Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №759/4956/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/4956/26

пр. № 2/759/7494/26

21 травня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді П`ятничук І.В.,

при секретарі судового засідання Кульбовської В.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання права користування жилим приміщенням та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням кімнати в гуртожитку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 27.02.2026 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання права користування жилим приміщенням та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням кімнати в гуртожитку, яким просить визнати за ОСОБА_2 право користування жилим приміщенням кімнати АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням кімнати АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що його батько, ОСОБА_4 будучи працівником заводу «Червоний Екскаватор» на сім`ю отримав житлову кімнату у гуртожитку АДРЕСА_2 , де і є зареєстрованими всі члени його сім`ї, в тому числі і позивач. З часом сім`я збільшилась, в кімнаті стали проживати 6 (шість) осіб і повнолітнім дітям ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в якості розширення, за його письмовою заявою було надано за розпорядженням керівництва у 2010 році сусідню і вільну від мешканців кімнату АДРЕСА_1 .

Вказує, що з 2010 року у кімнаті № НОМЕР_1 постійно проживали його рідний брат ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . 18 квітня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Діловий Центр» та ОСОБА_5 було укладено договір оренди житлового приміщення №1А/17. 5 липня 2023 року під час виконання обов`язків військової служби в районі бойових дій і пов`язаним із захистом Батьківщини, державного суверенітету та територіальної цілісності України, відбиттям російської збройної агресії в умовах воєнного стану загинув ОСОБА_5 . 25 квітня 2024 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг з обслуговування будинку (гуртожитку) та прибудинкової території на кімнату АДРЕСА_1 .

Зазначає, що постійно і безперервно проживає з часу заселення, з квітня 2014 року по даний час, вселений був на підставі розпорядження керівництва ПрАТ «АТЕК», вважає що невизнання за ним права користування жилим приміщенням в кімнаті АДРЕСА_1 порушує його законні права та інтереси. Також перешкодою для видачі ордеру відповідачем є реєстрація сторонньої особи відповідача ОСОБА_3 у кімнаті АДРЕСА_1 , в якій вона ніколи не проживала і не проживає.

Відповідачем Святошинською районною в м.Києві державною адміністрацією подано відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання права користування жилим приміщенням з підстав того, що ордер на жиле приміщення ОСОБА_2 не видавався, в частині позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням кімнати в гуртожитку покладаються на розсуд суду і просять справу розглядати у їх відсутність.

Відповідачем ОСОБА_3 подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки позов є безпідставним. Вказує, що вона є зареєстрованою в кімнаті АДРЕСА_1 на підставі ордеру від 16.01.2017, що кімната є самовільно захопленою ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 05.03.2026 року відкрито провадження по даній справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, вислухавши думку позивача та його представника, допитавши в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Судом встановлено, що згідно ордеру №0310 від 23.12.1987 року ОСОБА_4 , батько позивача, будучи працівником заводу «Червоний Екскаватор» на сім`ю отримав житлову кімнату АДРЕСА_3 .

У 2010 році ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заселились у вільну кімнату АДРЕСА_1 .

З заяви ОСОБА_4 від 14.04.2014 року адресованої арбітражному керуючому ПАТ «АТЕК» вбачається, що кімната була надана для проживання керівництвом АТЕК, проте не було видано документів, просить надати такі документи.

18.04.2017 року укладено з ОСОБА_5 (братом позивача) договір оренди кімнати АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020, було задоволено позов Київської міської ради та зобов`язано ПрАТ "Атек" передати безоплатно гуртожиток по АДРЕСА_1 загальною площею 7 233 кв.м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

15.12.2022 року прийнято Рішення Київської міської ради №5907/5948 «Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку та зовнішніх інженерних мереж ПрАТ «АТЕК» та внесення змін у додаток до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва».

25 квітня 2024 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг з обслуговування будинку (гуртожитку) та прибудинкової території на кімнату АДРЕСА_1 .

Згідно акту ЖЕД №8-9 від 16.04.2024 року про фактичне місце проживання встановлено фактичне проживання в кімнаті АДРЕСА_1 ОСОБА_2 за договором оренди з 2014 року.

Згідно акту про проживання особи від 11.12.2024 року ГО «Голос Чистяківської» ОСОБА_2 проживає в кімнаті АДРЕСА_1 з 2010 року.

На виконання рішення Київської міської ради від 13.11.2013 року №73/9961 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.05.2012 року №596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м.Києва» було розглянуто на засіданнях наглядової ради з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій 21.11.2024 року (протокол №4) та громадської комісії з житлових питань Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації 3.12.2024 року (протокол №21) питання видачі ОСОБА_2 ордеру на кімнату № НОМЕР_1 , блок № НОМЕР_2 у гуртожитку по вулиці Чистяківській,4 у місті Києві і прийнято рішення про відмову у видачі ордеру з підстав відсутності підстави для вселення (ордеру, рішення суду) та реєстрації в кімнаті іншої особи.

У відповідності до сповіщення сім`ї від 08.07.2023 року ОСОБА_5 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час бойових дій в районі Донецької області.

Згідно витягу із наказу №196 від 15.07.2023 року ОСОБА_5 був призваний по мобілізації 25.02.2022 року і виключений із списків особового складу через загибель ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби в районі бойових дій.

У відповідності до довідки №5244 від 20.02.2024 року ОСОБА_2 призваний на службу по мобілізації з 04.04.2022 року.

Згідно наказу №205 мтд від 05.11.2024 року ОСОБА_2 виключений із списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення за сімейними обставинами ( через загибель близького родича).

Відповідно акту від 26.02.2026 року ЖЕД №5 ОСОБА_3 є зареєстрованою в кімнаті АДРЕСА_1 і фактично не проживає з 2017 року.

16.01.2017 року ОСОБА_3 видано ордер №01 на кімнату АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади ОСОБА_3 є зареєстрованою в кімнаті АДРЕСА_1 з 18.01.2017 року.

Згідно положень ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві». Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 серпня 2024 року по справі № 201/193/22.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т.д.).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Верховний суд у справі № 754/12224/21 від 23 травня 2024 року стосовно належного способу захисту при відмові у видачі ордеру на кімнату у гуртожитку дійшов правових висновків, що «отже, спір у цій справі стосується права користування житлом (кімнатою) певної площі, а тому належним способом захисту інтересів є визнання такого права. Саме при вирішенні такого позову підлягають перевірці в судовому порядку питання правомірності дій відповідача щодо відмови у видачі позивачу ордера на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м та необхідність відповідача вчинити певні дії. З урахуванням підстав та змісту позовних вимог належним способом захисту права, яке вважає порушеним, є визнання права користування житлом (кімнатою) певної площі. Визнання протиправною відмови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у видачі ордера на кімнату житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою та зобов`язання Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видати ордер на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м не є належними способами захисту порушених прав позивача.»

Відповідно до ст. 61 ЖК України (чинному на час вселення позивача до кімнату гуртожитку) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово - експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, слід з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Судом беззаперечно було встановлено, що у 2010 році позивач ОСОБА_2 разом із братом ОСОБА_5 були вселені до кімнати АДРЕСА_1 , сплачували комунальні послуги, що підтверджується копіями квитанцій , з ОСОБА_5 було укладено договір оренди №1а/17 від 18.04.2017 року, в подальшому укладено Договір про надання послуг з обслуговування будинку (гуртожитку) та прибудинкової території від 25.04.2024 року.

Також суд враховує, що вимог про виселення ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 державною адміністрацією не заявляється.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтвердили факт вселення до кімнати за згодою ПАТ «АТЕК» та факт постійного проживання в кімнаті з 2010 року ОСОБА_2 і факт того, що ніколи не бачили проживаючою ОСОБА_3 в кімнаті № НОМЕР_1 , в дану кімнату вона не вселялась і ніколи не проживала. Вказували, що ОСОБА_3 була представником ПАТ «АТЕК» як юрист в судах.

Суд критично оцінює копію ордеру №01 від 16.01.2017 року виданого ОСОБА_3 , оскільки в ньому відсутні обов`язкові для ордеру відомості про дату на номер рішення підприємства на підставі якого видається ордер.

Будь-яких доказів, які б могли підтвердити обставини викладені відповідачем ОСОБА_3 у поданому відзиві, у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України суду не подано.

Так, Ордер є адміністративним актом індивідуального характеру виконкому районної, міської, районної в місті Ради (орган місцевого самоврядування), до компетенції якого входить його видача на вселення громадянина у зазначене в ньому житлове приміщення. Ордер породжує, з одного боку, адміністративно-правові відносини між виконкомом та житлово-експлуатаційною організацією (підприємством, іншим органом), куди він здається, а з іншого - цивільно-правові відносини між громадянином і зазначеними організаціями, які зобов`язані після вселення особи у надане житло укласти з ним договір найму щодо цього жилого приміщення.

Ордер - це наказ (вказівка), доручення уповноваженого органу місцевого самоврядування, адресоване житлово-експлуатаційній організації (іншому органу) вселити особу у певне жиле приміщення. Через видачу ордера у заінтересованої особи за своєю правовою природою виникають публічно-правові відносини з органом, що видав такий ордер, без надання права вимоги до третіх осіб.

Ордер на вселення у жиле (зокрема й службове) приміщення не є правовстановлюючим документом на надане для вселення житло; лише отримання особою такого документа не призводить до виникнення у неї права на користування тим приміщенням, що у ньому зазначено.

Суд погоджується з доводами позивача, що у ОСОБА_3 не виникло як права користування, так і будь-якого іншого майнового права, права очікування, оскільки відповідні права щодо квартири виникають у особи в силу фактичного вселення її у певне приміщення, здійсненого на підставі чинного ордера та наступного укладення договору найму жилого приміщення щодо такого житла.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.11.2021 у справі № 759/3119/16-ц.

Відповідно до ст. 71 Житлового кодексу України, особа втрачає право на користування житловим приміщенням у випадку своєї відсутності в даному приміщенні понад шість місяців без поважних причин.

Згідно ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Тому позовні вимоги про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням підлягають до задоволення.

Щодо права позивача за наявності передбачених законом підстав для визнання колишнього чоловіка (наймача) таким, що втратив право користування житловим приміщенням в гуртожитку, суд застосовую правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17, яка відійшла від попередніх правових висновків Верховного Суду, а саме:

«Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Із урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Враховуючи обставини цієї справи та висновки, які зроблені за результатами їх оцінки, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність підстав для відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 524/7927/16-ц (провадження № 61-30751св18).»

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У статті 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 76-80, 81, 141, 259, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання права користування жилим приміщенням та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням кімнати в гуртожитку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право користування жилим приміщенням кімнати АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням кімнати АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.В. П`ятничук