Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №140/9757/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року

м. Київ

справа № 140/9757/25

адміністративне провадження № К/990/12052/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 (колегія суддів у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.) у справі №140/9757/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.

I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. У вересні 2025 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, Держпраці), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 05.06.2025 №ЗХ/ВЛ/11030/03-20-07-05/3731811754-ФС.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 03.12.2025 у задоволенні позову відмовив.

3. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09.02.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі № 140/9757/25.

4. 12.02.2026 позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:

1) зупинення дії постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЗХ/ВЛ/11030/03-20-07-05/3731811754-ФС від 05.06.2025 на суму 80000,00 грн до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;

2) зупинення стягнення на підставі постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЗХ/ВЛ/11030/03-20-07-05/3731811754-ФС від 05.06.2025.

5. На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач послався на те, що постановою начальника Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08.01.2026 з примусового виконання постанови №ЗХ/ВЛ/11030/03-20-07-05/3731811754-ФС від 05.06.2025 щодо стягнення з ОСОБА_1 в користь держави штрафу в сумі 80000,00 грн було накладено арешт на кошти позивача. Оскільки примусове виконання оскаржуваної позивачем постанови до набрання рішення законної сили порушує майнові права позивача та призведе до істотних складнощів та неефективності поновлення порушення прав, за захистом яких він звернувся, просить зупинити стягнення за цим виконавчим провадженням.

IІI. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

6. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16.02.2026 заяву позивача про забезпечення позову у справі №140/9757/25 задовольнив. Зупинив стягнення на підставі постанови Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за №ЗХ/ВЛ/11030/03-20-07-05/3731811754-ФС від 05.06.2025 у виконавчому провадженні №78587941 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №140/9757/25.

7. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду та призвести до негативних фінансових наслідків для заявника у вигляді стягнення не лише суми штрафної санкції, яка є спірною, а й стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження. При цьому апеляційний суд зауважує, що додатково зупиняти дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЗХ/ВЛ/11030/03-20-07-05/3731811754-ФС від 05.06.2025 не є доцільним, оскільки зупинення стягнення за оскаржуваною постановою є достатнім заходом забезпечення позову у цій справі.

Одночасно суд апеляційної інстанції вказав, що ухвала суду про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а лише спрямована на виконання вимог статті 2 КАС України, на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, та має тимчасовий характер - до вирішення спору по суті.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

8. Не погодившись з ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026, відповідач оскаржив її у касаційному порядку, просив скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

9. Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на частину другу і четверту статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які передбачають, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

10. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема положення пункту 1 частини другої статті 150, статей 151, 242 КАС України, та не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.10.2022 у справі №640/31944/21, від 22.09.2022 у справі №160/1609/22, від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, від 06.07.2022 у справі №380/12789/21, від 19.09.2024 у справі №440/3038/24, від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, від 19.10.2022 у справі №640/31944/21, від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, від 03.10.2018 у справі №826/5233/18, від 12.02.2022 у справі №824/902/19-а, від 19.06.2018 у справі №826/9263/17, від 03.10.2019 у справі №640/19275/18, від 19.09.2024 у справі №440/3038/24, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, зокрема щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами.

11. Скаржник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки заявник не надав достатніх доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також не довів наявності ознак протиправності оскаржуваної ухвали, зазначає, що суди фактично провели оцінку правомірності постанови без повного дослідження доказів.

Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції, що постановою начальника Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08.01.2026 з примусового виконання постанови №ЗХ/ВЛ/11030/03-20-07-05/3731811754-ФС від 05.06.2025 щодо стягнення з ОСОБА_1 в користь держави штрафу в сумі 80000,00 грн було накладено арешт на кошти позивача, і примусове виконання оскаржуваної позивачем постанови до набрання рішення законної сили порушує майнові права позивача та призведе до істотних складнощів та неефективності поновлення порушення прав, за захистом яких він звернувся, просить зупинити стягнення за даним виконавчим провадженням.

12. Позивач відзив на касаційну скаргу відповідача у строк, визначений судом, не надав, що не перешкоджає її розгляду.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

14. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень КАС України, яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

15. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.

Так, відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

16. За правилами частин першої і другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

17. Частина шоста статті 154 КАС України передбачає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

18. Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

19. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

20. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

21. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав; та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.10.2023 у справі №300/5005/22, від 21.10.2023 у справі №600/1531/23-а, від 12.09.2024 у справі №640/18911/22.

22. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові від 04.02.2025 у справі №280/8758/24 висновував, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.

23. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що державним виконавцем на підставі спірних постанов відкрито виконавче провадження та накладено арешт на розрахункові рахунки та майно позивача, чим створено перешкоди у користуванні коштами на рахунках, майном. Такі дії дають підстави державному виконавцю, за відсутності ухвали суду про забезпечення позову, стягнути кошти з арештованих рахунків позивача та перерахувати їх на користь стягувача, який є відповідачем у цій справі, що на думку заявника, значно ускладнить, у разі задоволення судом позову, поворот виконання такого рішення та повернення належних позивачу коштів на його розрахункові рахунки. Також заявник наголошував на тому, що внаслідок арешту на рахунки позивач позбавлений можливості користуватись коштами, зокрема і здійснювати платежі.

24. У цій справі оскаржуваними постановами накладено на позивача адміністративний штраф у зв`язку з порушенням вимог законодавства про працю та зайнятість населення.

25. Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

26. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

27. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

28. Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

29. Отже оскаржувані постанови є самостійними виконавчими документами, примусове виконання яких здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

30. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 у справі №380/4273/21 дійшла висновку, що суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

31. З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем на підставі постанови про накладення штрафу відкрито виконавче провадження та накладено арешт на рахунки та майно позивача.

32. За висновком суду апеляційної інстанції, оскаржувана постанова, законність та обґрунтованість якої є предметом спору у цій справі, є виконавчим документом та за цим виконавчим документом відкрито виконавче провадження, у зв`язку з чим невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, у разі задоволення такого позову, призведе до не ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки позивачу доведеться докласти значних зусиль для відновлення того становища, яке він мав до виконання в порядку виконавчого провадження оскаржуваної постанови. Постановою начальника Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08.01.2026 з примусового виконання постанови №ЗХ/ВЛ/11030/03-20-07-05/3731811754-ФС від 05.06.2025 щодо стягнення з позивача в користь держави штрафу в сумі 80000,00 грн було накладено арешт на кошти позивача.

33. Проте колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції хибними, оскільки саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.

34. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не навів обставини, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.

35. Зокрема, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу, не дослідив фінансовий стан позивача та його співвідношення із можливими санкціями і наслідками для здійснення господарської діяльності.

36. Матеріали справи також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність.

37. Крім того, щодо посилання позивача на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, Верховний Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

38. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19.06.2025 у справі №260/976/25, від 29.04.2026 у справі №160/24879/25, від 05.08.2025 у справі №160/31220/24.

39. Колегія суддів зазначає, що саме по собі стягнення з позивача на користь держави штрафу, не є беззаперечною підставою для забезпечення позову.

40. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням положень частини другої статті 150 та частини другої статті 151 КАС, Верховний Суд визнає висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для забезпечення позову помилковим, та вважає, що відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

41. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

42. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 скасувати.

В задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб