Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №759/15168/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/15168/26

пр. № 3/759/3918/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Київ

Суддя Святошинського районного суду міста Києва Проскурня Олег Іванович, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

10.05.2026 о 01 год. 30 хв. у м. Києві по шосе Берестейському, 8 км, ОСОБА_1 керувала автомобілем «Renault Mеgane», номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушена мова, порушена координація рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовилась.

Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнала та пояснила, що їхала в м. Київ забрати свого вісімнадцятирічного сина з автовокзалу додому в м. Житомир. Дитина страждає на епілепсію, тому ОСОБА_1 дуже поспішала. На думку ОСОБА_1 вона діяла у стані крайньої необхідності оскільки необхідно було забрати сина, щоб він не ночував на вокзалі, а тому провадження у справі необхідно закрити у зв`язку з вчиненням особою дій у стані крайньої необхідності. Також ОСОБА_1 вказувала, що працівниками поліції не було роз`яснено причину зупинки її транспортного засобу, а складання адміністративного протоколу було здійснено без залучення двох свідків. При цьому ОСОБА_1 визнала факт керування транспортним засобом, визнала, що працівники поліції у встановленому законом порядку пропонували їй пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки, так і у лікаря-нарколога.

Заслухавши усні пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суддя констатує, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, зокрема:

- протоколом про адміністративне правопорушення, в якому зафіксовані обставини вчинення адміністративного правопорушення;

- направленням на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння від 10.05.2026;

- відеозаписом, де зафіксовано спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, в ході якого вона підтвердила факт керування автомобілем «Renault Mеgane», номерний знак НОМЕР_2 , та пояснила з якою метою на куди рухалась (0 хв. 54 сек.), надалі ОСОБА_1 зізналася працівникам поліції, що вживала алкоголь, а саме дві пляшки пива (1 хв. 48 сек. - 1 хв. 53 сек.), працівники поліції запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на місці зупинки за допомогою спецприладу «Drager» (02 хв. 03 сек.), на що ОСОБА_1 відповіла відмовою та пояснила, що вона усвідомлює який результат покаже спецприлад (02 хв. 05 сек.), працівники поліції висловили повторну пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки або у лікаря-нарколога (04 хв. 05 сек.), ОСОБА_1 відмовилася від проходження огляду на стан сп`яніння як на місці зупинки, так і у лікаря-нарколога (04 хв. 11 сек.), потім ОСОБА_1 знову відмовилася від огляду на стан алкогольного сп`яніння (04 хв. 53 сек.), після чого працівники поліції повідомили про наслідки відмови водія від огляду на стан алкогольного сп`яніння (05 хв. 00 сек.).

З огляду на зазначене, в діях ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП, передбачено декілька альтернативних діянь, які є окремими складами цього адміністративного правопорушення, серед яких відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Тобто, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння охоплюється складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В межах даного провадження встановлюється саме склад правопорушення у виді відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, долучений до матеріалів справи відеозапис в цій частині є належним та допустимим доказом, оскільки на диску зафіксована об`єктивна сторона вказаного адміністративного правопорушення в повному обсязі, а саме зафіксовано, що ОСОБА_1 при спілкуванні з працівниками поліції визнала факт керування транспортним засобом, пояснювала з якою метою та куди рухається (0 хв. 54 сек). Також ОСОБА_1 підтвердила факт керування транспортним засобом безпосередньо в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи зафіксовану відеозаписом поведінку ОСОБА_1 та зміст її спілкування з працівниками поліції, її усні пояснення, надані в судовому засіданні, факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 є доведеним.

В подальшому ОСОБА_1 сама повідомила працівникам поліції, що вжила напередодні дві пляшки пива, після чого працівники поліції неодноразово пропонували їй пройти у встановленому порядку огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки або у закладі охорони здоров`я. Однак ОСОБА_1 відмовилась від неодноразових пропозицій працівників поліції та вказала, що поспішає, при цьому зазначила, що їй відомо про правові наслідки для водія у разі відмови від огляду на стан алкогольного сп`яніння (05 хв. 05 сек.).

Таким чином відеозаписом зафіксовано факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння.

З досліджених матеріалів справи необхідно зробити висновок, що ОСОБА_1 , як водій, не вчинила необхідних дій, спрямованих на виконання обов`язку, передбаченого п. 2.5 Правил дорожнього руху для всіх водіїв, що керують транспортними засобами на території України.

ОСОБА_1 як особа, що має спеціальний статус (водій), реалізувала своє право володіти та керувати транспортним засобом, а значить погодилася виконувати додатково покладені на неї обов`язки, встановлені законодавством України, зокрема пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України, та була зобов`язана без усіляких застережень на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність у правовому полі держави (з рішення Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007).

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у зв`язку з вчиненням дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у стані крайньої необхідності, суддею зазначається наступне.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 17 КУпАП, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Слід зауважити, що стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинене у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.

Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: 1) протиправними діями людини: 2) діями тварин; 3) природними явищами; 4) джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо. Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В контексті ст. 280 КУпАП та конкретно викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин, що мали місце 10.05.2026 о 01 год. 30 хв. та які є предметом розгляду в даній справі, суддею критично оцінюються доводи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо перебування у стані крайньої необхідності, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що на момент події існувала реальна небезпека, для уникнення якої не існувало інших способів, крім вчинення дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Так, для того, щоб зустрітися з дитиною, яка залишилась вночі на автовокзалі в м. Києві, ОСОБА_1 могла викликати таксі для сина, скористатись допомогою друзів або орендувати хостел, щоб син міг переночувати до ранку.

Таким чином, аналізуючи наведене вище, враховуючи пояснення ОСОБА_1 , враховуючи відсутність доказів, які б підтверджували існування стану крайньої необхідності, відсутність конкретної шкоди, задля відвернення якої ОСОБА_1 вчинила дії, що мають ознаки адміністративного правопорушення, суддя дійшов висновку, що ОСОБА_1 не діяла в стані крайньої необхідності, а її клопотання про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню.

При цьому твердження ОСОБА_1 про порушення порядку оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення суддя оцінює критично. Так, відеозапис з бодікамер працівників поліції є належним та допустимим доказом, оскільки він безперервно фіксує весь час спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , а згідно з положеннями ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Тобто залучення двох свідків в даній ситуації не є необхідним, оскільки працівником поліції застосовувались технічні засоби відеозапису, а відеозапис в подальшому був долучений до матеріалів справи.

Оцінка законності зупинки транспортного засобу працівниками поліції згідно положень ст. 280 КУпАП не є предметом оцінки в даній справі, оскільки ОСОБА_1 ставиться в вину адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме відмова особи, яка керувала транспортним засобом від огляду на стан алкогольного сп`яніння. При цьому як факт керування транспортним засобом так і відмова ОСОБА_1 від огляду на стан алкогольного сп`яніння є доведеними належними, допустимими та достатніми доказами.

Обставини, які перешкоджають притягненню винної особи до адміністративної відповідальності та накладенню адміністративного стягнення, під час розгляду справи не встановлені.

ОСОБА_1 як особа з інвалідністю другої групи, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 9, 17, 18, 23, 40-1, 130, 221, 266, 280, 283, 284 КУпАП, п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»,

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол серії ЕПР1 № 661958 від 10.05.2026), та накласти на неї адміністративне стягнення - штраф у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Відповідно до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України.

Згідно зі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Строк пред`явлення постанови до виконання три місяці з дня її винесення.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд міста Києва.

Суддя Олег ПРОСКУРНЯ