Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №758/7937/23 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/7937/23

Категорія 79

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Будзан Л.Д.,

за участю секретаря судового засідання Топоровського М.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості», третя особа: Фонд державного майна України, про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки виплат при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Бердила О.М. звернулась до суду із позовом до ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості», в якому просила суд стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 165 325 грн 65 коп, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 268 167 грн 35 коп., а також середній заробіток в сумі 32 240 грн за місяць за весь час затримки із 02.05.2023 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач в період із 2007 року по 01.05.2023 працювала на посаді директора ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості». Так, 22.07.2022 між Фондом державного майна України та позивачем укладено контракт, а 01.02.2023 між Фондом державного майна України та позивачем укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до контракту від 22.07.2022, відповідно до умов якої дію контракту продовжено до 01.05.2023. Наголошує, що 01.05.2023 дія контракту від 22.07.2022 закінчилась та позивача звільнено з посади директора ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості». Звертає увагу суду, що в день звільнення відповідач не здійснив виплату всіх належних їй сум, та на час звернення із даним позовом до суду заборгованість по заробітній платі за грудень 2022 року та за період із січня по 1 травня 2023 року складає суму в розмірі 165 325 грн 65 коп. Крім того, відповідач не виплатив компенсацію за 253 дні невикористаної відпустки в сумі 268 167 грн 35 коп. Також в порядку ст. 117 КЗпП України відповідач в період із 02.05.2023 по день фактичного розрахунку зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток, який становить 32 240 грн на місяць за весь час затримки погашення заборгованості по виплаті заробітної плати. Посилаючись на викладене, а також з метою захисту своїх трудових прав позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом та просить стягнути зазначені суми із відповідача на корись позивача в примусовому порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2023 головуючим суддею у справі визначено суддю ОСОБА_4

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 12.07.2023 позов залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 21.07.2023 у справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 09.08.2023 клопотання представника позивача про витребування доказів було задоволено. Витребувано у ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» інформацію: 1) про суму заборгованості Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» перед позивачем по заробітній платі; 2) про суму заборгованості Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» перед позивачем по компенсації за невикористані відпустки під час звільнення.

В жовтні 2023 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду цивільної справи № 369/8752/23 за позовом ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

В ході розгляду справи 14.11.2023 судом відмовлено в задоволенні клопотання сторони відповідача про зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18.12.2023 застосовано до відповідача захід процесуального примусу у виді попередження.

В зв`язку із відрахуванням судді ОСОБА_4 зі штату суддів, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 23.01.2024 № 576, справу повторно автоматично розподілено та визначено головуючого суддю для розгляду справи суддю Будзан Л.Д.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 01.02.2024 справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22.05.2024 клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у відповідача інформацію: 1) про суму заборгованості Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» перед позивачем по заробітній платі; 2) про суму заборгованості Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» перед позивачем по компенсації за невикористані відпустки під час звільнення.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22.05.2024 визнано явку представника відповідача в судове засідання обов`язковою.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01.08.2024 ненадання відповідачем витребуваних доказів згідно ухвали суду від 22 травня 2024 року, неповідомлення причин неможливості подання, та неодноразову неявку у судові засідання визнано як неповагу до суду. Застосовано до відповідача заходи процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 10 (десяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Стягнуто із відповідача штраф у розмірі 30280 грн на користь держави в особі Державної судової адміністрації України.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 13.09.2024 залучено до участі у даній цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Фонд державного майна України.

В жовтні 2024 року до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення на позов, відповідно до яких представник третьої особи просив залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не надано суду доказів та відповідних розрахунків щодо заборгованості підприємства перед позивачем при її звільненні. Сам по собі факт звільнення позивача не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівнику за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Наведене свідчить про відсутність підстав для стягнення заявлених сум із відповідача в примусовому порядку.

У вересні 2025 року до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення на позов, в яких представник відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Так, відповідач вказує, що позивача звільнено з посади в зв`язку із закінченням дії контракту та зобов`язано в день звільнення передати голові комісії із припинення підприємства печатки, штампи та інші документи. Однак, ці вимоги наказу позивачем, як керівником підприємства, в повному обсязі виконані не були. Поруч із цим, як вбачається зі штатного розпису науково-технічного та виробничого персоналу з 01.01.2022, затвердженого керівником ОСОБА_1., з мінімальним посадовим окладом (ставкою) працівника основної професії підприємства є пакувальник третього розряду у розмірі 4 680 грн (експериментальний цех). Отже позивачем самостійно визначено розмір щомісячного окладу порушенням умов контракту та взято за основу посадовий оклад в розмірі 8 060 грн, який у штатному розписі підприємства відсутній. Таким чином, з урахуванням штатного розпису та умов контракту, заробітна плата позивача мала розраховуватись наступним чином: 4 680 грн * 4 = 18 720 грн., а розрахунок середньоденної заробітної плати становить 870 грн 70 коп. ((18 720 грн * 2 місяці (березень, квітень 2023)) : 43 робочі дні). За розрахунками відповідача заборгованість перед позивачем за виплату заробітної плати складає суму в розмірі 130 605 грн, з яких: за жовтень 2022 року - в сумі 17 414 грн (20 р.д. * 870 грн 70 коп.); за листопад 2022 року - в сумі 19 155 грн 40 коп. (22 р.д.* 870 грн 70 коп.); за грудень 2022 року - в сумі 19 155 грн 40 коп. (22 р.д.* 870 грн 70 коп.); за січень 2023 року - в сумі 19 155 грн 40 коп. (22 р.д.* 870 грн 70 коп.); за лютий 2023 року - в сумі 17 414 грн 00 коп. (20 р.д.* 870 грн 70 коп.); за березень 2023 року - в сумі 20 026 грн 10 коп. (23 р.д.* 870 грн 70 коп.); за квітень 2023 року - в сумі 17 414 грн 00 коп. (20 р.д.* 870 грн 70 коп.); за травень 2023 року - в сумі 870 грн 70 коп. (1 р.д.* 870 грн 70 коп.). Відповідач сплатив позивачу суму в розмірі 51 261 60 грн, а відтак невиплачена сума заробітної плати становить 79 343 грн 40 коп. Відповідач наголошує, що у відповідача виникли труднощі з пошуком документації, оскільки, позивач не надала доступ до неї ані до призначення ліквідаційної комісії, ані після цього. Крім того, у підприємства не було зарплатного проекту, та бухгалтерія не переказувала жодних сум по заробітній платі на відповідні рахунки працівників через цей проект. Також безпідставними є вимоги про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати за 2021 рік та за 9 місяців 2022 року в розмірі 45 494 грн 11 коп., яка вказана позивачем в додатках до позову в обґрунтування розрахунку заявлених до стягнення сум, оскільки, жодних доказів про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаний період не надано, як і не надано доказів несвоєчасної виплати цих коштів позивачу у відповідні періоди. Більше того у вказаний період позивач, як керівник підприємства, допустила наявність заборгованості по виплаті заробітної плати, та в подальшому не забезпечила доступ до документації підприємства, а також не передала всі документи, що зумовило складнощі у встановленні наявності та/або відсутності факту заборгованості по виплаті заробітної плати за вказаний період. Крім того, з огляду на умови контракту та дані особової картки позивача, остання в період роботи на підприємстві перебувала у відпустках, та на день звільнення у неї залишилось не 253, а 197 днів невикористаної відпустки, з яких: 51 день за період із 19.02.2009 - 08.12.2010; 28 днів за період із 09.12.2012 - 08.12.2013; 28 днів за період із 09.12.2013 - 08.12.2014; 3 дні за період із 09.12.2014 - 08.12.2015; 28 днів за період із 09.12.2018 - 08.12.2019; 16 днів за період із 09.12.2020 - 06.07.2021; 24 дні за період із 07.07.2021 - 01.07.2022; 19 днів за період із 22.07.2022 - 01.05.2023. Так, за розрахунками відповідача за невикористані відпустки позивачу при звільненні належала до виплати сума в розмірі 48 930 грн 53 коп., з яких: 6 604 грн 10 коп. за 51 день за період із 19.02.2009 - 08.12.2010; 4 156 грн 94 коп. за 28 днів за період із 09.12.2012 - 08.12.2013; 4 122 грн 10 коп. за 28 днів за період із 09.12.2013 - 08.12.2014; 445 грн 39 коп. за 3 дні за період із 09.12.2014 - 08.12.2015; 4 133 грн 65 коп. за 28 днів за період із 09.12.2018 - 08.12.2019; 2 368 грн 72 коп. за 16 днів за період із 09.12.2020 - 06.07.2021; 15 144 грн за 24 дні за період із 07.07.2021 - 01.07.2022; 11 955 грн 63 коп. за 19 днів за період із 22.07.2022 - 01.05.2023). Крім того, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати, відповідач вказував, що в діях підприємства відсутня вина у своєчасному не проведенні остаточного розрахунку із позивачем при її звільненні. Так, наказом Фонду державного майна України від 02.03.2023 № 419 було вирішено припинити юридичну особу відповідача шляхом ліквідації та призначено ліквідаційну комісію, головою якої є ОСОБА_2 , проте, державна реєстрація змін відбулась пізніше 08.03.2025, та саме із цієї дати ліквідаційна комісія почала виконання своїх функцій. Відповідач вказує що невиплата заробітної плати з жовтня 2022 року по 08.03.2023 відбулась виключно з вини позивача, оскільки, саме на неї було покладено обов`язок недопущення виникнення простроченої заборгованості із виплати заробітної плати. В подальшому саме позивач чинила перешкоди в роботі ліквідаційної комісії, не передавши всі необхідні документи, чого не зроблено і на даний час. Відповідач не ухилявся від свого обов`язку з виплати коштів і до дня пред`явлення позову за наявними на підприємстві документами виплатив позивачу добровільно кошти в сумі 51 261 грн 60 коп. Наведене в сукупності свідчить про відсутність підстав для сплати позивачу середнього заробітку за час затримки у виплаті належних при звільнені коштів або зменшення цього розміру з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

В жовтні 2025 року до суду від представника позивача надійшли заперечення, відповідно до яких сторона позивача вказувала, що працівником основної професії відповідача є науковий працівник, та запропонована відповідачем посада пакувальника третього розряду не може бути використана, як посада працівника основної професії. Так, відповідно до штатного розпису, затвердженого 01.01.2022, мінімальним посадовим окладом працівників основної професії науково-дослідної установи є науковий працівник з посадовим окладом 6 200 грн 00 коп. Таким чином, заробітна плата керівника підприємства становить 32 240 грн (6 200 грн * 4* 1,3 (30 % - щомісячна надбавка за стаж наукової діяльності)). Крім того, з огляду на те, що відповідач підтвердив, що кількість днів невикористаної відпустки позивача становить 197 днів, та з огляду на неможливість підтвердження позивачем того, що фактична кількість цих днів становить 253, а відтак позивач погоджується із твердженнями відповідача в цій частині. Однак, розрахунок відповідача сума компенсації за невикористані 197 днів невикористаної відпустки є невірним та ця сума становить 265 442 грн 95 коп. Так, за період із 19.02.2009 по 01.05.2023 кількість днів невикористаної відпустки становить 197 днів. Сумарний заробіток за вказаний період становить 5 480 800 грн. Загальна кількість днів за вказаний період становить 5 186 дні, а кількість святкових та неробочих днів - 1 103 дні. Так, середньоденна заробітна плата для оплати компенсації за невикористані відпустки становить 1 342 грн 35 коп. (5 480 800 грн: 4083 дні (5186 дні - 1103 дні), а тому розмір компенсації слід обрахувати помноживши кількість днів невикористаної відпустки (197 днів) на суму середньоденної заробітної плата для оплати такої компенсації (1 342 грн 35 коп.).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 31.10.2025, клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залишено без задоволення.

В січні 2026 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких сторона відповідача вказувала, що одним із ключових моментів аргументів позивача є твердження, що для розрахунку розміру заробітної плати позивача, як директора, необхідно враховувати заробітну плату наукових співробітників. Однак, такий підхід є безпідставним, оскільки, за вимогами закону науковою може вважатись організація за умови проходження нею державної атестації. Відповідач не проходив цю процедуру, та обсяги і види виробництва за останні роки не підтверджують виконання саме наукових досліджень. Характер робочих обов`язків співробітників не підтверджують виконання ними наукових завдань. Таким чином, безпідставне використання статусу наукової установи може мати наслідком додаткових пільг, зокрема, при призначенні пенсії співробітникам державного підприємства, та, відповідно, нанесення матеріальної шкоди державному підприємству та державі.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 16.04.2026 зустрічну позовну заяву разом із додатками повернуто ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості».

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, жодних клопотань не подавав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився. В поясненнях на позов просив в задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на їх недоведеність, та розглянути справу без його участі.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за наведеної явки сторін.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані в справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що наказом Міністерства промислової політики України від 19.02.2009, ОСОБА_1 призначено на посаду директора Київського державного науково-дослідного інституту текстильно-галантерейної промисловості на умовах укладеного із нею контракту із 19.02.2009.

Відповідно до копії контракту № 3-9, укладеного 19.02.2009 між Міністерством промислової політики України та ОСОБА_1 , остання, була призначена на посаду директора Київського державного науково-дослідного інституту текстильно-галантерейної промисловості на термін із 19.02.2009 по 18.02.2014.

Відповідно до п. 17 розділу 3 зазначеного контракту, між сторонами було погоджено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівнику нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті господарської діяльності, виходячи із установлених керівнику, зокрема, посадового окладу в розмірі 3 825 грн і фактично відпрацьованого часу.

Додатковою угодою № 90 до контракту від 19.02.2009 № 3-9, були внесені зміни та доповнення, зокрема, у пункті 17 підпункт а) контракту викладено в новій редакції: «а) посадового окладу в розмірі 4 392 грн і фактично відпрацьованого часу.

07.07.2021 Фондом державного майна України були затверджені умови контракту, що переукладається із ОСОБА_1 , керівником ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості».

В цей же день, між Фондом державного майна України та ОСОБА_1 укладено контракт, за умовами якого керівник зобов`язалась здійснювати поточне управління (керівництво) ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості», забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, забезпечувати виконання рішень Фонду.

Кім того, відповідно до п. 4.1 розділу 4 зазначеного контракту, сторони погодили, що за виконання обов`язків щодо управління підприємством, передбачених цим контрактом, керівнику нараховується та виплачується заробітна плата у вигляді посадового окладу розмірі чотири мінімальні посадові оклади (ставки) працівника основної професії підприємства за рахунок частки доходу, одержаного підприємством, та виходячи із фактично відпрацьованого часу.

Відповідно до п. 6.8 розділу 6 зазначеного контракту, в день звільнення (припинення дії контракту), незалежно від причин такого звільнення (припинення), керівник зобов`язаний повернути визначеній Фондом уповноваженій особі печатки, штампи та бланки підприємства, установчі документи, документи суворої звітності, документи, в яких міститься інформація про фінансово-матеріальний стан підприємства, а також інші документи, які стосуються підприємства.

Крім того, 22.07.2022 Фондом державного майна України затверджені умови контракту, що переукладається із ОСОБА_1 , керівником ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості».

В цей же день, між Фондом державного майна України та ОСОБА_1 було укладено контракт, за умовами якого керівник зобов`язалась здійснювати поточне управління (керівництво) ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості», забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, забезпечувати виконання рішень Фонду.

Відповідно до п. 3.7 розділу 3 зазначеного контракту, керівник зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну і повну сплату податків та обов`язкових платежів до державного та місцевого бюджетів, та не допускати виникнення простроченої заборгованості із виплати заробітної плати, а також забезпечувати юридичне, економічне, бухгалтерське та інформаційне забезпечення діяльності підприємства.

Кім того, відповідно до п. 4.1 розділу 4 зазначеного контракту, сторони погодили, що за виконання обов`язків щодо управління підприємством, передбачених цим контрактом, керівнику нараховується та виплачується заробітна плата у вигляді посадового окладу розмірі чотири мінімальні посадові оклади (ставки) працівника основної професії підприємства.

Відповідно до п. 6.8 розділу 6 зазначеного контракту, в день звільнення (припинення дії контракту), незалежно від причин такого звільнення (припинення), керівник зобов`язаний повернути визначеній Фондом уповноваженій особі печатки, штампи та бланки підприємства, установчі документи, документи суворої звітності, документи, в яких міститься інформація про фінансово-матеріальний стан підприємства, а також інші документи, які стосуються підприємства.

За умовами розділу 7 зазначений контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2023.

21.11.2022 Фондом державного майна України затверджені умови додаткової угоди № 2 про внесення змін до контракту від 22.07.2022 з керівником ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості».

Так, додатковою угодою № 2, пункт 7.1 розділу 7 контракту від 22.07.2022 викладено в новій редакції, та зазначено, що цей контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 01.05.2023 включно.

Наказом Фонду державного майна України від 02.03.2023 № 419 припинено юридичну особу - ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» та призначено ліквідаційну комісію з припинення зазначеної юридичної особи.

Відповідно до п. 7 зазначеного наказу, директора ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» ОСОБА_1 протягом семи робочих днів з моменту ознайомлення з цим наказом, зобов`язано передати печатки, документи дозвільного характеру, установчі документи, бухгалтерські та інші документи, тощо.

Наказом Фонду державного майна України від 01.05.2023 № 796, звільнено ОСОБА_1 , директора ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» 01 травня 2023 згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України та припинено укладений з нею контракт від 22.07.2022, у зв`язку із закінченням строку дії контракту, відповідно до п.п. 6.3.1 пункту 6.3 цього контракту; а також зобов`язано ОСОБА_1 в день звільнення передати голові комісії з припинення ДП «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» ОСОБА_2 печатки, штампи та бланки підприємства, установчі документи, документи суворої звітності, документи, в яких міститься інформація про фінансово-матеріальний стан підприємства, а також інші документи, які стосуються підприємства.

Доказів належного виконання другого пункту зазначеного наказу, та складення відповідного акту прийому-передачі печаток, установчих документів, документів суворої звітності, та документів, в яких міститься інформація про фінансово-матеріальний стан підприємства, - матеріали справи не містять.

23.05.2023 приватним нотаріусом Верпською О.В. направлено позивачу повідомлення про те, що вона прийняла на депозит на розрахунковий рахунок грошову суму в розмірі 51 261 грн для передачі позивачу в якості депонованої заробітної плати від відповідача.

Позивач вказує, що в день звільнення з вини відповідача в порушення вимог закону їй не виплачено заборгованість по заробітній платі, а тому з огляду на сплату відповідачем коштів в сумі 51 261 грн, у підприємства перед позивачем за грудень 2022 та за період із січня по 01.05.2023 року наявна заборгованість по заробітній платі в сумі 165 325 грн, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача в примусовому порядку.

Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача серед іншого вказувала, що позивачем факт наявності та розмір заборгованості по заробітній платі не доведено, відповідач позбавлений можливості надати первинно-облікові документи щодо нарахування та виплати заробітної плати працівникам підприємства, оскільки, при звільненні із посади керівника позивачем не передано всю необхідну документацію голові ліквідаційної комісії, в тому числі щодо нарахування та виплати заробітної плати, обліку робочого часу, тощо, а тому відповідач здійснив розрахунок із позивачем в сумі 51 261 грн 60 коп. за наявними на підприємстві відомостями, чим виконав свій обов`язок щодо виплати заборгованості по заробітній платі при звільненні позивача.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 165 325 грн 65 коп., а також заперечень на позов в цій частині, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи. У разі відсутності працівника на робочому місці у табелі обліку використаного робочого часу проставляється позначка «НЗ» - неявка з нез`ясованих причин.

Отже, враховуючи вимоги Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розкладу, розцінок та норм праці, наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжних відомостей. Отже, згідно з наведеними вище положенням трудового законодавства, роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу. Табель обліку робочого часу є підставою для нарахування заробітної плати працівникам. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу.

Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 2040/7558/18.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 493/2031/17 дійшов також висновку, що належним підтвердженням кількості фактично відпрацьованих годин, є табель обліку використання робочого часу.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Верховний Суд у постанові від у справі № 242/3051/18 про стягнення заборгованості по заробітній платі виснував, що системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків).

Суди, установивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та по її заборгованості за спірний період, унаслідок чого є непідтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати та компенсації у зв`язку з порушенням термінів її виплати, дійшли правильних висновків щодо відмови у позові за недоведеністю.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18), вказала, що слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, звернула увагу, що у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Звертаючись до суду із даним позовом у липні 2023 року, позивач зазначила про виконання нею трудових обов`язків, в тому числі, в грудні 2022 року та за період із січня по 01 травня 2023 року, та наявність у відповідача перед нею заборгованості із заробітної плати за вказаний період в сумі 165 325 грн 65 коп.

Однак, варто вказати на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази фіксації фактичного виконання позивачем посадових обов`язків у заявлений у позові період, відсутні жодні відомості щодо нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати за вказаний період, як і відсутні належні докази на підтвердження ведення на підприємстві обліку робочого часу та здійснення відповідних виплат у відповідності до розрахунково-платіжних відомостей.

В ході розгляду справи відповідач, серед іншого вказував про те, що після звільнення позивача з посади керівника, остання, не передала у встановленому законом порядку документи, в тому числі, які стосуються кадрового/бухгалтерського обліку, а відтак достеменно встановити суми вже нарахованих/виплачених заробітних плат та/або наявність заборгованості з виплати заробітних плат працівникам не вбачається можливим.

В ході розгляду справи позивач вказувала, що належним чином виконувала свої посадові обов`язки та після звільнення вся документація, в тому числі кадрового та бухгалтерського обліку, залишилась на підприємстві, однак, доказів належної передачі цих документів голові ліквідаційної комісії та/або зникнення цих документів після її звільнення, стороною позивача суду надано не було.

Окремо варто вказати на те що стороною позивача не надано суду достатніх доказів про фактичне отримання від підприємства коштів в якості заробітної плати, в тому числі за весь період роботи на посаді керівника підприємства, що унеможливлює визначення складових заробітної плати, яка нараховувалась та фактично виплачувалась позивачу, як керівнику підприємства.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Стороною позивача не надано суду достатніх доказів на підтвердження факту виконання позивачем посадових обов`язків у відповідності до положень трудового законодавства, та матеріали справи не містять належних доказів цьому, а саме: табелів обліку робочого часу в заявлений період та відомостей про нарахування заробітної плати за виконану роботу.

Отже, матеріалами справи встановлено, що позивач обіймала посаду директора Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості» і відповідно до посадових обов`язків зобов`язана була, зокрема, забезпечувати своєчасну і повну сплату податків та обов`язкових платежів до державного та місцевого бюджетів, та не допускати виникнення простроченої заборгованості із виплати заробітної плати, а також забезпечувати юридичне, економічне, бухгалтерське та інформаційне забезпечення діяльності підприємства, однак, належних документів на підтвердження наявності на підприємстві заборгованості по оплаті заробітної плати суду надано не було, як і не було надано доказів дійсного розміру заробітної плати, яка нарахована позивачу за виконану роботу відповідно до умов контракту, та встановлених норм праці, однак, їй виплачена належним чином не була.

Окремо при вирішення спору в цій частині позовних вимог суд вважає за необхідне врахувати те, що дійсно працівник є завідомо слабшою стороною, ніж роботодавець у трудових відносинах.

Проте, зваживши на керівну посаду, яку обіймала позивач, остання, повинна була знати про порядок оформлення роботодавцем відповідних документів, зокрема, табелів обліку робочого часу, довідок щодо наявності боргу по заробітній платі та позивач не могла не знати про порядок і спосіб підтвердження факту наявності заборгованості по заробітній платі, а відтак твердження позивача про відсутність цих доказів та неможливість їх подання, - суд до уваги не приймає.

Заявляючи вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі позивач мала довести той факт, що вона дійсно виконувала роботу і, відповідно, має право на її оплату, оскільки заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

З урахуванням посади, позивачка зобов`язана була надати докази нарахування заробітної плати за виконану роботу у відповідності до табелю виходу на роботу та визначити суму заборгованості щодо оплати праці, яка у зв`язку з цим виникла.

Проте, належні та допустимі докази в зазначеній частині позовних вимог до справи не долучено.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно статей 77-79 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.ст. 12, 49, 64, 81, 89 ЦПК України, особа, яка бере участь в справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України. Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Враховуючи викладене, а також виходячи із засад диспозитивності цивільного процесу, та приймаючи до уваги те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження як факту виконання позивачем трудових обов`язків в грудні 2022 та за період із січня по 01 травня 2023, так і наявності заборгованості з оплати праці позивача в зазначений період, а відтак в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 165 325 грн 65 коп. слід відмовити.

В частині позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 268 167 грн 35 коп. суд зазначає наступне.

Аналіз положень статей 47, 116 КЗпП України свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про відпустки», щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Згідно із статтею 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки», стаття 75 КЗпП України).

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Відповідно до пункту 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Таким чином, при визначенні розміру компенсації за невикористану відпустку враховується сукупна сума заробітку за останні 12 місяців, що передували місяцю, у якому був звільнений позивач.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористані дні відпустки зазначає, що кількість днів невикористаної відпустки за період її роботи на підприємстві складає 253 дні.

На підтвердження цих обставин в матеріалах справи міститься копія особової картки працівника, засвідчена та надана представником позивача, однак, за відсутності табелів обліку робочих днів, копій наказів про відпустки та бухгалтерської/податкової звітності, зазначений документ сам по собі, на переконання суду, беззаперечно не підтверджує реальну кількість невикористаних днів відпустки позивача.

Крім того, заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що кадрова та бухгалтерська документація, в тому числі особові справи працівників, позивачем, як керівником підприємства передана не була, а відтак неможливо встановити дійсну та достовірну кількість днів невикористаної відпустки за період роботи позивача.

Перевіривши правильність розрахунку, наданого позивачем, суд вважає його некоректним та недоведеним, оскільки, в матеріалах справи відсутні достатні докази на підтвердження дійсного розміру сукупної суми заробітку позивача за останні 12 місяців, що передували місяцю, у якому був звільнений позивач.

Так, в матеріалах справи відсутні облікові реєстри підприємства з нарахування і виплати заробітної плати по балансовому рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» та фінансова звітність, в тому числі балансів (ф.1), звіти про стан заборгованості із заробітної плати (ф. 1-ПВ (заборгованість)), звіти про заборгованість з оплати праці (ф.№ 3-борг), що унеможливлює документальне підтвердження наявності заборгованості підприємства, в тому числі з виплати компенсації невикористаної відпустки перед позивачем.

Звертаючись до суду із вимогою про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та здійснивши власні розрахунки, позивач надала суду довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5, а саме з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу.

Однак варто вказати на те, що зазначений документ містить в собі лише відомості стосовно позивача в частині сум заробітку для нарахування пенсії, кількості днів трудових або цивільно-правових відносин, проходження військової служби та інформацію про сплату страхових.

Так, відповідно до частини першої стаття 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, з наведеного вище, слід дійти висновку, що реєстр застрахованих осіб має лише суто технічне призначення для акумулювання інформації про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.

Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Таким чином, офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно позивача підтверджують лише її страховий стаж та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо дійсного розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній.

Варто відмітити, що позивачем не надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період роботи на підприємстві, а також звіти по транзакціях з використанням/без використання БПК, що були випущені до рахунку позивача, на який, остання, отримувала нараховану заробітну плату, а тому здійснений позивачем розрахунок цієї компенсації є недоведений.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Суд наголошує на тому, що обрахувати у встановленому законом порядку належну до виплати позивачу суму компенсації за невикористані дні відпустки за відсутності достатніх даних про реальну кількість таких днів, а також за відсутності доказів розміру сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців за кожний період або доказів за фактично відпрацьований період не вбачається можливим.

Інші наведені стороною позивача твердження в обґрунтування позовних вимог в цій частині, не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача в ході розгляду справи не доведено належними доказами наявність та кількість невикористаних днів відпустки позивачем на підприємстві, не доведено розміру сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або розміру заробітку за фактично відпрацьований період, а надані в розпорядження суду документи достеменно не підтверджують цих обставин та не дозволяють здійснити належні розрахунки у відповідності до вимог закону, тому суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 268 167 грн 35 коп слід також відмовити.

В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки із 02.05.2023 по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що стороною позивача в ході розгляду справи не було доведено достатніми доказами наявність у відповідача перед позивачем заборгованості по виплаті заробітної плати в день її звільнення, а також не доведено наявність та кількість днів невикористаної відпустки, за які відповідач мав сплатити позивачу компенсацію за їх невикористання впродовж роботи.

Сукупність наявних у справі доказів свідчить про те, що позивач, як керівник підприємства, була зобов`язана після звільнення передати голові ліквідаційної комісії всю документацію, в тому числі кадрового та бухгалтерського обліку, однак, доказів належного виконання цих зобов`язань матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення позивача до компетентних органів, зокрема, зі скаргами щодо порушення її трудових прав після звільнення із наданням доказів винної поведінки членів комісії з припинення підприємства.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача в ході розгляду справи не доведено те, що саме з вини відповідача із позивачем в день її звільнення не було належним чином проведено розрахунок та не виплачені належні до сплати суми, а відтак суд вважає, що відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки в порядку ст. 117 КЗпП України, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині слід також відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 141, 258-259, 263, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості», третя особа: Фонд державного майна України, про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки виплат при звільненні, відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Подільський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повні ім`я та найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач Державне підприємство «Київський державний науково-дослідний інститут текстильно-галантерейної промисловості», ЄДРПОУ 16287311, адреса: м. Київ, вул. Щекавицька, 7;

третя особа Фонд державного майна України, ЄДРПОУ 00032945, адреса: м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9.

Рішення складено 16.06.2026.

Суддя Л.Д. Будзан