Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №757/32981/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/32981/25-ц

пр. 2-4529/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явилась,

представника відповідача: не з`явився,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житлом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - третя особа, Служба у справах дітей Печерської РДА), про усунення перешкод у користуванні житлом, в якому просить:

усунути перешкоди у користуванні житлом, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення або обмеження постачання електроенергії, водопостачання, газопостачання та інших житлово-комунальних послуг до зазначеного житла, в якому постійно проживають малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії щодо підселення, тимчасового чи постійного заселення до житла, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , будь-яких інших осіб, окрім ОСОБА_1 та малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які постійно в ньому проживають.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 10.11.2011 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17.07.2023 у справі №757/27353/23-ц. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23.06.2023 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір про визначення проживання, виховання дітей та сплату аліментів на дітей і утримання дружини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М. 23.06.2023 та зареєстрований в реєстрі за № 1693.

Вказаним договором сторони визначили місце проживання дітей - з матір`ю ОСОБА_1 , також сторони дійшли згоди про умови здійснення батьком права на особисте виховання дітей та погодили, яку участь у забезпеченні умов життя дітей буде брати батько, зокрема, цим договором встановлено обов`язок батька ОСОБА_2 сплачувати на утримання синів аліменти у розмірі по 10 000,00 грн на кожну дитину щомісячно.

Спільні діти позивача та відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з народження мають встановлений діагноз: затримка психо-мовленнєвого розвитку, дитячий аутизм. Діти, зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_2 разом зі своєю матір`ю, ОСОБА_1 , зазначена квартира є єдиним житлом дітей та їх матері. Іншого, придатного для проживання житла, вони не мають.

Відповідач ОСОБА_2 виїхав у 2022 році за кордон та більше в Україну не повертався, про що свідчить повідомлення Печерського УП ГУНП у м. Києві від 12.11.2024 року.

29.07.2024 року позивачка отримала від відповідача вимогу про виселення з указаного житлового приміщення та зняття з реєстрації. Після того, як вона відмовилася виконувати вимоги відповідача, він почав чинити на неї психологічний тиск та фактично припинив виконання своїх обов`язків щодо утримання дітей. Зокрема, він позбавив дітей необхідного фінансового забезпечення, яке є життєво важливим для їхньої реабілітації та належного догляду, з огляду на тяжке захворювання обох дітей.

У зв`язку з протиправними діями відповідача позивачка була змушена звернутися з відповідною заявою до правоохоронних органів задля захисту її та її дітей.

Відповідач, як власник квартири, де наразі вона проживає з дітьми, зняв її з зареєстрованого місця проживання.

У травні 2025 року позивачка отримала чергову вимогу про необхідність виселення її з дітьми та надання згоди на зняття з реєстрації дітей з їх єдиного житла - квартири АДРЕСА_3 .

У червні 2025 року позивачка отримала повідомлення про відключення побутового споживача 20.06.2025 за вказаною адресою, у зв`язку з заявою власника квартири ОСОБА_2 .

З метою захисту прав малолітніх дітей позивачка була змушена звертатись до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, яка, свою чергу, розглянула звернення та направила до ДТЕК «Київські електромережі» повідомлення з проханням запобігти порушенню прав дітей у зв`язку з відключенням електропостачання від житлового приміщення.

У відповідь на вищевказані звернення листом від 23.06.2025 року № 28605/012 ДТЕК «Київські електромережі» повідомило, що діє в межах чинного законодавства та договірних зобов`язань із власником об`єкта ОСОБА_2 і відповідно до поданої ним заявки здійснює відключення електропостачання. Таким чином, електроенергія була відключена на підставі прямої ініціативи відповідача, попри те, що у житловому приміщенні фактично проживають малолітні діти, для яких електроенергія є критично необхідною для забезпечення елементарних умов існування, безпеки та догляду.

У результаті проведеного обстеження умов проживання органами соціального захисту та Службою у справах дітей було зафіксовано, що діти проживають у квартирі без електропостачання, що суттєво ускладнило життя сім`ї та створює потенційну загрозу їхньому здоров`ю та добробуту. Вказане підтверджується актом оцінки потреб сім`ї № 270-06-25 за період з 24.06.2025 року до 30.06.2025 року та актом обстеження умов проживання від 24.06.2025 року. Цей факт свідчить про навмисні дії відповідача, спрямовані на створення перешкод у користуванні житлом дітьми, що прямо порушує їх права та суперечить найкращим інтересам дитини, гарантованим законодавством України та міжнародними стандартами.

Крім того, як вбачається з дій відповідача, він уже вдавався до заходів, що мають ознаки тиску та навмисного створення несприятливих побутових умов. Це свідчить про наявність реального ризику повторення або посилення подібної поведінки. Не можна виключати, що в подальшому відповідач може вдатися до дій, які фактично унеможливлять доступ дітей з їх матір`ю до квартири, їх єдиного житла, позбавивши їх можливості перебувати у звичних для них житлових умовах.

Зазначає, що малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають у зазначеній квартирі з моменту народження, зареєстровані в ній і не володіють жодним іншим нерухомим майном, яке могло б бути альтернативним місцем проживання. Таким чином, вони набули право на постійне користування спірним житлом на законних підставах щонайменше до досягнення повноліття або до моменту забезпечення їх альтернативним житлом, рівноцінним за площею, умовами та розташуванням до того, в якому вони проживають на даний момент.

Вчинення відповідачем дій, спрямованих на створення непридатних умов для проживання малолітніх дітей з особливими потребами, які постійно мешкають разом із нею у спірному житлі, становить пряму загрозу їхнім правам, здоров`ю та безпеці.

З огляду на наведене, просить захистити її порушене право та право дітей у судовому порядку шляхом задоволення її позовних вимог.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2025 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16.09.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2025 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про забезпечення позову у даній цивільній справі відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.09.2025 року відкладено судове засідання до 22.10.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.10.2025 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про забезпечення позову у цивільній справі -відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.10.2025 року відкладено судове засідання до 12.01.2026 року.

18.12.2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.01.2025 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_6 про зупинення провадження у справі відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.01.2026 року розгляд справи відкладено до 20.04.2026 року.

У січні 2026 року представник позивачки подав до суду відповідь на відзив, у якому підтримав доводи, викладені у позові, просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 20.04.2026 року знято з розгляду у зв`язку з розглядом невідкладних клопотань слідчих органів як слідчий суддя. Дата наступного судового засідання 28.05.2026 року.

Позивачка в судове засідання не з`явилась; про день, час, місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представник позивача подала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій просила позов задовольнити.

Представник відповідача подала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд установив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Суд установив, що з 10.11.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17.07.2023 у справі №757/27353/23-ц. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 , про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25.07.2024 року.

Згідно з Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у кв. АДРЕСА_3 ОСОБА_1 у вказаному житловому приміщенні не зареєстрована.

23.06.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про визначення проживання, виховання дітей та сплату аліментів на дітей і утримання дружини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М. 23.06.2023 та зареєстрований в реєстрі за № 1693.

Вказаним договором сторони визначили місце проживання дітей з матір`ю ОСОБА_1 , а також сторони дійшли згоди про умови здійснення батьком права на особисте виховання дітей та погодили, яку участь у забезпеченні умов життя дітей буде брати батько, зокрема, цим договором встановлено обов`язок батька ОСОБА_2 сплачувати на утримання синів аліменти у розмірі по 10 000,00 грн на кожну дитину щомісячно.

Відповідно до п. 2 вказаного договору, місцем проживання дітей визначено разом із ОСОБА_1 .

Також установлено, що ОСОБА_1 разом із малолітніми ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 проживає у кв. АДРЕСА_3 .

У результаті проведеного обстеження умов проживання органами соціального захисту та Службою у справах дітей було зафіксовано, що у кв. АДРЕСА_3 відсутнє електропостачання. Вказане підтверджується актом оцінки потреб сім`ї № 270-06-25 за період з 24.06.2025 року до 30.06.2025 року та актом обстеження умов проживання від 24.06.2025 року.

Листом від 23.06.2025 року № 28605/012 ДТЕК «Київські електромережі повідомило, що діє в межах чинного законодавства та договірних зобов`язань із власником об`єкта ОСОБА_2 і відповідно до поданої ним заявки здійснює відключення електропостачання.

У провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває справа №757/38937/24-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: Відділ з питань реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Печорської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом зняття з реєстрації місця проживання та виселення.

У провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває справа № 757/56319/24-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печорської районної в місті Києві державної адміністрації, про скасування договору в частині сплати аліментів.

У провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває справа № 757/9788/25-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Предметом розгляду у даній справі є вимоги про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, зокрема, шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, які обмежують або унеможливлюють користування спірною квартирою. Так, позивачка просить суд заборонити ОСОБА_2 , як власнику квартири, вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення або обмеження постачання електроенергії, водопостачання, газопостачання та інших житлово-комунальних послуг до зазначеного житла, а також вчиняти дії щодо підселення, тимчасового чи постійного заселення до житла будь-яких інших осіб, окрім самої позивачки та їх із відповідачем малолітніх дітей.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968сво21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див.: пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, провадження № 12-30гс21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20, провадження № 61-12524сво21).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).

Пред`являючи позов, позивач вказувала, що відповідач, який є власником квартири, вчиняє дії, спрямовані на створення непридатних умов для проживання їй та їх малолітнім дітям у вказаному житловому приміщенні, зокрема вона отримала повідомлення про відключення електроенергії за вказаною адресою, у зв`язку з заявою власника квартири ОСОБА_2 . Крім того, відповідач може вдатися до дій, які фактично унеможливлять доступ дітей з їх матір`ю до квартири, позбавивши їх можливості перебувати у звичних для них житлових умовах.

Принцип ефективності закріплений у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Цей спосіб захисту має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення певних порушених майнових або немайнових прав та інтересів правомочної особи.

Надаючи правову оцінку правомірності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на приписи статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадане правило гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Тож ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Отже, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

З врахуванням викладеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб.

Тобто лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або опарення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, або порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

За змістом ст. ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном (постанова Верховного Суду від 19.12.2022 року в справі № 330/1569/19).

Позивачка не надала доказів, які б підтверджували виникнення у неї права власності чи іншого речового права, зокрема сервітуту на квартиру АДРЕСА_3 .

Суд зазначає, що вимога позивача про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом заборони ОСОБА_2 , як власнику квартири, вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення або обмеження постачання електроенергії, водопостачання, газопостачання та інших житлово-комунальних послуг до зазначеного житла не відповідає ефективному способу захисту, оскільки у разі задоволення цієї вимоги вона не може бути виконання примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена, оскільки суд не може зобов`язати власника вчиняти дії, які порушують його майнові інтереси або суперечать його волі. Власник має повне право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням зазначених вимог діючого законодавства вимога заборонити вчиняти певні дії в майбутньому, зокрема вчиняти дії щодо підселення, тимчасового чи постійного заселення до житла будь-яких інших осіб, окрім самої позивачки та їх із відповідачем малолітніх дітей, не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.

Отже, перевіривши матеріали справи, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат між сторонами у відповідності до статті 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житлом, - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 17.06.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ