Вирок від 16 червня 2026 р. у справі №456/6275/24 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/6275/24

Провадження № 1-кп/456/125/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю : секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу на підставі обвинувального акта в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024141130001122 від 12.11.2024, щодо обвинуваченої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Білгород-Дністровський Одеської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , українки, громадянки України, з професійно-технічною освітою, неодруженої, непрацюючої, раніше не судимої, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2024 року близько 19:00 ОСОБА_4 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 , в якій проживає потерпілий ОСОБА_5 , побачила на поличці в кухні кредитну банківську картку «Ощадбанк» № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_5 . В цей час у ОСОБА_4 виник умисел на привласнення банківської картки з метою подальшого зняття грошових коштів, що знаходились на її рахунку, без відома власника картки ОСОБА_5 .

З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на привласнення офіційного документу, ОСОБА_4 шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів, таємно привласнила банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_2 , власником якої є ОСОБА_5 , яка видана банківською установою, та згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію», ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» відноситься до електронних платіжних документів, тобто є офіційним документом.

Надалі привласненою банківською картою АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 ОСОБА_4 розпорядилась на власний розсуд шляхом зняття грошових коштів через банкомат АТ КБ «Приватбанк».

Таким чином, ОСОБА_4 привласнила офіційний документ з корисливих мотивів, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України.

Крім того, 02 листопада 2024 року близько 19:20 ОСОБА_4 перебувала у квартирі АДРЕСА_3 , де маючи при собі раніше привласнену банківську картку, видану АТ «Ощадбанк», № НОМЕР_1 , власником якої є ОСОБА_5 , у неї виник умисел на вчинення крадіжки чужого майна, а саме: зняття грошових коштів з даної банківської карти.

Надалі, цього дня о 19:25 ОСОБА_4 , перебуваючи біля бізнес-центру «Панорама», що по вул. Шевченка, 179 у м. Стрию Львівської області, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне заволодіння чужим майном, переслідуючи корисливий мотив, в умовах воєнного стану згідно з Указом Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», строк дії якого продовжено, шляхом вільного доступу, таємно, усвідомлюючи, що грошові кошти, які були на картці, їй не належать, без відома та дозволу ОСОБА_5 викрала з банківської картки АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 13500 грн, здійснивши їх зняття через банкомат АТ КБ «Приватбанк» ATM UKR Stryi DN 00 770571 CALV 2729.

Викраденими грошовими коштами ОСОБА_4 розпорядилась на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на суму 13500 грн.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинила таємне викрадення чужого майна (крадіжку) в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

Допитана обвинувачена ОСОБА_4 свою вину в пред`явленому обвинуваченні визнала у повному обсязі, щиро розкаялася та надала показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінальних правопорушень, зокрема, про те, що 02 листопада 2024 року близько 19:00, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 , в якій проживає потерпілий ОСОБА_5 , побачила на поличці в кухні кредитну банківську картку «Ощадбанк», яка належить ОСОБА_5 , привласнила її з метою зняття грошових коштів. У цей самий день близько 19:25, маючи при собі раніше привласнену банківську картку, власником якої є ОСОБА_5 , перебуваючи біля бізнес-центру «Панорама», що по вул. Шевченка в м. Стрию Львівської області, без відома та дозволу ОСОБА_5 викрала з його банківської картки грошові кошти в сумі 13500 грн, здійснивши їх зняття через банкомат АТ КБ «ПриватБанк», якими розпорядилась на власний розсуд. Щиро розкаюється у вчиненому. Просить її суворо не карати.

Потерпілий ОСОБА_5 у судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд кримінального провадження за його відсутності, при призначення обвинуваченій покарання покладається на думку суду.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні заявила клопотання, в якому просила не досліджувати докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачена винуватість у вчинених кримінальних правопорушеннях визнала повністю.

Отримавши показання ОСОБА_4 , що відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, враховуючи те, що обвинувачена та інші учасники судового провадження не оспорюють фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши обвинуваченій ОСОБА_4 та іншим учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, провів судове слідство у справі щодо всіх фактичних обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки учасники судового провадження не заперечували проти цього, визнавши недоцільним дослідження в цій частині інших доказів по справі.

Суд вважає доведеною винуватість обвинуваченої ОСОБА_4 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану, та у привласненні офіційного документа, вчиненому з корисливих мотивів, тому кваліфікація дій обвинуваченої за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України є вірною.

Відповідно до позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 17.10.2019 в справі №205/7091/16-к (№ 51-1532км19), поняття судової дискреції (судового розсуду) в кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

При призначенні покарання обвинуваченій по даній справі суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженої є її виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженої.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_4 , суд враховує характер та тяжкість вчинених нею кримінальних правопорушень, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних кримінальними правопорушеннями наслідків, спосіб вчинення кримінальних правопорушень та їх мотиви, поведінку обвинуваченої, яка усвідомила протиправність своїх дій, щиро розкаялася, суспільну небезпеку вчинених нею кримінальних правопорушень, позицію потерпілого ОСОБА_5 , який при призначенні обвинуваченій покарання покладається на думку суду, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, неодружена, не працює, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, обставини, що пом`якшують покарання, якими, на думку суду, є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, обставини, які обтяжують покарання, вчинення кримінальних правопорушень щодо особи з інвалідністю.

Під час судового розгляду детально проаналізовано поведінку обвинуваченої після вчинення кримінальних правопорушень, її щире каяття, наслідки суспільно-небезпечного діяння, відсутність будь-яких намірів уникнути кримінальної відповідальності та, беручи до уваги всі вказані обставини кримінального провадження в їх сукупності, суд дійшов переконання, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливе без ізоляції її від суспільства, а тому необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень буде покарання в межах санкцій інкримінованих їй статей КК України із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Такі висновки щодо можливості застосування до обвинуваченої ОСОБА_4 ст. 75 КК України зроблені судом, у тому числі з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом, колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 13.08.2020 у справі за єдиним унікальним номером 716/1224/19 та номером провадження 51-1962км20, згідно з котрою загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду. Покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засудженого, а особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинення дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

У рішеннях від 24 березня 2005 року в справі «Фрізен проти Росії» (Frizen v. Russia), скарга № 58254/00, та від 09 червня 2005 року в справі «Бакланов проти Росії» (Baklanov v. Russia), скарга № 68443/01, Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У рішенні від 16 жовтня 2008 року в справі «Ізмайлов проти Росії» (Izmaylov v. Russia), скарга № 30352/03, Європейський Суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Цивільний позов не заявлено.

Питання щодо речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Процесуальних витрат по справі немає.

Керуючись ст. 368, 370, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, і призначити їй покарання:

за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

за ч. 1 ст. 357 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки, якщо вона протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї судом обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

Речові докази: CD-R диск залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Суддя ОСОБА_1