Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №530/1854/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 530/1854/25 Номер провадження 22-ц/814/2014/26Головуючий у 1-й інстанції Ситник О.В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,

за участю секретаря: Дороженка Р.Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2025 року по справі за заявою адвоката Тараненка Сергія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2025 року адвокат Тараненко С.О. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з заявою, в якій просив встановити факт, що ОСОБА_1 може самостійно, без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері, виховувати та повністю утримувати неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і визначити місце проживання доньки разом з батьком. Також просив встановити факт відсутності участі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вихованні та утриманні неповнолітньої доньки ОСОБА_4 .

Вимоги обґрунтовані тим, що заявник має доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від цивільного шлюбу з ОСОБА_2 .

На даний час донька знаходиться на його повному утриманні, оскільки цивільна дружина виїхала за кордон, залишивши дитину в родині ОСОБА_6 в м. Гадяч, яка є його рідною сестрою.

Дружина, проживаючи окремо, у вихованні доньки участі не бере, не цікавитися її розвитком, станом здоров`я, спілкується рідко та без бажання надавати їй матеріальну допомогу.

Батько постійно передає кошти на потреби дитини, бере участь у виховному процесі, сплачує всі витрати пов`язані з навчанням доньки та має всі належні умови для проживання, виховання та розвитку доньки разом з ним.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2025 року заяву задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно, без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виховує та повністю утримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити з її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановлено факт відсутності участі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вихованні та утриманні неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи заявлені в порядку окремого провадження вимоги, суд дійшов висновку про доведеність факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Не погодившись з рішенням суду, ВЧ НОМЕР_1 ДПС України, яка не брала участь у розгляді справи, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вказує, що суд не дослідив, що заявник є військовослужбовцем та на даний час проходить службу у ВЧ НОМЕР_1 , яка не була залучена до участі у справи, хоча прийняте судом рішення стосується порядку звільнення військовослужбовця з військової служби.

Вважає, що вимоги заявлені з метою штучного створення умов та обставин з метою звільнення зі служби в особливий період.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Матеріалами справи доводиться , що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Останні в зареєстрованому шлюбі не перебувають.

Згідно витягів з реєстру Зіньківської та Гадяцької територіальної громади відповідно, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .

Ухвалюючи рішення суд встановив факт перебування дитини на повному утриманні та вихованні батька, тоді як матір, виїхавши за межі України, участі у вихованні доньки не приймає, її життєвими інтересами не цікавиться, матеріальної допомоги не надає та в своїй заяві суду підтвердила позицію про те, що не заперечує проти задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду, яких він дійшов з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 139/122/14-ц вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Звертаючись до суду з заявою ОСОБА_1 просить встановити факт як самостійного виховання та утримання ним дитини, так і факт відсутності участі матері дитини у вихованні та утриманні доньки, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, оскільки нерозривно пов`язано з виконанням нею її батьківських обов`язків.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність в даних правовідносинах спору про право, пов`язаного з участю одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (ч.ч.4, 5 ст. 19 СК України), що виключає розгляд такої категорії справ за правилами окремого провадження.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Отже, факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Наведені обставини свідчать про недотримання судом першої інстанції вимог процесуального права щодо порядку розгляду справ подібної категорії, що є самостійною та обов`язковою підставою скасування такого судового рішення.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та залишення заяви без розгляду, з роз`ясненням права на подачу позову на загальних підставах.

Керуючись ст.ст. 294, 367, 368, 374, 377, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2025 року скасувати.

Заяву адвоката Тараненка Сергія Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 червня 2026 року.

Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин