Вирок від 16 червня 2026 р. у справі №147/901/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/901/26

Провадження № 1-кп/147/428/26

ВИРОК

іменем України

17 червня 2026 року

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Тростянець кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040005044 від 20.11.2025, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, військовослужбовця, раніше судимого, востаннє вироком Вінницького районного суду Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі ст. 71 КК України призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, 18.12.2019 звільнений умовно достроково, невідбутий строк 5 місяців 27 днів,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч.5 ст.407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби призваним по мобілізації, у порушення ч.5 ст.124, п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 369, 395 КПК України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. ст. 11, 16. 49, 121, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, скоїв злочини проти правосуддя та проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 25.08.2025 у справі №147/1363/25 провадження №1-кп/147/279/25 солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 , звільнено від кримінальної відповідальності в порядку ч. 5 ст. 401 КК України та зобов`язано останнього невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання законної сили ухвали суду прибути до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, пункт постійної дислокації, якої знаходиться у АДРЕСА_1 , для продовження військової служби.

Підозрюваним ОСОБА_4 та його захисником, апеляційна скарга не подавалась отже вище зазначена ухвала суду, набрала законної сили 02.09.2025 та ОСОБА_4 , зобов`язаний був прибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, яка дислокується у АДРЕСА_1 , протягом 72 годин, однак не пізніше 05.09.2025.

Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України, ОСОБА_4 діючи з прямим умислом, із особистих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достеменно знаючи про необхідність виконання ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 25.08.2025 у справі №147/1363/25, провадження №1-кп/147/279/25 та маючи реальну можливість її виконати, протягом 72 годин після набрання зазначеною ухвалою законної сили, які завершилися 05.09.2025, без поважних причин, не прибув до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, яка дислокується у АДРЕСА_1 , тим самим, умисно не виконав ухвалу суду.

Крім того, ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без поважних причин, в умовах воєнного стану, після набрання 02.09.2025 законної сили ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 25.08.2025 у справі №147/1363/25, провадження №1-кп/147/279/25, невідкладно, але не пізніше 72 годин, які завершилися 05.09.2025, не з`явився вчасно на службу до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, пункт постійної дислокації якої знаходиться у АДРЕСА_1 для продовження проходження військової служби, та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 27.02.2026, коли добровільно прибув у супроводі працівників поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим фактично припинив вчинення ним кримінального правопорушення.

За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_1 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав себе винним в обсязі пред`явленого йому обвинувачення. Підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.

В ході судового розгляду ОСОБА_4 розповів про обставини злочинів та щиро розкаявся в їх вчиненні, не піддавши сумніву обставини справи, викладені в обвинувальному акті. Зазначив, що дійсно після набрання 02.09.2025 законної сили ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 25.08.2025 у справі №147/1363/25, провадження №1-кп/147/279/25, невідкладно, але не пізніше 72 годин, які завершилися 05.09.2025, не з`явився вчасно на службу до військової частини НОМЕР_1 , пункт постійної дислокації якої знаходиться у АДРЕСА_1 для продовження проходження військової служби, та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 27.02.2026.

Прокурор в судовому засіданні не заперечив проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України. Просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.382, ч.5 ст.407, КК України, та призначити покарання з урахуванням ч. 1 ст. 70 КК України у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.

Захисник обвинуваченого не заперечив проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України. Однак, при призначенні покарання просив урахувати визнання вини обвинуваченим та призначити мінімальне покарання.

Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченим своєї провини в обсязі пред`явленого йому обвинувачення, а також те, що він не піддає сумніву обставини справи, які викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів в добровільності позиції обвинуваченого.

Враховуючи те, що учасники процесу не заперечили проти обсягу та порядку дослідження доказів відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав за недоцільне дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що сторони провадження правильно розуміють зміст цих обставин, обвинувачений свою вину у скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю, сумнівів у добровільності та істинності його позиції у суду немає. Також, сторонам роз`яснено, що вони будуть позбавлені можливості оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку, а тому суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням документів, що характеризують його особу.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п.113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) у рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).

А також у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 року та «Боротюк проти України» від 16.12.2010 року, зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які обвинуваченим не оспорюються, зміст даної статті обвинуваченому роз`яснено.

Оскільки обвинувачений визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчинених ним діянь в рамках обвинувачення, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у нез?явленні військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та за ч. 1 ст. 382 КК України, тобто умисному невиконанні ухвали суду, що набрала законної сили.

Призначаючи покарання обвинуваченому, у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого.

Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом визнається щире каяття.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила протиправне діяння, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених обставин визначити вид і розмір покарання.

Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, демонструє готовність понести заслужене покарання. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 643/13256/17.

Щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, в тому числі й під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття (Постанова ВС ККС, справа №523/4890/19 від 04.10.2022 р.).

При визначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення, які відповідно до норм ст. 12 КК України є не тяжким та тяжким злочином. Обвинувачений є неодружений, не перебуває на обліку у психіатра та у лікаря-нарколога, ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 25.08.2025 був звільнений від кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 КК України на підставі ч. 5 ст. 401 КК України для продовження проходження військової служби.

Також суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненому визнав у повному обсязі, усвідомив неправомірність своїх дій, щиро розкаявся у вчиненому.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 , попередження нових кримінальних правопорушень, йому має бути призначене необхідне й достатнє покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 382 КК України строком на один рік та у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України строком на п`ять років.

Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Таким чином, остаточне покарання призначити з врахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості й не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Крім того, під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03.03.2026 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів до 30.04.2026, строк якого продовжено, востаннє ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 26.06.2026.

За змістом ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Отже, суд вважає необхідним відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 у строк відбування покарання термін його попереднього ув`язнення з 02.03.2026 (час затримання) до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.

Витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз та речові докази по кримінальному провадженню відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні. Викривачі у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 349, 368-371, 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч.5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання:

-за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік;

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період часу з 02.03.2026 до набрання вироком суду законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід обраний ОСОБА_4 у виді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Речовий доказ - диск CD-R 700 МВ із надписом "147/1363/25 Вишнівський ВП" - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_6