Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №467/1172/25 — Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/1172/25

2/467/25/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання - Рожкової Т.М.

представника позивача – ОСОБА_1

представника третьої особи – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Південноукраїнської міської ради, Міністерство оборони України, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ :

Вимоги і аргументи позивача

Представник позивача, діючи в інтересах останнього, обґрунтувала позов тим, що з 2019 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька – ОСОБА_5 .

Але з грудня 2021 року сімейні відносини між сторонами погіршились і за домовленістю між батьками дитина залишилась проживати із позивачем, про що батьки уклали письмовий договір.

Через рік сторони прийняли рішення відновити стосунки і спільно виховувати їхню дитину, а тому 18 січня 2023 року вони зареєстрували шлюб.

Проте, вже 03 серпня 2023 року цей шлюб був розірваний рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області.

Тим самим, як зазначає представник позивача, із грудня 2021 року і по цей час спільна дитина сторін проживає із позивачем і перебуває на його утриманні, однак, у зв`язку із його перебуванням на військовій службі вихованням дитини займаються його дідусь та бабуся.

Спочатку відповідачка інколи відвідувала дитину, але вже протягом тривалого часу взагалі самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, матеріальну допомогу на утримання дитини не надає, не спілкується із нею, не піклується про її фізичний, духовний і моральний розвиток, життям дитини не цікавиться.

У зв`язку із цим, позивач змушений повторно звернутись до суду із позовом, так як згідно рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області 25 грудня 2024 року відповідач уникнула позбавлення батьківських прав, але була попереджена про необхідність змінити ставлення до виховання її доньки.

Але належних висновків вона таке і не зробила, своє ставлення до дитини та виконання батьківських обов`язків не змінила, зокрема, з того часу відвідала доньку лише один раз.

Тим самим, відповідач продовжує ухилятись від утримання і виховання дитини.

У зв`язку із чим, представник позивача, діючи інтересах останнього, просила суд позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Учинені судом процесуальні дії у межах справи

Загальне позовне провадження у справі було відкрите ухвалою від 02 вересня 2025 року, якою, окрім цього, сторонам визначено строк для подання заяв по суті справи, призначене підготовче судове засідання і витребувано від Органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради висновок про доцільність/недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Ухвалою від 26 вересня 2025 року у задоволенні клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції було відмовлено.

Ухвалою від 27 листопада 2025 року до участі у справі залучено Міністерство оборони України, позаяк, відповідач проходить військову службу по мобілізації.

Ухвалою від 27 листопада 2025 року в судове засідання викликано заявлених стороною позивача свідків.

Ухвалою від 28 січня 2026 року підготовче провадження у справі було закрите, а саму справу призначено до судового розгляду по суті.

Позиція учасників справи

В судовому засіданні представник позивача підтвердила викладені у позовній заяві обставини, повністю підтримала висунуті в інтересах позивача вимоги і додатково пояснила, що позивач вже вдруге звертається до суду із позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав.

Зокрема, остання вже тривалий час і свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно її доньки, не цікавиться здоров`ям дитини, її навчанням і розвитком.

Зокрема, дитини має хворобу зору, але відповідач не переймається даним питанням.

При цьому, відповідач має змогу безперешкодно спілкуватись із дитиною і піклуватись про неї, однак, незважаючи на це, жодного разу з 2025 року не відвідала дитину і не телефонує.

У зв`язку із чим дитина не сприймає відповідачку як матір.

Представник позивача вважає, що позбавлення батьківських прав, незважаючи на те, що це є крайнім заходом відповідальності батьків, є єдино правильним і необхідним, з-поміж іншого, й тому, що поведінка відповідачки не пов`язана із тимчасовими труднощами, яка свідомо і протягом тривалого часу відмовляється від дитини, її виховання і утримання.

Представник позивача додала, що позивач має змогу належно забезпечити дитину усім необхідним, тоді як відповідач навіть не має постійного місця проживання.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору – Органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради в судовому засіданні висунуті до відповідачки позовні вимоги підтримала повністю.

В суді пояснила, що згідно висновку від 30 жовтня 2025 року орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення відповідачки батьківських прав.

Дитина тривалий час проживає разом із прабабою та прадідом у задовільних санітарно – гігієнічних умовах. Дівчинка розвинута і їй забезпечено усі належні умови для проживання і розвитку, навчання, відвідує дитячий садок.

Про дитину піклується виключно її прабаба і прадід за допомогою прадіда.

Тоді як відповідачка у березні 2025 року відвідала дитину один раз і пробула із нею лише близько однієї години і загалом проявляє пасивну поведінку відносно своїх батьківських обов`язків.

Матеріально відповідачка дитину також не утримує і відповідної матеріальної допомоги не надає, із донькою не спілкується у зв`язку із чим прихильність дівчинки до матері сформована лише частково.

До цього ж, відповідачка вже була зобов`язана змінити своє ставлення до виховання дитини, їй було роз`яснено відповідні норми закону і наслідки їх невиконання.

Однак, відповідний лист не отримала, але й до органу опіки та піклування з питань врегулювання її участі у вихованні дитини не зверталась, на телефонні дзвінки не відповідає.

Тоді як поліція не має даних про звернення відповідачки з приводу того, що їй чиняться перешкоди у спілкуванні із дитиною чи її відвідування.

За запитом органу опіки та піклування спеціалісти Служби у справах дітей Арбузинської селищної ради виходили на місцем проживання бабусі відповідачки в с-щі Арбузинка, але остання нічого не знає про місцезнаходження її онуки та правнуки.

Загалом, як вказала представник третьої особи, відповідачка у житті дитини взагалі відсутня.

У зв`язку із чим представник вважала позбавлення її батьківських прав пропорційною мірою уданій ситуації, що, у свою чергу. відповідатиме інтересам дитини.

Тому на сьогодні дитина залишається без батьківського піклування, так як позивач вже тривалий час проходить військову службу, а відповідачка самоусунулась від її виховання і утримання, не має ніякої зацікавленості у захисті своїх батьківських прав.

Тоді як інтересам дитини відповідає перебувати у родинному оточенні саме батьків.

З цим, представник органу опіки та піклування просила позов задовольнити.

Відповідач на слухання справи жодного разу не прибула, хоча повідомлялась про це судове провадження неодноразового у передбачений законом спосіб.

У справі наявна заява відповідачки, направлена електронною поштою, якою вона клопотала про розгляд справи за її відсутності.

Викликалась в судове засідання засобами телефонного зв`язку, однак, до суду так і не з`явилась, заяв і клопотань, які б свідчили про її намір брати участь у справі, не направляла.

Відзив на позов не подала.

Тому, враховуючи, що відповідач неодноразово належно повідомлена про це судове провадження, у т.ч. й про дату, час і місце судових засідань у межах справи, проте, до суду так і не з`явилась, суд, з урахуванням положень ч.1 ст. 223 ЦПК України, за відсутності обставин, що передбачені частиною другою указаної статті, вважав за можливе розглянути справу за її відсутності, позаяк, усі ужиті ним заходи щодо її виклику не сприяли її прибуттю до суду з метою участі у справі.

Установлені судом фактичні обставини цієї справи

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, у т.ч й показання свідків, вивчивши і проаналізувавши усі наявні у справі письмові докази, оцінивши усі докази як кожен окремо, так і в цілому, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, у т.ч. через призму належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку у їх сукупності, встановив наступне.

Сторони у цій справі – позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 протягом певного часу спільно проживали.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька – ОСОБА_5 .

10 грудня 2021 року сторони, як батьки дитини, досягли згоди щодо проживання їх спільної доньки разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором між іншим, обоє батьків зобов`язались приймати спільну і рівну за обсягом участь у забезпеченні життя дитини, а саме: піклуватись про неї, займатися її вихованням, слідкувати за станом здоров`я, фінансово утримувати.

18 січня 2023 року сторони зареєстрували шлюб, але невдовзі він був розірваний згідно рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 серпня 2023 року.

За словами представника позивача, уклавши шлюб, сторони намагались налагодити свої відносини і спільно виховувати дитину, однак, відносини між ними не склались і наразі відповідач влаштувала особисте життя з іншим чоловіком.

Позивач же, з 13 березня 2022 року і до теперішнього часу проходить військову службу за мобілізацією.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , третя особа - Орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради про позбавлення батьківських прав було відмовлено.

Зокрема, судом встановлено, що ставлення відповідачки до дитини не можна вважати зразковим чи належним.

Водночас, її було попереджено про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітньої доньки і покладено на орган Опіки і піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Разом із цим, у рішенні суд роз`яснив, що відсутність реальних змін у поведінці відповідачки, як матері щодо доньки протягом розумного строку після ухвалення судового рішення може стати підставою для ініціювання нового судового провадження про позбавлення її батьківських прав у майбутньому.

Аналізуючи указане рішення, привертає увагу той факт, що під час судового процесу у 2024 році відповідачка так само до суду не приходила, позовні вимоги щодо позбавлення її батьківських прав визнала, направила до суду заяву, у якій вказала про відсутність у неї наміру займатись вихованням дитини, так само як і бажання знаходитись поруч із нею.

Тож, повертаючись до обставин цієї справи, за наслідками її розгляду, суд мусить констатувати, що ставлення відповідачки до дитини і виконання нею батьківських обов`язків з тих пір не змінилось.

Зокрема, допитані в судовому засіданні у порядку ст. 230 ЦПК України свідки, кожен окремо, дали суду такі показання.

Свідок ОСОБА_7 вказала, що позивач ОСОБА_3 це її онук. Коли він одружився із відповідачкою, то в у них народилась донька ОСОБА_8 , її правнука.

Коли дитині було близько одного року, відповідачка забрала дитину і поїхала проживати до її бабусі в с-щі Арбузинка.

Свідок вказала, що мати відповідачки померла, а батько проживає окремо і має іншу сім`ю.

Однак, через деякий час бабуся вигнала відповідачку разом із дитиною, так як та постійно гуляла. Тоді вона винаймала квартиру в Арбузинці.

Через деякий час відповідачка почала телефонувати її доньці, тобто, матері позивача, аби та забрала ОСОБА_8 до себе.

Однак, так як її донька постійно працює і щоб не втратити роботу, то було вирішено, що дитина проживатиме разом із нею, свідком, у м. Південноукраїнську.

Коли відповідачки привезла документи та медичну картку дівчинки, то вона поставила її на облік у педіатра, так як дитина має захворювання ока, оформила в садок.

Свідок вказала, що відповідачка взагалі не надає фінансову допомогу на утримання доньки, зокрема, протягом року вона отримувала дитячі виплати і жодного разу не дала грошей на дитину.

Життям і здоров`ям ОСОБА_8 не цікавиться, незважаючи на те, що вона знає про наявний у дитини астигматизм одного ока, не телефонує доньці і не відвідує її.

Відповідачка відвідувала дитину 24 грудня 2025 року і з того часу не телефонувала жодного разу.

ОСОБА_8 декілька разів намагалась зателефонувати матері, але та не відповідала на дзвінки.

Свідок ОСОБА_9 , являється прадідом дитини, в суді показав, що донька його онука, позивача у справі, проживає із ним та його дружиною із грудня 2021 року.

Відповідачка ж, дитиною взагалі не цікавиться, не телефонує, ніякої фінансової допомоги на ї утримання не надає.

За весь цей період до дитини приходила декілька разів та й те, під впливом хрещеної матері ОСОБА_8 .

Дитину повністю утримує його онук, оплачує дитячий садок і надає кошти для забезпечення і лікування.

Свідок ОСОБА_10 дала показання про те, що вона є сусідкою та подругою сім`ї ОСОБА_11 , тому й знає про ситуацію у родині.

Зокрема, відповідачка ще у грудні 2021 року покинула дитину і з тих пір ОСОБА_8 проживає у сім`ї ОСОБА_11 .

Дитину матеріально утримує позивач, а ОСОБА_7 займається її навчанням, лікуванням та вихованням.

Тоді як відповідачку у квартирі ОСОБА_11 вона особисто бачила лише два рази і то на день народження дитини.

Свідок вказала, що дитина взагалі не сприймає відповідачку і не знає, що таке матір.

Факт невиконання відповідачкою її батьківських обов`язків щодо дитини підтверджується ще й висновком Органу опіки та піклування Південноукраїнської міської ради від 30 жовтня 2025 року.

Оцінюючи цей висновок, суд звертає увагу, що питання доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав розглядалось органом опіки і піклування вже вдруге.

Уповноваженим органом обстежувались умови проживання дитини під час чого встановлено, що мати не займається її вихованням, не піклується про фізичний розвиток, не забезпечує, не бачиться та не цікавиться.

Зокрема, із нього слідує, що протягом 2025 року відповідачка відвідала дитину лише один раз у березні місяці.

Жодної участі у вихованні дитини не приймає, донькою не цікавиться, ніякої матеріальної допомоги не надає.

Натомість забезпеченням потреб дитини і її матеріальним утримання займається виключно позивач, а у його відсутність у зв`язку із проходженням військової служби – його дід та баба.

Із висновку, окрім цього, слідує, що відповідачка не цікавиться і не займається розвитком і станом здоров`я дитини. Зокрема, вона жодного разу не відвідала Центр розвитку дитини «Гармонія» та жодного разу не була на прийомі у лікаря – педіатра.

Тож, за висновком органу опіки та піклування наявні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав відповідно до п.2 ч.1 ст. 164 СК України через її ухилення від віконня обов`язків щодо виховання доньки і не проявлення до неї щонайменшої батьківської турботи, так як вона не піклується про стан здоров`я, фізичний та духовний розвиток дитини, її підготовкою до самостійного життя як важливою складовою всебічного розвитку та виховання дитини; не забезпечує необхідне харчування та медичний догляд; не спілкується з донькою, що необхідно для її нормального самоусвідомлення; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не проявляє інтересу до внутрішнього світу та розвитку дитини.

За висновком Органу опіки та піклування позбавлення відповідачки батьківських прав є найкращим способом захисту прав та інтересів дитини, враховуючи відсутність матері у житті дитини без поважних причин та реальних кроків і дій з її боку для зміни свого ставлення до виконання батьківських обов1язків; бездіяльності щодо врегулювання питання її участі у вихованні дитини, її матеріальному утриманні, задоволенні потреб та пасивну поведінку у захисті свого батьківського права.

На думку органу опіки та піклування, така поведінка матері є безвідповідальною та неприпустимою в сучасному суспільстві і свідчить про відсутність будь – якого реального інтересу до дитини і бажання зберегти свої батьківські права.

З цим, орган опіки та піклування вважав доцільним позбавлення відповідачки батьківських прав.

До цього ж, у справі наявна характеристика дитини ОСОБА_5 , надана Центром розвитку дитини «Гармонія».

Так, із документу слідує, що батько дитини проходить військову службу в ЗСУ, через що не має можливості постійно перебувати поряд із нею, але підтримує емоційний зв`язок із донькою, цікавиться її життям і матеріально забезпечує.

Основний догляд, виховання,забезпечення побутових потреб, супровід до закладу освіти, медичний догляд та емоційну підтримку здійснюють бабуся та дідусь позивача.

Тоді як зі слів вихователів, відповідачка не приймає участі у вихованні та житті дитини, тривалий час не з`являється у закладі, не відвідує загальні збори, розваги та свята, не цікавиться успіхами та потребами дитини.

Дитина проявляє емоційну дистанційованість або невизначеність у ставленні до матері.

Загалом, ОСОБА_8 позитивно характеризується у закладі освіти, який вона відвідує.

Тож, усі ці докази, як показання свідків, так і висновок уповноваженого органу повністю узгоджуються між собою щодо фактів та обставин, які підлягають встановленню у цій справі, а саме: підтверджують факт ухилення відповідачки від виконання нею обов`язків, передбачених ст. 150 СК України, і відсутність будь – якого піклування про її дитину, у т.ч. й повну байдужість та нехтування потребами дитини.

Правове регулювання правовідносин, що виникли між сторонами, і мотиви прийнятого судом рішення

У цій справі спір виник з приводу невиконання батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини і настання встановлених законом наслідків у виді позбавлення батьківських прав. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із ч.1-3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

За частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Пункт другий частини першої статті 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, серед іншого, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 235/1067/24, провадження № 61-13823св24; від 18 березня 2026 року у справі № 466/12944/23, провадження № 61-1214св26.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`’язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12 січня 2026 року у справі № 192/2496/24, провадження № 61-13054св25).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23 (провадження № 61-9650св24), судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Водночас, інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Висновки

Тож, у контексті наведених правових норм і установлених у цій справі обставин, суд вважає, що позивачем доведено підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав на підставі п.2 ч.1 ст. 164 СК України, так як вона свідомо і умисно ухиляється від виконання передбачених ст.150 цього ж Кодексу обов`язків щодо виховання і утримання її доньки, а так само і забезпечення безпечних умов її життя.

Суд, на підставі сукупності всебічно досліджених доказів встановив, що відповідачка, незважаючи на застосовані до неї заходи попередження, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки стосовно її малолітньої доньки.

Однак, здійснене судом попередження про можливість застосування крайньої міри у виді позбавлення батьківських прав не справило на неї ніякого враження і виявилось безрезультатним, бо з того часу відповідачка не змінила свою поведінку щодо дитини і не виправила ситуацію, у якій її донька опинилась без материнської підтримки, як фінансової, так і емоційної.

Відповідачка протягом тривалого часу нехтує своїми обов`язками щодо створення для дитини безпечних умов життя, її матеріального забезпечення, виховання і розвитку, що однозначно суперечить інтересам дитини, яка, з огляду на поведінку відповідачки, не перебуває у материнському оточенні.

Тому суд переконаний, що відповідачка своєю пасивною поведінкою щодо дитини порушує право останньої на рівень життя достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідач свідомо і стабільно самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, здійснення захисту дитини та піклування про неї, що вказує на наявність вини у її поведінці.

Адже суд не встановив наявності жодної із дійсних і поважних причин чи то інших складних життєвих обставин у відповідачки, які б виправдовували таку її поведінку стосовно її дитини.

Що свідчить про системність невиконання батьківських обов`язків та відсутність будь-яких ознак зміни її ставлення до виховання і утримання дитини.

Бо інтересам дитини відповідає перебування в оточенні батьків, що є першоосновою розвитку її особистості.

Тож, на переконання суду, подальше збереження за відповідачкою батьківських прав не відповідає найкращим інтересам дитини, а тому наявні підстави для їх позбавлення відповідно до п. 2 ч.1 статті 164 Сімейного кодексу України.

Тож, як наслідок, з мотивів,що наведені вище, суд має задовольнити цей позов повністю.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні рішення

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Про інші судові витрати (ч.3 ст. 133 ЦПК) сторони не заявляли.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259,263, 264, 265, 268, 430 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що відповідно до положень ст. 169 Сімейного кодексу України у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав, особа, позбавлена батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до безпосередньо Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Ірина Явіца