Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №917/2056/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

917/2056/25 ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року                                                     Справа № 917/2056/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. ,  суддя Маціщук А.В. секретар судового засідання Кужель Є.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 1 квітня 2026 року в справі        № 917/2056/25 (суддя Якушева І.О.) час та місце ухвалення рішення: 1 квітня 2026 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54 а; повний текст рішення складено 13 квітня 2025 року за позовом Заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 2 934 131 грн 07 коп.   за участю представників сторін: від Прокурора - Немкович І.І.; від Позивача - не з'явився; від Відповідача - Боричевський В.М.. ВСТАНОВИВ: Заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області (надалі – Прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області (надалі – Позивач) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазпостач" (надалі - Відповідач) в якій просив: ·���������� визнати недійсною додаткову угоду №1 від 16 січня 2023 року до договору постачання  електричної енергії споживачу №23-23/84 від 23 грудня  2022 року (надалі – Договір; том 1,                     а.с. 14-17), укладену між Позивачем та Відповідачем; ·���������� визнати недійсною додаткову угоду №2 від 20 лютого 2023 року до Договору, укладену між Позивачем та Відповідачем; ·���������� визнати недійсною додаткову угоду №3 від 14 квітня 2023 року до Договору укладену між Позивачем та Відповідачем; ·���������� визнати недійсною додаткову угоду №4 від 15 червня 2023 року до Договору укладену між Позивачем та Відповідачем; ·���������� визнати недійсною додаткову угоду №5 від 18 липня 2023 року до Договору укладену між Позивачем та Відповідачем; ·���������� визнати недійсною додаткову угоду №6 від 18 серпня 2023 року до Договору укладену між Позивачем та Відповідачем; ·���������� стягнути з Відповідача на користь Позивача безпідставно сплачені кошти у сумі 2 934 131 грн 07 коп.. В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог пункту 2 частини 5   статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", якою встановлене обмеження щодо максимального збільшення ціни за одиницю товару після укладення договору на рівні 10%. Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Вказує, що для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Констатує, що всупереч даним вимогам, укладення додаткових угод №№1-6 призвело до збільшення вартості електроенергії на 44,96%. Оскільки, на переконання Прокурора, додаткові угоди №№1-6 слід визнати недійсними, то розрахунок за поставлену у серпні-грудня 2023 року електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною в додатковій угоді №1 від 16 березня 2023 року до Договору. Вказує, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електроенергію мала місце переплата коштів у розмірі 129 956 грн 83 коп, які мають бути стягнуті з Відповідача на користь Позивача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно отримані. Рішенням Господарського суду Волинської області від 1 квітня 2026 року  (том 2, а.с. 29-32) в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи дане рішення,      місцевий господарський суд виходив з того, що у відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за Договором Позивач, який є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах. З огляду на викладене, суд першої інстанції виснував, у Прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Позивача. За наведених обставин, суд першої інстанції вказав, що Прокурором неправильно визначено Позивача у справі – Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області. Суд першої інстанції виснував, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2024 року в справі № 904/192/22 викладено висновок щодо застосування реституції у подібних до цієї справи правовідносинах у сфері публічних закупівель.  Вказав, що згідно з висновком, викладеним у зазначеній постанові, для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (пункт 35 постанови) та що у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю головний розпорядник бюджетних коштів є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся з таким позовом до суду. Суд вважає, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності такого правочину не має права вимагати стягнення грошових коштів (застосування реституції) на користь юридичної особи, яка не уособлює державу, за захистом інтересів якої позивач звернувся з цим позовом до суду, та є організатором переговорної процедури закупівлі. З урахуванням наведеного висновку, а також приймаючи до уваги те, що Прокурор у справі №917/2056/25 неправильно визначив позивача суд першої інстанції виснував, що вимога Прокурора про стягнення безпідставно утримуваних коштів не підлягає до задоволення. Прокурор не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 32-38),   в   якій з підстав,      висвітлених в ній, просив апеляційний суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове,      яким позов задоволити. Мотивуючи дану апеляційну скаргу,   Прокурор  вказав, що у пункті 38 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.  Вказав, що оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. Констатував, що у такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру » Апелянт вказав, що у даному випадку Прокурором подано позовну заяву в інтересах держави в особі Позивача, як однієї із сторін правочину та укладених до нього додаткових угод про постачання електроенергії Відповідачем у справі. Наголошує, що позовні вимоги щодо повернення грошових коштів також стосуються Позивача. З даного Прокурор виснує, що висновки суду першої інстанції, що належним позивачем у даній справі є виключно Державне агентство водних ресурсів України є безпідставними та не гуртуються на вимогах норм матеріального права, зокрема Цивільного кодексу України. Звертає увагу на факт того, що Позивач хоч і є регіональним органом, проте реалізує повноваження Держагентства на місцях, є розпорядником/користувачем майна, розпорядником бюджетних коштів, здійснює публічні закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, має право звертатись щодо захисту інтересів держави у відповідній сфері, забезпечує в установленому законом порядку самопредставництво Офісу в судах. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення місцевого господарського суду  від 1 квітня 2026 року в справі №917/2056/25. 15 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Відповідач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач вказав, що держава у цивільних (господарських) правовідносинах діє через органи державної влади, а не через державні чи комунальні підприємства. Звертає увагу, що Прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права. Водночас констатує, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом із тим, Відповідач зауважив, що Позивач згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є державною організацією (установою, закладом), юридичною особою. На переконання Відповідача, Позивач не наділений ознаками органу державної влади, є бюджетною організацією, створеною органом державної влади. При цьому наявність повноважень щодо забезпечення раціонального використання бюджетних коштів, на думку Відповідача, не є підставою для віднесення Позивача до органів державної влади. Відповідач зазначив, що відповідно до Положення про Державне агентство водних ресурсів України, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Вважає, що Позивач не належить до таких територіальних органів Держводагентства, і що Прокурор із порушенням заборони, встановленої частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", подав позов у цій справі в інтересах Позивача, який не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень. При цьому Відповідач вказує, що Позивач, який є юридичною особою, наділений відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє йому самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Щодо доводів Прокурора про наявність підстав для визнання недійсними Додаткових угод №1- № 6 до Договору, відповідно до яких збільшено ціну на одиницю товару і зменшено його кількість, Відповідач посилався на зміну регульованих тарифів на послуги з передачі та розподілу електричної енергії відповідно до Постанов НКРЕКП. Вказує, що з матеріалів справи, зокрема зі Звіту про результати проведення процедури закупівлі UA-2022-11-30-004648-a вбачається, що Замовник оприлюднив оголошення про проведення процедури закупівлі 30 листопада 2022 року, дата оприлюднення повідомлення про намір укласти договір – 12 грудня 2022 року, тендерну пропозицію Відповідач подав 7 грудня 2022 року, що вбачається з відповідного реєстру, що додається до цього відзиву. Констатує, що оспорювана Додаткова угода № 1 укладена 16 січня 2023 року, а додаткова угода № 3 – 14 квітня 2023. Звертає при цьому увагу, що Договір про закупівлю має укладатися на умовах, зокрема тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі, яка має відповідати вимогам тендерної документації, у тому числі умовам, передбаченим проектом договору про закупівлю. Відповідач наголосив, що Договором чітко передбачено можливість вносити зміни до ціни електроенергії у випадку зміни тарифів на її постачання та розподіл. На переконання Відповідача, визначальним при вирішенні цього спору є врахування того, що тендерна пропозиція була подана 7 грудня 2022 року, тобто до дати набуття чинності 1 січня 2023 року постанов НКРЕКП, якими змінювалися тарифи на послуги з передачі та розподілу електричної енергії. Тобто порушення принципів добросовісності, відкритості та прозорості публічних закупівель у такому випадку відсутні. Також у відзиві Відповідач просив зупинити провадження у справі № 917/2056/25 до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п'ятої статті 4l Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII зi змінами. Ухвалою апеляційного господарського суду від 25 травня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10 червня 2026 року об 14:00 год. 8 червня 2026 року через підсистему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача та про підтримання вимог позовної заяви та апеляційної скарги в повному обсязі. В судове засідання від 20 травня 2026 року представник Позивача не з’явився. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом  вимог частини першої    статті 120 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, колегія суду вважає за можливе провести розгляд апеляційних скарг за відсутності представника Позивача з огляду на подання ним заяви про розгляд справи без його участі.                                                                                                                                                                      В судовому від 10 червня 2026 року Прокурор просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове,  яким позов задоволити. Також Прокурор просив зупинення провадження по справі №917/2056/25 до закінчення перегляду справи №916/2486/23 об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Прокурор вказав, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог пункту 2 частини 5    статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", якою встановлене обмеження щодо максимального збільшення ціни за одиницю товару після укладення договору на рівні 10%. Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Вказує, що для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. В судовому засіданні від 10 червня 2026 року представник Відповідача просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Відповідача просив зупинити провадження у справі № 917/2056/25 до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п'ятої статті 4l Закону України «Про публічні закупівлі». Представник Відповідача вказав, що окаржувані додаткові угоди, зокрема кожна з них, окрім Додаткової угоди № 6, не містять перевищення 10% і укладенні з відповідним обгрунтванням, зокрема таке підняття було зумовлено зміною регульованих тарифів на послуги з передачі та розподілу електричної енергії відповідно до Постанов НКРЕКП. При цьому представник Відповідача вказав, що Замовник оприлюднив оголошення про проведення процедури закупівлі 30 листопада 2022 року, дата оприлюднення повідомлення про намір укласти договір – 12 грудня 2022 року, тендерну пропозицію Відповідач подав 7 грудня 2022 року. Також заперечив представництво Прокурора саме в особі Позивача з огляду на те, що Позивач не є суб'єктом владних повноважень. Колегія суду розглянувши усне клопотання Прокурора (заявлене безпосередньо в судовому засіданні) про зупинення провадження по справі №917/2056/25 до закінчення перегляду справи №916/2486/23 Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ухвалила відмовити в задоволенні такого клопотання з огляду на таке. Зважаючи на доводи Прокурора щодо ідентичного складу сторін у даній справі та справі №916/2486/23 судом апеляційної інстанції враховується, що виконувач обов`язків керівника Біляївської окружної прокуратури звернувся до суду  в інтересах держави в особі:  Південного офісу Держаудитслужби, Державного агентства меліорації та рибного господарства України (нова назва - Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм), Дністровського міжрайонного управління водного господарства до   Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ" про   визнання недійсними додаткових угод та повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 201   279 грн 85 коп.. В справі №917/2056/25 Прокурор в інтересах держави звернувся до суду в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області . Передаючи справу №916/2486/23 на розгляд Об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд в ухвалі від 10 лютого 2026 року вказав, що:   Дністровське міжрайонне управління водного господарства не наділене ознаками органу державної влади. Тому колегія суддів вважає, що Дністровське міжрайонне управління водного господарства є бюджетною організацією, створеною органом державної влади. При цьому наявність повноважень щодо забезпечення раціонального використання бюджетних коштів, на думку колегії суддів, не є підставою для віднесення Дністровського міжрайонного управління водного господарства до органів державної влади. Тому, на думку колегії суддів, Прокурор із порушенням заборони, встановленої частиною 3   статті 23 Закону України "Про прокуратуру", подав позов у цій справі в інтересах Дністровського міжрайонного управління водного господарства, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень. Крім того, управління водного господарства, яке є юридичною особою, наділене відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє йому самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді. В той же час колегія суду звертає увагу Прокурора, що  Регіональний офісу водних ресурсів та  Міжрайонне управління водного господарства це різні юридичні особи. Регіональний офіс водних ресурсів (РОВР): це головна обласна організація, яка відповідає за реалізацію державної політики у сфері використання та відтворення водних ресурсів, веде державний водний кадастр, видає дозволи на спецводокористування та здійснює загальний моніторинг. Міжрайонне управління водного господарства це експлуатаційна організація, яка підпорядковується Регіональному офісу . Її головна мета — догляд за гідротехнічними спорудами, утримання меліоративних систем, захист від підтоплень та подача води. Згідно з практикою Верховного Суду, суб’єкт, в особі якого прокурор звертається до суду, обов'язково має бути суб'єктом владних повноважень (носієм владної компетенції), але він не обов'язково повинен мати статус органу державної влади у класичному розумінні. Регіональний офіс водних ресурсів наділений ознаками суб'єкта владних повноважень у межах виконання своїх спеціальних завдань, проте за організаційно-правовою формою він є державною установою (бюджетною організацією). Статус як суб'єкта владних повноважень проявляється у питаннях державного управління водними ресурсами та реалізації державної політики як владний суб'єкт. Офіс здійснює регулювання та сприяння ефективному веденню водного господарства (КВЕД 84.13).Приймає рішення, які є обов'язковими для виконання водокористувачами, наприклад, погоджує межі прибережних захисних смуг, бере участь у видачі дозволів та контролює дотримання водного законодавства. В той же час, Міжрайонне (або міжрегіональне) управління водного господарства (МУВГ) не наділене ознаками суб'єкта владних повноважень . МУВГ за своєю юридичною природою та завданнями не відповідає цим критеріям, оскільки МУВГ створюється не для управління суспільством чи контролю, а для виконання конкретних господарсько-технічних завдань та як вже вказувалося вище, знаходиться в підпорядкуванні Регіонального офісу водних ресурсів. Управління є виконавчою ланкою найнижчого рівня. Воно повністю підпорядковане Регіональному офісу водних ресурсів та виконує його вказівки. Тобто владні функції, які держава делегувала водному сектору на місцях, зосереджені саме на рівні Регіонального офісу, але не МУВГ . В той же час, в справі, що розглядається позов Прокурором подано не в особі МУВГ, а в особі Позивача (РОВР). Тож будь-які висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо повноважень МУВР (шо не є стороною в нашій справі) apriori не вплинуть на обгрунтування щодо підставності звернення Прокурора в особі саме Позивача (РОВР), що в свою чергу вказує на помилковість доводів Прокурора, висвітлених в усному клопотанні. Відтак, з огляду на відмінний склад учасників по справі №917/2056/25 та справи №916/2486/23, яка переглядається Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а саме щодо статусу Позивача, в особі якого звернувся Прокурор, що є ключовим в питанні оцінки існування підставності для такого зупинення, суд апеляційної інстанції наголошує, що у колегії суду відсутні процесуальні підстави для задоволення усного клопотання Прокурора, заявленого безпосередньо в судовому засіданні, щодо зупинення провадження в даній справі. В той же час, колегія суду розглянувши клопотання Відповідача про зупинення провадження ухвалила відмовити в задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі №918/1273/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрГазРесурс» щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та набрання законної сили відповідними рішенням у справі №3-78/2026(178/26), з огляду на таке. Доходячи висновку про відмову в задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі №918/1130/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрГазРесурс» щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» колегією суду враховується позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 924/560/24 наведена в постанові від 12 травня 2026 року щодо    клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрГазРесурс" щодо конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення, згідно котрої відповідне клопотання судом першої інстанції відхилено. В той же час суд апеляційної інстанції констатує, що заявляючи таке клопотання Відповідачем    не доведено об'єктивної неможливості розгляду даної справи враховуючи дібрані по справі докази до вирішення іншої справи в порядку конституційного провадження, так як і не обгрунтовано чому апеляційний господарський суд не може самостійно встановити відповідні обставини без зупинення провадження за апеляційною скаргою. Крім того, колегією суду береться до уваги    дія актів у часі (строк втрати чинності актами, визнаними неконституційними) визначає стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка унормовує, що: закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно суд констатує, що на момент коли буде ухвалено рішення КСУ вже існує оспорюване судове рішення, як і існує позов який подано Позивачем в даній справі, а отже рішення Конституційного Суду (з урахуванням вищеописаного) може встановити конституційність на майбутнє, а не на момент виникнення спірних правовідносин, подачі позову та винесення оспорюваного судового рішення.           Відтак стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» має пряму дію, так як сам Конституційний Суд у своєму рішенні може встановити інший (пізніший) строк втрати чинності для такого акта, однак рішення КСУ не мають зворотної дії в часі (якщо інше прямо не вказано в рішенні). Відтак,    правовідносини, які виникли й закінчилися до моменту ухвалення рішення КСУ, продовжують регулюватися старим законом. Окрім того стаття 152 Конституції України визначає, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. В справі 917/2056/25 правовідносини виникли з моменту участі в тендері та укладення Договору, зокрема ще  2023 року, а спірні правовідносини щодо оскаржуваних Додаткових угод 2-4 виникли з січня 2023 року по грудень 2023 року, відтак навіть у разі теоретичного задоволення скарги товариства Конституційним Судом України, його рішення не матиме ретроспективної (зворотньої) дії в часі, тобто не буде поширюватися на відносини, що виникли до ухвалення такого рішення. Поміж тим, досліджуючи підставність поданого клопотання про зупинення провадження колегією суду також враховується загальний конституційний принцип дії законів у часі (що закони не мають зворотної сили, крім пом'якшення відповідальності), що закріплено у статті 58 Конституції України. Заслухавши пояснення Прокурора та представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно–західного апеляційного господарського суду дійшла  висновку, що апеляційну скаргу Прокурора  слід задоволити,     оскаржуване  рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. При цьому колегія виходила з наступного. Із наявних у справі та досліджених судом апеляційної інстанції доказів слідує, що  згідно відомостей електронної системи публічних закупівель Prozorro, за результатом відкритих торгів з особливостями UA-2022-11-30-004648-а між Позивачем (Замовник) та Відповідачем (Постачальник) укладено Договір (том 1, а.с. 14-17). Відповідно до пункту 2.1 Договору, Відповідач зобовʼязався поставити Позивачу в 2023 році товар - електрична енергія (код ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія) в кількості 8425760кВт*год, в т.ч. І клас напруги в кількості 7 892 200 кВт*год., ІІ клас напруги в кількості 533560 кВт*год., як різновид товарної продукції для забезпечення потреб електроустановок Позивача, а Позивач зобовʼязався прийняти та оплатити вартість використаної електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами, що визначені Договором. Строк поставки товару - до 31 грудня 2023 року. Пунктом 5.1 Договору визначено, що вартість цього Договору становить: 37 177   809 грн 77 коп., в тому числі, ПДВ 20% - 6196301 грн 63 коп.. Порядок розрахунку, спосіб визначення ціни на електричну енергію та її складові зазначаються в комерційній пропозиції. У відповідності до комерційної пропозиції, ціна за одиницю товару для Позивача складає: - по класу - 4,34207132 грн/кВт*год з ПДВ і 3,61839277 грн/кВт*год без ПДВ; по ІІ класу - 5,45264732 грн/кВт*год з ПДВ і 4,54387277 грн/кВт*год без ПДВ (пункт 1). Згідно положень пункту 14.5 Договору, істотні умови цього Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобовʼязань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей здійснення публічних закупівель. У подальшому до Договору між Сторонами укладено ряд додаткових угод, якими зменшено обсяги електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни. Зокрема, Додаткова угода №1 від 16 січня 2023 року, згідно з якою, сторони погодили, що кількість  товару (обсяги постачання електроенергії) становить 8292869 кВт*год. Відповідно до комерційної пропозиції до даної додаткової угоди (пункт 1) ціна за одиницю товару для Позивача складає:  по 1 класу - 4,406834 грн/кВт*год з ПДВ і 3,67236 грн/кВт*год без ПДВ; по ІІ класу - 5,631086 грн/кВт*год з ПДВ і 4,692572 грн кВт*год без ПДВ. Підставою для підняття ціни електричної енергії відповідно до змісту Додатково угоди 1 є зміна регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії відповідно до Постанови НКРЕКП N1788 від 21 грудня 2022 року. Вказано, що відповідно до Постанови НКРЕКП N1788 від 21 грудня 2022 року тариф на послуги з передачі електричної енергії змінено та з 1 січня 2023 року становить 0,38028 грн за 1 кВт* год. без урахування ПІДВ. Також відповідно до рішень НКРЕКП змінено тариф на послуги з розподілу електричної енергії енергорозподільчим компаніям України з 1 січня 2023 року. Загальна сума Договору становить 37 177   809 грн 31 коп., у тому числі ПДВ 6196301,55 грн. Окрім того, сторонами укладено Додаткову угоду №2 від 20 лютого 2023 року, згідно якої, сторони погодили, що кількість товару (обсяги постачання електроенергії) становить 8050995 кВт*год. (пункт 2). Вказано, що відповідно до комерційної пропозиції до даної додаткової угоди № 2 ціна за одиницю товару для Позивача складає: - по І класу - 4,541351 грн/кВт*год. з ПДВ і 3,784459 грн/кВт*год без ПДВ;  по II класу - 5,765603 грн/кВт*год з ПДВ і 4,804669 грн/ кВт*год без ПДВ. Загальна сума договору становить 37 177   809 грн 31 коп., у тому числі ПДВ 6196301 грн 55 коп.. Підставою для укладення Додаткової угоди № 2 став експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №74/23 від 3 лютого 2023 року про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) та внутрішньодобовому ринку (ВДР) у торговій зоні ОЕС (об'єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією АТ «Оператор ринку», які склеїлись на періоди, зазначені в таблиці, та порівняння між вказаними періодами. Окрім того сторонами укладено Додаткову угоду №3 від 14 квітня 2023 року, згідно якої, сторони погодили, що кількість товару (обсяги постачання електроенергії) становить 7948089,511 кВт*год. (пункт 2). Відповідно до комерційної пропозиції до даної Додаткової угоди № 3 ціна за одиницю товару для Позивача складає:  по І класу - 4,601315 грн/кВт*год з ПДВ і 3,834429 грн/кВт*год без ПДВ;  по II класу - 5,825567 грн/кВт*год з ПДВ і 4,854639 грн/ кВт*год без ПДВ. Підставою для підняття ціни електричної енергії відповідно до змісту Додаткової угоди № 3 є зміна регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії відповідно до Постанови НКРЕКП №1788 від 21 грудня 2022 року. Відповідно до Постанови НКРЕКП №1788 від 21 грудня 2022 року тариф на послуги з передачі електричної енергії змінено та з 1 квітня 2023 року становить 0,43025 грн за 1 кВт* год без урахування ПДВ. Загальна сума Договору становить 37 177   809 грн 31 коп., у тому числі ПДВ 6196301 грн 55 коп.. Водночас між Позивачем та Відповідачем укладено Додаткову угоду №4 від 15 червня 2023 року, згідно якої, сторони погодили, що кількість товару (обсяги постачання електроенергії) становить 8144750,734 кВт*год. Відповідно до комерційної пропозиції до даної Додаткової угоди № 4 ціна за одиницю товару для Позивача складає: по І класу - 4,646051 грн/кВт*год з ПДВ і 3,871709 грн/кВт*год без ПДВ; по II класу - 6,089543 грн/кВт*год з ПДВ і 5,074619 грн/кВт*год без ПДВ. Загальна сума Договору становить 37 177   809 грн 31 коп., у тому числі ПДВ 6196301 грн 55 коп.. Підставою для підняття ціни електричної енергії відповідно до змісту Додаткової угоди № 4 є зміна регульованого тарифу на послуги з розподілу електричної енергії відповідно до Постанови НКРЕКП №923 від 23 травня 2023 року, відповідно до якої на період з 1 червня 2023 року по 30 червня 2023 року (включно) тарифи на послуги з розподілу електричної енергії для споживачів та операторів установок зберігання енергії на рівні: для першого класу напруги - 189,40 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість); для другого класу напруги - 1 392,31 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість). Також сторонами укладено Додаткову угоду №5 від 18 липня 2023 року, згідно якої загальна сума Договору становить 37 177   809 грн 31 коп., у тому числі ПДВ 6196301 грн 55 коп.. Підставою для підняття ціни електричної енергії відповідно до змісту Додаткової угоди №5 є зміна регульованого тарифу на послуги з розподілу електричної енергії відповідно до Постанови НКРЕКП №923 від 23 травня 2023 року, відповідно до якої, на період з 1 липня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно) тарифи на послуги з розподілу електричної енергії для споживачів та операторів установок зберігання енергії на рівні: для першого класу напруги - 245,33 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість); для другого класу напруги - 1 722,27 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість)», а також тарифу на послуги з передачі електричної енергії відповідно до постанови НКРЕКП №1788 від 21 грудня 2022 року. Крім того Позивачем та Відповідачем укладено Додаткову угоду № 6 від 18 серпня 2023 року, згідно якої, сторони погодили, що кількість товару (обсяги постачання електроенергії) становить 6 248 459 грн 53 коп. (пункт 2). Відповідно до комерційної пропозиції до даної Додаткової угоди № 6 ціна за одиницю товару для Позивача складає: по 1 класу - 6,131974 грн/кВт*год з ПДВ і 5,109978 грн/ кВт*год без ПДВ; по ІІ класу - 7,904302 грн/кВт*год з ПДВ і 6,586918 грн/кВт*год без ПДВ. Загальна сума договору становить  37 177   809 грн 31 коп., у тому числі ПДВ 6196301 грн 55 коп.. Підставою для укладення Додаткової угоди № 6 став експертний висновок Харківської торгово-промислової палати N№ 630/23 від 31 липня 2023 року про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) та внутрішньодобовому ринку (ВДР) у торговій зоні ОС (обʼєднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією АТ «Оператор ринку», які склались на періоди, зазначені в таблиці, та порівняння між вказаними періодами. Додатковою угодою №7 від 15 грудня 2023 року (що не оскаржується в даній справі),  сторони дійшли взаємної згоди змінити обсяги закупівлі товару, а саме зменшити обсяги постачання електричної енергії на 3018448,5343 кВт*год та зменшити суму по Договору на 19435697 грн 51 коп.. Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди № 7, сторони погодили викласти пункт 5.1 Договору в новій редакції: «Вартість цього договору становить 17742111 грн 80 коп., в тому числі, ПДВ 20% - 2957018 грн 63 коп.. Згідно комерційної пропозиції до даної Додаткової угоди №7 ціна за одиницю товару для Позивача складає:  по І класу - 6,131974 грн/ кВт*год. з ПДВ і 5,109978 грн/кВт*год без ПДВ;  по ІІ класу - 7,904302 грн/кВт*год з ПДВ і 6,586918 грн/кВт*год без ПДВ. Загальний обсяг постачання електричної енергії становить 3230011 кВт*год. Додатковою угодою №8 від 28 грудня 2023 року (що не оскаржується в даній справі), сторонами зменшено суму Договору – 17712811 грн 50 коп. та обсяг електричної енергії - 3225820 кВт*год. Загалом упродовж дії Договору сторонами послідовно збільшено ціну товару, а саме, по 1 класу з 3,61839277 грн/кВт*год до 5,109978 грн/кВт*год (без ПДВ), тобто на 41,16%; по II класу - 3 4,54387277 грн/кВт*год. до 6,586918 грн/кВт*год (без ПДВ), тобто на 45,15%. Згідно рахунків, актів приймання-передачі електричної енергії, сума оплати за Договором про закупівлю склала 17 712   811 грн 31 коп., при цьому, відповідно даних актів приймання-передачі електричної енергії та даних єдиного веб-порталу використання публічних коштів «Spending», електроенергія постачалась наступним чином: • за січень 2023 року поставлено 18922 кВт*год, у тому числі, І клас напруги в кількості 11879 кВт*год за ціною 3,672362 грн/кВт*год, II клас напруги в кількості 7043 кВт*год. за ціною 4,692572 грн./кВт*год (без ПДВ) (рахунок та акт № 530-0033000/1/1). Оплачено 2 березня 2023 року, згідно платіжних доручень від 1 березня 2023 року № № 67,68 на загальну суму 92008 грн 52 коп.; • за лютий 2023 року поставлено 16806 кВт*год, у тому числі, І клас напруги в кількості 10000 кВт*год за ціною 3,784459 грн/кВт*год, II клас напруги в кількості 6806 кВт*год за ціною 4,804669 грн/кВт*год (без ПДВ) (рахунок та акт № 530-0033000/2/1). Оплачено 16 березня 2023 року, згідно платіжних доручень від 14 березня 2023 року №, № 103, 96 на загальну суму 84654 грн 18 коп.; • за березень 2023 року поставлено 17026 кВт*год, у тому числі, І клас напруги в кількості 10323 кВт*год за ціною 3,784459 грн/кВт*год., II клас напруги в кількості 6806 кВт*год. за ціною 4,804669 грн/кВт*год (без ПДВ) (рахунок та акт № 530-0033000/3/1). Оплачено 8 квітня 2023 року, згідно платіжних доручень від 7 квітня 2023 року №, № 162, 175 на загальну суму 85527 грн 19 коп.; • за квітень 2023 року поставлено 19219 кВт*год, у тому числі, І клас напруги в кількості 10730 кВт*год за ціною 3,834429 грн/кВт*год, II клас напруги в кількості 8489 кВт*год за ціною 4,854639 грн/кВт*год (без ПДВ) (рахунок та акт № 530-0033000/4/1). Оплачено 12 травня 2023 року, згідно платіжних доручень від 11 травня 2023 року №, № 249, 250 на загальну суму 98825 грн  34 коп.; • за травень 2023 року поставлено 256985 кВт*год, у тому числі, І клас напруги в кількості 249278 кВт*год. за ціною 3,834429 грн/кВт*год., II клас напруги в кількості 7707 кВт*год за ціною 4,854639 грн/кВт*год (без ПДВ) (рахунок та акт № 530-0033000/5/1). Оплачено 13 червня 2023 року, згідно платіжних доручень від 12 червня 2023 року №, № 315,316 на загальну суму 1 191904 грн 2 коп.; • за червень 2023 року поставлено 752612 кВт*год, у тому числі, І клас напруги в кількості 736216 кВт*год. за ціною 3,871709 грн/кВт*год„ II клас напруги в кількості 16396 кВт*год. за ціною 5,074619 грн/кВт*год. (без ПДВ) (рахунок та акт № 530-0033000/6/1). Оплачено 14 липня 2023 року згідно платіжного доручення від 13 липня 2023 року №385 на суму 413879 грн 12 коп., 14 липня 2023 року, згідно платіжного доручення від 13 липня 2023 року №379 на суму 466270 грн 74 коп., 15 липня 2023 року згідно платіжного доручення від 13 липня 2023 року №383 на суму 70397 грн 62 коп., 18 липня 2023 року згідно платіжного доручення від 17 липня 2023 року № 385 на суму 36000 грн, 19 липня 2023 року згідно платіжного доручення від 18 липня 2023 року №385 на суму 36440 грн, 21 липня 2023 року, згідно платіжного доручення від 19 липня 2023 року №389 на суму 343767 грн 16 коп., 21 липня 2023 року згідно платіжного доручення від 19 липня 2023 року №390 на суму 537830 грн, 22 липня 2023 року, згідно платіжного доручення від 20 липня 2023 року №391 на суму 16295 грн 06 коп., 22 липня 2023 року згідно платіжного доручення від 21 липня 2023 року №397 на суму 826438 грн 20 коп., 25 липня 2023 року згідно платіжного доручення від 24 липня 2023 року №399 на суму 773023 грн 16 коп.. Загальна сума становить - З 520   341 грн 06 коп.; • за липень 2023 року поставлено 525313 кВт*год, у тому числі, І клас напруги в кількості 492683 кВт*год за ціною 3,982489 грн/кВт*год, II клас напруги в кількості 32630 кВт*год. за ціною 5,459429 грн/кВт*год (без ПДВ) (рахунок та акт № 530-0033000/7/1). • за серпень поставлено 1099688 кВт*год, оплачено 6801009 грн 13 коп.; ·���������� за вересень 2023 року поставлено 361978 кВт*год, оплачено 2245191 грн 23 коп.; ·���������� за жовтень 2023 року поставлено 113427 кВт*год, оплачено 72222 грн 72 коп.; ·���������� за листопад 2023 року поставлено 21445 кВт*год, оплачено 145522 грн 85 коп.; ·���������� за грудень 2023 року поставлено 22399 кВт*год, оплачено 157302 грн 93 коп.. Позивач покликаючись на те, що укладаючи Додаткові угоди №№1-6 до Договору та збільшуючи ціну на 41,22% від передбаченої правочином, сторони діяли усупереч Закону України "Про публічні закупівлі", звернувся до суду з позовом про визнання додаткових угоди недійсними та стягнення 2934131 грн 07 коп.. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги Прокурора щодо підставності звернення Прокурора з даним позовом саме в особі Позивача, а не Державного агенства водних ресурсів України як зазначено в оскаржуваному рішенні, що й стало підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову в розрізі доводів Позивача щодо наявності повноважень на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке. Питання представництва прокурором інтересів держави в суді (функція, підстави, повноваження, порядок тощо) регулюються Конституцією України,  Законом України "Про прокуратуру", наказом Генерального прокурора України №186 від 21 вересня 2018 року "Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді та при виконанні судових рішень". Відповідно до статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Частиною 6 статті 23    Закону України "Про прокуратуру"    визначені форми представництва, зокрема, звернення до суду з позовом. Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справ по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що прокурор має право ініціювати перегляд судового рішення    щляхом подачі апеляційної скарги у справах за позовом іншої особи, у тому числі розглянутої без його участі. Аналогічна правова позиція мітиться також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі №911/1292/18.    За приписами статті 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Прокурор зазначає, що спірні правовідносини пов’язані зі сферою використання коштів місцевого бюджету, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів держави. При цьому, сам факт не звернення до суду органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави та жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, оскільки не звертається до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18. Разом з цим, представництво Прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, Прокурор не зобов’язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів, оскільки аналіз частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб’єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.     Колегією суду враховується, що у пункті 38 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що: за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду. Окрім того, судом апеляційної інстанції враховується, що у постанові від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила що, прокурор вправі звернутися до суду в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Позивачем Прокурор визначив Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, який є бюджетною неприбутковою організацією, яка утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, і належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів      Державного агентства водних ресурсів України. Позивач з метою організації своєї діяльності організовує планово-фінансову роботу, забезпечує цільове та ефективне використання фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законом порядку; бере участь      у справах, діє в судах України від імені та в інтересах Офісу, забезпечує в установленому законом порядку самопредставництво Офісу в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (Службових) осіб юридичної служби Офісу або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Офісу в судах та інших органах через представників; Позивач для виконання покладених на нього завдань має право: здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти згідно з чинним законодавством. Утримання Позивача здійснюється за рахунок Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом. При цьому Бюджетний кодекс чітко розділяє права: Держводагентство затверджує ліміти та виділяє асигнування (кошти); Позивач (як розпорядник нижчого рівня) є тим, хто ці кошти безпосередньо витрачає через реєстрацію зобов'язань у Казначействі та підписання договорів. Позивач є головною обласною організацією, яка відповідає за реалізацію державної політики у сфері використання та відтворення водних ресурсів, веде державний водний кадастр, видає дозволи на спецводокористування та здійснює загальний моніторинг . В той же час, згідно з практикою Верховного Суду, суб’єкт, в особі якого прокурор звертається до суду, обов'язково має бути суб'єктом владних повноважень (носієм владної компетенції), але він не обов'язково повинен мати статус органу державної влади у класичному розумінні. Позивач наділений ознаками суб'єкта владних повноважень у межах виконання своїх спеціальних завдань, проте за організаційно-правовою формою він є державною установою (бюджетною організацією). Статус як суб'єкта владних повноважень проявляється у питаннях державного управління водними ресурсами та реалізації державної політики як владний суб'єкт. Офіс здійснює регулювання та сприяння ефективному веденню водного господарства (КВЕД 84.13), приймає рішення, які є обов'язковими для виконання водокористувачами, наприклад, погоджує межі прибережних захисних смуг, бере участь у видачі дозволів та контролює дотримання водного законодавства. Згідно з частинами 1, 2   статті 5 Бюджетного кодексу України   бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 6 частини 1   статті 7 Бюджетного кодексу України   має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів, де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Водночас, частиною 1   статті 22 Бюджетного кодексу України   передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. У відповідності до частини 5   статті 22 Бюджетного кодексу України   головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) (пункт 3). Отже, з урахуванням викладених вище правових норм та розпорядчих документів суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави, у цьому випадку є Державне агентство водних ресурсів України та Регіональний офіс водних ресурсів (зокрема Позивач), тому саме ці суб`єкти є належними позивачами в таких спорах, а відтак Прокурор може подавати позов від кожного з них, як належних позивачів. В той же час, у відповідності до вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» 2 грудня 2025 року Прокурором на адресу Позивача направлено лист за № 53/1-682ВИХ-25 в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про наявні підстави для захисту інтересів держави в особі Позивача. З відповіді Позивача, наданої листом № 07-1889 від 11 грудня 2025 року, вбачається, що Позивачем    не вживалися заходи щодо усунення порушень та не вказано про намір вчинити відповідні дії. Колегія суду зауважує, що якщо компетентний орган не підтримав позов, пред`явлений прокурором в інтересах держави, це не може бути беззаперечним підтвердженням того, що інтереси держави не потребують захисту. Цей факт актуальності захисту інтересів держави підлягає з`ясуванню з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, за наслідками оцінки наданих учасниками справи доказів. Все вищеописане приводить суд апеляційної інстанції до висновку про правомірність звернення Прокурора в суд в особі повноважного органу в даних правовідносинах (Позивача). Апеляційний господарський суд звертає увагу сторін на те, що Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду від Держводагенства та від РОВР (в даному випадку - Позивача), адже належним буде звернення в особі хоча б в особі одного з них (що і вчинено Прокурором у цій справі). При цьому колегія суду резюмує, що насамперед Прокурор повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу. Таким чином, процесуальний статус сторін залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі (в даному випадку кошти стягуються саме на користь Позивача). В даному випадку Прокурор звертається до суду з позовом про визнання недійсними Додаткових угод, однією із сторін яких є Позивач та просить стягнути з Відповідача кошти саме на рахунок Позивача, як особи яка витратила такі кошти. З огляду на що колегією суду приймається до уваги, що закон не зобов’язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (подібні висновки міститься і в постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року в справі         № 912/9/20, від 19 серпня 2020 року в справі №9 23/449/18, від 13 липня 2021 року в справі                          № 927/550/20). Таким чином, Позивач є органом, уповноваженим на захист порушених інтересів держави у вказаних правовідносинах. Прокурором  до Позивача в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано лист від 30 вересня 2025 № 55-88-13369вих-25, у якому проінформовано про порушення інтересів держави внаслідок укладення додаткових угод до Договору, а також щодо підстав для стягнення з Відповідача безпідставно отриманих за цими додатковими угодами коштів. Однак, Позивач відповідних заходів не вжито, що свідчить про бездіяльність останнього. З огляду на вищевказане, у відповідності до вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Прокурором підставно та обгрунтовано на адресу Позивача направлено лист в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про наявні підстави для захисту інтересів держави Позивачем, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, шляхом звернення до суду з позовною заявою до Відповідача про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів. Відтак, Позивач, як компетентний орган, який повинний був знати про факт порушення та має повноваження для захисту таких інтересів, відповідних заходів не вживав. Вказане відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для захисту інтересів держави в особі Позивача шляхом звернення до суду з позовом. Резюмуючи усе описане вище, колегія суду виснує, що в даному випадку Прокурор звернувся до суду в інтересах держави та належним чином визначив орган – Позивача, до компетенції якого належить представництво інтересів держави в даних правовідносинах (як і Держводагенство). Відповідно колегія суду доходячи таких висновків скасовує рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог з огляду на ніби то визначення Прокурором неналежного органу в даних правовідносинах на ніби то належного представництва інтересів держави та переходить до розгляду позовних вимог Прокурора по суті.     Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи. Відповідно до частини  1   статті  215 Цивільного кодексу  України,    підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою   статті 203 цього кодексу. Частинами 1 - 3, 5   статті  203 Цивільного кодексу  України   встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною першою   статті 216 Цивільного кодексу  України,   недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що  підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі". Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару. Частиною 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Розглядаючи позовну вимогу Позивача щодо визнання Додаткових угод недійсними із посиланням на порушення при укладення такого правочину статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Досліджуючи оспорювані Додаткові угоди до Договору на предмет їх недійсності, що  входить в предмет позовної вимоги Прокурора та зважаючи на заперечення апеляційної скарги Відповідача 2 щодо відсутності порушень частини 5 статті 41  Закону України «Про публічні закупівлі», колегія суддів досліджує наступні обставини. В силу дії пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційні збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни зі одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електрично енергії. При цьому метою регулювання, передбаченого частиною п’ятою статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. За умовами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"  істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема  збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії; Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19 висловив правову позицію, що закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%  є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;  виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). У відповідності до частини 1 статі 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила. Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища після підписання договору та до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі. Тобто, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди. При цьому, існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами, та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін. Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Разом з тим, у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі №912/1580/18. При цьому судом враховується, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки . Між тим, Позивач, який мав беззаперечне право на отримання електричної енергії за ціною, визначеною в укладеному між сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо збільшення ціни товару підписав оспорені Додаткові угоди, внаслідок чого ціна за одиницю товару збільшилась, а обсяг поставки, що передбачався за Договором, фактично, зменшився. Крім того, збільшення ціни електричної енергії у Додаткових угодах по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення. Як уже встановлено вище в даній постанові, на час підписання основного Договору Відповідач засвідчив та погодився виконати домовленість, вказану у Договорі та додатках до нього, тобто поставити Позивачу електричну енергію обсягом 8425760кВт*год, в т.ч. І клас напруги в кількості 7 892 200 кВт*год, II клас напруги в кількості 533560 кВт*год, загальною вартістю 37 177   809 грн 77 коп., в тому числі, ПДВ 20% - 6196301 грн 63 коп.. Таким чином, на момент підписання Договору, сторонами погоджені всі істотні умови — предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог частини 3 статті 180 Господарського кодексу України та Закону України “Про публічні закупівлі” В подальшому, між сторонами укладено додаткові угоди, якими підвищено ціну за одиницю товару. Згідно з Додатковими угодами №1 від 16 січня 2023 року, № 2 від 20 лютого 2023 року, № 3 від 14 квітня 2023 року, № 4 від 15 червня 2023 року, № 5 від 18 липня 2023 року, № 6 від 18 серпня 2023 року було шість разів змінено істотні умови Договору, зокрема, збільшено ціну за одиницю товару а саме, по І класу з 3,61839277 грн/кВт*год до 5,109978 грн/кВт*год (без ПДВ), тобто на 41,22%; по II класу - з 4,54387277 грн/кВт*год до 6,586918 грн/кВт*год (без ПДВ), тобто на 44,96%. Підставою для укладання вказаних додаткових угод були: посилання до прийнятої НКРЕКП Постанови від 21 грудня 2022 року №1788 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2023 рік, Постанови НКРЕКП від 21 грудня 2022 року № 1805 зі змінами внесеними Постановою НКРЕКП №923 від 23 травня 2023 року, експертні висновки Харківської торгово-промислової палати №74/23 від 3 лютого 2023 року, №630/23 від 31 липня 2023 року та інформація з ДП «Оператор ринку». Так, підставою для підняття ціни електричної енергії відповідно до змісту Додаткової угоди №1 зазначена зміна регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії відповідно до Постанови НКРЕКП №1788 від 21 грудня 2022 року. Відповідно до Постанови НКРЕКП №1788 від 21 грудня 2022 року тариф на послуги з передачі електричної енергії змінено та з 1 січня 2023 року становить 0,38028 грн за 1 кВт* год без урахування ПДВ. Також сторони укладаючи Додаткову угоду № 1 вважали, що відповідно до рішень НКРЕКП змінено тариф на послуги з розподілу електричної енергії енергорозподільчим компаніям України з 1 січня 2023 року. В той же час суд апеляційної інстанції констатує факт того, що внесені НКРЕКП зміни у тарифах на електроенергію (послуги з передачі і розподілу) набрали чинності до укладення Договору (23 грудня 2022 року), тому і Договір мав би бути укладений з такими змінами. Відтак Відповідач підписуючи 23 грудня 2022 року Договір був обізнаний про його умови та збільшення регулятором тарифів, що відбулося до укладення Договору. Відтак підписання 16 січня 2023 року Додаткової угоди №1 з посиланням на збільшення тарифу, який був відомий і діяв на час укладення Договору, на переконання судової колегії,  не може свідчити про дотримання сторонами приписів пункту 7 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та частини 7 пункту 19 Особливостей. Таким чином, зміна тарифів вже відбулася і була відома Відповідачу до підписання Договору, з огляду на це, не може вважатися підставою для внесення змін до Договору (від 23 грудня 2022 року)  позаяк зміни тарифів з моменту укладення Договору до моменту укладення Додаткової угоди №1 від 16 січня 2023 року не відбувалися . Відтак Додаткова угода №1 від 16 січня 2023 року з вказаних вище підстав підлягає визнанню недійсною. З урахуванням того, що Додаткова угода № 1 є недійсною, то й всі наступні додаткові угоди, якими підвищено ціну за одиницю товару, також є недійсними, оскільки істотна умова угоди - ціна, грунтується на попередні недійсній угоді, є похідною та застосовувалась для розрахунку збільшення ціни по всіх наступних угодах. Разом з тим, оцінюючи законність та обгрунтованість наступних додаткових угод суд апеляційної інстанції констатує, що  підставою для укладення Додаткової угоди №2 від 20 лютого 2023 року став експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №74/23 від 3 лютого 2023 року. В той же час, у даному висновку відсутнє порівняння цін у бік зменшення або збільшення. З огляду на вказане, експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №74/23 від 3 лютого 2023 року не підтверджує збільшення середньозваженої ціни за одиницю товару, оскільки відсутня чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання) та не є належним доказом збільшення ціни за одиницю товару. Отже, Додаткова угода №2 від 20 лютого 2023 року з вказаних вище підстав також підлягає визнанню недійсною. Крім того, колегія суду апеляційної інстанції констатує, що підставою для укладення Додаткової угоди №3 від 14 квітня 2023 року є зміна регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії відповідно до Постанови НКРЕКП №1788 від 21 грудня 2022 року. Проте внесені НКРЕКП зміни у тарифах на електроенергію (послуги з передачі і розподілу) набрали чинності до укладення Договору від 23 грудня 2022 року, тому і Договір мав бути укладений з такими змінами. Таким чином, зміна тарифів (аналогічно як до Додаткової угоди № 1) вже відбулася і була відома Відповідачу до підписання Договору, з огляду на це, не може вважатися підставою для внесення змін до Договору (від 23 грудня 2022 року) позаяк зміни тарифів з моменту укладення Договору до моменту укладення Додаткової угоди № 3 не відбулися. Отже, Додаткова угода № 3 від 14 квітня 2023 року з вказаних вище підстав також підлягає визнанню недійсною. Крім того апеляційний господарський суд наголошує, що Додаткова угода №4 від 15 червня 2023 року, згідно з якою, сторони погодили, що кількість товару (обсяги постачання електроенергії) становить 8 144 750,734 кВт*год, і відповідно до комерційної пропозиції до Додаткової угоди ціна за одиницю товару для Споживача складає:  по 1 класу - 4,646051 грн/кВт*год з ПДВ і 3,871709 грн/кВт*год без ПДВ;  по ІІ класу - 6,089543 грн/кВт*год з ПДВ і 5,074619 грн/кВт*год. без ПДВ. Загальна сума Договору становить 37177809 грн 31 коп., у тому числі ПДВ 6196301 грн 55 коп.. Підставою укладення Додаткової угоди №4 від 15 червня 2023 року вказано зміну регульованого тарифу на послуги з розподілу електричної енергії відповідно до Постанови НКРЕКП №923 від 23 травня 2023 року, відповідно до якої на період з 1 червня 2023 року по 30 червня 2023 року (включно) тарифи на послуги з розподілу електричної енергії для споживачів та операторів установок зберігання енергії на рівні: для першого класу напруги - 189,40 грн/мВт*год (без урахування податку на додану вартість); для другого класу напруги - 1 392,31 грн/мВт*год (без урахування податку на додану вартість). Дослідивши вищеописані зміни до тарифів, на які посилається Відповідач, керуючись постановою НКРЕКП №923 від 23 травня 2023 року, та які затверджені постановою НКРЕКП №1805 від 21 грудня 2022 року, суд констатує, що вони набрали чинності до укладення Договору (від 23 грудня 2022 року), тому і Договір мав бути укладений з такими змінами. Відповідач підписуючи 23 грудня 2022 року Договір був обізнаний про його умови та збільшення регулятором тарифів, що відбулося до укладення Договору (21 грудня 2022 року). Тому підписання 15 червня 2023 року Додаткової угоди №4 з посиланням на збільшення тарифу, який був відомий і діяв на час укладення Договору з позиції апеляційного господарського суду, не може свідчити про дотримання сторонами приписів пункту 7 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та частини 7 пункту 19 Особливостей. Таким чином, зміна тарифів вже відбулася і була відома Відповідачу до підписання Договору, з огляду на це, не може вважатися підставою для внесення змін до Договору (від 23 грудня 2022 року) позаяк зміни тарифів з моменту укладення Договору до моменту укладення Додаткової угоди №4 від 15 червня 2023 року не відбулися . Отже, Додаткова угода № 4 від 15 червня 2023 року з вказаних вище підстав також підлягає визнанню недійсною. Також суд апеляційної інстанції встановив, що підставою для укладання Додаткової угоди №5 від 18 липня 2023 року також стала зміна регульованого тарифу на послуги з розподілу електричної енергії відповідно до Постанови НКРЕКП №923 від 23 травня 2023 року, відповідно до якої, на період з 1 липня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно) тарифи на послуги з розподілу електричної енергії для споживачів та операторів установок зберігання енергії на рівні: для першого класу напруги - 245,33 грн/мВт*год (без урахування податку на додану вартість); для другого класу напруги - 1 722,27 грн/мВт*год (без урахування податку на додану вартість)», а також тарифу на послуги з передачі електричної енергії відповідно до постанови НКРЕКП №1788 від 21 грудня 2022 року. Однак, як уже зазначалося вище  дана зміна тарифів вже відбулася і була відома Відповідачу до підписання Договору, з огляду на це, не може вважатися підставою для внесення змін до Договору (від 23 грудня 2022 року) позаяк зміни тарифів з моменту укладення Договору до моменту укладення Додаткової угоди №5 від 18 липня 2023 року фактично не відбулися, а отже і дана додаткова угода підлягає визнанню недійсною.      Колегією суду також встановлено, що підставою укладення Додаткової угоди № 6 від 18 серпня 2023 року став експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №630/23 від 31 липня 2023 року. У даному висновку відсутнє порівняння цін у бік зменшення або збільшення. По суті вказаний експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №630/23 від 31 липня 2023 року не підтверджує збільшення середньозваженої ціни за одиницю товару, оскільки відсутня чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання) та не є належним доказом збільшення ціни за одиницю товару. При цьому, даною додатковою угодою ціну електричної енергії підвищено для І класу напруги з 3,982489 грн/кВт*год до 5,109978 грн/кВт*год, тобто на 28,31% за один раз, а загалом від суми Договору зростання склало 41,22%, II клас з 5,459429 грн./кВт*год до 6,586918 грн/кВт*год, тобто на 20,65%, а від суми Договору. Загальне зростання склало 44,96%. За таких обставин наявні підстави і для визнання Додаткової угоди № 6 недійсною. Колегія суду констатує, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі." При цьому Верховний Суд неодноразово зауважував, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанови Верховного Суду: від 12 листопада 2024 року в справі № 910/19784/23, від 10 вересня 2024 року в справі № 918/703/23, від 2 липня 2024 року в справі № 910/13579/23, від 14 травня 2024 року в справі № 917/1010/22). Таким чином, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Що ж стосується покликання Відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на підписання оспорюваних Додаткових угод в період дії Особливостей здійснення публічних закупівель, то колегія суддів враховує наступне.   Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості), які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування. В той же час Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 не передбачає внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі", а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану. При цьому колегією апеляційного господарського суду враховується  те, що Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2024 року в справі № 918/694/23 вказав на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. Разом з тим, судом апеляційної інстанції враховується, що у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (доходячи відповідних висновків колегія суду враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 912/1580/18). Одночасно постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19). При цьому, інформація з сайту ДП "Оператор ринку" щодо середньозважених цін упродовж 2023 року та висновки торгово-промислової палати, які долучені Відповідачем можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку, однак вказані довідки не відповідають вищезазначеним вимогам та не містять точної інформації про коливання цін на електроенергію станом на момент підписання спірних додаткових угод. Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України. Отже, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (схожа правова позиція міститься в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 вересня 2023 року в справі № 926/3244/22). Не зважаючи на доводи Відповідача щодо долучення належних доказів, котрі ніби то вказують на коливання цін товару, а саме Експертні висновки Харківської торгово-промислової палати, то колегія суду дослідивши дані докази зазначає, що вони  не відображають коливання цін на ВДР/РДН, що відбувались саме з моменту укладення Договору до моменту підписання оспорюваних Додаткових угод, а отже підстав для укладення Додаткової угоди №2,  №6 у сторін не було. Колегія суду наголошує, що на підтвердження факту коливання ціни на товар у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження, а документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. За пунктом 4 частини 3 статті 57 Закону України “Про ринок електричної енергії” електропостачальник має у чіткий та прозорий спосіб інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов'язані повідомляти споживачів в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про їхнє право припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови. Враховуючи викладене вище колегія суду апеляційної інстанції резюмує, що Відповідачем належним чином документально не підтверджено та не обґрунтовано наявність підстав для підвищення ціни за одиницю товару з моменту укладення Договору до моменту ніби то виникнення необхідності внесення змін до Договору (укладення спірних додаткових угод). Окрім того, колегія суду зазначає, що зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною,   яка пропонує     зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні     «ОЕС України». Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» за адресою в мережі Інтернет://www.oree.com.ua   - згідно з частиною шостою   статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії». У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з веб-сайту Звітів про результати роботи РДН/ ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ»://www.oree.com.ua   або інший документ органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку. Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду   (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення. Крім того, істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором. У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку: підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у Договорі; нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП). Сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. Умовою такого підвищення обов`язково є неможливість спрогнозувати таке підвищення та закласти відповідні ризики при формуванні тендерної пропозиції. Зазначене є особливо актуальним у тому випадку, якщо коливання цін на товар обумовлюється його сезонним характером або у випадку, коли за умовами тендерної документації товар повинен бути наявним у постачальника. Отже, сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання в повному обсязі. За таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваних додаткових угод є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", здійснена з порушенням вимог статті 41 Закону. Також слід наголосити, що підвищення сторонами Договору ціни шляхом неодноразового укладання додаткових угод та "каскадного" підвищення ціни за одиницю товару суперечить меті Закону. Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів. У розрізі питання щодо неможливості порушення 10% бар’єру для збільшення вартості товару у процедурі публічних закупівель, суд апеляційної інстанції звертається до висновків, викладених у постанові  Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року в справі №920/19/24. Щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі", Велика Палата підтвердила та розвинула свій попередній правовий висновок, викладений у постанові ВП ВС від 24 січня 2024 року в справі №922/2321/22, зазначивши, що збільшення ціни за одиницю товару понад 10% не допускається незалежно від кількості додаткових угод, у тому числі, для електричної енергії, газу, бензину та дизельного пального, при цьому, виняток в останньому реченні пункту 2 частини 5 статті 41 Закон №922-VIII, з урахуванням змін, внесених Законом №1530-IX, стосується лише строків (90 днів) та не скасовує граничний ліміт у 10% від ціни одиниці товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Щодо змін, внесених Законом №1530-IX, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2025 року в справі №920/19/24 констатувала, що Закон №1530-IX не змінив максимальний поріг 10%, а лише уточнив, з якого моменту обчислюється 90-денний строк (з дати договору або попередньої зміни). Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24 січня 2024 року в справі № 922/2321/22 щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" має універсальний характер та підлягає застосуванню до всіх правовідносин, які виникають при збільшенні ціни за одиницю товару за договором, укладеним відповідно до Закону. У постанові від 24 січня 2024 року в справі № 922/2321/22, а також постанові від 21 листопада 2025 року в справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі . Як встановив суд апеляційної інстанції, укладання спірних додаткових угод до Договору призвело до збільшення ціни за 1 кВт*год електричної енергії на 41,22% по 1 класу та 44,96 % по другому класу до ціни за 1 кВт*год електричної енергії, визначеної Договором. Поряд з тим апеляційний господарський суд наголошує, що у справі №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду фактично підтвердила свою попередню правову позицію щодо питання застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладену у постанові від 24 січня 2024 року в справі №922/2321/22, остаточно закріпивши імперативне тлумачення 10% збільшення ціни одиниці товару на ринку у процедурі публічних закупівель, як сукупного ліміту можливості збільшення ціни одиниці товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Колегія суддів, оцінюючи доводи скаржника, зазначає, що укладаючи спірні додаткові угоди та змінюючи ціну на одиницю товару, сторони Договору мали керуватись імперативними приписами положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2025 року в справі № 916/747/24). Параграфом 1 глави 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України унормовані основні положення про докази. При цьому спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку. Окрім цього, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених   Законом України "Про публічні закупівлі". Схожа правова позиція наведена і в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 915/1868/18. Окрім того при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) Подібну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19. При цьому судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність Відповідача, на момент підписання основного Договору Відповідач знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до договору. Відтак  збільшення ціни електричної енергії, передбаченої Додатковими угодами №1, №2, № 3, № 4, № 5, № 6 по відношенню до погодженої у Договорі ціни, здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5    статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення. Отже, сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору щодо закупівлю після його підписання та до виконання в повному обсязі. За таких обставин та виходячи з вищевстановленого зміна ціни згідно з оспорюваних додаткових угод є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", здійснена з порушенням вимог статті 41 Закону. Окрім того, колегія суду зауважує, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 %  від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в Договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у    статті 652 Цивільного кодексу України та пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі”, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку. Відповідна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року в справі № 922/2321/22. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 січня 2025 року в справі № 922/2321/22 висвітлила позицію щодо застосування пункту 2 частини п`ятої   статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»    стосовно неможливості збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. При цьому постачання електроенергії здійснювалося щоденно, тобто електроенергія не тільки переходила у власність Позивача, а й споживалася ним, однак Додаткові угоди укладалися з урахуванням вимог частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, а саме ціна договору не може змінюватися після передачі продавцем товару у власність покупця, протилежне суперечить вимогам частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України При цьому, обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). Аналогічна правова позиція, наведена також в постанові Верховного Суду від 7 вересня 2022 року в справі №927/1058/21. У постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року в справі №927/491/19 зазначено, що: «Перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.» Підсумовуючи усе описане вище колегія суду резюмує, підписанням оспорюваних Додаткових угод №1№-6  вартість електричної енергії зросла на 41,22% по 1 класу та 44,96 % по другому класу, водночас, відповідно до пункту 2 частини 5   статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі” ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проєкту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. Для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення). Враховуючи встановлені обставини, Відповідачем  не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору щодо закупівлі після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі. Натомість, колегією суддів встановлено, що сторони послідовно збільшували вартість електроенергії, за відсутності доказів, що її вартісні показники упродовж дії Договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для Відповідача  (зокрема,  в сторону збільшення). Враховуючи вищезазначене, внаслідок укладення оскаржуваних Додаткових угод №№1-6 без підтвердження підставності такого збільшення під час дії Договору (з моменту його укладення)   відбулося зростання ціни електричної енергії 1 класу на 41,22%, II клас від суми Договору загальне зростання склало 44,96%. Враховуючи те, що сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов Договору про закупівлю після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі, то за таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваними Додатковими угодами №№ 1-6 є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", відтак, Додаткові угоди № 1, №2, №3, №4, № 5, № 6 до Договору суперечать вищенаведеним нормам    Цивільного кодексу України    та Закону України “Про публічні закупівлі”, а тому підлягають визнанню недійсними. Північно-західний апеляційний господарський суд приймаючи рішення про задоволення позову щодо визнання недійсними Додаткових угод №№1-6 скасовує рішення місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог. Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача  на користь Позивача 2934131 грн 07 коп.., то колегія суду зазначає наступне. Згідно з приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Договір оплачено за рахунок коштів державного бюджету. З урахуванням усього вищеописаного вбачається надмірне витрачання коштів внаслідок укладення оскаржуваних Додаткових угод №№ 1-6, якими безпідставно збільшено ціну товару. Таким чином, грошові кошти в сумі 2934131 грн 07 коп. є такими, що були безпідставно одержані Відповідачем  (підстава їх набуття відпала), а тому Відповідач  зобов`язаний їх повернути в дохід державного бюджету України, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22. Все вищеописане є підставою для задоволення позовних вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача  на користь Позивача  2 934   131 грн 07 коп. Приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду та приймає в цій частині нове, яким стягує з Відповідача на користь Позивача 2934131 грн 07 коп.. З огляду на усе вищевказане у даній постанові,    Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Прокурором апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою. Відповідно суд приймає рішення    про задоволення позовних вимог.                                      Разом з тим,  суд апеляційної інстанції скасовує рішення Господарського суду Волинської    області    від 1 квітня 2026   року. Згідно частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог   апеляційної скарги. Водночас,   Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування   місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275    Господарського процесуального кодексу України. З огляду на усе    вищевказане в даній судовій постанові,   суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення, котрим позов задоволено. Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за розгляд позовної заяви та   апеляційної скарги,  суд покладає на Відповідача. Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд                                                                                                                                                                                       ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 1 квітня 2026 року в справі № 917/2056/25 - задоволити. 2. Рішення господарського суду Волинської області від 1 квітня 2026 року в справі №917/2056/25  - скасувати. 3. Прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. 4. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 16 січня 2023 року до договору постачання  електричної енергії споживачу №23-23/84 від 23 грудня  2022 року, укладену між Регіональним  офісом водних ресурсів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 01037488) та ТОВ «Волиньелектрозбут» (код ЄДРПОУ 42159289). 5. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 20 лютого 2023 року до договору постачання електричної енергії споживачу №23-23/84 від 23 грудня 2022 року, укладену між Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 01037488) та ТОВ «Волиньелектрозбут» (код ЄДРПОУ 42159289). 6. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 14 квітня 2023 року до договору постачання електричної енергії споживачу №23-23/84 від 23 грудня 2022 року, укладену між Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 01037488) та ТОВ  «Волиньелектрозбут» (код ЄДРПОУ 42159289). 7. Визнати недійсною додаткову угоду №4 від 15 червня 2023 року до договору постачання електричної енергії споживачу №23-23/84 від 23 грудня  2022 року, укладену між Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 01037488) та ТОВ «Волиньелектрозбут» (код ЄДРПОУ 42159289). 8. Визнати недійсною додаткову угоду №5 від 18 липня 2023 року до договору постачання електричної енергії споживачу №23-23/84 від 23 грудня 2022 року, укладену між Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (ЄДРПОУ 01037488) та ТОВ «Волиньелектрозбут» (ЄДРПОУ 42159289). 9. Визнати недійсною додаткову угоду №6 від 18 серпня 2023 року до договору постачання електричної енергії споживачу №23-23/84 від 23 грудня 2022 року, укладену між Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (ЄДРПОУ 01037488) та ТОВ «Волиньелектрозбут» (ЄДРПОУ 42159289). 10. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. назарія Яремчука, 11-А; ЄДРПОУ 42159289) на користь Регіонального офісу водних ресурсів у  Полтавській області  (36039, м. Полтава вул. Коцюбинського, 6; ЄДРПОУ 01037488) безпідставно сплачені кошти у сумі 2 934 131 грн 07 коп.. 11. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. назарія Яремчука, 11-А; ЄДРПОУ 42159289) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, місто Полтава; ЄДРПОУ 02910060; на р/р № UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 49743 грн 98 коп. та апеляційної скарги у розмірі 74615 грн 97 коп.. ���������� 12. Господарському суду Волинської області видати відповідні накази. 13. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. 14. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. 15. Справу №917/2056/25 повернути Господарському суду Волинської області. Повний текст постанови виготовлено 17 червня 2026 року. Г оловуючий  суддя                                                                      Василишин А.Р.         Суддя                                                                                              Бучинська Г.Б.   Суддя                                                                                              Маціщук А.В.