Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №495/7132/25 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/7132/25

№ провадження 2/495/913/2026

З А О Ч Н Е р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

16 червня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Чибукової О.В.

справа № 495/7132/25

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить поділити майно подружжя ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , наступним чином: визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,5 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м.

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вона із відповідачем ОСОБА_2 уклали шлюб 26 лютого 2010 року.

В шлюбі у подружжя народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

06 грудня 2022 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області шлюб між подружжям розірвано.

27 серпня 2013 року, за час спільного проживання у шлюбі, позивач і відповідач придбали квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,5 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м.

Вартість вказаної квартири у договорі купівлі-продажу (п.4) визначено у розмірі 145 000,00 грн.

Позивач переконана, що вказане майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , відноситься до спільної власності подружжя та підлягає поділу.

Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі

18 вересня 2025 року ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області частково задоволено заяву про забезпечення позову.

06 жовтня 2025 року ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі відкрито спрощене позовне провадження.

Сторони у судове засідання не з`явились.

Позивач просила розгляд справи провести без її участі.

Відповідач причини неявки не повідомив, відзив не надав.

Відповідно до ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом дійсно встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Відповідно договору купівлі-продажу від 27 серпня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Холудєєвою С.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2135, Продавець передала у власність Покупцю трикімнату квартиру за номером АДРЕСА_1 , та складається в цілому: 1- коридор, 2- кухня, 3,4,5 – житлові кімнати, 6 – туалет, 7 – ванна, 8- шафа, 9- балкон, житловою площею 37,3 кв.м., загальною площею – 60,5 кв.м., а Покупець зобов`язався прийняти зазначену квартиру у власність і сплатив її вартість за ціною і на умовах, встановлених договором.

Згідно до п. 7 вищеописаного договору, придбання квартири здійснюється за згодою дружини продавця – ОСОБА_1 ./а.с. 13- 15/

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.09.2025, № 443435577, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 , розмір частки 1./а.с. 17/

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2022 року у справі № 495/8392/22, шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладений 29 лютого 2010 року, розірвано. /а.с. 27/

Нормативне обґрунтування. Оцінка аргументів сторін, висновки суду

Так, відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що передбачено ч. 2 ст. 60 СК України.

При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Частиною першою ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Також статтею70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

Вирішуючи даний спір, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 565/495/18, згідно з яким поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

У даному спорі сторони не заявляли вимоги щодо поділу майна в натурі, отже суд розглядає вимогу щодо спірних об`єктів нерухомості в контексті визнання за позивачем права на частку в праві спільної сумісної власності.

Крім того,за змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічне положення міститься і у ч. 2 ст. 372 ЦК України, а саме: у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 607/10913/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 753/9691/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 30 червня 2020 року у справі № 383/875/17.

Презумпція виникнення права спільної сумісної власності означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.

Крім того, висновок щодо того, що факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить на праві власності лише цій особі виклав і Касаційний цивільний суд у постанові від 01.04.2020 у справі № 462/518/18.

Суд зауважує, що договір купівлі продажу квартири не містить застережень щодо того, що сплачені покупцем ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 145 000 грн є особистою власністю відповідача.

Водночас, згідно до п. 7 договору купівлі-продажу квартири, придбання квартири здійснюється за згодою дружини продавця – ОСОБА_1

Так, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, тобто на нього поширюється презумпція спільності права власності подружжя, яке набуте ними у період шлюбу, яка не спростована відповідачем ОСОБА_2 належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Вирішення питання щодо судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 60, 70, 71 СК України, ст. 372 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 80, 81, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України , суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

Поділити майно подружжя ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , наступним чином:

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , яка складається в цілому: 1- коридор, 2- кухня, 3,4,5 – житлові кімнати, 6 – туалет, 7 – ванна, 8- шафа, 9- балкон,загальною площею 60,5 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 16 червня 2026 року.

Суддя: