Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №140/629/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/629/25 пров. № А/857/27980/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Носа С.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Волинської митниці,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року (суддя – Денисюк Р.С., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №140/629/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбінат Черкаси» до Волинської митниці,

про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

У січні 2025 року позивач ТзОВ “Комбінат Черкаси” звернувся в суд із адміністративним позовом до Волинської митниці (далі – відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA205050/2025/000005/2 від 13.01.2025.

Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів № UA205050/2025/000005/2 від 13.01.2025. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Комбінат Черкаси” судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без належної юридичної оцінки доказів митниці, неповним з`ясуванням обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що під час перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів встановлено, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності. При цьому, декларант на вимогу митного органу відмовився надати витребувані документи, про що вказано в листі від 13.01.2025 № 13/01/2025. Зазначає апелянт, що запропонувавши надати додаткові документи, митний орган сприяв позивачу в обгрунтуванні застосування першого (основного) методу визначення митної вартості ввезеного на митну територію України товару. Однак, декларантом не забезпечено надання відповідно до п.2 ч.2 ст.52 Митного кодексу України достовірних відомостей про визначення митної вартості товару, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Враховуючи ненадання декларантом витребуваних документів для підтвердження заявленої митної вартості, митницею після проведення консультацій із декларантом, зважаючи на неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта відповідної інформації, митну вартість згідно зі статтею 64 МК України визначено за резервним методом. Таким чином, вважає апелянт, що рішення про коригування митної вартості товарів № UA205050/2025/000005/2 від 13.01.2025 повністю відповідає вимогам ст.55 МК України є законним та обгрунтованим, а твердження позивача про відсутність певної інформації не має правового обгрунтування. Крім цього. Апелянт звертає увагу, що нормами адміністративного судочинства визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. При цьому, звертає увагу апелянт на те, що наданими позивачем документами не визначено, які саме послуги надавалися клієнту в рамках надання правничої допомоги, оскільки договір та попередній розрахунок вказують на послуги, які можуть надаватись, а рахунок та акт виконаних робіт лише констатують факт надання таких.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 року у справі №140/629/25 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

01.11.2024 між компанією SIA “SALMAR” (Латвія) (продавець) та ТОВ “Комбінат Черкаси” (покупець) укладено контракт № 0111А (а.с. 24 зворот-27), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує заморожену рибу та морепродукти в асортименті, кількості, якості і за ціною згідно проформ-інвойсів на кожну поставку, які є невід`ємною частиною цього контракту.

Ціни на кожну партію товару вказуються в доларах США чи євро та включають вартість упаковки, маркування, оформлення супровідних документів та всіх податків та вказуються в інвойсах та додатках до контракту на кожну поставку (п. 1.2). Найменування, кількість, ціна та вартість товару узгоджуються між продавцем та покупцем і фіксуються в проформі-інвойсі з вказівкою номера і дати цього контракту, які оформлюються на кожну окрему поставку і є невід`ємною частиною цього контракту (п. 1.3). Поставка товару може здійснюватись автомобільним транспортом, а також морським, залізничним, авіатранспортом в залежності від домовленостей між продавцем і покупцем. Сторонами погоджено, що умови поставки кожної партії вказуються у рахунках-проформах/інвойсах згідно правил Інкотермс 2020 (п. 2.1, 2.2).

Розділом №7 контракту передбачено, що умови оплати кожної партії товару зафіксовані в проформі-інвойс на кожну окрему партію товару.

На виконання умов договору, компанія-експортер виставила позивачу рахунок-фактуру (інвойс) від 07.01.2025 № 207.25, згідно з яким вартість товару – риба морожена, оселедці, вагою 20000 кг по 0,65 євро/кг становить в загальній сумі 13000 євро (а.с. 17, 50 з перекладом).

10.01.2025 ТзОВ “Комбінат-Черкаси" для митного оформлення ввезеного на територію України товару “риба морожена, оселедці: Салака балтійська морожена, 12+, вагою 20000 кг, не патрана, ціла з головами, несолена, без харчових добавок, приправ та інших інгредієнтів, без складових сумішей, тепловій та кулінарній обробці не піддавалась, не консервована, дата виготовлення - 11, 14, 19, 28 грудня 2024 року. Товар не в первинній тарі. Країна виробництва LV подало МД №25UA205050000668U0, де в графі 42 МД вказано ціну товару у розмірі 13000 Євро. В графі 45 зазначено митну вартість товару (з урахуванням витрат на транспортування товару в сумі 70000,00 грн, яку визначено за 1 методом визначення митної вартості товару – за ціною контракту з урахуванням умов поставки FCA – LV SALACGRIVA (а.с.15).

Для підтвердження заявленої митної вартості разом з вказаною митною декларацією декларантом було подано: сертифікат якості № 207.25 від 07.01.2025; пакувальний лист № 207.25 від 07.01.2025; рахунок-фактура (iнвойс) № 207.25 від 07.01.2025; автотранспортну накладну A№762755 від 07.01.2025; мiжнародний ветеринарний сертифiкат або ветеринарне свідоцтво № LV 100013 P від 07.01.2025; сертифiкат про походження товару № LV-25-143964 від 07.01.2025; банківський платіжний документ, що стосується товару № 188 від 07.01.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 010125 від 09.01.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 0901-1 від 09.01.2025; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 0111А від 01.11.2024; договір (контракт) про перевезення № 20250107/Б від 07.01.2025; заявка на перевезення від 07.01.2025; копія митної декларації країни відправлення 25LV0002100068LHB4 від 08.01.2025.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митницею в електронних повідомленнях з посиланням на розбіжності у поданих документах декларанту по МД №25UA205050000668U0 від 10.01.2025 було запропоновано подати такі документи: 1) документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності – інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару; 5) якщо здійснювалося страхування,- страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з контрактом про поставку товару, митна вартість якого визначається; 7) виписку з бухгалтерської документації; 8) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 9) висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На електронне повідомлення митниці декларант позивача листом від 13.01.2025 № 13/01/2025 повідомив, що всі документи згідно з статтею 53 МК України подані та просив прийняти рішення без врахування термінів, передбачених частиною 3 статті 53 МК України (а.с. 107).

13.01.2025 Волинська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів № UA 205050/2025/000005/2 (а.с. 13), а також сформувала картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2025/000019 (а.с. 14).

У графі 33 вищезгаданого рішення про коригування митної вартості товарів зазначено що документи, які подані для підтвердження митної вартості товару містять розбіжності. Такими розбіжностями відповідач визначив:

1) одними із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (пункти 4, 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України). В інвойсі від 07.01.2025 №9207.25 (далі- Інвойс) передбачена передоплата за товар. Для підтвердження здійснення передоплати за оцінюваний товар декларантом надано копію платіжної інструкції в іноземній валюті від 07.01.2025 № 188. Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII “Про валюту і валютні операції”, Положення про здійснення операцій із валютними цінностям, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті. Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національним банком України від 28.07.2008 №216 (зі змінами), передбачено обов`язкові реквізити, які повинні містити платіжні інструкції в іноземній валюті, зокрема, підпис(и) (власноручний(і)/електронний(і)) відповідальної (их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком. З урахуванням викладеного, надана копія платіжної інструкції в іноземній валюті від 07.01.2025 №188 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містить обов`язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою № 216;

2) відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 599 “Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, до яких можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка- фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Декларантом для підтвердження витрат на транспортування оцінюваного товару надано договір перевезення вантажів автомобільним транспортом від 07.01.2025 №20250107/Б, рахунок на оплату від 09.01.2025 № 010125, довідку про транспортні витрати від 09.01.2025 №0901-1, заявку на перевезення від 07.01.2025 б/н;

3) умови поставки товару, вказані в Інвойсі- FCA SALACGRIVA, Латвія. Згідно з міжнародними правилами інтерпретації умов поставки FCA- вибір місця постачання впливає на зобов`язання із завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється не у приміщенні продавця, відповідальність за відвантаження несе покупець. Продавцем товару відповідно до контракту від 01.11.2024 № 0111А є SIA "SALMAR" (DIENVIDU IELA 36, DZIDRINAS, STOPINU NOVADS, LV-2130, Latvia), тоді як завантаження товару відбулося у місті SALACGRIVA (відповідно до графи 4 CMR) проте в документах, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару, відсутня інформація щодо вартості його навантаження, та, відповідно, не включено дані витрати до графи 21 ДМВ. В довідці про транспортні витрати від 09.01.2025 № 0901-1 сказано, що навантаження не проводилося, що не може відповідати дійсності.

В оскаржуваному рішенні також вказано, що зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 МК України, у зв`язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта), митну вартість визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України, рівень митної вартості визначено на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС (МД від 26.12.2024 № 24 UA902020210569U2). За основу для коригування митної вартості взято вартість подібного товару, митне оформлення якого завершено; рівень митної вартості товару становить 0,8569 євро за кг. Також в оскаржуваному рішенні зазначається, що митницею відповідно до положень статей 55, 57 МК України з декларантом проведена письмова консультація щодо вибору методу визначення митної вартості товару.

Товар було випущено у вільний обіг за МД №25UA205050001087U0 від 13.01.2025 шляхом надання гарантій відповідно до розділу X МК України (а.с. 16).

Позивач, не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості товару, звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом обставини справи свідчать про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів та прийняття оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною першою статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із частиною першою статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 МК України. У випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених норм права видно, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості.

Так, окружним судом вірно встановлено, що спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару, а саме: жилки яловичої, мороженої та ненадання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.

З матеріалів справи видно, що на підтвердження митної вартості товару та обраного методу її визначення, декларант до митної декларації від 10.01.2025 №25UA205050000668U0 надав митному органу документи, а саме: сертифікат якості № 207.25 від 07.01.2025; пакувальний лист № 207.25 від 07.01.2025; рахунок-фактура (iнвойс) № 207.25 від 07.01.2025; автотранспортну накладну A№762755 від 07.01.2025; мiжнародний ветеринарний сертифiкат або ветеринарне свідоцтво № LV 100013 P від 07.01.2025; сертифiкат про походження товару № LV-25-143964 від 07.01.2025; банківський платіжний документ, що стосується товару № 188 від 07.01.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 010125 від 09.01.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 0901-1 від 09.01.2025; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 0111А від 01.11.2024; договір (контракт) про перевезення № 20250107/Б від 07.01.2025; заявка на перевезення від 07.01.2025; копія митної декларації країни відправлення 25LV0002100068LHB4 від 08.01.2025.

Крім цього, позивач листом від 13.01.2025 № 13/01/2025 повідомив митний орган про те, що ним до митного оформлення було надано вичерпний перелік документів, який підтверджував заявлену митну вартість ввезеного товару, а тому надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару є необґрунтованим. Просив прийняти рішення без врахування термінів, передбачених частиною 3 статті 53 МК України.

Колегія суддів враховує, що вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.03.2019 у справі № 826/2313/16 та 13.06.2019 року у справі № 820/6315/15, суд зауважує, що

Частиною 6 статті 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Наведені норми зобов`язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).

Зі змісту оскаржуваного рішення видно, що воно прийняте відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, – декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.

З цього приводу, судом першої інстанції вірно встановлено, що вказана в МД №25UA205050000668U0 від 10.01.2025 ціна товару відповідає тій, що зазначена в рахунку-фактурі від 07.01.2025 №207.25 та становить 13000,00 євро.

Жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни товару подані позивачем документи не містили.

Крім цього, на виконання умов контракту 0111А, позивач 07.01.2025 перерахував на рахунок фірми SIA "SALMAR" грошові кошти у сумі 13 000,00 євро, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті № 188 (а.с. 17 зворот).

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що ціна продажу імпортованих товарів – це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах. Лише рахунок-фактура (інвойс), згідно з частиною 2 статті 53 МК України є документом, який підтверджує митну вартість товару.

Щодо доводів відповідача про те, що копія платіжної інструкції в іноземній валюті від 07.01.2025 №188 не містить обов`язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою № 216, а тому не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, зі змісту платіжної інструкції в іноземній валюті від 07.01.2025 №188, що кошти

в сумі 13000 євро сплачені саме в якості передоплати за товар по контракту №0111А від 01.11.2024. Також, зі змісту платіжного доручення можливо ідентифікувати сторін зовнішньоекономічної операції купівлі-продажу та суму коштів, що відповідає вартості товарів за рахунком-фактурою.

Крім цього, платіжна інструкції від 07.01.2025 №188 містить відмітку виконавця надавача платіжних послуг, а саме: наявні підпис, печатка та дата виконання (а.с. 17 зв.).

Щодо недоліків банківських платіжної інструкції від 19.08.2024, то судом першої інстанції вірно зазначено, що Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 не передбачено таких обов`язкових реквізитів у SWIFT-повідомленні як підписи відповідальних осіб платника. Тому доводи відповідача з даного приводу є безпідставним та необґрунтованим.

З цього приводу окружним судом також вірно враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 12.03.2020 у справі №804/6243/14, від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 у справі №380/842/20 про те, що умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Також сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22.08.2019 у справі №810/2784/18, від 25.05.2021 у справі №520/10386/2020.

Згідно з пунктом 6 частини 10 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Так, відповідно до п. 2.1. Контракту № 0111А від 01.11.2024, поставка товару здійснюється згідно з правилами Інкотермс – 2020 на умовах вказаних в інвойсах на кожну окрему партію.

В рахунку-фактурі від 07.01.2025 №207.25 визначені умови поставки товарів згідно з Правилами Інкотермс-2020 FCA – Salacgriva Latvia.

Умови поставки Інкотермс- FCA (Free Carrier – Франко перевізник) означають, що відповідальність знімається з вантажовідправника у той момент, коли він передає товар перевізнику, найнятому покупцем. Подальші ризики за транспортування вантажу покупець несе самостійно. При цьому всі експортні формальності і мита повинен здійснити і оплатити продавець, а витрати на доставку та митне оформлення для імпорту залишається на покупцеві.

З матеріалів справи видно, що на підтвердження вартості витрат на транспортування товару за №25UA205050000668U0 від 10.01.2025 митному органу було надано: договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №20250107/Б від 07.01.2025, укладений між ТзОВ “Автоліга-Київ” (перевізник) та ТзОВ “Комбінат-Черкаси” (замовник); заявку на перевезення від 07.01.2025 до договору №20250107/Б від 07.01.2025; рахунок на оплату № 010125 від 09.01.2025; довідку про транспортні витрати від 09.01.2025 № 0901-1 (а.с. 20-23), відповідно до яких витрати по доставці вантажу за маршрутом: Салацгріва (Латвія) – п\п Ягодин (Україна) становлять – 70 000,00 грн. При цьому, вартість витрат на перевезення товару, яка включена до митної вартості товару складає 70 000,00 грн. під час перевезення додаткових витрат понесено не було, навантаження, розвантаження, страхування вантажу не проводилось, про що зазначено у довідці про транспортні витрати.

Отже, визначена у митній декларації №25UA205050000668U0 від 10.01.2025 митна вартість товару у розмірі 636272,20 грн (еквівалентно 14607,001 євро) включає вартість товару (13000 євро) і вартість витрат на транспортування товару до кордону України (70000,00 грн), та підтверджена всіма необхідними документами, наданими декларантом.

Щодо твердження митного органу, що для підтвердження витрат на транспортування оцінюваного товару декларантом не надано усіх документів, визначених Наказом № 599, які б підтверджували суму фактично понесених витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.

Наказом №599 затверджені Правила заповнення декларації митної вартості. Ці Правила в частині заповнення графи 20 роз`яснюють, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Колегія суддів враховує, що транспортні витрати підтверджені договором перевезення вантажу автомобільним транспортом №20250107/Б від 07.01.2025, укладеним між ТзОВ “Автоліга-Київ” (перевізник) та ТзОВ “Комбінат-Черкаси” (замовник); заявкою на перевезення від 07.01.2025 до договору №20250107/Б від 07.01.2025; рахунком на оплату № 010125 від 09.01.2025; довідкою про транспортні витрати від 09.01.2025 № 0901-1 (а.с. 20-23), відповідно до яких витрати по доставці вантажу за маршрутом: Салацгріва (Латвія) – п\п Ягодин (Україна) становлять – 70 000,00 грн. При цьому, вартість витрат на перевезення товару, яка включена до митної вартості товару складає 70 000,00 грн. Під час перевезення додаткових витрат понесено не було, навантаження, розвантаження, страхування вантажу не проводилось, про що зазначено у довідці про транспортні витрати.

У сукупності всі ці документи узгоджуються щодо вартості транспортування товару, в тому числі і до митного кордону України, яка включена до митної вартості.

Отже вартість таких послуг відповідно до наданих документів за межами митної території України становить 70000 грн, яка включена декларантом до митної вартості.

Таким чином, подані позивачем документи на підтвердження понесення витрат на транспортування є достатніми та відповідають вимогам Наказу №559.

Крім цього, колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача про те, що до митної вартості включено не всі її складові, оскільки згідно довідки про транспортні витрати від 09.01.2025 під час перевезення додаткових витрат понесено не було, навантаження, розвантаження, страхування вантажу не проводилось.

Ні умовами зовнішньоекономічного контракту, ні рахунком-інвойсом не було обумовлено покладення на позивача інших витрат, ніж на оплату товару та транспортних витрат.

Стосовно розбіжності у місцезнаходженні продавця з місцем завантаження товару, то апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що така розбіжність не може свідчити про порушення умов поставки товару на умовах ІНКОТЕРМС FCA та бути покладена в основу рішення про коригування митної вартості.

Зокрема, позивачем (декларантом) було подано митному органу усі необхідні транспортні (перевізні) документи та документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, зокрема, договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом №20250107/Б від 07.01.2025, укладеним між ТзОВ “Автоліга-Київ” (перевізник) та ТзОВ “Комбінат-Черкаси” (замовник); заявку на перевезення від 07.01.2025 до договору №20250107/Б від 07.01.2025; рахунком на оплату № 010125 від 09.01.2025; довідку про транспортні витрати від 09.01.2025 № 0901-1 (а.с. 20-23).

Таким чином, позивач надав митному органу всі наявні у нього та достатні документи, необхідні для визначення митної вартості товару. Натомість відповідач не довів, що надані ТзОВ “Комбінат-Черкаси” документи містять істотні розбіжності, в них наявні ознаки підробки, або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Також відповідачем в рішенні про коригування митної вартості не було обґрунтовано, яким чином вказані розбіжності впливають на митну вартість товару чи її складових.

При цьому, наявність інформації про те, що ідентичні або подібні товари оформлено у митному відношенні іншими особами за вищою митною вартістю не може бути єдиною та достатньою підставою для витребування додаткових документів та відмови у прийнятті заявленої позивачем митної вартості товару за ціною контракту.

Тому доводи апелянта щодо наявності розбіжностей в документах є необґрунтованими.

Крім того, суд звертає увагу на те, що однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

У зв`язку вищенаведеним, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем подано для митного оформлення імпортованого товару документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, чітко підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої та п`ятої статті 58 Митного кодексу України, і в митного органу, враховуючи вищевикладені обставини, не було підстав вимагати у декларанта додаткові документи для підтвердження митної вартості.

Щодо витребування у декларанта митним органом додаткових документів, то колегія суддів зазначає, що відповідачем не вказано та не обґрунтовано з якою метою були витребувані додаткові документи та які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Відсутність висновків про вартісні характеристики товару не повинна братися митницею до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак не може бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Щодо витребуваної митним органом виписки з бухгалтерської документації, то колегія суддів зазначає, що сама по собі виписка з бухгалтерської документації, угода із третіми особами, не є документами, по яких здійснюється оплата та доставка товару, оскільки підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є контракт та рахунки-фактури (інвойси). Відсутність такої бухгалтерської документації у покупця товару, яка може бути комерційною таємницею продавця щодо формування ціни товару для інших покупців і за відмінними умовами поставки не свідчить про недобросовісність у декларуванні митної вартості. При цьому, ненадання такої документації продавцем покупцю не може позбавляти останнього можливості декларувати товар на підставі інших документів, що підтверджують ціну товару.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що вимоги частин третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Однак, відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах.

Зі змісту оскаржуваного рішення видно, що відповідач митну вартість визначив за другорядним методом – резервним. Його застосування передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

Таким чином, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 року в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).

Разом з тим, у спірному рішенні митний орган лише вказав номери та дати митних декларацій, на основі яких було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказані рішення обґрунтованими та мотивованими.

Отже, митний орган не виконав обов`язку щодо наведення у рішеннях про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Щодо митної декларації МД №24UA902020210569U2 від 26/12/2024, рівень митної вартості 0,8569 євро/кг, яка була використана відповідачем для визначення митної вартості при прийнятті спірного рішення, то суд першої інстанції вірно зазначив, що можливість поставки товару іншим покупцям за меншою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зв`язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства.

Крім цього, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митниці, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.

Крім цього, будь-яка інформація, отримана від юридичних осіб носить виключно інформативний характер та не є безумовною рекомендацією митному органу визначати митну вартість інших аналогічних/подібних товарів саме за такою вартістю. Кожна зовнішньоекономічна угода містить свої умови, які погоджуються сторонами. Принцип свободи договорів чітко передбачає, що сторони можуть самостійно визначити вартість товару.

Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару. При цьому подані документи не містили розбіжностей чи ознак підробки, водночас підтверджували числові значення митної вартості товару.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI “Про внесення змін до Закону України “Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур”, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Доводи апеляційної скарги відповідача таких висновків суду не спростовують.

Отже, на підставі з`ясованих у справі обставин суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач, приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів, діяв не на підставі чинного законодавства, а рішення від № UA205050/2025/000005/2 від 13.01.2025 про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню.

Тому суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апелянта про неспівмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн., стягнутих за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, з обсягом та складністю наданих адвокатом послуг, то апеляційних суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, за положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, проведення експертизи, підготовки справи до розгляду зокрема, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги та витрат на підготовку експертного висновку, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), на проведення судових експертиз, експертних досліджень та надання інших послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, проведенням експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач в адміністративному позові просив витрати на правову допомогу стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач подав до суду першої інстанції копії документів, а саме: договору про надання правової допомоги від 28.03.2023 №58-ЮП, рахунку-фактури від 29.01.2025 №674, акта приймання-передачі наданих послуг №674 (а.с.32-34, 47, 53).

Зі змісту матеріалів справи видно, що Адвокатським бюро “Крючкова” для ТОВ “Комбінат-Черкаси” були надані адвокатські послуги на загальну суму 5000,00 грн, щодо оскарження рішення про коригування митної вартості товару від 13.01.2025 № UA205050/2025/000005/2.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, судом першої інстанції було вірно враховано, що предметом позову є рішення про коригування митної вартості. При цьому, спірні правовідносини регулюються нормами МК України та не передбачають застосуванню адвокатом великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню.

З урахуванням наданих позивачем доказів, принципу співмірності та розумності судових витрат, обсягу опрацьованих адвокатом матеріалів, враховуючи конкретні обставини справи та зміст виконаних послуг, складності справи та зважаючи на задоволення позову, суд першої інстанції доцільно зменшив розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнув на користь позивача судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 3000,00 грн.

Колегія суддів також вважає, що матеріалами справи в безспірному порядку підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат по оплаті професійної правничої допомоги при вирішенні Волинським окружним адміністративним судом цієї справи № 140/629/25.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Волинської митниці – залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року в адміністративній справі №140/629/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбінат Черкаси» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

С. П. Нос