Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №336/4384/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 03.06.2026 Справа № 336/4384/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/4384/23 Головуючий у 1-й інстанції: Звєздова Н.С.

Провадження № 22-ц/807/800/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лічман Ірини Іванівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання житлового будинку спільним сумісним майном, визнання спадкоємцем четвертої черги та зміни черговості на спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому був уточнений.

В обґрунтування уточнених позовних вимог посилалася на те, що в 1999 року вона познайомилась із ОСОБА_4 . Деякий час вони зустрічалися, а потім в 2000 році спільно вирішили та почали жити разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу: вели спільне господарство, мали спільний бюджет, робили покупки разом, відпочивали разом, піклувались один про одного. В інших зареєстрованих шлюбах не перебували. ОСОБА_4 був вдівцем, на його утриманні перебував малолітній син - ОСОБА_1 , 1990 року народження (відповідач по справі).

Спочатку вони мешкали в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , разом із його матір`ю та сином (відповідачами по справі).

Позивачка та ОСОБА_4 не мали особистого житла, тому вирішили придбати спільний будинок. Так, 02.08.2005 року вони придбали житловий будинок АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу був оформлений на ОСОБА_4 .

Після придбання зазначеного будинку позивачка проживала разом із ОСОБА_4 у вказаному будинку, проводили ремонт, оплачували комунальні послуги, вели спільне господарство.

30.03.2012 року за згодою ОСОБА_4 позивачка була зареєстрована у вказаному будинку, раніше у неї не було потреби в реєстрації місця проживання.

У 2017 році ОСОБА_4 захворів, переніс два ішемічних інсульти, тривалий час перебував та стаціонарному лікуванні, однак здоров`я не відновилося, тому 03.04.2018р. йому була призначена інвалідність: група 1 «А», потребує постійного стороннього догляду. Зазначений догляд здійснювала позивачка та його мати - ОСОБА_3 .

Після інсульту ОСОБА_4 пересувався виключно в інвалідному візку, тому позивачка наймала людей для проведення обладнання будинку та двору для полегшення його пересування. Також вона була змушена завершувати ремонтні роботи по встановленню паркану, матеріали на який було придбано ще до хвороби ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, заповіт за життя не складав. Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Спадкоємцями першої черги за законом є відповідачі: мати - ОСОБА_3 та син померлого - ОСОБА_1 .

Протягом встановленого законом шестимісячного строку позивачка та відповідачі звернулися з заявами про прийняття спадщини до нотаріуса.

Також позивачка зазначала, що є спадкоємцем четвертої черги. Із спадкодавцем вона проживала однією сім`єю близько двадцяти років, за час проживання вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, разом придбали будинок та разом сплачували комунальні послуги, були пов`язані спільним побутом, піклувалися один про одного, проводили разом весь свій час, святкували свята, мали взаємні права та обов`язки. В останні роки життя позивачка та мати померлого здійснювали догляд за ОСОБА_4 , якого він потребував. Позивачка купувала всі необхідні ліки та оплачувала необхідні медичні обстеження, оплачувала комунальні послуги в будинку АДРЕСА_2 .

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд: встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 2000 року по 26.01.2020 року; визнати житловий будинок АДРЕСА_2 спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; визнати ОСОБА_2 спадкоємицею четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкоємцями першої черги за законом - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним, визнання спадкоємцем четвертої черги та зміни черговості права на спадкування за законом, задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період часу з 01 січня 2004 року по день смерті останнього, по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано спільним сумісним майном, набутим за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , будинок АДРЕСА_2 .

Змінено черговість спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надано ОСОБА_2 право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

В задоволені решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Лічман І.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю з 2000 до 2005 рік. Крім того, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази щодо наявності у позивача коштів або доходів на момент купівлі будинку у 2005 році, які могли бути спрямовані на купівлю будинку, витрат на ремонт у ньому. Натомість, в матеріалах справи є інформація ГУ ПФУ в Запорізькій області, що в реєстрі застрахованих осіб Держреєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_2 індивідуальні відомості за період 01.01.1999 року до 28.10.2020 відсутні. Також, в матеріалах справи наявна інформація з державного реєстру фізичних осіб - платників податків щодо доходу ОСОБА_2 , з якої вбачається, що у період з 1999 року до 2005 року її дохід від оренди земельних паїв становив 1 295,45 грн. Така сума не є співмірною вартості спірного будинку, адже вона не покриває навіть базові потреби людини.

Також зауважує, що позивач не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що при купівлі спірного будинку були використані її кошти.

Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав оцінки відсутності в матеріалах справи доказів достатності доходів у позивачки для придбання або участі у придбанні спірного будинку, та те, що для підтвердження вказаних обставин самих лише пояснень свідків недостатньо.

Щодо зміни черговості спадкування зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази матеріального утримання та забезпечення ОСОБА_4 позивачкою ОСОБА_2 .

В матеріальних справи наявні довідки, отримані від ПФУ, податкового органу, з яких вбачається, що у померлого ОСОБА_4 протягом усього життя був регулярний, стабільний дохід, це була зарплата, а з 2018 року - пенсія, розмір якої на момент смерті (січень 2020 року) складав 3 349 грн, на відміну від позивачки, яка не мала щомісячного регулярного доходу, і не могла надавати померлому матеріального забезпечення. Дохід позивачки у період 2017-2020 роки був менше доходу ОСОБА_4 , що унеможливлює утримання нею та надання матеріального забезпечення померлому.

Звертає увагу, що позивачка не довела, що доходу померлого ОСОБА_4 було не достатньо для його майнового забезпечення, не надала доказів про надання необхідної матеріальної допомоги померлому за рахунок власних коштів, такі докази у матеріалах справи відсутні.

Витрати на поховання поніс відповідач ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ця обставина підтверджує фінансову неспроможність позивачки та відсутність у неї самостійного доходу.

Тому вважає, що під час розгляду справи позивачка не надала належних і допустимих доказів, які б давали їй право на зміну черговості права на спадкування, визнання житлового будинку спільним сумісним майном.

На думку скаржника, суд першої інстанції надав перевагу поясненням свідків щодо матеріального утримання позивачем ОСОБА_4 , але пояснення свідків не є достатнім для підтвердження подібних фактів.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Від ОСОБА_2 на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вище вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачкою докази є належними та допустимими, які підтверджують факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 у період часу з 2000 року по день смерті останнього, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявності спільного побуту, спільного відпочинку, та ведення спільного господарства. Отже, позивачкою доведено факт проживання її з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу на час відкриття спадщини та наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. Разом із тим, позивачка просила встановити факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, як чоловік і жінка, без реєстрації шлюбу, з 2000 року і до часу відкриття спадщини. Однак, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року (після набрання чинності СК України), оскільки КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції виснував, що вимоги позову підлягають задоволенню в частині встановлення факту проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім`єю, як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, з 01.01.2004 року по день смерті останнього, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, оскільки судом встановлено, що позивачкою та ОСОБА_4 у зазначений період підтримувалися стосунки, які мали характер сімейних відносин, це є підставою для визнання спільним сумісним майном, набутим за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спірного будинку, та виникнення у позивачки права на спадкування за законом. Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належать до спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , позивачка ОСОБА_2 згідно з встановленим судом фактом, належить до спадкоємців четвертої черги.

Також суд виснував, що дослідженими судом доказами підтверджується, що ОСОБА_4 протягом тривалого часу хворів, був у тяжкому стані та потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, які надавала і забезпечувала саме ОСОБА_2 . Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивачки щодо зміни черговості спадкування та надання права ОСОБА_2 , як спадкоємцю четвертої черги, на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

Проте, погодитися з такими висновками суду в повній мірі не можна з наступних підстав.

Як вбачаєтьсяз матеріалів справи та встановлено судом, 02 серпня 2005 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбав у власність будинок АДРЕСА_2 за 37 723 гривень.

ОСОБА_2 була зареєстрована в будинку АДРЕСА_2 30.03.2012 року за заявою ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Допитана в якості свідка судом першої інстанції позивачка ОСОБА_2 пояснила, що вона познайомилась з ОСОБА_4 у листопаді 1999 року, та в 2000 році стала з ним жити в квартирі АДРЕСА_3 . Разом із ними жив ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 , який навчався в школі, та мати ОСОБА_7 , яка потім одружилась з ОСОБА_8 та переїхала жити до нього. ОСОБА_13 називав позивачку «мамою». Позивачка торгувала на базарі, а ОСОБА_4 працював на заводі. Щодня він зранку відвозив її на базар з товаром, а потім їхав на завод. Торгувала вона городиною, молоком тощо. Також у її батьків в с. Скельки було 30 соток присадибної ділянки та земельні паї, які надавали в оренду. За день у 2000 році їх дохід від торгівлі складав 80-100 грн., а заробітна плата на заводі ОСОБА_9 складала на ті часи від 300 до 400 грн. на місяць, прожити на цю зарплату було неможливо. Основний дохід приносила саме їх торгівельна діяльність. Позивачка назвала суду друзів ОСОБА_5 та сусідів по будинку, з якими вона була знайома та спілкувалась на той час. Також пояснила, що в 2005 році завод, на якому працював ОСОБА_4 , вже закривався, і вони спільно вирішили, що необхідно розвивати свою торгівлю, для чого їм необхідний будинок біля базару Анголенко у м. Запоріжжя. Вони протягом 5 років відкладали гроші для купівлі власного житла, тому позивачка влітку 2005 року підшукала будинок АДРЕСА_2 , оскільки він був поряд із базаром Анголенка, де вони торгували, і підійшов їм за ціною. 05.08.2005 року вони з ОСОБА_4 за спільні відкладені кошти купили зазначений будинок. Договір було оформлено на ОСОБА_4 . Після укладення договору вони з ОСОБА_4 переїхали до будинку, стали жити в ньому, та одночасно робили ремонт. Декілька місяців ОСОБА_4 їздив на роботу на завод на правий берег, проте завод закрився, і він декілька місяців отримував допомогу по безробіттю. А вже в 2006 році ОСОБА_4 пішов працювати на завод «Іскра». Завод працював неповний робочий тиждень, тому було зручно поєднувати роботу на заводі з торгівлею на ринку. ОСОБА_2 детально повідомила щодо обставин ремонту будинку та його облаштування в різні роки після його придбання, пояснила суду щодо обставин хвороби ОСОБА_4 на інсульт в 2017 та 2018 роках, зазначивши номери лікарень, прізвища лікарів, назви ліків, які приймав ОСОБА_4 , вартість лікування тощо. Пояснила, що саме вона займалась оформленням інвалідності для ОСОБА_4 та що на її телефон приходили всі смс-повідомлення, пов`язані з ОСОБА_4 , зокрема доставка інвалідного крісла, виплати грошової допомоги. Також саме вона платила за сеанси масажу реабілітологу на ім`я ОСОБА_11 , після яких відбулося деяке покращення стану ОСОБА_4 . Щодо догляду за ОСОБА_4 після перенесеного інсульту, то ОСОБА_2 пояснила, що за ОСОБА_12 доглядали вона з ОСОБА_3 . Оскільки ОСОБА_4 був паралізований на всю ліву сторону та не міг рухати лівою частиною тіла, то одній жінці було важко його підняти. ОСОБА_3 доглядала за сином зранку до обіду, а після повернення з базару ОСОБА_4 опікувалась ОСОБА_2 . Зазначила, що з урахуванням віку ОСОБА_3 , а саме в період 2018-2019 років їй було вже 78-79 років (1940 рік народження), самостійно вона не могла надати належну допомогу паралізованому синові. Тому допомога ОСОБА_3 була в тому, щоб перебувати поряд з сином, поки ОСОБА_2 повернеться з базару, щоб він не залишався в будинку наодинці. При цьому, щотижня вранці кожної неділі ОСОБА_3 їхала до себе додому, та поверталася до сина або вранці у вівторок, або увечері понеділка. Це було пов`язано з тим, що у понеділок ринок не працює, і у ОСОБА_2 був вихідний. Щодо сина ОСОБА_4 - ОСОБА_13 , позивачка зазначила, що він не допомагав батьку грошима, оскільки платив аліменти на старшу дитину, а в 2018 році в нього народилась друга дитина, у якої були певні проблеми зі здоров`ям, тому він скаржився, що всі гроші витрачає на лікування доньки. Тому всі зароблені гроші ОСОБА_5 витрачав на утримання себе, двох дітей та дружини. Комунальні послуги в будинку АДРЕСА_2 сплачував ОСОБА_4 , а після того, як він захворів, оплачувала послуги ОСОБА_2 .

Щодо обставин смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_2 зазначила, що це сталося в неділю 20.02.2020 року. Вона повернулась з базару додому приблизно о 14 годині, ОСОБА_3 вже поїхала додому, залишивши сина ОСОБА_4 в будинку наодинці. ОСОБА_4 поскаржився їй на самопочуття, зазначивши, що він зараз почувається так само, як тоді, коли стався перший інсульт. Після цього ОСОБА_2 подзвонила на 103 та викликала лікарів. Швидка допомога приїхала, проте допомогти лікарі не змогли, ОСОБА_4 помер. На організацію похорону вона віддала ОСОБА_13 банківську картку ОСОБА_4 , на якій було біля 20 000 грн.

Відповідачка ОСОБА_3 , допитана в якості свідка судом першої інстанції, пояснила, що в квартирі АДРЕСА_3 проживає з 1973 року. Позивачка ОСОБА_2 з 2000 по 2005 р.р. в цій квартирі не проживала. Її син ОСОБА_4 в цей період мешкав тільки з нею та сином ОСОБА_13 . В 2000 році вона одружилась з ОСОБА_8 , а в 2005 році останній продав свою квартиру та на частину грошей купив будинок АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 з ними не проживала. Чому будинок придбали саме в цьому районі, вона сказати не може, зазначила, що будинок обирав ОСОБА_12 . В 2005 році він працював на механічному заводі, який потім закрився, після чого ОСОБА_4 працював на заводі «Іскра». В куплений будинок ОСОБА_12 переїхав майже відразу, жив там і одночасно робив ремонт.

Щодо відносин з ОСОБА_2 пояснила, що з нею син познайомив її в 2000 році. Приходила вона з ОСОБА_12 не часто. В будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 була рідко. Іноді бачила там ОСОБА_2 , проте не спілкувалась з нею. Бачила в будинку жіночі речі. Також зазначила, що ОСОБА_2 торгувала на базарі, мала господарство, розводила свійських птахів, привозила на продаж помідори з села Скельки. У ОСОБА_4 був власний автомобіль, він разом з ОСОБА_2 привозив помідори з села на продаж. Зазначила, що її син забагато працював з торгівлею та на заводі, і зовсім не мав відпочинку. Коли з ОСОБА_4 стався інсульт, вона самостійно ним опікувалася. ОСОБА_2 жодним чином не допомагала в догляді за ОСОБА_4 . ОСОБА_3 зазначила, що самостійно доглядала сина з 2018 по січень 2020 рр. Свої речі в будинок на АДРЕСА_2 вона перевезла в сумці, всі речі не перевозила, могла поїхати додому на АДРЕСА_4 в ніч на понеділок щотижня чи через тиждень, щоб попрати та взяти необхідні речі. Зазначала, що купувала ліки для сина, проте їх назви та вартість сказати не може, чеки не збирала. Оформленням інвалідності ОСОБА_4 вона не займалась. Хто саме займався, їй не відомо. Комунальні послуги в будинку по АДРЕСА_2 сплачував її син ОСОБА_4 , а після інсульту сплачувала ОСОБА_2 .

Допитаний судом першої інстанції як свідок відповідач ОСОБА_1 надав суду пояснення, що він є сином померлого ОСОБА_4 . Його батько переїхав до Запоріжжя в 1997 році і постійно мешкав в квартирі АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_3 , матері ОСОБА_4 . З ними також мешкав ОСОБА_8 , чоловік ОСОБА_3 . В 2005 році ОСОБА_8 продав свою квартиру та дав гроші для придбання будинку по АДРЕСА_2 для ОСОБА_4 . Зазначений будинок потребував ремонту, тому ОСОБА_4 мешкав в їх квартирі до кінця ремонту, приблизно до 2007 року. ОСОБА_4 працював на заводі на АДРЕСА_5 , потім на заводі «Іскра». ОСОБА_2 разом з ними ніколи не проживала і гроші на купівлю будинку не давала. Його батько сам сплачував комунальні рахунки та здійснював ремонт будинку. Коли його батько переніс інсульт, ним опікувалась ОСОБА_3 , а сам він передавав гроші для батька, та для оплати лікування. Гроші для батька він перераховував ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Сам він відвідував батька, коли був в Запоріжжі, при цьому ОСОБА_2 він не бачив. У 2017-2018 роках звертався до ОСОБА_14 щодо реабілітації батька, вона робила масаж. Пояснив, що виключно ОСОБА_3 постійно мешкала разом із хворим ОСОБА_4 та опікувалась ним. Також зазначив, що йому не відомо, з якого часу його батько мешкав разом з ОСОБА_2 , вважає, що спільного побуту та спільного бюджету у них не було. Сам він вперше побачив ОСОБА_2 приблизно в 2005 році, та після цього бачив її рідко. Батько представив ОСОБА_2 тільки як свою знайому, зазначивши, що спільного життя у них точно не було.

Свідок ОСОБА_16 пояснила суду першої інстанції, що вона мешкає в квартирі АДРЕСА_6 з 1980 року. Знає ОСОБА_3 , яка мешкає на 2 поверхи нижче за неї. ОСОБА_2 вона не знає та не бачила. Чи мешкала ОСОБА_2 з ОСОБА_4 їй не відомо, бо з ОСОБА_4 вона не спілкувалась. Чоловіка ОСОБА_3 вона не знала особисто. В квартирі у ОСОБА_3 вона ніколи не була. З ОСОБА_3 близько знайома не була.

Свідок ОСОБА_17 пояснила суду першої інстанції, що мешкає в квартирі АДРЕСА_4 і є сусідкою ОСОБА_3 , яку знає багато років. ОСОБА_2 свідок знає, бо вона жила з ОСОБА_4 , сином ОСОБА_3 . Свідок пояснила, що бачила ОСОБА_18 , коли вона приходила до ОСОБА_19 . Це було давно, приблизно в 2000 чи в 2005 роках. Від свого померлого чоловіка свідок чула, що чоловік ОСОБА_3 продав свою квартиру, щоб дітям було де жити окремо. На питання, хто саме ці діти, відповіла ОСОБА_12 та ОСОБА_20 , які на той час жили як чоловік та жінка. Також їй відомо, що останні роки ОСОБА_4 тяжко хворів, та його мама ОСОБА_3 за ним доглядала, та жила у сина. Про це їй відомо від самої ОСОБА_3 , іноді її зустрічала, коли та приїздила додому на вихідні від сина.

Свідок ОСОБА_14 пояснила суду першої інстанції, що вона знайома з ОСОБА_13 . Останній звернувся до неї як до медика, оскільки вона працювала на той час помічником фельдшера на швидкий допомозі, щоб вона допомогла з реабілітацією його батька після інсульту. Вона погодилась і протягом приблизно року, чи півтора роки, два рази на тиждень приїздила до його батька та робила йому масаж. Освіти масажиста вона не мала. В будинку разом із ОСОБА_4 була його мама або ОСОБА_5 . У ОСОБА_5 в 2018 році народилась донька з патологією. ОСОБА_2 вона в будинку не бачила. Вперше побачила її на похоронах. На запитання ОСОБА_2 щодо наявності на тілі ОСОБА_4 татуювання, його локалізації та яке саме зображення, назвати конкретне місце в будинку, де саме лежав ОСОБА_4 , де в будинку знаходяться кухня та ванна кімната, - свідок відповісти не змогла пославшись на сплив часу.

Свідок ОСОБА_21 пояснила суду першої інстанції, що вона є сусідкою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з того часу, як вони купили будинок АДРЕСА_2 . Вона була знайома з попередніми власниками, ті повідомили, що будинок купили чоловік та жінка, які торгують на базарі. Після того, як нові власники переїхали до будинку, вони познайомились і постійно спілкувались. Була з сусідами у гарних стосунках, приходила до них в будинок та спостерігала, як вони роблять ремонт протягом декількох років, перерахувала, що саме будували сусіди. Також пояснила, що через деякий час вона побачила разом з ними хлопця, та зрозуміла, що це їх дитина. Свідок пояснила суду, що в її присутності ОСОБА_13 неодноразово звертався до ОСОБА_2 зі словами «мама». Також пояснила, що тільки зі спливом часу від ОСОБА_2 дізналася, що ОСОБА_5 їй не рідна дитина, та що з ОСОБА_4 вона не розписана. Також свідок пояснила, що ОСОБА_2 торгувала на ринку, крім того отримувала в селі від орендарів земельних паїв дешеве зерно, яке продавала по прийнятним цінам сусідам, годувала зерном свійських птахів на продаж, привозила з села, де жили її батьки, сільськогосподарську продукцію для продажу на ринку. ОСОБА_4 пішов працювати на завод «Іскра», та допомагав ОСОБА_2 на ринку. Пояснила суду, що всі будівельні роботи в будинку робили ОСОБА_12 та ОСОБА_20 , іноді наймали працівників для виконання перних робіт. Також вони показували, що купили в будинок, та розповідали, що планують купити надалі. Вона постійно спілкувалась з ними, оскільки її город виходить на їх будинок, та вона спостерігала все, що відбувається в сусідів, та заходила до них в будинок в гості. Щодо хвороби ОСОБА_4 , свідок пояснила, що від ОСОБА_2 почула, що у ОСОБА_12 стався інсульт, та що він в лікарні. Через деякий час стався знову інсульт, і ОСОБА_20 повідомила, що ОСОБА_12 паралізувало. В цей час вона спілкувалась з ОСОБА_22 , яка розповідала, як відвідує ОСОБА_12 в лікарні, та як його справи. Потім вона бачила хворого ОСОБА_12 в будинку, та бачила, як до сусідів приходив чоловік, про якого ОСОБА_2 сказала, що це ОСОБА_11 , він реабілітолог, робить масаж ОСОБА_12 . Також свідок бачила, як ОСОБА_11 та ОСОБА_2 під руки водили ОСОБА_4 біля будинку. За ОСОБА_12 доглядала ОСОБА_20 . Саме вона готувала, прибиралась в будинку та у дворі, прала постіль тощо. Зі слів ОСОБА_23 , їй відомо, що її кума допомагала їй грошима на лікування та догляд за хворим ОСОБА_4 . Коли ОСОБА_4 вже захворів, вона побачила у сусідів незнайому жінку, про яку ОСОБА_2 сказала, що це мама ОСОБА_4 , і що вона допомагатиме доглядати за ним, поки ОСОБА_20 на ринку. ОСОБА_24 під час хвороби ОСОБА_4 свідок не бачила. Коли ОСОБА_25 помер, свідок була на його похороні.

Свідок ОСОБА_26 пояснила суду першої інстанції, що з ОСОБА_22 знайома ще з 1995 року, разом торгували не базарі, там познайомилась з її чоловіком ОСОБА_12 . Бачила один раз його сина ОСОБА_5 , коли він підходив до ОСОБА_2 . Їй відомо, що вони спочатку жили в квартирі на Бородинському мікрорайоні приблизно 5 років, потім купили будинок біля базару Анголенко , щоб зручніше там торгувати. Вони жили з торгівлі, а ОСОБА_12 ще працював на заводі. Основна торгівля у них на той час була з села, де батьки ОСОБА_2 мали господарство в селі Скельки. Будинок вони купили за власні гроші, бо мали достатньо доходу. Після купівлі будинку ОСОБА_12 та ОСОБА_20 ще тривалий час робили там ремонт. При ній ОСОБА_2 купувала в будинок шпалери та лінолеум. Свідок в цьому будинку була 5 чи 6 разів. Коли ОСОБА_12 захворів, ОСОБА_2 за ним доглядала, відвідувала його в лікарні, купувала ліки. Свідок пояснила, що ОСОБА_2 залишала на неї свій товар та ходила до аптеки, щоб купити для ОСОБА_12 необхідні ліки. Весь догляд за хворим ОСОБА_4 здійснювала ОСОБА_2 . Коли він помер, ОСОБА_2 винила його матір, що залишила його самого в будинку. Також свідок зазначила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 жили дуже добре та любили один одного.

Свідок ОСОБА_29 пояснила суду першої інстанції, що познайомилась з позивачкою ОСОБА_2 у 2000 році, вона поряд торгувала на ринку. Також вона познайомилась з її чоловіком ОСОБА_4 , та бачила його сина ОСОБА_5 , який звернувся до ОСОБА_2 , назвав її «мама» та на «ви», на що свідок звернула увагу. Свідок була в гостях у квартирі по АДРЕСА_4 , де ОСОБА_2 мешкала з ОСОБА_4 . Також їй відомо, що в 2005 році вони з ОСОБА_4 за спільні кошти купили будинок, для чого п`ять років відкладали гроші. Шукали будинок біля базару, бо далеко їздити на Анголенко з Бородинського . Хату купили таку, що потребувала ремонту. Ремонт робили протягом декількох років. Свідок певний час мешкала поряд з ними по АДРЕСА_7, тому спілкувались часто. Спільний дохід у них був з торгівлі на базарі, оскільки вони привозили на продаж продукцію з села Скельки від батьків ОСОБА_2 , які мали господарство, також ОСОБА_12 працював на заводі, але неповний тиждень, тому йому було зручно поєднувати роботу з торгівлею. Також ОСОБА_2 отримувала зерно за оренду паїв та продавала його. Приблизно у 2016 році свідок переїхала з Запоріжжя, та в подальшому тільки декілька разів відвідувала ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , проте спілкувались часто телефоном. Під час останніх відвідувань свідком Запоріжжя було зроблено спільні з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 фото; коли ОСОБА_4 вже переніс інсульт, свідок приїхала в м. Запоріжжя зробити закордонний паспорт, жила два тижні в їх будинку та допомагала ОСОБА_2 доглядати ОСОБА_12 , а його мати ОСОБА_3 на той час поїхала з будинку та повернулась вже коли свідок їхала додому. Смс-повідомлення про виготовлення паспорту прийшло на телефон ОСОБА_2 . Свідок зазначила, що догляд за ОСОБА_4 під час його хвороби здійснювала ОСОБА_2 , саме вона готувала, прибирала, доглядала за господарством, платила комунальні послуги. ОСОБА_30 була необхідна на той час, поки ОСОБА_2 була на базарі.

Судом першої інстанції також було досліджено спільні фотографії ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з членами його родини за різні роки (2000, 2004, 2018), чеки, накладні, рахунки на придбання товарів та будівельних матеріалів, копії медичної документації та інші документи фінансового характеру. Стороною позивача були надані докази сумісного здійснення ремонту в будинку по АДРЕСА_2 , спільного утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 майна (оплата комунальних послуг), забезпечення спільних побутових потреб (спільні покупки), спільне проведення часу (фотографії з відпочинку з родичами).

З відомостей органів УПФ України та ДПС України вбачається наявність доходів за період 2000-2005 роки як у ОСОБА_4 , який послідовно працював у ПрАТ «Запоріжкран» (1999-2002 р.р.), ТОВ «Фірма «Крансервіс» (2003 р.), ТОВ «Придніпровський шаролітейний завод» (04.2004 - 11.2005 р.р.), так і у ОСОБА_2 (з 2001 по 2005 р.) від ТОВ «Промінь» за надання майна в лізинг (оренда земельних паїв позивачки).

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 2000 року по 28.01.2020 року, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання спадкоємцем четвертої черги та зміни черговості права на спадкування за законом.

Щодо вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання спірного майна спільною сумісною власністю колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Отже, факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року.

У зв`язку з чим вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року не підлягає встановленню, оскільки не має правового значення, у зв`язку з тим, що чинне на той час законодавство України не передбачало виникнення у зв`язку з цим правових наслідків.

Щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року колегія суддів керується таким.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

До членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках (постанова Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17).

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні світлини самі собою не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16 (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16 (провадження № 61-42601св18), від 18 жовтня 2023 року у справі № 201/11673/20 (провадження № 61-10383св23).

Також факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування. Його слід встановлювати під час ухвалення судового рішення, якщо цей факт пов`язаний із будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

Отже, вимога про встановлення юридичного факту не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про поділ спільного сумісного майна, а є лише підставою для вирішення такої справи.

Крім того, у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) також констатувала, що визнання права спільної сумісної власності на майно не є ефективним захистом, оскільки не призводить до реального відновлення порушених прав, а лише констатує обставини, які мають значення для вирішення справи. Належним та ефективним способом захисту є позовна вимога про поділ спільного майна подружжя.

Таким чином, для майнової вимоги про поділ спільної сумісної власності факти спільного проживання позивача та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу та спільного набуття майна є лише підставами. Обґрунтування висновку суду щодо підтвердження таких фактів має бути зазначено у мотивувальній частині рішення щодо суті майнової вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Позивач звернулася до суду саме з метою поділу спільного сумісного майна (житлового будинку АДРЕСА_2 ), яке вона з ОСОБА_4 набула за час спільного проживання з останнім однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Тому як факт такого спільного проживання, так і факт набуття спірного майна у зазначений період слід встановлювати під час вирішення вимоги про поділ спірного майна.

Колегія суддів, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання спільним сумісним майном у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту. Вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання права спільної сумісної власності не є вимогами, які забезпечать ефективний захист її прав, а є лише підставою для вирішення вимог про поділ спільного сумісного майна (однією з обставин, які підлягають доказуванню).

Позивачкою не заявлено вимогу про поділ спільного сумісного майна, вона не просить визнати за собою право власності на частину такого майна, а визнання спірного майна спільним сумісним майном не захистить права позивача, тому слід констатувати що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права не є ефективним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Між тим, це не позбавляє позивачку права пред`явити позов, в межах якого буде вирішено питання факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, поділу спільного сумісного майна і визнання за позивачкою відповідного права власності на частку в цьому майні.

Що стосується вимог позову про визнання спадкоємцем четвертої черги та зміни черговості права на спадкування за законом, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими юридичними фактами, як відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що 02 серпня 2005 року ОСОБА_4 купив будинок АДРЕСА_2 за суму 37 723 грн. В контексті ст. 74 Сімейного кодексу України, позивачка та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 р. по 26.01.2020 р.

ОСОБА_4 переніс декілька інсультів, після чого тривалий час хворів, перебував у безпорадному стані та потребував постійного стороннього догляду, в зв`язку з чим йому встановлена інвалідність 1 групи. ОСОБА_2 від початку хвороби ОСОБА_4 перебувала із ним та допомагала йому, відвідуючи лікарні, де він перебував, купуючи ліки тощо. Позивачка підтримувала ОСОБА_4 та перебувала з ним постійно і до моменту його смерті.

Також судом встановлено, що допомогу хворіючому ОСОБА_4 надавала також його матір ОСОБА_3 , яка допомагала у догляді за сином.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцем за законом права на спадкування, оскільки стороною позивача доведена сукупність наступних юридичних фактів: здійснення опіки над ОСОБА_4 , тобто надання йому нематеріальних послуг; матеріальне забезпечення спадкодавця; надання допомоги спадкодавцеві, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, догляд тощо; тривалий час здійснення вказаних вище дій; безпорадний стан спадкодавця, який підтверджується відповідними медичними документами, під час якого ОСОБА_4 був неспроможний самостійно забезпечувати свої потреби.

Встановленими судом обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про недоведеність вимог позову в частині зміни черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 .

За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги щодо вимог про визнання спадкоємцем четвертої черги та зміни черговості права на спадкування за законом зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в цій частині вимог, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі в частині вимог про визнання спадкоємцем четвертої черги та зміни черговості права на спадкування за законом, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених обставин та вищенаведених норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення слід змінити, виключити з резолютивної частини оскарженого рішення встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період часу з 01 січня 2004 року по 26 січня 2020 року, а в частині визнання спільним сумісним майном, набутим за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , будинку АДРЕСА_2 оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позову ОСОБА_2 з наведених у цій постанові підстав. В іншій частині рішення суду першої інстанції у цій справі слід залишити без змін.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лічман Ірини Іванівни задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2026 року у цій справі змінити, виключивши з резолютивної частини зазначення про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період часу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2026 року у цій справі в частині визнання спільним сумісним майном, набутим за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , будинку АДРЕСА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання житлового будинку спільним сумісним майном.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко