Вирок від 16 червня 2026 р. у справі №305/3448/25 — Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/3448/25

Провадження по справі 1-кп/305/445/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.06.2026. Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 10.06.2025 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202507114000260 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Луг, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, одруженого, на утриманні має одну малолітню дитину, непрацюючого, військовозобов`язаного, раніше несудимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно ст.3 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан та Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено мобілізацію.

Згідно ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.

Відповідно до положень ст.1 Закону України від 12.12.1991 № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану, як передбачено ч. 2 цієї статті, можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу згідно зі ст. 2 Закону мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

За змістом ч.1 ст.1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених у ст. 15 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.

ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

29.04.2024, ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_2 , пройшов військово-лікарську комісію, яка на час проведення загальної мобілізації засідає за вищевказаною адресою, на предмет визначення ступеня придатності призовників до військової служби.

Згідно довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 №96/05 від 29.04.2024, виданої відповідно до наказу МОУ «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» №402 від 14.08.2008, ОСОБА_4 , визнано придатним до військової служби, за результатами якої підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

В подальшому, ОСОБА_4 , з метою призову на військову службу, ІНФОРМАЦІЯ_4 був зарахований в команду № НОМЕР_1 та, згідно повістки про відправку, йому було наказано з`явитися о 09 год. 00 хв., 31.12.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_2 для подальшого призову військовозобов`язаного під час мобілізації на військову службу, однак ОСОБА_4 будучи належним чином попереджений про кримінальну відповідальність, за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_2 , 30.12.2024, о 17 годині 00 хвилин, відмовився від отримання повістки, про що головним сержантом ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 складено акт №51 про відмову від отримання та підписання повістки на відправку.

Таким чином, ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, ухилився від виконання свого конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а саме призову на військову службу під час мобілізації, тим самим порушивши вимоги ст.65 Конституції України, положення Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та вимоги ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не маючи на це законних підстав передбачених ст.23 цього ж Закону.

Обвинувачений ОСОБА_4 , у судовому засіданні, свою винуватість у вчиненні інкримінованого діяння повністю заперечив та показав суду. Він самостійно з`явився до ТЦК, щоб оновити дані, перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 звертався з проханням просив замінити йому військову службу на альтернативну передбачену ст.35 Конституції України, однак його прохання ніхто з відповідальних осіб не брав до уваги, тому він змушений був написати відповідну заяву про заміну військової служби на альтернативну, яку поштовим зв`язком надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_3 та райдежадміністрації. Він відмовився від отримання повістки з релігійних переконань. Повідомляє, що з 28 жовтня 2007 року являється охрещеним свідком Єгови, за цей час здобув глибокі переконання, у віршах Біблії є наказ Бога про те що неможна воювати, тому він не може бути військовослужбовцем, для нього є неприйнятним носіння зброї, військового одягу, отримання заробітної плати військовослужбовця, виконання наказів, тощо. Він не може порушувати Божий закон задля того щоб догодити людині. З цих підстав не вважає себе особою, яка ухилилася від свого громадського обов`язку та мобілізації, мав намір скористатися правом, яке йому надає ст.35 Конституції України, оскільки просив замінити військову службу на іншу, альтернативну службу. З початку війни, добровільно з`являвся до ТЦК, щоб пояснити свої перекоання, не ховався , намагається у прийнятний для нього спосіб допомогти державі у цей не простий час, допомагав ВПО у пошуках житла, роботи, надання продуктів харчування та одягу. Його власна ініціатива свідчить про те, що він вже допомагає державі. З урахуванням наведеного просить виправдати його з-під обвинувачення.

Захисник ОСОБА_5 в судових дебатах просила суд виправдати ОСОБА_4 , з-під обвинувачення, з наступних правових підстав.

У даній справі обвинувачений ОСОБА_4 , як один із Свідків Єгови, відмовлявся від виконання військового обов`язку не через причини особистої вигоди або зручностей, а на підставі своїх щирих релігійних переконань. Тому, ця справа не про те, чи мало місце ухилення від військової служби, а чи можна в Україні вільно сповідувати свою релігію. У матеріалах кримінального провадження є належні докази, які свідчать про те, що обвинувачений має сталі релігійні переконання, несумісні із проходженням військової служби; доведено, що відмова обвинуваченого від виконання військового обов`язку є нічим іншим, як проявом релігійних переконань. Та обставина, що виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням обвинуваченого, як Свідка Єгови, також була встановлена на законодавчому рівні та прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, які підлягають застосуванню у цій справі. Водночас, просила врахувати ч.4 ст.35 Конституції України передбачено, що у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Отже, особа, яка має несумісні із військовою службою релігійні переконання має право на сумлінну відмову від виконання військового обов`язку. Відповідно таку особу, не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за статтею 336 КК України. На її думку, матеріалами кримінального провадження доведено відсутність складу передбаченого ст.336 КК України, кримінального правопорушення в діянні ОСОБА_4 , оскільки обвинувачений не є особою, котра підлягає призову на військову службу під час мобілізації, тобто не є суб`єктом даного злочину; умисел обвинуваченого був спрямований на можливість скористатися правом на сумлінну відмову від виконання військового обов`язку, тобто відсутня суб`єктивна сторона кримінального правопорушення. Прохання надати можливість скористатися Конституційним правом не носить суспільно-небезпечного характеру, отже відсутня об`єктивна сторона кримінального правопорушення. Твердження обвинуваченого ОСОБА_4 про несумісність його релігійних переконань з військовою службою підтверджено належними доказами та прецедентною практикою ЄСПЛ. Таким чином, особа, яка має несумісні з військовою службою релігійні переконання, має право на сумлінну відмову від виконання військового обов`язку. На виконання вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, відносно вказаної особи має бути ухвалено виправдовувальний вирок. Водночас просила застосувати висновки Європейського суду з прав людини у справах: "Баятян проти Вірменії", "Адян та інші проти Вірменії", "Ерчеп проти Туреччини ", "Атасой проти Туреччини" та інші.

При цьому, незважаючи на заперечення обвинуваченим ОСОБА_4 своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, така, на переконання суду, повністю підтверджується дослідженими у ході судового розгляду доказами.

На підтвердження винуватості ОСОБА_4 стороною обвинувачення було надано суду письмові докази, які судом досліджені в повному обсязі. Окрім наведеного, судом допитано свідків, заявлених як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.

Так, допитаний в ході судового слідства свідок Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні ствердила, що вона є головою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 був оглянутий лікарями, за результатами огляду у нього виявлено бронхо-легеневе захворювання, інших захворювань з 2024 року по день огляду не було виявлено, тому на підставі ст.54 В графи 11, розкладу хвороб прийнято рішення ВЛК №111/21 про його придатність до військової служби. На запитання відповіла, що підтверджує, що видавала та затверджувала довідку про придатність ОСОБА_4 до військової служби.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що займає посаду відповідального виконавця адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 , старший солдат. Так, 30.12.2024 було сформовано повістку на прізвище ОСОБА_4 , однак останній відмовився отримати повістку. За повісткою ОСОБА_4 повинен був з'явитися на 09 годину 00 хвилин, 31.12.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_2 для подальшого призову військовозобов`язаного під час мобілізації на військову службу. Однак ОСОБА_4 на вказаний час і день не прибув, тому відповідальні особи повідомили начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , який дав розпорядження підготувати відповідні матеріали до правоохоронних органів. На запитання захисника відповів, що ОСОБА_4 , повідомляв відповідальних працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 про можливість проходження альтернативної служби та можливість служби без контакту зі зброєю.

Допитаний, як свідок сторони захисту, ОСОБА_9 , в судовому засіданні пояснив, що він є охрещеним свідком ОСОБА_10 та внутрішньо-переміщеною особою. Із обвинуваченим ОСОБА_4 , який є його братом по вірі, знайомий на протязі двох років, від коли почав проживати в с. Луг, Рахівського району Закарпатської області. Йому відомо, що ОСОБА_4 , проповідує добру новину, допомагає організовувати зустрічі з вірянами, також тзаймається волонтерською діяльністю. Йому відомо, що ОСОБА_4 , не ухилявся від проходження військової служби, а лише просив замінити йому військову службу на альтернативну, що передбачено ст.35 Конституції України. Також, стверджував що ОСОБА_4 є істинним вірянином релігійної організації свідків Єгови, якому неприйнятні військова служба, носіння форми, присяга, отримання заробітної плати, виконання наказівпри виконанні військового обов'язку.

Також винуватість в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за обставин визнаних судом доведеними, підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме:

- повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_11 про кримінальне правопорушення в порядку ст.214 КПК України, відповідно до якого військовозобов`язаний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 29.09.2015 року Рахівським РВ УМВС України в Закарпатській області, мешканець АДРЕСА_1 , будучи включеним у команду на відправку А4152, наказано з`явитися на 09 годину 00 хвилин, 31 грудня 2024 року в м. Рахів, по вул. Миру 88, 30 грудня 2024 року відмовився від підпису та отримання повістки на відправку, про що було складено відповідний акт від 30.12.2024 про відмову від отримання і підписання повістки на відправку. Приймаючи до уваги вищенаведене просять прийняти повідомлення з додатками, внести його до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про результати його розгляду повідомити ІНФОРМАЦІЯ_4 у порядку та спосіб визначені діючим законодавством України (а.п.93);

- актом №51 про відмову від отримання і підписання повістки на відправку від 30 грудня 2024 року, складеним про наступне: 30 грудня 2024 року, о 17 годині, військовозобов`язаний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 29.09.2015 року Рахівським РВ УМВС України в Закарпатській області, мешканець АДРЕСА_1 , перебуваючи у ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 ) при призові по мобілізації на особливий період відмовився від підпису та отримання повістки на відправку на 09 годину 00 хвилин, 31.12.2024, команда НОМЕР_1 . Пояснення до акту громадянина ОСОБА_4 , "Я являюся свідком Єгови, з 28 жовтня 2007 року і являюся священнослужителем з 10 червня 2018 року я прошу замінити військову на невійськову цивільну службу згідно з 35 статтею 4. пункт Конституції України про альтернативну службу, я не відмовляюся, а прошу замінити військову службу на невійськову цивільну службу (а.п.94);

- розпискою повістки на відправку виданої на ім`я ОСОБА_4 , команда НОМЕР_1 , солдат запасу, рік народження 1990, домашня адреса АДРЕСА_1 , відповідно до якої ОСОБА_4 , наказано о 09 годині, 31 грудня 2024 року з`явитися за адресою АДРЕСА_2 та попереджено, що за неявку в указаний строк його буде притягнуто до відповідальності згідно із законом (а.п.95);

- довідкою військово-лікарської комісії №96051 від 29.04.2024 виданою солдату запасу ОСОБА_4 , про те, що на підставі статті 46-Г графи 11 придатний до військової служби (а.п.98);

Суд, дослідивши та перевіривши зібрані стороною обвинувачення докази, заслухавши обвнуваченого, свідків у кримінальному провадженні, проаналізувавши їх та надавши їм відповідну правову оцінку, приходить до переконання, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, доведена, виходячи з наступних підстав.

Так, стаття 336 КК України (у редакції Закону №1357-ІХ від 30.03.2021) передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.

Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.

Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому, ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.

Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Прямий умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст.24 КК України).

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_4 , з 28 жовтня 2007 року, є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та бере активну участь у проповідуванні доброї новини, тому з релігійних міркувань не може носити, використовувати зброю та має право на альтернативну службу, суд вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі №573/838/24 суд дійшов висновку про те, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.

Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України.

Разом з тим, призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Цей висновок ґрунтується на тому, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.

На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Як вважає об`єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.

Українське суспільство наразі змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Водночас, об`єднана палата визнала, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією і їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.

Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає.

Військовозобов`язаний ОСОБА_4 , 29.04.2024, пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої підлягає призову на військову службу під час мобілізації, з метою призову на військову службу, ІНФОРМАЦІЯ_4 був зарахований в команду № НОМЕР_1 та, будучи належним чином попереджений про кримінальну відповідальність, за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_2 , 30.12.2024 відмовився від отримання повістки, без поважних причин для проходження військової служби в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.

За встановлених обставин, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, доведена «поза розумним сумнівом», докази, які є належними та допустимими, узгоджуються між собою, послідовні та безспірно доводять винуватість обвинуваченого у пред`явленому йому обвинуваченні.

За таких обставин, дії ОСОБА_4 , суд кваліфікує за ст.336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує таке.

Відповідно ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому відповідно до ч.2 ст.52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Таким чином кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

Верховним Судом 01.02.18 у справі № 634/609/15-к визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Окрім наведеного ККС ВС у постанові від 09.10.2018 (справа 756/4830/17-к) дійшов висновку, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, на утриманні має одну малолітню дитину, без визначеного, постійного місця роботи, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, позитивно характеризується за місцем проживання.

Обставин, які згідно ст.ст.66, 67 КК України, пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.

Також, судом враховано досудову доповідь, згідно якої ймовірність вчинення ОСОБА_4 , повторного кримінального правопорушення є середньою.

Частиною першою статті 75 КК України визначено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.

Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням визначив також Верховний Суд в постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17), де зазначив, що згідно з законом ст.75 КК України може бути застосована в тому разі, коли при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві.

Іншими словами, умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання.

Покарання має в тому числі виховну мету, направлену на запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

З урахуванням вищенаведеної мети покарання, суд зазначає, що звільнення від відбування покарання з іспитовим строком у даному провадженні має, з-поміж іншого, запобігати вчиненню аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, вчинення яких в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Враховуючи ситуацію, яка наразі склалася в країні - збройну агресію РФ та конституційний обов`язок кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений ОСОБА_4 , умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпеку, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

При цьому, позитивна характеристика та здійснення волонтерської діяльності, не зменшує ступеню суспільної небезпеки злочину, проте впливає на розмір призначення покарання.

Враховуючи наведене, особу обвинуваченого, обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, суспільну небезпеку скоєного, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ст.336 КК України. Більш того, під час розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив, що він в силу своїх релігійних переконань не має права брати до рук зброю, а також виконувати накази командирів. З цих підстав, суд також зауважує, що у випадку звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від покарання з випробуванням, останній підлягає звільненню і від військової служби, що є одним із способів ухилення від мобілізації, тому застосування до нього положень ст.75 КК України під час дії в Україні воєнного стану, коли держава перебуває в стадії активних військових бойових дій, не відповідає вимогам закону та меті покарання, передбаченої ч.2 ст.50 КК України.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Цивільний позов у кримінальному провадження відсутній.

Арешт на майно у кримінальному провадженні не накладався.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Підстав для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не вбачається.

Керуючись статтями 369-371, 373-374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Вирок може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуюча: ОСОБА_1