Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №947/18486/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6383/26

Справа № 947/18486/22

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1» та ОСОБА_3

представник ОК «ЖБК «Морський 1» – Чукітова Вікторія Віталіївна

третя особа - Приватне підприємство «Прогрес-Риелт»

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Рогаліної Ганни Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 19 березня 2026 року, постановлене у складі судді Куриленко О.М., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1» та ОСОБА_3 , третя особа Приватне підприємство «Прогрес-Риелт» про витребування майна,-

установив:

Короткий зміст позовних вимог.

19 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1», третя особа – Приватне підприємство «Прогрес-Риелт» про визнання права власності на квартиру.

22.10.2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшла заява про зміну предмету позову, в якій просила: витребувати у ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66,1 кв.м, житловою площею 23,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2737639051100; витребувати у ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 78,2 кв.м, житловою площею 36,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2737644151100; стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір 15140 грн., витрати на проведення експертизи в розмірі 60000 грн., витрата на копіювання доказів по справі у розмірі 3966 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 100000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1» та ОСОБА_3 , третя особа – Приватне підприємство «Прогрес-Риелт» про витребування майна, – відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела належними, допустимими та достатніми доказами виникнення у неї права саме на спірні квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , хоча суд встановив факт укладення ОСОБА_1 договору інвестування з ПП «Прогрес-Риелт» від 12.01.2006 та факт сплати коштів, однак цього самого по собі недостатньо для висновку про набуття права саме на ті об`єкти, які зареєстровані за іншою особою.

Суд критично оцінив графічний матеріал від 01.06.2006 року, на який посилалася позивачка, оскільки цей документ не був визначений додатком до договору, підписаний невстановленими особами, містить інші позначення секцій будинку, ніж у договорі, та не дає можливості достеменно встановити розміщення квартири на місцевості.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що такий графічний план не є належним доказом ідентифікації об`єкта інвестування.

Окремо суд зазначив, що належним доказом розташування квартири, секцій будинку та їх відповідності спірним квартирам мала б бути затверджена в установленому законом порядку проєктна документація.

Натомість наявні у справі документи є суперечливими, створені різними юридичними особами та не підтверджують беззаперечно, що квартира з будівельним номером 207/1 відповідає квартирам АДРЕСА_3 і АДРЕСА_5 .

Суд також не прийняв як достатній доказ висновок експерта в частині ідентичності об`єктів, оскільки експертні висновки ґрунтувалися, зокрема, на графічному матеріалі та співставленні з квартирою АДРЕСА_6 , щодо якої матеріали справи не містять належного юридичного зв`язку з договором інвестування та будівельним номером 207.

Також зазначив, що ОК «ЖБК «Морський 1» не був стороною договору інвестування 2006 року, не є правонаступником ПП «Прогрес-Риелт», ТОВ «Прогресбуд» чи ТОВ «Добробут» у спірних зобов`язаннях та не брав на себе обов`язку виконувати договір, укладений позивачкою з ПП «Прогрес-Риелт».

При цьому сама позивачка до кооперативу не вступила і не набула статусу члена чи асоційованого члена кооперативу.

Крім того, суд виходив із того, що позов фактично спрямований на позбавлення права власності ОСОБА_3 на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 , однак для цього необхідно достеменно встановити, що майно, на яке претендує ОСОБА_1 , повністю відповідає майну, зареєстрованому за ОСОБА_3 .

Такої повної відповідності суд не встановив, а матеріали справи не містять усіх документів, на підставі яких ОСОБА_3 набула право власності на спірні квартири.

Також суд зазначив, що доказів того, що ОК «Морський» не мав права передавати майнові права на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 третім особам, або що позивачка вчинила всі необхідні дії для набуття прав саме на ці квартири, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з таким рішення суду, представник позивача подала апеляційну скаргу в якій просить суд рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.03.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1» та ОСОБА_3 , третя особа - Приватне підприємство «Прогрес-Риелт» про витребування майна задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові, оскільки ОСОБА_1 як інвестор повністю сплатила вартість об`єкта інвестування квартири з будівельним АДРЕСА_7 , а після завершення будівництва цей об`єкт фактично відповідає квартирам АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .

Вказує, що суд безпідставно відхилив висновок судової будівельно-технічної експертизи №052/1/2024, яким встановлено ідентичність квартири з будівельним номером АДРЕСА_7 та квартир АДРЕСА_8 .

На думку апелянта, суд фактично підмінив собою експерта та без належного мотивування не прийняв спеціальний технічний висновок.

Також скаржник зазначає, що суд помилково визнав графічний план квартири неналежним доказом, оскільки цей документ відповідає договору інвестування, проектній документації, експертним звітам та іншим технічним матеріалам, а відсутність прямого зазначення його як додатку до договору не позбавляє його доказового значення.

Окремо у скарзі наголошується, що ОК «ЖБК «Морський 1», отримавши від ТОВ «Добробут» об`єкт незавершеного будівництва, права замовника та обтяження, фактично прийняв на себе обов`язок врахувати права попередніх інвесторів, зокрема ОСОБА_1 , яка була включена до відповідного переліку інвесторів, а тому висновок суду про відсутність у кооперативу будь-яких обов`язків перед позивачкою апелянт вважає помилковим.

Представник позивача також вказує, що суд неправильно пов`язав право позивачки на об`єкт інвестування з необхідністю вступу до кооперативу та сплати членських чи пайових внесків, хоча її право виникло з договору інвестування та повної оплати вартості квартири.

Крім того, у скарзі зазначено, що суд не врахував процесуальну поведінку ОК «ЖБК «Морський 1», який не виконував ухвали про витребування доказів, приховував документи та перешкоджав проведенню експертного дослідження.

Представник посилається на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 331, 387, 388 ЦК України, та практики Верховного Суду, відповідно до якої інвестор, який повністю виконав умови інвестиційного договору, набуває майнові права на об`єкт інвестування і після введення будинку в експлуатацію має право вимагати витребування цього майна від інших осіб.

Також не погоджується із застосуванням або врахуванням позовної давності, вказуючи, що звернення до суду здійснено в межах строку, оскільки про порушення свого права позивачка дізналася після відмови кооперативу оформити її права та після реєстрації квартир за іншою особою.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представник відповідача ОК «ЖБК «Морський - 1» надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.03.2026 року без змін.

Також просить суд визнати поважними причини пропуску строків на подання апеляційної скарги та поновити строки на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Доводи відзиву зводяться до того, що рішення суду є законним і обґрунтованим, апеляційна скарга не містить підстав для його скасування, а доводи апелянта зводяться до незгоди з оцінкою доказів та спроби виправити недоліки доказової бази на стадії апеляційного перегляду.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції дослідив усі наявні докази, надав їм оцінку в сукупності, а незгода з цією оцінкою не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Також у відзиві вказано, що доводи скаржника про упередженість або однобічність розгляду є безпідставними, оскільки протягом розгляду справи суд задовольняв клопотання позивача, а позивач не заявляла відводів та не ставила під сумнів неупередженість суду.

Відповідач заперечує твердження апелянта про те, що ОК «ЖБК «Морський 1» визнав право позивачки на конкретні квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .

На думку відповідача, можливе визнання права на частину результатів будівельних робіт або на грошову компенсацію не є тотожним визнанню права власності на конкретне нерухоме майно.

Відповідач підтримує висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належної затвердженої проєктної документації, чинної на момент укладення договору інвестування, яка б прямо підтверджувала розташування саме квартири позивачки та її відповідність квартирам АДРЕСА_8 .

Щодо висновку експерта відповідач зазначає, що сам по собі висновок не має наперед встановленої сили, а суд мав право оцінити його разом з іншими доказами.

На думку відповідача, експертиза не усуває суперечностей у доказах і не підтверджує належним чином право позивачки саме на спірні квартири.

Також у відзиві наголошено, що графічний матеріал, на який посилається апелянт, обґрунтовано не прийнятий судом як належний доказ, зокрема через його невизначений статус, відсутність належного зв`язку з договором та складення російською мовою без належного перекладу.

Відповідач заперечує доводи про приховування доказів чи перешкоджання експерту, оскільки, за його твердженням, у матеріалах справи немає доказів, що витребувані документи перебувають у відповідача або що саме відповідач перешкоджав проведенню експертизи.

Окремо відповідач просить не приймати нові докази, додані до апеляційної скарги, оскільки апелянт не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції та не просив поновити строк для їх подання.

Щодо явки сторін.

Представники позивача та відповідача ОК «ЖБК «Морський 1» з`явились до судового засідання та надали свої пояснення, інші учасники справи належним чином повідомлені про час, місце та дату судового засідання до суду не з`явились, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи відповідно до ст. 372 ЦПК України.

Щодо поданого клопотання про повернення відзиву на апеляційну скаргу.

Розглянувши клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про повернення відзиву ОК «ЖБК «Морський 1» на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали.

ОК «ЖБК «Морський 1» отримало копію ухвали про відкриття апеляційного провадження 11 травня 2026 року, а відзив на апеляційну скаргу подано 29 травня 2026 року, тобто з незначним пропуском установленого судом строку.

Разом із відзивом представником ОК «ЖБК «Морський 1» подано заяву про поновлення строку на подання відзиву, яка обґрунтована перебуванням представника на лікуванні.

На підтвердження зазначених обставин до заяви долучено відповідні медичні документи.

Колегія суддів враховує, що пропуск строку на подання відзиву є незначним, доказів умисного зволікання, недобросовісної процесуальної поведінки чи зловживання процесуальними правами з боку ОК «ЖБК «Морський 1» матеріали справи не містять.

Сам по собі факт подання відзиву після закінчення встановленого строку, за наявності заяви про поновлення строку та доказів поважності причин його пропуску, не є безумовною підставою для повернення такого процесуального документа.

Доводи заявника про те, що ОК «ЖБК «Морський 1» є юридичною особою та могло забезпечити подання відзиву іншим представником, не спростовують факту перебування представника, який здійснював ведення справи, на лікуванні та не свідчать про недобросовісність відповідача.

Вибір представника та організація правової допомоги належать до процесуальних прав сторони, а обставини тимчасової непрацездатності представника можуть бути враховані судом при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку.

Крім того, прийняття відзиву на апеляційну скаргу відповідає завданню цивільного судочинства, принципам змагальності сторін, рівності учасників справи перед судом та забезпечує повний і всебічний апеляційний перегляд справи.

Прийняття такого відзиву не порушує прав скаржника, не перешкоджає розгляду справи та не призводить до затягування апеляційного провадження.

За таких обставин колегія суддів вважає причини пропуску строку на подання відзиву поважними, а тому підстави для повернення відзиву ОК «ЖБК «Морський 1» або залишення його без розгляду відсутні.

З огляду на викладене, клопотання представника ОСОБА_1 — Рогаліної Г.В. про повернення відзиву ОК «ЖБК «Морський 1» на апеляційну скаргу задоволенню не підлягає.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони , оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судовою колегією встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04.02.2004 Одеська міська рада надала ТОВ «Добробут» у довгострокову оренду земельну ділянку площею 3,7287 га за адресою м. Одеса, Фонтанська дорога 118-а, на підставі якого було укладено договір оренди землі від 11.11.2004 року (т.1, а.с. 13, 14).

25.03.2005 ТОВ «Добробут» та ТОВ «Прогресбуд» уклали Договір №ИД-25/03/05 про інвестування (далі Договір №ИД-25/03/05), згідно, якого ТОВ «Добробут» зобов`язується передати у власність ТОВ «Прогресбуд» об`єкт інвестування, а інвестор зобов`язується прийняти об`єкт інвестування і сплатити за нього інвестицію (т.1, а.с.16-17).

Розділ 2 Договору №ИД-25/03/05 визначає відповідні терміни та встановлює наступне.

Об`єкт Інвестування – безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здачі відповідної черги Об`єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою Інвестора) стає правом власності Інвестора на Новозбудоване майно як на нерухомість.

Новозбудоване майно – частина Об`єкту будівництва, що дорівнює 75% площі квартир, офісних приміщень та нежитлових приміщень (не враховуючи сходи, сходові клітини, міжквартирні коридори), приміщень гаража-автостоянки, згідно із проєктною документацією, вартість якої дорівнює 75 % від реалізаційної вартості всього Об`єкту будівництва. Склад Новозбудованого майна та технічні вимоги до Новозбудованого майна визначаються додатками до цього Договору.

Об`єкт будівництва – Багатофункціональний громадсько-житловий комплекс «Підвенний» на 16 ст. Великого Фонтана за адресою м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 118-а.

Слід зазначити, що матеріали справи не місять жодних додатків до Договору №ИД-25/03/05 від 25.03.2005 року. Крім того, проєктної документації затвердженої в офіційному порядку Забудовником ТОВ «Добробут» матеріали справи також не містять, також відсутні будь-які докази сплати грошових коштів за Об`єкт Інвестування. У зв`язку із чим, встановити склад площ, які передавались за Договором №ИД-25/03/05 від 25.03.2005 року, належне виконання зобов`язань щодо сплати за договором неможливо.

Згідно Договору про інвестування №ЗБ-ПР-1 від 29.12.2005 року ТОВ «Прогресбуд» та ПП «Прогрес-Риелт» уклали договір купівлі-продажу майнових прав (т.1, а.с.15).

Згідно цього Договору, об`єкт інвестування – безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здачі відповідної черги Об`єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою Інвестора) стає правом власності Інвестора на Новозбудоване майно як на нерухомість. Новозбудоване майно – частина Об`єкту будівництва, згідно з характеристиками (будівельні номери, площа), які наводяться у Додатках до Договору. Додатки є невід`ємними частинами Договору. Об`єкт будівництва – Багатофункціональний громадсько-житловий комплекс «Підвенний» на 16 ст. Великого Фонтана за адресою м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 118-а. Інвестиція – грошова сума, що сплачується Інвестором за Об`єкт. Інвестиційні внески змінюються пропорційна зміні Розрахункової площі з урахуванням інфляційних застережень.

Слід звернути увагу, що матеріали справи не місять жодних додатків до Договору №ЗБ-ПР-1 про інвестування від 29.12.2005 року. Крім того, відсутні будь-які докази сплати грошових коштів за Об`єкт Інвестування. У зв`язку із чим, встановити склад площ, які передавались за Договором №ЗБ-ПР-1 про інвестування від 29.12.2005 року, належне виконання зобов`язань щодо сплати за договором неможливо.

Згідно Договору №3Б/ПР-1-36 про інвестування від 12.01.2006 року (т.1, а.с.23-25) ПП «Прогрес-Риелт» зобов`язався передати ОСОБА_1 у її власність, а ОСОБА_1 зобов`язується прийняти Об`єкт інвестування і сплатити за нього кошти.

У цьому Договорі терміни уживаються в такому значенні: об`єкт інвестування – безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здавання об`єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою Інвестора) стає правом власності на Новозбудоване майно як на нерухомість. Новозбудоване майно – квартира будівельний номер №207/1 розрахунковою площею 129,02 кв.м., розташована на 17 поверсі в секції №2 жилого будинку №1 Об`єктубудівництва.

На виконання вимог вищевказаного договору, 22 червня 2006 року ОСОБА_1 було сплачено на рахунок ПП «Прогрес-Риелт» 556 587, 46 гривень, що підтверджується квитанцією аркуші справи 36 тому 1.

Як вбачається з п.4.4. вказаного договору, орієнтовний строк закінчення будівництва і здачі об`єкту в експлуатацію - грудень 2007 року.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що за прострочення передачі об`єкту інвестування Підприємство сплачує інвестору штраф у розмірі 0,5 % від ціни договору.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, не зважаючи на призупинення будівництва, з будь-якими вимогами, заявами, позовами тощо ОСОБА_1 до ПП «Прогрес-Риелт» з грудня 2007 року - орієнтовного строку здачі об`єкта в експлуатацію не зверталась і матеріали справи таких доказів не містять, більш того, у даному процесі вказане підприємство залучено позивачем лише у якості третьої особи.

Суд також враховує, що вищевказаний договір №3Б/ПР-1-36 про інвестування від 12.01.2006 року не містить посилань на будь-які додатки до нього.

Разом з тим, матеріали справи містять Графічний матеріал (креслення) (1, а.с. 26), який, на думку позивача, підтверджує площу та розташування спірної квартири, в лівому нижньому куті якого містяться цифри «01.06.2006», що є датою документу.

Однак, зазначене креслення, що було виготовлено 01.06.2006 року та підписано невідомими особами, на думку суду, не може слугувати додатком до Договору №3Б/ПР-1-36 про інвестування від 12.01.2006 року та достеменно свідчити про розміщення будинку відносно місцевості, зокрема, Фонтанської дороги у місті Одесі.

Суд звертає увагу, що Графічний план від 01.06.2006 містить позначення секцій будинку літерами А, Б, В. Однак, у Договорі №3Б/ПР-1-36 зазначена секція 2, а не А, Б, чи В.

На Графічному плані від 01.06.2006 містяться підписи «ГАП Юрова И.З.» та «рук. Гр. ОСОБА_4 », однак посадове становище указаних осіб не визначено. В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_5 чи ОСОБА_4 були уповноваженими особами чи підписантами ПП «Прогрес Риелт». Судом встановлено, що Договір №3Б/ПР-1-36 був підписаний директором Кошеланом В.Г.

Крім того, написи на Графічному плані від 01.06.2006 зроблені російською мовою, хоча Договір №3Б/ПР-1-36 складений українською мовою.

Виходячи із зазначених обставин, суд критично оцінює твердження позивачки, що цей Графічний план є невід`ємною частиною Договору №3Б/ПР-1-36, тобто Додатком до Договору №3Б/ПР-1-36.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 2 статті 77 ЦПК встановлює, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Крім того, відповідно до ст. 78 ЦПК суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Таким чином, на думку суду, креслення від 01.06.2006 року є неналежним доказом по справі.

ТОВ «Добробут», як замовником-забудовником, у 2005 році розпочато та у 2008 році зупинено будівництво житлового комплексу «Золотий Берег» за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 118-а (далі - Об`єкт).

З метою вирішення питання завершення будівництва Об`єкта за дорученням міського голови Труханова Г Л. у 2016 році було створено робочу групу з представників ініціативних груп інвесторів ЖК «Золотий Берег» та Комунального підприємства «Міське капітальне будівництво».

Робочою групою було розглянуто та опрацьовано основні показники добудови Об`єкта та направлено дану інформацію до провідних будівельних організацій міста Одеси для розгляду та проведення аналізу щодо можливості завершення будівництва житлового комплексу.

У березні 2016 року до Одеської міської ради надійшла пропозиція по завершенню будівництва Об`єкта від ТОВ «Одеком Девелопмент» та лист від ОК «ЖБК «Морський 1» про передачу останньому від ТОВ «Добробут» повноважень замовника щодо зазначеного Об`єкта.

На підставі переданих повноважень Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Морський-1» ініціював проведення загальних зборів інвесторів Об`єкта щодо завершення його будівництва, на яких більшістю голосів було прийнято рішення про продовження будівництва ОК «ЖБК» Морський-1».

ОК «ЖБК» Морський-1» проведено економічний аналіз вартості закінчення будівництва житлового комплексу та вироблено чотири варіанти техніко-економічних обгрунтувань, що були висвітлені на зборах інвесторів, на яких більшістю голосів схвалена одна із запропонованих пропозицій Обслуговуючого кооперативу.

31 серпня 2015 року укладено договір між ТОВ «Добробут» та ОК «ЖБК «Морський-1», за умовами якого функції замовника перейшли до Обслуговуючого кооперативу. На підставі зазначеного договору на Об`єкті розпочалися будівельні роботи.

Рішенням Одеської міської ради від 14 червня 2017 року №2170-VІІ припинено договір оренди землі, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Добробут» та передано в оренду земельну ділянку розміром 3,7287 га на Фонтанській дорозі, 118-а ОК «ЖБК «Морський-1» для продовження будівництва житлового комплексу «Золотий Берег».

Згідно Угоди про внесення цільового внеску від 31.08.2015 року Обслуговуючий кооператив «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «МОРСЬКИЙ 1» (надалі - Кооператив) та Асоційований член Кооперативу Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОБРОБУТ» (надалі «Асоційований член». ТОВ «ДОБРОБУТ») уклали угоду на наступних умовах: Асоційований член, як замовних будівництва багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по вул. Фонтанська дорога, 118-а у м. Одесі, передає Кооперативу Цільовий внесок у майновому вигляді, а саме у вигляді результатів будівельних робіт, що були виконані та були прийняті Асоційованим членом в період створення багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 станом на 31 серпня 2015 року в сумі 100 890 282,00 грн. (надалі «Об`єкт незавершеного будівництва» або «ОНБ»).

Асоційований член гарантує та підтверджує, що: ОНБ є майном, яке є виключною власністю Асоційованого члену, яким він має розпоряджатися самостійно без будь-яких обмежень; ОНБ не є предметом застави, спору, нікому не відчужено, не перебуває під будь-якою забороною або арештом; ОНБ не має будь-яких обтяжень, крім тих, що зазначені у цій Угоді; до складу ОНБ входять результати повністю всіх робіт, всі матеріали та майно, що знаходяться на будівельному майданчику будівництва багатофункціонального громадсько житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 на дату цієї Угоди за виключенням майна, переліченого у додатку до цієї угоди (Перелік майна, що знаходиться на будівельному майданчику та не входить до складу ОНБ); на будівельному майданчику будівництва багатофункціонального громадсько житловоготельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_9 відсутні будь-які об`єкти (результати робіт, матеріали, інше майно), які належать або можуть належати іншим особам, крім тих, що перелічені у Переліку майна, що знаходиться на будівельному майданчику (додаток до Угоди).

Передача ОНБ, як Цільового внеску у майновому вигляді (як майна), від Асоційованого члена до Кооперативу оформлюється Актом приймання-передачі. Дата цього Акту є датою внесения Цільового внеску.

Разом з Об`єктом незавершеного будівництва до Кооперативу переходить право замовника будівництва багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 , як до суб`єкта містобудівної та архітектурної діяльності, в тому числі всі права, що не мають грошової оцінки, які виникли та існують в ТОВ «ДОБРОБУТ», як в суб`єкта містобудівної та архітектурної діяльності, за весь період проектувания та будівництва Об`єкту незавершеного будівництва до цього часу, зокрема, але не виключно, права вимоги від відповідних суб`єктів владних повноважень, юридичних осіб будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, фізичних осіб щодо надання замовнику будівництва, як власнику Об`єкту незавершеного будівництва, можливості реалізації визначених законодавством України прав, щодо забезпечення завершення будівництва багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 .

ОНБ обтяжений зобов`язаннями ТОВ «Добробут» перед невизначеним колом осіб, які разом можуть бути визнані такими, що разом мають право вимоги від поточного власника ОНБ на всі результати будівельних робіт з будівництва багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 станом на 31 серпня 2015 року на загальну суму 100890312 гривень, кожна з яких може бути визнана такою, що має право вимоги від поточного власника ОНБ на частину результатів будівельних робіт з будівництва багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 станом на 31 серпня 2015 року, визначену власником ОНБ будівництва на власний розсуд.

Матеріали справи містять Акт передачі функцій замовника багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 від 31.08.2015 року. В цьому Акті під терміном «Об`єкт незавершеного будівництва» або «ОНБ» розуміються результати будівельних робіт, що були виконані та були прийняті ТОВ «ДОБРОБУТ» в період створення багатофункціонального громадсько-житлово- готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 станом на 31 серпня 2015 року та які були передані ТОВ «ДОБРОБУТ» Кооперативу відповідно до умов Угоди у власність.

Додатком до угоди про внесення цільового внеску від 31.08.2015 року є Перелік осіб, які гіпотетично, виключно за рішенням Кооперативу як власника Об`єкту незавершеного будівництва, можуть бути визнанні такими, що мають право вимоги від власника Об`єкту незавершеного будівництвана частину результатів будівельних робіт в багатофункціональному громадсько-житлово-готельного комплексі «Південий» по АДРЕСА_9 , до складу якого за номером 498 входить ОСОБА_1 : квартира АДРЕСА_10 , Договір №3Б/ПР-1-36 від 12.01.06 р. з ПП «Прогрес-Риелт».

Згідно Протоколу засідання Загальних зборів членів ОК «ЖБК «Морський-1» від 31 серпня 2015 року (т.2, а.с.19-21), враховуючи результати аналізу документації ТОВ «ДОБРОБУТ», зроблено висновок, що станом на поточну дату не можливо ідентифікувати будь-яку особу, яка має документально оформлене право вимоги від замовника будівництва на всі або частину результатів будівельних робіт в ОНБ. При цьому зобов`язання ТОВ «ДОБРОБУТ» перед невизначеним колом осіб по задоволенню таких вимог існує в загальній сумі 100890312 гривень, що одночасно дорівнює вартості ОНБ. Керуючись засадами цивільного законодавства, такими як справедливість, добросовісність, розумність Кооператив вважає, що таке коло осіб обмежується особами, що уклали та оплачували (незалежно від сум) договори щодо купівлі майнових прав на приміщення в об`єкті будівництва, які на цей час не розірвані або не визнані недійсними. Кожну з таких осіб гіпотетично можливо, виключно за рішенням власника ОНБ, визнати такою, що має право вимоги від власника ОНБ на частину результатів будівельних робіт в об`єкті незавершеного будівництва.

Оскільки статутною метою діяльності Кооперативу є задоволення економічних, соціальних, побутових та інших потреб у захисті майнових інтересів і соціальних прав та у забезпеченні реалізації прав його членів та асоційованих членів на поліпшення свого економічного та соціального стану, підвищення життєвого рівня, зростання їх матеріального добробуту шляхом отримання у власність житлових (квартир) та нежитлових приміщень в будинках в результаті будівництва відповідної складової (черги, пускового комплексу) багатофункціонального громадсько-житлово- готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 , то Кооператив вважає, що він може визнавати Індивідуальні права вимог тільки тих осіб, які мають документально підтверджений намір стати Членами або Асоційованими членами Кооперативу.

Однак, позивач – ОСОБА_1 в Коопертив не вступила.

Згідно Відповіді Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1» від 10.09.2021 року №143 на звернення ОСОБА_1 від 19.04.2021 року №120 повідомлено, що Кооператив не є стороною укладеного ОСОБА_1 з ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ» Договору про інвестування ЗБ/ПР-1-36 від 12 січня 2006 року. Набуття членства в Кооперативі є актом добровільного волевиявлення обох сторін в результаті якого виникають корпоративні відносини між членом Кооперативу та Кооперативом. Намагання у силовий спосіб шляхом психічного тиску заволодіти майном Кооперативу та його членів шляхом примушення його щодо укладання нікчемного правочину (ст. 228 ЦКУ) є протиправною поведінкою, яка порушує Конституцію та закони України. Кооператив є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (членами та асоційованими членами), а є впровадження основної діяльності, передбаченої його Статутом та законодавством України, для задоволення економічних, соціальних, побутових та інших потреб його членів та асоційованих членів в отриманні прав на житлові (в тому числі квартир) та нежитлові приміщення в багатоквартирних житлових будинках в результаті будівництва відповідної складової частини (черги, пускового комплексу) багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 та також потреб у належному утриманні, використанні, ремонті, експлуатації та обслуговуванні житлового комплексу відповідно до мети (цілей, завдань) та напрямів (предмету, виду) діяльності Кооперативу, передбаченої його Статутом. Статутом Кооперативу встановлено, що право власності членів та асоційованих членів Кооперативу на внесений ним пай (додатковий пай) або його частки гарантуються чинним законодавством України. Члени та асоційовані члени Кооперативу відповідають за зобов`язаннями Кооперативу в межах внесеного ним паю (додаткового паю) або його частки. Право власності членів та асоційованих членів Кооперативу на внесений ними пай (додатковий пай) або його частки є відповідними їх корпоративними правами, тобто правами членів та асоційованих членів Кооперативу, частка яких визначається у майні Кооперативу.

Таким чином, із набуттям особою асоційованого членства в Кооперативі, особа, як асоційований член Кооперативу стає носієм корпоративних прав, правовідносини в період асоційованого членства є корпоративними, а персональний меморандум (відповідно до Статуту) є документом, який визначає особливості правомочностей особи (в період її асоційованого членства в Кооперативі) з реалізації її корпоративних прав.

Зазначено, що Кооператив ніяким чином не обмежує право ОСОБА_1 на вступ до Кооперативу. Але нагадує, що Кооперативом була надіслана Пам`ятка АМ №ЗП 498 від 06.02.2019 року (отримана ОСОБА_1 14 лютого 2019 року), в якій ОСОБА_6 були детально викладені всі питання стосовно діяльності Кооперативу, а також було запропоновано вступити до Кооперативу та стати його членом. Строк для прийняття ОСОБА_1 пропозиції Кооперативу закінчився ще 06 березня 2019 року. Але, ані станом на зазначену дату, ані до цього часу ОСОБА_1 до Кооперативу не вступила та не надала документів для вступу до Кооперативу. У зв`язку із зазначеним Кооператив залишає за собою право самостійної правової поведінки на свій розсуд щодо прийняття рішення про прийом ОСОБА_1 до Кооперативу (Т. 1, а.с. 54-55).

Згідно Відповіді Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1» від 15.04.2022 року №44 на звернення адвоката Адвокатського об`єднання «ФРАНКЛІН САЙРОС» Ганни Рогаліної від 18 лютого 2022 року №18/02-01аз, повідомлено, що Кооператив створений 13.05.2015 року. Кооператив не укладав та не міг укладати 12 січня 2006 року договір №ЗБ/ПР-1-36 про інвестування з ОСОБА_1 . Кооператив не визначав умови зазначеного договору. Кооператив не є правонаступником ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ». Кооператив не брав на себе жодних зобов`язань щодо виконання договору №ЗБ/ПР-1-36 про інвестування від 12.01.2006 року. За даними Кооперативу ОСОБА_1 не була та не є членом чи асоційованим членом Кооперативу. Кооператив ніяким чином не обмежував та не обмежує право ОСОБА_1 чи інших осіб на вступ до Кооперативу. Більше того, Кооперативом на адресу ОСОБА_1 було надіслано Пам`ятку АМ №ЗП 498 від 06.02.2019 року (отримана 14 лютого 2019 року), в якій Кооперативом були детально викладені всі питання стосовно діяльності Кооперативу, а також було запропоновано вступити до Кооперативу та стати його членом. Строк для прийняття пропозиції Кооперативу закінчився ще 06 березня 2019 року. Але, ані станом на зазначену дату, ані до цього часу ОСОБА_1 до Кооперативу не вступила та не надала документів для вступу до Кооперативу. Тобто, будучи обізнаною з інформацією щодо Кооперативу та можливості вступу до нього (Пам`ятка АМ №3П 498 від 06.02.2019 року) ОСОБА_1 свідомо відмовилися від вступу до Кооперативу. У зв`язку із зазначеним Кооператив залишає за собою право самостійної правової поведінки на свій розсуд щодо прийняття рішення про прийом ОСОБА_1 до Кооперативу. Вступ до Кооперативу можливий виключно на умовах визначених Кооперативом (Т. 1, а.с. 56).

Згідно Відповіді Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1» від 22.04.2022 року №48 на звернення ОСОБА_1 (вх. №39 від 22.02.2022 року) повідомлено, що Кооператив не є стороною укладеного ОСОБА_1 з ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ» договору про інвестування ЗБ/ПР-1-36 від 12 січня 2006 року. Кооператив не визначав умови договору про інвестування ЗБ/ПР-1-36 від 12 січня 2006 року. Кооператив не брав на себе зобов`язань по виконанню договору про інвестування ЗБ/ПР-1-36 від 12 січня 2006 року. Кооператив не є правонаступником ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ» чи інших осіб щодо виконання договору про інвестування ЗБ/ПР-1-36 від 12 січня 2006 року. За даними Кооперативу ОСОБА_1 не була та не є членом чи асоційованим членом Кооперативу.

Право власності членів та асоційованих членів Кооперативу на внесений ними пай (додатковий пай) або його частки є відповідними їх корпоративними правами, тобто правами членів та асоційованих членів Кооперативу, частка яких визначається у майні Кооперативу, що включає правомочності на участь членів і асоційованих членів Кооперативу в управлінні Кооперативом, а також інші правомочності, передбачені законом, цим Статутом та рішеннями органів управління Кооперативом, прийнятими відповідно до цього Статуту. Кооператив не є власником корпоративних прав його членів або асоційованих членів. Пай є складовою частиною предмету правочину щодо членства. Таким чином, особи які вступають до ОК «ЖБК «МОРСЬКИЙ 1» в якості асоційованих членів Кооперативу та вносять внески (вступні, пайові) отримують корпоративні права Кооперативу відповідно до його Статуту. При цьому, відносини що виникають між Кооперативом та його асоційованими членами носять корпоративний характер (є корпоративними відносинами). Таким чином, із набуттям особою асоційованого членства в Кооперативі, особа, як асоційований член Кооперативу стає носієм корпоративних прав, правовідносини в період асоційованого членства є корпоративними, а персональний меморандум (відповідно до Статуту) є документом який, визначає особливості правомочностей особи (в період її асоційованого членства в Кооперативі) з реалізації її корпоративних прав. 3 2015 року та по теперішній час багатофункціональний громадсько-житлово-готельний комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 будується за рахунок та завдяки спільним зусиллям членів та асоційованих членів Кооперативу. Кооператив залишає за собою право самостійної правової поведінки щодо прийняття рішення про прийом ОСОБА_1 до Кооперативу (Т.1, а.с. 57-58).

Згідно Відповіді Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1» від 08.02.2022 року №28 на запит Управління капітального будівництва Одеської міської ради, до якого було додано Заяву ОСОБА_1 від 27.12.2021 року (вх. №02-07/143 гр від 29.12.2021 року) та відкрите звернення від 28.12.2021 року (вх. №02-07/142гр. від 29.12.2021 року) підписане тільки ОЛЬШАНСЬКОЮ ОСОБА_7 , повідомлено наступне.

ОСОБА_1 уклала з ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ» договір №ЗБ/ПР-1-36 про інвестування від від 12.01.2006 року. Кооператив не є правонаступником ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ» та не брав на себе зобов`язань по виконанню Договору №ЗБ/ПР-1-36 про інвестування від 12.01.2006 року.

31.08.2015 року Кооператив отримав від ТОВ «ДОБРОБУТ» - попереднього замовника будівництва багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 , Цільовий внесок у майновому вигляді, а саме у вигляді результатів будівельних робіт, що були виконані та були прийняті Асоційованим членом в період створення багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 станом на 31 серпня 2015 року в сумі 100890 282,00 грн., а також права замовника будівництва. ОСОБА_1 . Кооператив неодноразово повідомляв про свою діяльність та пропонував добровільно вступити до Кооперативу в якості асоційованого члена (Т.1, а.с. 62).

Верховний Суд у своїх Постановах від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16 та від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16 зазначив, що «Враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття право власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 цього Кодексу.».

Відповідно до висновків, викладених в Постанові Великої Палати Верховного Суду № 359/5719/17 від 14.09.2021, (п.п.93,95) «... саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.».

Тобто, Верховний Суд виокремлює дві підстави набуття особою прав на об`єкт інвестування: 1) проведення повного фінансування будівництва об`єкту інвестування, 2) законний спосіб набуття права.

Згідно із Висновком експерта №052/1/2024 від 25.08.2025 року було встановлено, що квартира з будівельним номером АДРЕСА_7 , розташована на 17 поверсі, яка є предметом Договору №3Б/ПР-1-36 про інвестування від 12.01.2006 року, укладеного з ОСОБА_1 , та квартири АДРЕСА_11 , є одним і тим же об`єктом нерухомого майна. Ідентичність об`єктів підтверджується також дослідженням квартири АДРЕСА_12 , загальною площею 109,2 кв.м.), оскільки квартира з будівельним номером АДРЕСА_13 , як і квартира з будівельним номером АДРЕСА_7 були придбані за договорами інвестування від того самого підприємства. Крім того, їхні будівельні номери є суміжними, а за фактичним розташуванням і відповідно до графічних матеріалів квартира АДРЕСА_6 знаходиться поруч із досліджуваними квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .

Для відповіді на поставлене друге питання, експерт керувався висновками, викладеними у відповіді на перше питання. У ході дослідження встановлено, що квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 є квартирою із будівельним номером АДРЕСА_7 , розташована на 17 поверсі, яка є предметом Договору №3Б/ПР-1-36 про інвестування від 12.01.2006 року, укладеного з ОСОБА_1 , отже визначити її місце розташування у зазначеному будинку окремо немає необхідності.

24.02.2026 року у судовому засіданні була допитана експерт ОСОБА_8 .

Під час допиту експерта ОСОБА_8 було виявлено технічну описку в Висновку експерта №052/1/2024 від 25.08.2025р., а саме дата ОСОБА_9 плану на який посилається Експерт на сторінці 35 своєї експертизи та в подальшому, визначена не вірно, і замість 11.06.2006 року, повинна бути дата 01.06.2006 року.

Експерт підтвердила, що зазначений Графічний план від 01.06.2006 не має жодних позначень, які б могли ідентифікувати положення будинку (секцій) відносно сторін світу та/або відносно вулиць на місцевості, зокрема, відносно Фонтанської дороги, тощо.

Також, експерт зазначила, що на Графічному плані від 01.06.2006 р. містяться підписи «ГАП ОСОБА_5 » та «рук. Гр. ОСОБА_4 », і що вона припускає, що «ГАП» це є Головний архітектор проекту», а «рук. гр.» - це керівник групи, але жодних документів, які б це підтвердили, нею не булі досліджені, тому що вони відсутні в матеріалах справи.

Експертом встановлено, що згідно з копією креслення поверху 17 громадського житлово-готельного комплексу «Золотий берег», розташованого на 16 ст. Великого Фонтана, розробленого організацією «Прогресбуд» входить квартира АДРЕСА_14 , яка є трикімнатною, житловою площею: 72,2 кв.м.; корисною площею: 123,1 кв. м.; загальною площею 123,1 кв.м.

Під час допиту експерт підтвердила, що зазначена квартира АДРЕСА_14 на 17 поверсі у кресленні розробленого організацією «Прогресбуд» відповідає квартирі з будівельним номером АДРЕСА_7 , яка розташована на 17 поверсі, яка є предметом Договору №3Б/ПР-1-36 про інвестування від 12.01.2006 року, укладеного з ОСОБА_1 .

Як було встановлено судом, зі слів ОСОБА_1 , вона отримала креслення громадського житлово-готельного комплексу «Золотий берег», розташованого на 16 ст. Великого Фонтана, розробленого організацією «Прогресбуд», разом із Договором №3Б/ПР-1-36 від 12.01.06.

Однак, якщо ТОВ «Прогресбуд» дійсно мав право відчужувати майно ПП «Прогрес Риелт», а ПП «Прогрес Риелт», в свою чергу, мало право відчужувати майно ОСОБА_1 , то згідно з копією креслення поверху громадського житлово-готельного комплексу «Золотий берег», розташованого на 16 ст. Великого Фонтана, розробленого організацією ТОВ «Прогресбуд», в такому випадку в Договорі №3Б/ПР-1-36 від 12.01.06. мав бути вказаний будівельний номер квартири АДРЕСА_14 , а не 207/1.

Також, експертом було надано пояснення, що секція АДРЕСА_15 /ПР-1-36 від 12.01.06., є секцію Б, яка вказана на Графічному матеріалі від 01.06.2006 на підставі ситуаційного плану на сторінці 39 експертизи та підставі того, що ОСОБА_10 має зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_16 і також укладав Договір №3Б/ЧП-1-97 про інвестуваннявід 10.08.2006 р.з ПП «Прогрес Риелт», в якому вказаний будівельний номер 207.

Крім того, експерт підтвердила, що виключно на підставі Графічного матеріалу від 01.06.2006 неможливо встановити фактичне розташування секцій А, Б, В на місцевості вказаних в ньому у зв`язку із відсутністю будь-яких ідентифікуючих даних щодо розташування вулиць відносно будинку.

Експерт вказала, що до відповідних висновків можливо були дійти лише шляхом співставлення технічних планів/креслень/графічних матеріалів (які детально описані в експертизі) і накладення їх один на один. Це зумовлено тим, що зазначені технічні плани/креслення/графічні матеріали містять несучі/незміні конструкції такі як конфігурація зовнішніх стін, колони, вентиляційні шахти, тощо. В той же час експерт підтвердила, що в тексті Договору №3Б/ПР-1-36 від 12.01.06. відсутні будь-які згадування щодо несучих/незмінних конструкцій, такі як конфігурація зовнішніх стін, колони, вентиляційні шахти, тощо, а лише міститься загальний опис майна із зазначенням будівельного номеру і розрахункової площі.

Досліджуючи Висновок експерта№052/1/2024 від 25.08.2025 р., суд встановив, що зокрема, до зазначених вище висновків експерт прийшла також завдяки дослідженням квартири АДРЕСА_6 (будівельний номер НОМЕР_1 , загальною площею 109,2 кв.м.), оскільки квартира з будівельним номером АДРЕСА_13 , як і квартира з будівельним номером АДРЕСА_7 були придбані за договорами інвестування від того самого підприємства. Крім того, їхні будівельні номери є суміжними, а за фактичним розташуванням і відповідно до графічних матеріалів квартира АДРЕСА_6 знаходиться поруч із досліджуваними квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 , про що окремо було зазначено в резолютивній частині Висновка експерта №052/1/2024 від 25.08.2025р.

Однак, згідно Інформації від 30.01.2025 р. (том 3, а.с. 91) та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер:248498350 від 17.03.2021 р. (Том 3, а.с. 92), встановлено, що підставою реєстрації права власності за ОСОБА_10 був не Договір №3Б/ЧП-1-97 про інвестуваннявід 10.08.2006 р. з ПП «Прогрес Риелт», а довідка від ОК «ЖБК «Морський 1».

В матеріалах справи відсутні будь-які інші докази того, що зареєстрована за ОСОБА_10 квартира АДРЕСА_16 мала будівельний номер АДРЕСА_13 , або право власності було зареєстроване саме на підставі Договору №3Б/ЧП-1-97 про інвестуваннявід 10.08.2006 р. з ПП «Прогрес Риелт». Суд встановив відсутність юридичного зв`язку між фактом реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_16 та Договором №3Б/ЧП-1-97 про інвестування від 10.08.2006 р.; відсутність юридичного зв`язку між майновими правами на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_17 та квартирою з поштовим номером АДРЕСА_16 .

Також, дослідивши матеріали справи та Висновок експерта №052/1/2024 від 25.08.2025 р. суд приходить до висновку, що відсутні належні докази того, що згадувані в різних документах секції 1, 2, 3 та А, Б, В, є відповідно секціями 1А, 1Б, 1В за адресами АДРЕСА_18 .

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 року проектна документація на будівництво об`єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку.

Порядок розроблення і затвердження проектної документації на будівництво об`єктів містобудування встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.

У випадках, передбачених законодавством, розроблення проектної документації здійснюється на конкурсній основі.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про архітектурну діяльність» проект об`єкта архітектури розробляється під керівництвом або з обов`язковою участю архітектора, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат. Проєкт об`єкта архітектури має бути завірений підписом і особистою печаткою архітектора, який має кваліфікаційний сертифікат. Перед затвердженням проектів у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, проводиться їх експертиза чи відповідно комплексна експертиза. До проведення експертизи архітектурного рішення проекту об`єкта архітектури обов`язково залучається архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат.

Затвердження проекту замовником може бути здійснено за наявності рішення органу містобудування та архітектури про погодження проекту. Рішення про відмову у погодженні проекту або неприйняття у місячний строк будь-якого рішення може бути оскаржено до суду. Внесення змін до затвердженого проекту проводиться виключно за згодою архітектора – автора проєкту, а у разі відхилення від умов вихідних даних на проектування - відповідно за погодженням з органом містобудування та архітектури, підприємствами, установами та організаціями, які надали ці вихідні дані, та замовником.

Внесення до затвердженого проекту змін, пов`язаних зі змінами державних стандартів, норм і правил, здійснюється за згодою замовника, якщо інше не передбачено законом.

Перелік об`єктів, погодження і затвердження проектів яких в межах законодавства не потребує висновку експертизи, встановлюється Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України.

Суд приходить до висновку, що лише затверджена у відповідності до зазначених вище норм законодавства проєктна документація будівництва багатофункціонального громадського житлово-готельного комплексу «Південий» по АДРЕСА_9 є належним та допустимим доказом, який може підтвердити як наявність квартири з будівельним номером АДРЕСА_7 , так і розташування секцій у будинку. Наявні в матеріалах справи документи є суперечливими, створені різними юридичними особами, які не були розробниками проєкту, та/або не затверджували проект будівництва багатофункціонального громадського житлово-готельного комплексу «Південий» по АДРЕСА_9 .

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Сторонами Договору №3Б/ПР-1-36 від 12.01.2006 року є ОСОБА_1 та ПП «Прогрес-Риелт».

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців України вбачається, що ПП «Прогрес-Риелт» знаходиться в стані припинення з 2016 року. Докази того, що позивач зверталася до Ліквідатора ПП «Прогрес-Риелт» щодо виконання Договору про інвестування №3Б/ПР-1-36 від 12.01.2006 року в матеріалах справи відсутні.

Правонаступництво – це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Велика Палата Верховного Суду по справі № 264/5957/17 (Постанова від 30.06.2020р.) зауважує, що поняття «правонаступництво юридичної особи», «правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи» мають різний зміст.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106- 109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37-38,40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17).

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 06 березня 2023 року по справі № 568/484/21.

Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 і 4 частини другої вказаної статті). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина третя цієї статті). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України), наприклад, смерті фізичної особи.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК У країни). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов`язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (див., наприклад, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 ЦК України, сформульований у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-. ц (пункти 59-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц(пункт 69.5), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 39)).

В обох випадках для встановлення правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) вказано, що «при реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зроблено висновок, що «у випадках заміни сторони у зобов`язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації».

Ідентичну позицію висловив і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 22 березня 2023 року по справі № 740/1941/21.

Матеріалами справи не підтверджено, що OK «ЖБК «Морський 1» є правонаступником ТОВ «Добробут», ПП «Прогрес-Риелт», ТОВ «Прогресбуд».

При цьому, позивач помилково ототожнює ПП «Прогрес-Риелт» та OK «ЖБК «Морський 1», не надавши суду, доказів того, що ПП «Прогрес-Риелт» як сторона договору про інвестування №3Б/ПР-1-36 від 12.01.2006 року не визнає права позивача, ані доказу того, що OK «ЖБК «Морський 1» є правонаступником ПП «Прогрес-Риелт» чи його зобов`язань.

OK «ЖБК «Морський 1» не приймав на себе жодних зобов`язань, які виникають на підставі договору про інвестування №3Б/ПР-1-36 від12.01.2006 року укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Прогрес-Риелт», а до нього перейшов лише обов`язок ТОВ «Добробут» перед невизначеним колом осіб, які разом можуть бути визнані такими, що разом мають право вимоги від поточного власника ОНБ на всі результати будівельних робіт з будівництва багатофункціонального громадсько-житлово-готельного комплексу «Південний» по АДРЕСА_9 станом на 31 серпня 2015 року на загальну суму 100890312 гривень.

Суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23) вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18».

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див.: постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/2392/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 203/3682/17 (провадження № 14-318цс19) зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див.: постанову Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).

Позивач пред`явив позов до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський 1» та ОСОБА_3 , вказаши третьою особою – Приватне підприємство «Прогрес-Риелт», клопотань про залучення ПП «Прогрес-Риелт» до участі у справі як співвідповідача не заявляла. В свою чергу, процесуальні права та обов`язки відповідача та третьої особи згідно з нормами ЦПК України є різними.

Підтримуючи позов у судовому засіданні, представник позивача посилався на Постанову Верховного Суду у справі №520/12808/17, в якій, на його думку, доведено правонаступництво кооперативу, однак, судова колегія не погоджується з вказаною позицією представника позивача, так як у вищезазначеній справі позов був заявлений до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Морський – 1» (далі – ОК «ЖБК «Морський – 1»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» (далі – ТОВ «Добробут»), Приватного підприємства «Інвест-Прогрес» (далі – ПП «Інвест-Прогрес»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресбуд» (далі – ТОВ «Прогресбуд») та його предметом було визнання майнових прав на незавершену будівництвом квартиру розрахунковою площею 77,59 кв. м, розташовану на АДРЕСА_19 .

Таким чином, суб`єктиний склад учасників та предмет розгляду вищезазначеної справи не є тотожніми даній справі.

Крім того, суд встановив, що відповідно до додатку до угоди про внесення цільового внеску від 31 серпня 2015 року, а саме – переліку осіб, які виключно за рішенням ОК ЖБК «Морський-1» як власника ОНБ, можуть бути визнані такими, що мають право вимоги від власника ОНБ на частину результатів будівельних робіт у ЖК «Південний» на вул. Фонтанська дорога, 118-а у м. Одесі, визнаються права фізичних осіб на частину результатів будівельних робіт, зокрема за аналогічними договорами, укладеними іншими фізичними особами з ТОВ «Інвест Прогрес», в той час як у даній справі даний факт відповідачем ОК "Морський" також не заперечується та визнається право ОСОБА_1 на отримання частки від грошової суми у розмірі 100890282грн.

Вирішуючи питання про витребування спірного майна, слід передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Отже, від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках, однак від добросовісного – лише після перевірки добросовісності/недобросовісності, що є суттєвим для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як висновувала Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16 за змістом частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Згідно із Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17 можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором – також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першої статті 388 ЦК України).

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40),).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 вказувала, що втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа – добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Згідно із правовим висновком у постанові КГС ВС від 11.03.2025 у справі № 922/647/22 добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Згідно із правовим висновком у постанові КГС ВС від 16.04.2025 у справі № 910/17006/23 особа може бути визнана добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження.

Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.

Набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.

Таким чином, власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупності трьох умов: набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника; майно має бути отримане за відплатним договором; власник має втратити володіння цим майном з власної волі.

Як вказано у п. 5.60, 5.61 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі 908/976/19, якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).

Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставами недійсності правочину можуть бути не лише перелічені підстави, а й інші обставини, які свідчать про недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Водночас недобросовісність наміру (мотиву) дій власника - боржника при укладенні визнаного судом недійсним правочину щодо відчуження майна (якщо воно відбулось за його бажанням) не може бути достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача за останнім правочином в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.

Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень статті 390 Цивільного кодексу України). Водночас можливість застосування положень статті 330 Цивільного кодексу України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.

Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вказаному праву кореспондує встановлений статтею 400 Цивільного кодексу України обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване в нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц також зазначила, що суди, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Зазначені висновки суду щодо необхідності встановлення індивідуальної визначеності майна та ідентичності майна, також підтверджуються і відповідною судовою практикою. Так, у Постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 Верховний Суд України виснував, що: «витребувати можна лише індивідуально визначене майно», без виділу спірного майна в натурі це зробити неможливо. Це й висновок Верховний Суд України підтримав у Постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17 (провадження № 61-7083св19), 01 грудня 2021 року у справі № 569/16702/19 (провадження № 61-1826св21), 15 січня 2020 року у справі № 367/758/18 (провадження № 61-45419св18) та ін. У постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18) Касаційний цивільний суд також виходив із того, що: витребувати можна лише індивідуально визначене майно, або майно яке виділено в натурі.

Тобто, задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд позбавить права власності на квартиру ОСОБА_3 . Для ухвалення такого рішення суду необхідно достеменно встановити, що ОСОБА_1 набула майно, яке повністю відповідає майну, яке належить ОСОБА_3 . Враховуючи висновки суду щодо належності та допустимості доказів у справі, щодо ідентичності майна, встановлені вище, таку повну відповідність встановити неможливо.

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів щодо того, на підставі яких документів ОСОБА_3 набула право власності на спірне майно. Також суд позбавлений можливості дослідити усі угоди, шо передували набуттю права власності останнім власником майна – ОСОБА_3 та встановити їх відповідність закону.

В матеріалах справи наявний лише витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого вбачається, що ОСОБА_3 13.07.2023 року на підставі договорів дарування набула право власності на спірні квартири АДРЕСА_8 .

Крім того, в матеріалах справи наявні технічні паспорти на квартири АДРЕСА_8 , видані на ім`я ОСОБА_11 10 лютого 2022 року, який був замовником технічної інвентарізації, однак, підстави такого замовлення під час розгляду справи з`ясовані не були, питання укладання будь-яких договорів саме з ОК "Морський" не досліджувалось.

Звертаючись до суду з заявою про зміну предмету позову, представник позивача, зокрема, посилався на висновки Верховного Суду, викладені в Постанові від 25.06.2025 року у справі №553/1091/19, який зазначив, що оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи. Водночас, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи. Оскільки слід вважати, що у інвестора виникло право на об`єкт інвестування з моменту завершення будівництва, то він має право на його витребування. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Однак, доказів того, що ОК "Морський" не мав права передавати майнові права на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 третім особам, а позивач вчинила достатні та необхідні дії для набуття майнових прав на вказані квартири, матеріали справи, на думку суду, не містять.

Крім того, представником відповідача адвокатом Чукітовою В.В. подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Однак, суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Указана правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд зазначає, що предметом доказування у даній справі є не лише факт укладення ОСОБА_1 договору інвестування від 12.01.2006 року та сплати нею грошових коштів, а й доведення того, що об`єкт інвестування за цим договором квартира з будівельним номером АДРЕСА_10 , після завершення будівництва та присвоєння поштової адреси став саме квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , право власності на які зареєстроване за ОСОБА_3 ..

Сам по собі факт укладення договору інвестування та оплати за ним, на що посилається позивач, не є достатньою правовою підставою для витребування конкретного нерухомого майна у зареєстрованого власника, якщо позивачем не доведено належними та допустимими доказами тотожність об`єкта інвестування зі спірними квартирами.

З договору №3Б/ПР-1-36 про інвестування від 12.01.2006 вбачається, що його предметом визначено майнові права на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_20 .

Водночас договір не містить посилань на додатки, графічні матеріали, плани поверху, креслення, схеми розташування квартири або інші документи, які б дозволяли беззаперечно ідентифікувати місце розташування цієї квартири у будинку та в подальшому співвіднести її з квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав графічний план неналежним доказом, колегія суддів відхиляє.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що графічний матеріал, на який посилається позивачка, не визначений договором як його невід`ємна частина, не містить належних ознак затвердженої проєктної документації, підписаний особами, повноваження яких у справі не підтверджені, та не дає можливості самостійно встановити розташування квартири відносно будинку, секцій і місцевості, тобто є вирваним з контексту проекту будинку.

Посилання представника скаржника на те, що відсутність у договорі прямої вказівки на графічний план як додаток не позбавляє його доказового значення, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки йдеться не про формальну відсутність назви «додаток», а про відсутність належного зв`язку цього документа з договором, а також про неможливість на його підставі достеменно встановити юридично значущу обставину відповідність квартири з будівельним номером 207/1 саме квартирам АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .

Доводи скаржника про те, що графічний план узгоджується з іншими матеріалами справи, зокрема експертними звітами, технічними паспортами та проєктною документацією, також не є підставою для скасування рішення, оскільки зазначені документи самі по собі не підтверджують, що на час укладення договору інвестування від 12.01.2006 року існувала затверджена в установленому законом порядку проєктна документація, яка містила б саме квартиру з будівельним номером АДРЕСА_7 у тому розташуванні, яке позивачка пов`язує зі спірними квартирами.

Колегія суддів звертає увагу, що експертні звіти, технічні паспорти та документи, складені після коригування проєкту і після введення будинку в експлуатацію, можуть мати значення для з`ясування технічних характеристик уже збудованого об`єкта, однак не замінюють собою належної первинної проєктної документації, яка б підтверджувала склад, розміщення і технічні параметри саме об`єкта інвестування за договором 2006 року.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне відхилення висновку експерта №052/1/2024, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд першої інстанції не залишив висновок експерта поза увагою, а надав йому оцінку в сукупності з іншими доказами, зокрема договором інвестування, графічним матеріалом, документами щодо квартири АДРЕСА_6 , матеріалами реєстрації права власності та відсутністю затвердженої первинної проєктної документації.

Колегія суддів погоджується з тим, що висновок експерта не усуває наявних у справі суперечностей, оскільки експертне дослідження ґрунтується, зокрема, на графічному матеріалі, належність якого до договору інвестування не доведена, а також на співставленні із квартирою АДРЕСА_6 , щодо якої судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про відсутність належного юридичного зв`язку між договором інвестування на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_13 та зареєстрованим правом власності на квартиру АДРЕСА_6 .

Доводи представника позивача про те, що суд фактично підмінив собою експерта, є необґрунтованими, оскільки суд не вирішував технічні питання замість експерта, а здійснив правову оцінку належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, що належить до виключної компетенції суду.

Наявність експертного висновку не звільняє суд від обов`язку перевірити, на яких вихідних даних він ґрунтується, чи узгоджується він з іншими доказами та чи дає підстави для встановлення юридично значущих обставин.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що ОК «ЖБК «Морський 1» визнав право позивачки на спірні квартири, оскільки як убачається з матеріалів справи, у додатку до угоди про внесення цільового внеску від 31.08.2015 ОСОБА_1 включена до переліку осіб, які гіпотетично, виключно за рішенням кооперативу як власника об`єкта незавершеного будівництва, можуть бути визнані такими, що мають право вимоги на частину результатів будівельних робіт.

Проте таке зазначення не є визнанням за позивачкою права власності або майнового права саме на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .

Визнання можливого права вимоги на частину результатів будівельних робіт або на частку від вартості об`єкта незавершеного будівництва не є тотожним визнанню права на конкретний індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна.

Тому суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивачки про те, що включення її до такого переліку саме по собі підтверджує право на спірні квартири.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних доказів правонаступництва ОК «ЖБК «Морський 1» за договором №3Б/ПР-1-36 від 12.01.2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПП «Прогрес-Риелт».

ОК «ЖБК «Морський 1» не був стороною цього договору, не визначав його умов, не отримував від позивачки інвестиційних платежів та не укладав з нею правочину щодо передачі майнових прав на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_7 .

Передача кооперативу функцій замовника будівництва та об`єкта незавершеного будівництва не свідчить автоматично про перехід до нього всіх зобов`язань ПП «Прогрес-Риелт» перед позивачкою за інвестиційним договором, якщо такий перехід прямо не встановлений договором, законом або належними доказами у справі.

Доводи скаржника про те, що право позивачки не може ставитися у залежність від вступу до кооперативу, самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки суд відмовив у позові не лише з мотивів невступу ОСОБА_1 до кооперативу, а насамперед через недоведеність належними доказами її права саме на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 та відсутність підстав для витребування цих квартир у зареєстрованого власника.

При цьому обставина невступу позивачки до кооперативу була оцінена судом у сукупності з іншими доказами як така, що підтверджує відсутність між нею та ОК «ЖБК «Морський 1» корпоративних чи зобов`язальних відносин щодо спірних квартир.

Посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №359/5719/17 та інші постанови Верховного Суду не спростовують правильності рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів враховує правову позицію про те, що інвестор, який повністю виконав умови договору інвестування, набуває майнові права на об`єкт інвестування, а після завершення будівництва може претендувати на оформлення права власності. Водночас застосування такого висновку можливе за умови доведеності того, що спірний об`єкт нерухомого майна є саме тим об`єктом інвестування, який був оплачений інвестором за відповідним договором.

У даній справі саме ця ключова обставина тотожність квартири з будівельним номером 207/1 квартирам АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 належними та достатніми доказами не підтверджена, а тому наведена апелянтом практика Верховного Суду не змінює висновків суду першої інстанції та не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував процесуальну поведінку ОК «ЖБК «Морський 1», який, на думку скаржника, приховував документи, не виконував ухвали про витребування доказів та перешкоджав проведенню експертного дослідження, також не дають підстав для скасування рішення.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що саме у відповідача перебували документи, які він умисно приховав від суду, або що його дії унеможливили проведення експертизи чи надання експертом відповідей на поставлені питання.

Навпаки, у справі наявний висновок експерта, який містить відповіді на поставлені судом питання, а тому твердження про перешкоджання експертизі мають характер припущень і не підтверджені належними доказами.

Щодо доводів апелянта про неправильне застосування статей 387, 388 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

Витребування майна з чужого незаконного володіння є способом захисту права власності або іншого речового права.

Для застосування такого способу захисту позивач має довести наявність у нього права на спірне майно, вибуття майна з його володіння або з володіння особи, якій він передав майно, поза його волею, а також обставини набуття цього майна відповідачем.

У цій справі ОСОБА_1 не довела належними доказами, що квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 є саме тим об`єктом інвестування, на який вона набула майнові права за договором від 12.01.2006 року, за таких умов відсутня необхідна передумова для застосування статей 387, 388 ЦК України доведення права позивачки на конкретне індивідуально визначене майно, яке вона просить витребувати.

Крім того, позовні вимоги фактично спрямовані на позбавлення ОСОБА_3 зареєстрованого права власності на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 , проте таке втручання у право власності можливе лише за умови наявності належної правової підстави, доведеності права позивача на майно та дотримання принципу пропорційності.

Оскільки позивачкою не доведено належними доказами її право саме на ці квартири, підстав для витребування майна у ОСОБА_3 суд першої інстанції обґрунтовано не встановив.

Доводи апеляційної скарги щодо позовної давності також не впливають на правильність вирішення справи, оскільки суд першої інстанції насамперед дійшов висновку про недоведеність позовних вимог по суті, а за таких обставин питання застосування позовної давності не є визначальним для результату розгляду справи, оскільки відмова у позові обґрунтована відсутністю доведеного порушеного права позивачки саме на спірні квартири.

Щодо нових доказів, доданих до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи довів неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апелянтом не наведено переконливого обґрунтування неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції, не доведено наявності об`єктивних перешкод для їх своєчасного подання та не обґрунтовано винятковості випадку для їх прийняття на стадії апеляційного перегляду.

Тому такі докази не можуть бути покладені в основу висновків апеляційного суду.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про однобічність та упередженість розгляду справи судом першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що суд дослідив подані сторонами докази, призначив та дослідив експертизу, допитав експерта, надав оцінку доводам сторін і мотивував причини, з яких не прийняв окремі докази як достатні для задоволення позову, незгода сторони з оцінкою доказів не свідчить сама по собі про упередженість суду або порушення принципу змагальності.

Доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на іншу оцінку доказів, ніж та, яку надав суд першої інстанції, однак не містять таких обставин, які б свідчили про неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права чи істотне порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Серявін та інші проти України», пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди мотивувати свої рішення, однак не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони. Межі обов`язку суду щодо мотивування залежать від характеру рішення, змісту доводів сторін та обставин конкретної справи.

У цій справі суд першої інстанції навів мотиви, з яких дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, оцінив ключові докази, зокрема договір інвестування, графічний матеріал, висновок експерта, документи щодо передачі об`єкта незавершеного будівництва кооперативу, листування сторін, матеріали щодо квартири АДРЕСА_6 та документи про державну реєстрацію права власності.

Така оцінка відповідає вимогам статей 89, 263 ЦПК України.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам, правильно визначив характер спірних правовідносин та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не підтверджують наявності правових підстав для витребування спірних квартир у ОСОБА_3 та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, з огляду на досліджені докази, суд дійшов висновку, що апелянтом в ході розгляду справи не було доведено обставин на які він посилався, як на підставу для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційне скаргу адвоката Рогаліної Ганни Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 19 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Судді В.В. Кострицький

М.В. Назарова

Ю.П. Лозко