Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №521/5508/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1200/26

Номер справи місцевого суду: 521/5508/26

Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

правопорушника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 13 травня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Зазначеною постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000,00 грн., з позбавленням її права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також стягнуто з неї на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Відповідно до адміністративних матеріалів, 30.03.2026 року о 00 год. 00 хв. в м. Одесі по вул.Люстдорфська дорога,90/1, водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 відмовилася, чим порушила п.2.5 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР), за що відповідальність передбачена за ч.1 ст.130 КУпАП.

Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Хаджибейським районним судом м. Одеси від 13 травня 2026 року про визнання винною і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.16-19).

Не погоджуючись із вказаною вище постановою, 21 травня 2026 року ОСОБА_1 подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.21).

Заслухавши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступні обставини.

Частиною 7 ст.294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з ст. 245 КУпАП провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 додержався вимог статей 245 та 252 КУпАП та на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового розгляду, з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов до обґрунтованих висновків про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, застосувавши до неї адміністративне стягнення у межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Виконання даного пункту ПДР України є обов`язком водія, а не його правом, за відмову від виконання якого передбачена адміністративна відповідальність, незалежно від того водій перебував у стані сп`яніння чи ні.

Висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, підтверджується зібраними по справі доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1, №627453 від 30 березня 2026 року, складеним уповноваженою особою, який містить дані щодо обставин вчиненого правопорушення, а саме: наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, її відмова від проходження огляду на місці зупинки та медичного огляду у медичному закладі у встановленому законом порядку (а.с.1);

- направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння (а.с.6);

- відеозаписом з місця події (а.с.7).

Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 , встановлену постановою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 13 травня 2026 року в порушенні нею вимог п. 2.5 ПДР України, тобто вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, за кваліфікуючою ознакою - відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Проведення огляду на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція) та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 року № 1103 (далі - Порядок).

Відповідно до ч.2. ч.3, ч.4 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення.

Відповідно до п.7 розділу 1 Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП.

Положеннями п.п. 2 - 3 розділу І Інструкції встановлено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Згідно п. 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Отже, підстави вважати чи перебувають у стані сп`яніння особи, відноситься до виключних повноважень працівників поліції. Цьому кореспондує обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд.

Так, з відеозапису вбачається, як ОСОБА_1 сідає за кермо транспортного засобу «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 , і від`їжджає на інше місце (диск № 2, 2 запис: 23:59:05-00:00:00).До ОСОБА_1 підходять поліцейські, які під час спілкування з нею, виявили запах алкоголю і декілька разів пропонували пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці або проїхати до медичної установи та там пройти огляд (диск № 2, 1 запис: 00:13:20 – 00:17:21. При цьому ОСОБА_1 уникала відповіді на ці пропозиції, що було розцінено патрульними поліцейськими як, відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Установивши та зафіксувавши, що водій транспортного засобу «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, відмовилася від проходження огляду, як на місці зупинки, так і у закладі охорони здоров`я, поліцейськими правомірно було складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 також посилається на те, що матеріали справи не містять доказів керування нею транспортним засобом.

Проте, зазначені доводи апеляційний суд розцінює критично, зважаючи на наступне.

Як зазначалось вище, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, зазначена норма передбачає дві форми об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, а саме: керування особою транспортним засобом у стані сп`яніння та відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, а також визначає спеціального суб`єкта - водія транспортного засобу.

Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).

Пунктом 27 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспортні» визначено, що керування транспортним засобом - це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом, чи за допомогою буксирування.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 404/4467/16-а зазначено, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Розглядаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходить із того, що під керуванням транспортним засобом розуміється умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу.

Обставина керування особою транспортним засобом обов`язково належить до предмету доказування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Так, на відеозаписі чітко видно, як перед тим, як ОСОБА_1 сіла за кермо автомобіля «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом був свідок ОСОБА_2 , який включив двигун вищезазначеного автомобіля, зрушив з місця, а потім відразу зупинився, після чого ОСОБА_2 передав ключі від автомобіля ОСОБА_1 та остання сіла за кермо та поїхала (ПВР 474566, урив.23:57:37, 23:58:40).

Також апеляційний суд акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 попросив відігнати транспортний засіб свідок ОСОБА_2 , тобто ніхто її не змушував сідати за кермо автомобіля «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 .

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до ч. 3 ст. 256 КУпАП, у випадку незгоди із обставиною керування, ОСОБА_1 могла скористатися своїм правом та зазначити в протоколі про адміністративне правопорушення, що вона не керував транспортним засобом, проте, від підписання вказаного протоколу про адміністративне правопорушення, внесення до нього пояснень, отримання його примірника ОСОБА_1 відмовилася, про що поліцейським зроблено відповідні відмітки(а.с.3).

Установивши та зафіксувавши, що водій транспортного засобу «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , маючи ознаки алкогольного сп`яніння, відмовилася від проходження огляду, як на місці зупинки, так і у закладі охорони здоров`я, поліцейськими підставно було складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наведене, у своїй сукупності, вказує на доведеність у ході провадження у цій справі факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.

Доводи скаржника про те, що додані до матеріалів справи відеозаписи є неналежним та недопустимим доказом, оскільки відео фіксація проводилась не безперервно, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

По-перше: зафіксовані на відеозаписі обставини адміністративного правопорушення в повному та достатньому обсязі дають можливість встановити наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що мало місце 30.03.2026 року та винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні.

По-друге: сама по собі не безперервність відеозаписів, не спростовує належності фіксації факту правопорушення, у вчиненні якого звинувачується ОСОБА_1 , так як наявні відео файли відтворюють в необхідному обсязі обставини адміністративного правопорушення.

По-третє: скаржником не заперечується, що на вказаних відеозаписах зафіксована саме вона, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає долучені до матеріалів справи відеозаписи належними, достовірними та допустимими.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що КУпАП не містить застережень щодо мінімального чи то максимального обсягу відеозапису, який може бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.

У той час, долучений до матеріалів справи відеозапис за своїм обсягом та повнотою відповідає критерію достатності, та містить фіксацію подій, що підтверджує обставини, викладені та зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Відеозаписом зафіксовано перебування водія за кермом автомобіля на місці зупинки, повідомлення про наявність ознак алкогольного сп`яніння, пропозицію пройти огляд та відмову від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу.

Отже, долучений до матеріалів справи відеозапис дозволяє об`єктивно встановити обставини справи та не викликає у суду сумнівів щодо обставин події.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 , як учасник дорожнього руху, зобов`язана була знати про свій обов`язок пройти огляд на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції, а у випадку відмови - розуміти наслідки складання відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення.

Аналіз відтворених відеозаписів з місця події свідчить про свідоме ухилення та небажання ОСОБА_1 на вимогу працівників поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння, а тому суд першої інстанції правильно встановив, що зазначені дії свідчать про відмову ОСОБА_3 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

З урахуванням викладеного, доводи наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими та зводяться до незгоди апелянта з оскаржуваною постановою суду.

Апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про права людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови у межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наведених у постанові обставин, ґрунтується на належних, достовірних і допустимих доказах, які будучи проаналізованими, не викликають сумнівів у наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 283, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 13 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда