержанням норм ст.42-44, 49-2 КЗпП України.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі №444/2600/19, від 23 липня 2021 року у справі №766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі №712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі №646/2661/20 та багатьох інших.

Вказане свідчить про сталість судової практики з вирішення подібних спорів.

Окрім того, як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, сторона позивача підтверджувала той факт, що від часу попередження – з 30 червня 2025 року і до дня звільнення – 01 вересня 2025 року, в інтернаті не було в наявності інших вакантних посад, крім посади інструктора з трудової адаптації, яка вводилася в штат з 01 вересня 2025 року та була запропонована позивачці ОСОБА_1 , однак від переведення на яку вона відмовилася, як і підтвердила свою відмову зайняти цю вакантну посаду і під час розгляду справи в суді.

Разом з тим, з матеріалів справи видно, що позивач, будучи обізнаною з початком процедури скорочення штату, звернулась за професійною правничою допомогою і вже 09 липня 2025 року адвокат Кінах Я. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подавала запити, зокрема до Волинської обласної ради, щодо підтвердження підстав внесення змін до штатного розпису інтернату (а.с.32 т.1).

Таким чином, доводи позову про те, що внаслідок наявності двох різних за змістом попереджень ОСОБА_1 була позбавлена можливості належно захистити свої трудові права, оскільки перебувала у стані правової невизначеності, не можуть бути взяті до уваги, оскільки спростовуються наведеними обставинами.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про дотримання відповідачем, як роботодавцем, порядку вивільнення працівника, визначеного нормами КЗпП України, а доводи апеляційної скарги про відсутність порушення працедавцем порядку повідомлення про скорочення посади є підставними.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що права позивача порушено у зв`язку з відсутністю чітко визначеної процедури звільнення працівника станом на 30 червня 2025 року, що унеможливило чітке розуміння нею правових наслідків кожного із запропонованих варіантів припинення трудових відносин, а також помилковим є покликання суду на те, що наведена вище поведінка відповідача поставила позивача у стан правової невизначеності та позбавила можливості реалізувати свої трудові права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, установивши фактичні обставини справи і надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, виходить із того, що відповідачем додержано визначений ст.49-2 КЗпП України порядок вивільнення працівника, здійснено усі необхідні заходи для працевлаштування позивача. Роботодавець пропонував працівнику вакантну посаду, яка була на підприємстві протягом періоду вивільнення позивача та існувала на день звільнення.

На вказаних обов`язках роботодавця наголошено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №638/14165/21, а також у постанові від 16 вересня 2025 року у справі №570/145/25 .

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Оскільки звільнення позивачки ОСОБА_1 відбулося на законних підставах, тому позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи та є правовою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Водночас, у справі, яка переглядається, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та не встановлено всі фактичні обставини справи й не враховано в повному обсязі доводи сторін.

Оскільки в позові відмовлено, то відповідно і додаткове рішення слід скасувати.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Берестечківського психоневрологічного інтернату, подану представником Овсієнком Сергієм Анатолійовичем, задовольнити.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 16 квітня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 травня 2026 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до Берестечківського психоневрологічного інтернату, треті особи на стороні відповідача Волинська обласна рада, Департамент соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністраці, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: