Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №335/10546/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 17.06.2026 Справа № 335/10546/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/10546/25 Головуючий у 1-й інстанції: Сиротенко В.К.

Провадження № 22-ц/807/1364/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пологівської міської територіальної громади в особі Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на спадщину та стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в листопаді 2026 року уточнив, до Пологівської міської територіальної громади в особі Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на спадщину та стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Інженерне Пологівського р-ну Запорізької області померла матір позивача – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 , є сином померлої ОСОБА_3 ..

За заявою ОСОБА_1 державним нотаріусом Шостої запорізької Державної нотаріальної контори було заведено спадкову справу №279/2024. До складу спадщини увійшла недоотримана померлою ОСОБА_3 пенсія у розмірі 124 074,18 грн.

08.04.2025 нотаріусом видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на частки у зазначеній у свідоцтві спадщини (права на одержання сум недоотриманої пенсії у сумі 124074,18 грн), що становить 31018,54 грн. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки ще не видано.

ГУ ПФУ в Запорізькій області виплачено ОСОБА_1 лише частину недоотриманої пенсії у розмірі 13130,61 грн. В листі ГУ ПФУ в Запорізькій області від 27.06.2025 №10971-10662/Ц-02/8-0800/25 повідомило, що виплата пенсії ОСОБА_3 призупинена з 01.05.2023 року у зв`язку з тривалою неоплатою відповідно до п. 4 ст. 49 Закону №1058.

Таким чином, вищезазначений лист можна розцінювати як відмову Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області у виплаті позивачу, як спадкоємцю, невиплаченої та неотриманої пенсії, що залишилася у сумі 110974, 18 грн. Вважає таку відмову порушенням права на спадкування та такою, що суперечить нормам чинного законодавства.

Щодо визнання права власності на частки недоотриманої пенсії ОСОБА_3 позивач зазначає, що з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) нотаріусом було отримано інформацію щодо укладеного від імені ОСОБА_3 заповіту, посвідченого Інженерською сільською радою Пологівського району Запорізької області від 09.06.2015 року, зареєстрованого за №18. Враховуючи, що територія Пологівського району Запорізької області є тимчасово окупованою, а оригінал такого заповіту залишився на тимчасово окупованій території, нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно у зв`язку з ненаданням оригіналу заповіту. Враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину, інші спадкоємці, які б в установленому законом порядку звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини відсутні, відтак на підставі ст. 1296 ЦК України позивач має право на отримання свідоцтва про право на спадщину.

На підставі вищевикладеного просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки спадщини, що складається з права на одержання суми недоотриманої пенсії у розмірі 124074,18грн в порядку спадкування за законом після гр. ОСОБА_3 , 1940 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь позивача недоотриману пенсію в розмірі 110 974,18грн, яка нарахована але не виплачена моїй матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на частки у спадщині, що складається з права на одержання суми недоотриманої ОСОБА_3 пенсії.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 93 055,64 гривень.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , пенсію у розмірі 17 887,94 гривень, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Зайцевою І.Г. 08.04.2025 в спадковій справі №279/2024.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що місцем реєстрації ОСОБА_3 є тимчасово окупована російською федерацією територія України. 23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 N 3674-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення", яким пункт 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону N 1058 викладено в новій редакції, а саме передбачено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та рф неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_3 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.05.2023 року по день смерті, не зверталася до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, відповідно до статті 1219 ЦК України визначено не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані зі смертю спадкодавця. Після смерті ОСОБА_3 залишилася недоодержана пенсія в сумі 52 522,42 грн, частки якої відповідно до частки спадщини зазначеної в свідоцтві про право на спадщину, заявнику була нарахована та виплачена в червні 2025 року в сумі 13 131,61 грн на поточний рахунок банківської установи, зазначений заявником у заяві від 10 квітня 2025 року, натомість недоотримана пенсія за період з 01.05.2023 року по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутня, оскільки за вказаний період вона не нараховувалась. Відповідно до п. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Датою звернення за отриманням пенсії у випадку смерті пенсіонерів є дата звернення осіб, які мають право на виплату недоотриманої пенсії. Отже, проводити виплати недоотриманої пенсії у заявленому позивачем розмірі немає законних підстав.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило.Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн (3328,00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, ч .2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 110 974,18 грн, що становить більше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, колегія суддів враховує, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).

Розрахунок: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 у розмірі 3328 грн х 80 = 266 240 грн).

З огляду на предмет позову та встановлені судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що вона має незначну складність, а тому визнає її малозначною.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, за життя мати позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , недоотримала пенсію у розмірі 124 074,1грн, яка увійшла до складу спадщини, а позивач ОСОБА_1 є її спадкоємцем за законом першої черги та у встановленому законом порядку прийняв спадщину, тому позивач як спадкоємиць набуває право на отримання не виплаченої пенсії своєї матері у розмірі 1/4 частки, що становить 31 018,54 грн. Хоча свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки не видавалося, оскільки оригінал заповіту залився у нотаріуса на окупованій території, проте суд визнав право власності на спадщину на недоотриману пенсію у цій частці, що становить 93 055,64 грн. Проте враховуючи, що відповідачем позивачу було виплачено недоотриману пенсію його померлої матері у розмірі 13 130,61грн, суд визнав за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері на 3/4 частки у спадщині, що складається з права на одержання суми недоотриманої ОСОБА_3 пенсії та стягнув недоотриману пенсію у розмірі 93 055,64 грн (3/4 від 124 074,18) та 1/4 частину пенсі у розмірі 31018, 54 грн за відрахуванням виплаченої позивачу пенсії у розмірі 13130, 61 грн, що становить 17887, 94 грн (31 018,54-13 130,61).

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого10травня 2024 року Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ,у віці 83 років, у селі Інженерне, Пологівського району, Запорізької області, актовий запис №715 (т. 1 а.с.88).

ОСОБА_3 за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 11.02.1997 року і по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Інші зареєстровані особи на 10.04.2024 року за даною адресою відсутні, що підтверджується відповіддю на запит нотаріуса, Виконавчого комітету Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Пологівська міська рада Пологівського району Запорізької області (т. 1 а.с.97).

02 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шостої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 . В заяві також зазначено, що, крім заявника, іншим спадкоємцем є син спадкодавця – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.87).

Державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Зайцева І.Г.після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 було відкрито спадкову справу № 279/2024, за заявою ОСОБА_1 ., що підтверджується копією вказаної спадкової справи (т. 1 а.с.87-128).

З матеріалів спадкової справи № 279/2024, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданим 27 вересня 1960 року Інженерною сільською радою Пологівського району Запорізької області, актовий запис №61, згідно якого, матір`ю останнього є ОСОБА_3 (т. 1 а.с.95).

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 10.10.1977 року, що підтверджується копією паспорта громадянина України (т. 1 а.с. 92-93).

Разом з цим, із копій матеріалів спадкової справи № 279/2024 також вбачається, що крім ОСОБА_1 інші спадкоємці, а саме син спадкодавця – гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.87,102-103).

Як вбачається з листа від 02 серпня 2024 року за вих. №935/02-14, спадкоємця ОСОБА_2 повідомлено про відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 та роз`яснено, що для отримання спадщини спадкоємцю необхідно прийняти спадщину шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або шляхом подачі в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (т. 1 а.с.98).

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 02.08.2024 №77864205, у реєстрі за №57594966, зареєстровано заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 09.06.2015 Інженерненською сільською радою Пологівського району Запорізької області та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №18; місце зберігання заповіту – Інженерненська сільська рада Пологівського району Запорізької області (т. 1 а.с.5).

03 серпня 2024 року за вих. №941/02-14 державним нотаріусом направлено до Інженерненської сільської ради Пологівського району Запорізької області запит про надіслання копії заповіту ОСОБА_3 для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину (т. 1 а.с.99).

Постановою від 14 листопада 2024 рокуза №1402/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Зайцевою І.Г. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 – матері ОСОБА_3 , у зв`язку з ненаданням оригіналу заповіту (т. 1 а.с.113).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувала на обліку в ГУПФУ в Запорізькій області та отримувала пенсію за віком, про що зазначена в листі відповідача від 18 січня 2025 року. Виплату пенсії ОСОБА_3 з 01 травня 2023 року було призупинено у зв`язку із тривалою неоплатою відповідно до п.4 частини першої ст. 49 Закону № 1058 (т. 1 а.с.48, 117).

08 квітня 2025року ОСОБА_1 повторно звернувся до Шостої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 (т. 1 а.с.119).

Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 квітня 2025 року, яке було видане державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Зайцевою І.Г., спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1940року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її син ОСОБА_1 , на 1/4 частку у спадщині, та до складу спадщини входить недоотримана пенсія померлої у розмірі 124 074,18грн, Спадкова справа №279/2024, зареєстровано в реєстрі за №342 (а.с.127), що також підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №80752352 від 08.04.2025 року. В свідоцтві також зазначено, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки ще не видано (т. 1 а.с.128).

На момент видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус, визначаючи склад спадщини виходив із відомостей, які йому надав відповідач, а саме на підставі довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18 січня 2025 року за №201/02-14 (т.1 а.с.117).

06 червня 2025 року відповідачем було виплачено позивачу 13 130,61грн недоотриманої ОСОБА_3 пенсії, що підтверджується банківською випискою та витягом із банківського додатку (т.1 а.с.18).

Згідно відповіді Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 26.03.2025 за вих. №485, наданої на запит ОСОБА_1 , заповіти, складені і посвідчені Інженерненською сільською радою Пологівського району Запорізької області до 2015 року, залишилися на тимчасово окупованій території громади, відтак надати копію заповіту, складеного від імені ОСОБА_3 , та посвідченого Інженерненською сільською радою 09.06.2015 за реєстровим №18, а також надати повну інформацію про зазначений заповіт неможливо (т.1 а.с.42).

Як зазначає у позовній заяві позивач та не заперечується відповідачем, враховуючи те, що на рахунок ОСОБА_1 надійшли не усі кошти, які були вказані у свідоцтві про спадщину, останній 18 червня 2025 року з метою отримання нарахованої, але недоотриманої матір`ю за життя пенсії, позивач звернувся до відповідача із відповідним запитом.

Відповідно до листа ГУ ПФУ в Запорізькій області за вих. №10971-10662/Ц-02/8-0800/25 від 27.06.2025, ОСОБА_1 повідомлено про те, що виплата пенсії ОСОБА_3 призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону №1058. В подальшому, звернень від ОСОБА_3 до органу Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії не надходило. Враховуючи вимоги Закону №1058, після смерті ОСОБА_3 залишилася нарахована та недоодержана пенсія, яку ОСОБА_1 , як спадкоємцю, на підставі заяви та доданих документів від 10.04.2025 було виплачено в червні 2025 року поточного року на рахунок банківської установи, зазначений у заяві (т.1 а.с.48).

Відповідно до відзиву на позовну заяву, виплачена позивачу сума недоотриманої пенсії становить 13 130,61 грн, що не заперечується позивачем та підтверджується банківською випискою.

Разом з цим, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08 квітня 2025 року за реєстровим номером 423, позивачу видано вказане свідоцтво на 1/4 частку у спадщині недоотриманої пенсії у розмірі 124 074,18грн, що становить 31 018,54 грн. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 (що становить 93 055,64 грн) частки ще не видано.

Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої суми пенсії спадкодавця.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті свої матері на 3/4 частки у спадщині, яка складається з права на одержання суми недоотриманої пенсії матері, як єдиний спадкоємець за законом першої черги, який звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а також про стягнення з ПФУ суми недоотриманої пенсії матері.

Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у нього як спадкоємця першої черги за законом після смерті матері права на спадкування недоотриманої суми пенсії.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Відповідно до частини першою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Як визначено в ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Разом з тим, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (ч. 1 ст.1222 ЦК України).

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у Спадковому реєстрі наявна інформація про заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_3 Інженерненською сільською радою Пологівського району Запорізької області 09.06.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №18. Статус заповіту – чинний. При цьому, зміст заповіту невідомий, оскільки його оригінал зберігався у Інженерненській сільській раді Пологівського району Запорізької області, яка знаходиться на тимчасово окупованій території України.

З аналізу законодавства, що регулює спірні правовідносини, вбачається, що згідно зі ст. 1223 ЦК України, спадкування за законом здійснюється лише у разі відсутності заповіту або неможливості його виконання. Навіть за умови неможливості виконання заповіту, спадкування має відбуватися за законом у порядку черговості.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (1). Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (2). Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (3). Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (4). Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (5).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, спадкоємцями померлої ОСОБА_3 є її сини – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Із заявою про прийняття спадщини в установлений законом строк до нотаріальної контори звернувся лише ОСОБА_1 . Доказів звернення із відповідною заявою ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що син померлої ОСОБА_2 не проживав разом із матір`ю на момент її смерті, відтак він не є особою, яка прийняла спадщину у розумінні ст. 1268 ЦК України. Відтак, єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , є її син ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, що передбачено частиною першою статті 1298 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

За приписами ст. 68 Закону України «Про нотаріат», нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Відповідно до вимог ст. 49 Закону України «Про нотаріат» у разі не подання відомостей (інформації) та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, нотаріус відмовляє у її вчиненні, про що, на вимогу заінтересованої особи, виносить мотивовану постанову.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 14.11.2024 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю оригіналу заповіту, який, як встановлено судом, залишився на тимчасово окупованій території України та зміст такого заповіту встановити неможливо. Разом з тим, 08.04.2025 року ОСОБА_1 на підставі ст. 1241 ЦК України видано свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку спадщини – права на одержання суми недоотриманої пенсії у розмірі 124 074,18 грн. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку відбувається спадкування за законом в порядку черговості, при цьому позивач є спадкоємцем першої черги і є єдиним спадкоємцем, який звернувся із заявою про прийняття спадщини.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справі про спадкування», судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання права власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

В даному випадку, перешкодою для оформлення спадкового права позивача у нотаріальному порядку є відсутність оригіналу заповіту.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами підтверджено та доведено законність та обґрунтованість позовних вимог, відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання права власності на 3/4 частки у спадщині (93 055,64 грн), що складається з права на одержання суми недоотриманої пенсії ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .

При цьому, позивач просив також стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області суму недоотриманої пенсії у розмірі 93055,64 грн (3/4 частки спадщини). На переконання суду, заявлення вимоги про стягнення суми недоотриманої пенсії разом з вимогою про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частку спадщини є ефективним способом захисту прав позивача. Відтак, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення суми недоотриманої пенсії у розмірі 93055,64 грн (3/4 частки спадщини) підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з ГУ ПФУ в Запорізькій області нараховану, але не виплачену ОСОБА_3 , пенсію у розмірі 17887,94 грн на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори 08.04.2025 в спадковій справі №279/2024.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що право власності є право особи на річ ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонено законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

За змістом статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отримання пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісячно рівними частинами, що не перевищує місячного розміру пенсії.

Разом з тим, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених приписів статті 46 Закону України «Про обов`язкове державне пенсійне страхування», а також подібних за змістом приписів статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Приписи частини другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості- переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суд у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту – смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї- спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволить зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми по спадкування за заповітом або за законом, зокрема щодо усунення від спілкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або за законом. Право на перерахування певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом ( зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця бо ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Тому припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 428/10113/20 (провадження № 61-14299св21, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 727/12371/21).

Також необхідно звернути увагу, що ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

У частині першій, третій статті 12, частини першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначено, що виплата пенсії пенсіонерці ОСОБА_3 призупинена з 01.05.2023 року у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п.4 ч.1 ст.49 Закону №1058. В подальшому звернень від ОСОБА_3 до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії не надходило. При цьому відповідач зазначив, що на запит приватного нотаріуса, щодо суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), відповідачем було надано лист, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 124 074,18грн, розмір недоотриманої пенсії, враховуючи вимоги пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058 за період з 01.08.2022 по 01.05.2023 становить 52 522,42грн, недоотримана пенсія за період з 01.05.2023 по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутня, та додатково зазначено, що розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особі, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_3 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.05.2023 року по день смерті, не зверталася до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, відповідно до статті 1219 ЦК України визначено не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані зі смертю ОСОБА_3 за заявою від 10.04.2025 року. Отже, проводити виплату недотриманої пенсії немає законних підстав.

Державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Зайцевою І.Г., видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 08квітня 2025 року, спадкова справа №279/2024, реєстровий номер №342, у відповідності до якого ОСОБА_1 , матір`ю якого, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав на 1/4 частку у спадщині та розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії складає 124 074,18грн (а.с.127).

Державним нотаріусом встановлена дана сума спадщини у вигляді недотриманої пенсії на підставі довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16 січня 2025 року № 56/02-14, що також не заперечується відповідачем.

Предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Відтак, після смерті ОСОБА_3 , яка померла10квітня 2024 року, до сина ОСОБА_1 , як її спадкоємця, перейшло право на отримання недоотриманої пенсії, розмір (1/4 частку у спадщині), якої згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08квітня 2025 року №342, становить 31 018,54грн (124 074,18:4).

Відповідач не доводив, що нараховані суми пенсії не були виплачені з вини ОСОБА_4 ..

На підставі заяви позивача від 10 квітня 2025 року, ГУ ПФУ в Запорізькій області 06 червня 2025 року виплатило позивачу суму недоодержаної пенсії після смерті ОСОБА_3 у розмірі 13 130,61 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с.18).

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивач успадкував право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі статті 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного Фонду України не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного Фонду України права на обмеження цих виплат. Видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому зазначено менший розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії, ніж передбачений законом, не є підставою для відмови спадкоємцю у задоволенні позову про стягнення усіх нарахованих сум. Припинення виплат пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь недотриманої пенсії за життя ОСОБА_3 з урахуванням виплачених відповідачем позивачу суми недоотриманої пенсії після смерті його матері у розмірі 17 887,94 грн (31 018,54-13 130,61)підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 17 887,94грн.

Встановивши, що суми пенсії, що належали ОСОБА_3 залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 успадкував належні спадкодавцю суми пенсії , а тому заявлені ним позовні вимоги є ефективними в розрізі поновлення порушених спадкових прав.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу недоотриману суму пенсії померлої матері ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки спадщини, яка становить з урахуванням виплачених відповідачем сум – 17 887,94 грн.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на застосуванні до спірних правовідносин положення п.14-4 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п.10 Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не заслуговують на увагу.

23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 N 3674-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (далі Закон N 3674), яким пунктом 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 N 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" викладено в такій редакції: "Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії".

З огляну на вищевикладену норму закону, як вірно зазначено судом першої інстанції, наведенні положення розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.

Крім того, колегія суддів погоджується з тим, що твердження відповідача про те, що пенсіонерці ОСОБА_3 з 01.05.2023 виплата пенсії була призупинена, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до матеріалів справи, а саме у свідоцтві про право на спадщину за законом, виданому 08 квітня 2025 року державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Зайцевою І.Г. на 1/4 частку у спадщині, у якому зазначено, що ОСОБА_1 у спадкував право на недоотриману пенсію у сумі 124 074,18грн відповідно до своєї частки, належних спадкодавцеві на підставі довідки N201/02-14 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 18січня 2025 року, відповідно до якої зазначено залишок недоотриманої пенсії у зазначеному розмірі. Більше того, апелянт в своїй скарзі помилково ототожнює поняття "припинення виплати пенсії" та "припинення нарахування пенсії". Проте, пенсія ОСОБА_3 з незалежних від неї причин не отримувалась. Рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_3 відповідачем не приймалося. У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 виплата пенсії за життя не припинялась, то обов`язку про подання передбаченого пунктом 14-4 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058 у нього не виникало.

Доводи відповідача, які ґрунтуються на частині першій статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки дана правова норма розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини. Встановивши, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-383, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року-залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 17 червня 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.