Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №698/412/26 — Калинопільський районний суд Черкаської області

Справа № 698/412/26

Провадження № 2/698/408/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р. Калинопільський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Лазаренка В.В.,

за участі секретаря судових засідань – Триліс Я.О.,

представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Замковенка В.М.,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на частку в праві спільної власності на будинок,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати за нею право власності на частину будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: Житлового будинку (А); веранди (а); ганку (г); гаражу (В); погрібу (П); літньої кухні (Б1); огорожі № 1; воріт № 2; хвіртки № 3; колодязя № 4.

Позов мотивований тим, що 22.01.2005 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб. Рішенням Калинопільського районного суду Черкаської області від 03.02.2026 року у справі № 698/1066/25 шлюб між ними розірвано. Рішення набрало законної сили 06.03.2026 року.

Зазначає, що за час перебування у шлюбі, а саме 12.07.2007 року ними було придбано житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою КП «Черкаське ООБП» № 446о від 06.04.2026 року. Під час придбання ними вказаного житлового будинку, право власності на будинок було оформлено на відповідача. Після розірвання шлюбу вони фактично проживають окремо. Іншого нерухомого майна вона не має. Відповідач в даний час проживає у вказаному житловому будинку.

Ухвалою суду від 12.05.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито зальне позовне провадження у цивільній справі.

У підготовчому судовому засіданні представник позивачки –адвокат Замковенко В.М. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач у підготовчому судовому засіданні зробив заяву про визнання позовних вимог та надав письмову заяву, згідно якої визнає в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 та просить суд прийняти відповідне рішення про задоволення позовних вимог у підготовчому судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачкою докази в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 22.01.2005 року виконавчим комітетом Єрківської селищної ради Катеринопільського району Черкаської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що 22.01.2005 року складено відповідний актовий запис № 4, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 . Прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_4 .

Згідно інформації про зареєстроване право власності, наданої КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Звенигородський виробничий відділок від 06.04.2026 року № 446, станом на 01.01.2013 року право власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 зареєстровано у КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений Шалденко Л.В., державним нотаріусом Звенигородської, в.о. Катеринопільської державної нотаріальної контори 12.07.2007 року № 2010. Згідно рішення Єрківської селищної ради від 29.12.2015 року № 4-6/VII змінено назву вулиці з АДРЕСА_2 .

Згідно інформації щодо показників технічної характеристики об`єкту нерухомого майна, наданої КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Звенигородський відділок від 06.04.2026 року № 446о, при проведенні технічної інвентаризації житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 станом на 06.07.2007 року встановлено, що зазначений житловий будинок складається з: Житлового будинку (А); веранди (а); ганку (г); гаражу (В); погрібу (П); літньої кухні (Б1); огорожі № 1; воріт № 2; хвіртки № 3; колодязя № 4.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 468277137 від 16.03.2026 року, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , дата державної реєстрації: 13.07.2007, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, 2010, 12.07.2007, Катеринопільська державна нотаріальна контора.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано заочним рішенням Калинопільського районного суду Черкаської області від 03.02.2026 року, справа № 698/1066/25.

Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності про вартість житлового будинку СПД ОСОБА_5 від 10.04.2026 року, об`єкт оцінки та адреса: житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визначена загальна оціночна вартість 307000 грн. 00 коп, без ПДВ.

Таким чином, дані правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України.

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що основними засадами (принципами) цивільного законодавства, зокрема є: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як вбачається із змісту правової позицій викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2641цс15, норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

За змістом ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 163 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У відповідності до абзацу 1 п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11 сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23, 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також п. 30 цієї ж Постанови, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Таким чином, встановивши, що житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, враховуючи визнання позову відповідачем, виходячи з презумпції рівності часток кожного із сторін у відповідному нерухомому майні, суд дійшов висновку, що спільне майно сторін підлягає поділу між ними шляхом визнання за позивачкою права власності на 1/2 частки житлового будинку з надвірними спорудами, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, суд повністю задовольняє позовні вимоги позивачки.

Керуючись ст.ст. 12, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на частку в праві спільної власності на будинок – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на частину будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: Житлового будинку (А); веранди (а); ганку (г); гаражу (В); погрібу (П); літньої кухні (Б1); огорожі № 1; воріт № 2; хвіртки № 3; колодязя № 4.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Лазаренко