Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №260/3945/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3945/24 пров. № А/857/23785/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Індустріального районного суду м. Харкова та апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року (суддя - Гебеш С.А., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного рішення - не зазначена),

в адміністративній справі №260/3945/24 за позовом ОСОБА_1 до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області,

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів,

встановив:

У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (далі - відповідач-1) та до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач-2), в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку за двох дітей до 15 років за 2020 рік - 10 днів, за 2021 рік - 10 днів, за 2022 рік - 10 днів, 2023 рік - 10 днів, 2024 рік - 10 днів, що становить 21345,10 грн; за невикористану щорічну основну відпустку сумарно 11 календарних днів у розмірі 4581,28 грн; 2) зобов`язати відповідача-1 нарахувати, а відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за: невикористану додаткову відпустку за двох дітей до 15 років за 2020 рік - 10 днів, за 2021 рік - 10 днів, за 2022 рік - 10 днів, 2023 рік - 10 днів, 2024 рік - 10 днів, що становить 21345,10 грн; за невикористану щорічну основну відпустку сумарно 11 календарних днів у розмірі 4581,28 грн; 3) стягнути з відповідачів нараховану компенсацію за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці у період роботи на посаді помічника судді з 12.08.2019 року по 13.03.2024 року - 3 календарні дні у розмірі 1249,44 грн.; 4) стягнути з відповідачів на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.03.2024 року по день ухвалення судового рішення; 5) стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати у сумі 1211,20 грн..

Відповідач-1 в суді першої інстанції подав письмові пояснення, в яких не погодився з доводами позивача.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Орджонікідзевського районного суду м. Харкова щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Зобов`язано Орджонікідзевський районний суд м. Харкова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Визнано протиправною бездіяльність Орджонікідзевського районного суду м. Харкова щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації за три календарні дні невикористаної додаткової відпустки за особливий характер праці (за роботу за комп`ютером) за період роботи з 12.08.2019 року по 03.06.2020 року. Зобов`язано Орджонікідзевський районний суд м. Харкова виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 3 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за особливий характер праці (за роботу за комп`ютером) за період роботи з 12.08.2019 року по 03.06.2020 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Орджонікідзевського районного суду м. Харкова на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн..

З цим рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не погодився відповідач-1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду винесено із допущеною неповнотою дослідження доказів і встановлення обставин у справі, а тому підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач-1) покликається на те, що після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 не приступала до виконання своїх посадових обов`язків, жодного дня. Тому звертає увагу апелянт на те, що позивач мала право використати лише частину щорічної основної відпустки за період роботи з 04.04.2020 по 03.04.2021 року тривалістю 15 календарних днів. Фактично позивач перед відпусткою для догляду за дитиною використала 22 календарні дні, в результаті чого при звільненні за ОСОБА_1 утворився борг за надмірно використану щорічну основну відпустку тривалістю 7 календарних днів. Позивачу на її запити від 09.04.2024 року та від 15.04.2024 року направлялись відповідні копії наказів з супровідним листом, та повідомлялось про не можливість надання копії наказу про надання ОСОБА_1 щорічної відпустки у 2017 році, у зв`язку із спливом терміну зберігання та їх знищення. Інформація щодо використаних позивачем щорічних основних відпусток їй надавалась в повному обсязі ще в 2024 році. Звертає увагу апелянт на те, що до суду першої інстанції ні позивачем, ні відповідачем-2 не було подано копії листа від 30.05.2024 року за вихідним номером №ЕП-1048/24 з детальними роз`ясненнями щодо використаних позивачем днів відпусток у 2017-2024 роках. Тому, під час розгляду справи судом не було враховано факти використання ОСОБА_1 відпусток в повному обсязі з отриманням матеріальної допомоги на оздоровлення, які надаються лише до щорічних основних відпусток. Вказує апелянт, що відповідні докази були отримані ним 21.05.2025 безпосередньо від відповідача-2 та подаються апеляційному суду одночасно із клопотанням в порядку ч.4 ст.308 КАС України.

За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач-1) просить: 1) скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 по адміністративній справі № 260/3945/24 в частині вимог, що були задоволенні, а саме: - визнання протиправною бездіяльності Орджонікідзевського районного суду м. Харкова щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки; зобов`язання Орджонікідзевського районного суду м. Харкова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустку; визнання протиправною бездіяльності Орджонікідзевського районного суду м. Харкова щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації за три календарні дні невикористаної додаткової відпустки за особливий характер праці (за роботу за комп`ютером) за період роботи з 12.08.2019 року по 03.06.2020 року; зобов`язання Орджонікідзевського районного суду м. Харкова виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 3 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за особливий характер праці (за роботу за комп`ютером) за період роботи з 12.08.2019 року по 03.06.2020 року; 2) ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити; 3) в іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 по адміністративній справі № 260/3945/24 - залишити без змін; 4) стягнути з ОСОБА_1 судові витрати щодо сплати судового збору.

З рішенням суду першої інстанції від 13.05.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог не погодилася позивач та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (позивач) покликається на те, що висновки суду щодо не набуття позивачем права на соціальну відпустку є помилковими, оскільки не мають жодного відношення до виникнення права на відпустку. Право на соціальну відпустку виникає у одного з батьків після настання юридичного факту, а саме народження другої дитини при наявності першої дитини, вік якої не перевищує 15 років. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то вказує апелянт на те, що проведення остаточного розрахунку має значення для з`ясування граничної дати періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а не для вирішення питання про наявність підстав для відповідного стягнення. Натомість для застосування ст.117 КЗпП України необхідним і достатнім є встановлення факту неповного розрахунку при звільненні.

За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі № 260/3945/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 у період з 04.04.2017 року по 13.03.2024 року перебувала у трудових відносинах з Орджонікідзевським районним судом м. Харкова (а.с.14).

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 матір`ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 30, 31).

Наказом керівника апарату Орджонікідзевського районного суду міста Харкова №1/98 від 17.07.2020 року позивачці надано відпустку у зв`язку із вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів - з 16 липня по 18 листопада 2020 року (а.с. 26).

Згідно наказу керівника апарату Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 13.11.2020 року №1/192, позивачці з 19.11.2020 року надано відпустку для догляду за дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку.

Наказом керівника апарату Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 22.08.2023 року №1/202 ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 13.09.2023 року по 12.03.2024 року згідно Довідки №48 Комунального некомерційного підприємства "Міської дитячої поліклініки №16" Харківської міської ради від 15.08.2023 року.

Відповідно до наказу керівника апарату Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 21.02.2024 року №1/39 ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 13.03.2024 року по 11.09.2024 року згідно Довідки №193/76 Комунального некомерційного підприємства "Міської дитячої поліклініки №4" Харківської міської ради від 14.02.2024 року.

Наказом керівника апарату Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 13.03.2024 року №1/61 позивача звільнено із займаної посади помічника судді за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с.19).

Згідно наказу про звільнення від 13.03.2024 року №1/61, позивачу виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці (за роботу за комп`ютером) за період роботи з 12.08.2019 року по 03.06.2020 року тривалістю 3 календарні дні. Разом з тим, утримано суму за надмірно використану частину щорічної відпустки за період роботи з 19.11.2020 року по 03.04.2021 року тривалістю 7 календарних днів.

Також встановлено, що 15.04.2024 року позивач звернулася до Голови Орджонікідзевського районного суду міста Харкова із заявою, в якій просила нарахувати та виплати належні суми компенсації за невикористану додаткову відпустку на двох дітей до 15-ти років за 2020 рік - 10 днів, 2021 рік - 10 днів, 2022 рік - 10 днів, 2023 рік - 10 днів, 2024 рік - 10 днів, що становить 50 днів; за невикористану щорічну основну відпустку сумарно 11 календарних днів; за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці у період роботи на посаді помічника з 12.08.2019 року по 13.03.2024 рік - 7 календарних днів; компенсацію середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, починаючи з 28.03.2024 року (а.с.41).

За результатами розгляду вказаної заяви від 15.04.2024 Орджонікідзевський районний суд міста Харкова листом від 23.04.2024 повідомив позивача про те, що відпустка за період роботи з 04.04.2017 року по 03.04.2018 року використана в повному обсязі. За період роботи з 04.04.2019 року по 03.04.2020 року надана відпустка пропорційно відпрацьованого часу без урахування святкових і неробочих днів на посадах державної служби та патронатної служби тривалістю 24 календарні дні. Також вказаним листом зазначено, що відповідно до наказу керівника апарату №1/61 від 13.03.2024 року ОСОБА_1 підлягає виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці за період з 12.08.2019 року по 03.06.2020 року тривалістю 03 календарні дні.

Також, зазначено, що відповідно до Листа Міністерства економіки України від 05.03.2023 року №4706-05/26141-09 зазначено про те, що законодавством про працю не передбачено надання двох соціальних відпусток, що надаються для виховання дітей, одночасно за один і той самий період. З цих підстав на адресу Міністерства економіки України та Міністерства соціальної політики України були судом додатково направлені запити про надання роз`яснень з питань виплати ОСОБА_1 компенсацій за невикористані соціальні відпустки.

06.05.2024 року Орджонікідзевський районний суд міста Харкова надіслав на адресу позивачки лист від 06.05.2024 року, в якому повідомив, що відповідно до наданих суду роз`яснень Міністерством економіки України від 26.04.2024 року щодо набуття права на додаткову соціальну відпустку, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки", під час знаходження в інших відпустках, зазначено, що закон №5047, серед іншого, визначає умови, тривалість і порядок надання відпусток працівникам, зокрема для виховання та догляду за дітьми з метою належного поєднання ними сімейних і трудових обов`язків. Також зазначив, про те, що Міністерство економіки України зауважило, що законодавством про працю не передбачено надання двох відпусток, що надаються одночасно за один і той же самий період.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Колегія суддів враховує, що перше ключове питання у розглядуваному спорі стосується нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку за двох дітей до 15 років за 2020 рік - 10 днів, за 2021 рік - 10 днів, за 2022 рік - 10 днів, 2023 рік - 10 днів, 2024 рік - 10 днів, що становить 21 345,10 грн..

Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР).

Відповідно до ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР визначено види відпусток. Так установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до ст. 19 Закону № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є матір`ю двох дітей віком до 15 років та з 19.11.2020 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку, відповідно до наказу №1/192 від 13.11.2020 року.

Також з 13.09.2023 року по 12.03.2024 року відповідно до наказу керівника апарату Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 22.08.2023 року №1/202 позивачу надано відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати згідно Довідки №48 Комунального некомерційного підприємства "Міської дитячої поліклініки №16" Харківської міської ради від 15.08.2023 року.

У період з 13.03.2024 року по 11.09.2024 року позивачу надано відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати згідно Довідки №193/76 Комунального некомерційного підприємства "Міської дитячої поліклініки №4" Харківської міської ради від 14.02.2024 року.

Відповідно до наказу керівника апарату Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 13.03.2024 року №1/61 позивача звільнено із займаної посади помічника судді за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач в період з 19.11.2020 року по 13.03.2024 року (до дати звільнення) перебувала у відпустці по догляду за дитиною спочатку до трирічного віку, а потім по догляду за дитиною без збереження заробітної плати, тобто перебувала у соціальній відпустці.

Також судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується сторонами по справі те, що у вказаний період позивач ОСОБА_1 жодного дня не працювала.

Колегія суддів враховує, що у розглядуваних правовідносинах спірним є питання права позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку на двох дітей до 15 років за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

Як уже зазначалося вище, відповідно до статті 4 Закону № 504/96-ВР до соціальних відпусток належать: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; відпустка при народженні дитини; відпустки без збереження заробітної плати.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики від 26.03.2018 року №480/0/101-18/284 "Щодо надання соціальної додаткової відпустки на дітей", жінка після народження другої дитини (набуття права на таку відпустку) не приступила до виконання своїх трудових обов`язків та не відпрацювала жодного робочого дня, а оформила щорічну відпустку, права на додаткову соціальну відпустку вона не має.

Разом з тим, Міністерством економіки України в листі від 05.06.2023 року №4706-05-26141-09 "Щодо деяких питань законодавства про працю" надано роз`яснення, що законодавством про працю не передбачено надання двох соціальних відпусток, що надаються для виховання дітей одночасно за один і той самий період.

Тобто Кодексом законів про працю України та Законом України "Про відпустки" не передбачено надання двох відпусток, що надаються одночасно за один і той самий період.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не набула права на відпустку, яка передбачена ст. 19 Закону № 504/96-ВР за періоди перебування у відпустах по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та без збереження заробітної плати в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, а відтак і компенсація за таку відпустку не нараховується.

Щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану щорічну основну відпустку сумарно 11 календарних днів у розмірі 4581,28 грн, то колегія суддів враховує наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що згідно копій наказів щодо надання щорічних додаткових відпусток за весь період роботи позивача у відповідача-1 їй надавалася щорічна відпустка, а саме: за період роботи з 04.04.2017 року по 03.04.2018 року - надано 14 календарних днів (наказ №2/78 від 31.05.2018 року) (а.с. 20); за період роботи з 04.04.2018 року по 03.04.2019 року - надано 14 календарних днів (наказ №2/135 від 30.07.2018 року) (а.с. 21); за період роботи з 04.04.2018 року по 03.04.2019 року - надано 8 календарних днів (наказ №2/62 від 02.05.2019 року) (а.с. 22); за період роботи з 04.04.2019 року по 03.04.2020 року - надано 19 календарних днів (наказ №2/124 від 24.06.2019 року) (а.с. 23); за період роботи з 04.04.2018 року по 03.04.2019 року - надано 5 календарних днів (наказ №2/243 від 02.12.2019 року) (а.с. 24); за період з 04.04.2018 року по 03.04.2019 року - 3 календарних дні, за період з 04.04.2019 року - 03.04.2020 - 5 календарних днів, за період роботи з 04.04.2020 року по 03.04.2021 року - 22 календарні дні (наказ №2/59 від 25.05.2020 року).

Враховуючи вищенаведене, судом першої інстанції вірно встановлено, що за період з 04.04.2017 року по 03.04.2018 року позивачці надано 14 календарних днів, тобто залишок становить 16 календарних днів; за період з 04.04.2018 року по 03.04.2019 року позивачці надано 14 +8+5+3=30 календарних днів, тобто залишок - 0 днів; за період з 04.04.2019 року по 03.04.2020 року позивачці надано 19+5=24 дні.

Разом з тим, у вказаний період, а саме 12.08.2019 року позивачка призначена на посаду помічника судді, відповідно до записів трудової книжки за №13 (а.с. 17).

Отже за період роботи з 04.04.2019 року по 11.08.2019 року (перебування на посаді секретаря судових засідань) та за період з 12.08.2019 року по 03.04.2020 року (перебування на посаді помічника) позивачу мала бути надана щорічна основна відпустка у сукупному розмірі 26 календарних днів (11 та 15 календарних днів відповідно). Таким чином залишок невикористаних календарних днів щорічної відпустки становить 2 дні.

Відтак, загальний залишок невикористаної щорічної основної відпустки позивача становить 18 днів (16+2). Однак із вказаного залишку слід відняти 7 днів, оскільки відповідно до наказу №2/59 від 25.05.2020 року позивачці надано 22 календарні дні відпустки, замість 15 календарних днів.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що залишок невикористаної щорічної основної відпустки позивача становить 11 календарних днів, а тому позивач має право на компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустку 11 календарних днів.

Колегія суддів також враховує те, що відповідач-1 на спростування вищенаведених висновків і розрахунків будь-яких зауважень чи своїх розрахунків до окружного суду не надавав.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача-1 про те, що судом першої інстанції не було враховано факти використання ОСОБА_1 відпусток в повному обсязі з отриманням матеріальної допомоги на оздоровлення, які надаються лише до щорічних основних відпусток, що підтверджено у листі ТУ ДСА України у Харківській області від 30.05.2024 року за вихідним номером №ЕП-1048/24, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Так, з матеріалів справи видно та не спростовано доводами апелянта (відповідача-1) те, що відповідач-1, як суб`єкт владних повноважень, в період судового розгляду справи не надав суду ні відзиву на позовну заяву, ні не заявляв клопотань про приєднання доказів, зокрема згаданого листа від 30.05.2024 року за №ЕП-1048/24.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів також наголошує на тому, що суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, крім випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Крім цього, статтею 79 КАС України визначений порядок подання доказів. Зокрема, відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву (ч.3 ст. 79 КАС України).

Згідно ч.1 ст. 175 КАС України передбачено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати, зокрема, суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч.2 ст.175 КАС України).

Так, у суді першої інстанції відповідач подав лише пояснення до позову від 14.10.2024 (а.с.85), яким судом першої інстанції була надана належна правова оцінка.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що хоча дана справа розглядалася в суді першої інстанції тривалий час, а саме 11 місяців (позивач звернувся з адміністративним позовом 13.06.2024, а рішення суду у справі винесено 13.05.2025), відповідач відзиву на позовну заяву не подавав, і не заявляв клопотань про приєднання доказів, в тому числі листа ТУ ДСА України у Харківській області від 30.05.2024 року за вихідним номером №ЕП-1048/24.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на підставі зібраних у справі доказів, суд першої інстанції встановив ряд обставин, які слугували підставою для висновків про обґрунтованість доводів позивача у відповідній частині позовних вимог.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо зобов`язання відповідача-1 виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці (за роботу за комп`ютером) за період роботи з 12.08.2019 по 03.06.2020, то судом першої інстанції вірно встановлено, що право позивача на відповідну виплату підтверджено наказом Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 13.03.2024 року за №1/61 (а.с. 19).

Однак, станом на момент розгляду вказаної справи відповідач-1 доказів виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку за особливий характер праці відповідно до вказаного вище наказу не надав.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Водночас колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога в частині стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні за період з 14.03.2024 року, не підлягає задоволенню, оскільки така є передчасною.

Так, окружним судом вірно враховано, що остаточного розрахунку з позивачем ще не проведено, а відтак суд позбавлений можливості обрахувати період затримку розрахунку та суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.

З урахуванням встановленого та наведених правових норм, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідача-1 та апеляційної скарги позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у визначений судом спосіб.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції в оскарженій частині судового рішення.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Індустріального районного суду м. Харкова та апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року в адміністративній справі №260/3945/24 за позовом ОСОБА_1 до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. О. Кушнір