Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №331/2980/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.06.2026 Справа № 331/2980/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/2980/26 Головуючий в 1-й інстанції - Яцун О.О.

Провадження №22-ц/807/1381/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.,

секретар: Смакотіна В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Степногірська селищна військова адміністрація Василівського району Запорізької області, про встановлення факту належності на праві приватної власності нерухомого майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

06 квітня 2026 року до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: Степногірська селищна військова адміністрація Василівського району Запорізької області, про встановлення факту належності на праві приватної власності нерухомого майна.

Заява обґрунтована тим, що заявник є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області від 18.04.1997.

З серпня 2025 року через активні військові дії в с. Приморське його квартира була зруйнована, а він став внутрішньо переміщеною особою.

З метою внесення відомостей про пошкоджене майно до Реєстру пошкодженого та знищеного майна він звернувся до Степногірської громади, однак отримав усну відмову, оскільки відомості про квартиру не внесено до Державного реєстру речових права на нерухоме майно.

26 серпня 2025 року він звернувся до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак державним реєстратором 13 жовтня 2025 року винесено рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій, оскільки не надійшла відповідь на запит щодо реєстрації права власності до 01.01.2013 року.

Зазначає, що він позбавлений можливості отримати підтвердження права власності в РКП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області, оскільки останнє зруйноване внаслідок ворожого обстрілу та свою діяльність не здійснює. Іншої можливості підтвердити право власності на нерухоме майно у зв`язку з відсутністю підтвердження державної реєстрації права власності не має.

Зважаючи на викладене, заявник просив суд установити факт належності йому на праві приватної власності квартири загальною площею 65,3 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області від 18.04.1997.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2026 року відмолено у відкритті провадження в цій справі.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в справі наявний спір про право, оскільки жодна особа не заперечує та не оспорює належності заявнику спірного майна. Підстави для звернення до суду з позовом в порядку ст. 392 ЦК України відсутні. Крім того, договір купівлі-продажу збережений в оригіналі, не втрачений та поданий до суду.

Зазначає, що він просить суд встановити не факт володіння майном на праві власності, а факт належності майна на праві приватної власності на підставі конкретного правочину. Зазначена вимога не спрямована на визнання чи створення права власності, а має на меті підтвердження юридичного факту, від якого залежить можливість реалізації вже набутого права та буде підставою для звернення до органу державної реєстрації з метою здійснення відповідних реєстраційних дій.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, виходив з того, що із заяви вбачається спір про право, а тому факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, та роз`яснено заявнику право звернутись до суду з відповідними вимогами в порядку позовного провадження.

Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зазначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Відповідно до ч 4. ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду, просив встановити факт належності йому на праві приватної власності квартири, розташованої на тимчасово окупованій території. У заявника наявний оригінал правоустановчого документу, але йому було відмовлено державним реєстратором у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформації про його нерухомість у зв`язку із тим, що не надійшла відповідь на запит щодо реєстрації права власності до 01.01.2013.

Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності на праві приватної власності квартири з метою відновлення порушених матеріальних прав щодо вільного володіння, розпорядження і користування майном; реєстрації квартири в Державному реєстрі речових права на нерухоме майно; реалізації свого права як володільця пошкодженого/зруйнованого нерухомого майна звернутися до державних уповноважених органів за компенсацією.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що з заяви вбачається спір про право.

Так, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про цивільне право. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спором є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.

Однак, суд першої інстанції зазначаючи, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, не навів обґрунтування свого висновку щодо наявності спору про право, не зазначив між якими особами виник спір та хто повинен бути відповідачем у даному спорі, обмежившись лише передчасним висновком про ймовірність виникнення такого спору.

Натомість, процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року (справа №640/10329/16).

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив передчасний висновок про відмову у відкритті провадження у справі що, як наслідок, призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.

При цьому, також слід наголосити, що згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов`язаний провести підготовчі дії, зокрема, з`ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст.379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена передчасно і з порушенням норм процесуального права.

При подальшому розгляді справи суду першої інстанції слід звернути увагу, що ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 06 квітня 2026 року прийнято до розгляд справу №755/5387/24 за заявою фізичної особи про встановлення юридичного факту про визнання права власності на нерухомість, розташовану на тимчасово окупованій території. Приймаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, суд керувався тим, що перед касаційним судом постало питання, чи можливе застосування позову про визнання права власності, у разі якщо власник має документи, які підтверджують його право власності, проте державний реєстратор відмовив у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, набутого раніше на законних підставах до 2013 року, яке розташоване на тимчасово окупованій території.

При цьому перегляд судового рішення у подібних правовідносинах є підставою для зупинення провадження у справі у відповідності до п.10 ч.1 ст. 252 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2026 року в цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Дата складання повної постанови 17 червня 2026 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков