Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №460/7874/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/7874/24 пров. № А/857/26209/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.05.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Тележинського Олега Сергійовича, діючого на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком (із зниженням пенсійного віку), спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Дудар О.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 30.05.2025р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 30.05.2025р.),-

В С Т А Н О В И В:

18.07.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Тележинський О.С., діючий на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Хмельницькій обл. щодо непризначення ОСОБА_1 з 01.07.2024р. пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов`язати ГУ ПФ України в Рівненській обл. призначити позивачу з 01.07.2024р. пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір (а.с.1-9).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.39 і на звороті).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.05.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. про відмову у призначенні пенсії № 172650009029 від 09.07.2024р.; зобов`язано ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.06.2024р.; зобов`язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.06.2024р.; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. судові витрати із сплати судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп. (108-112).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржили відповідачі ГУ ПФ України в Рівненській обл. та ГУ ПФ України в Хмельницькій обл., які покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.115-119, 129-132).

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл. покликається на те, що із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5 на ім`я ОСОБА_1 ) вбачається, що за період з 01.07.2000р. по 31.12.2001р., з 01.10.2002р. по 31.10.2002р. відсутні будь-які дані про сплату страхових внесків.

Відтак, зазначені періоди не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу відсутня сплата страхових внесків. Відсутність відомостей про сплату страхових внесків за застраховану особу у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування впливає на підтвердження страхового стажу особи.

Окрім цього, згідно з записами диплому № НОМЕР_1 позивач з 01.09.1987р. по 30.06.1988р. навчалася в Рівненському середньому кооперативному профтехучилищі (м.Рівне); згідно із записами диплому НОМЕР_2 позивач з 01.09.1988р. по 23.12.1992р. навчалася в Львівському торгово-економічному інституті (м.Львів). Вказані території не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.

При цьому висновок суду про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, який ґрунтується на наявності в позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), є передчасним.

Отже, позивач не підтвердила факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, тому підстави для застосування до неї положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у пенсійного органу є відсутніми.

У свою чергу. відповідач ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. в обґрунтування апеляційних вимог зазначає про те, що наданими документами підтверджено страховий стаж ОСОБА_2 тривалістю 33 роки 04 місяці 22 дні, при цьому необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, визначений ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням ст.26 Закону України № 1058-IV від 09.03.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить не менше 15 років.

Судом проігноровано, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди з 01.07.2000р. по 31.12.2001р. та з 01.10.2002р. по 31.10.2002р., оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків у зазначені періоди.

Крім того, судом не враховано, що на підставі наданих документів не підтверджено факт постійного проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років (01 рік 02 місяці 06 днів станом на 01.01.1993р.), що не дає права на призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Також відповідач стверджує, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта, є помилковим.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін в режимі відеоконференції (зворот а.с.132), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Апелянти подали апеляційні скарги, в яких детально та послідовно обґрунтували свою правову позицію по справі; будь-яких нових доказів по справі сторони не представили; клопотань про їх витребування від останніх не надходило. Рішення суду прийнято в порядку письмового провадження.

Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в с.Дерть Сарненського (Рокитнівського) району Рівненської обл., що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_3 , виданим 12.07.1998р. Рокитнівським РВ УМВС України в Рівненській обл.; позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що засвідчується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 16.12.2022р. (а.с.13, 18).

Довідкою Кисорицького старостинського округу Рокитнівської селищної ради № 717 від 01.06.2024р. підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала з 26.04.1986р. по 29.08.1987р., з 23.06.1988р. по 24.08.1988р. в с.Дерть Сарненського району Рівненської обл.; територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів /КМ/ УРСР № 106 від 23.07.1991р.; підстава видачі довідки: паспорт громадянина України, погосоподарська книга № 10, особовий рахунок № НОМЕР_5 за 1986-1990 роки, погосподарська книга № 6, особовий рахунок № НОМЕР_6 за 1991-1995 роки (а.с.25).

Довідкою відділу «Центру надання адміністративних послу» Рокитнівської селищної ради № 10-08/179 від 30.05.2024р. підтверджено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала з 10.03.1993р. по 05.05.1999р. по АДРЕСА_1 , з 05.05.1999р. по 30.05.2024р. (дата видачі довідки від 30.05.2024р.) по АДРЕСА_2 ; територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р. (а.с.26).

01.07.2024р. позивач звернулася до територіального пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідача ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2024р.

За результатами зазначеної заяви відповідач ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. прийняв рішення № 172650009029 від 09.07.2024р. про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для такого рішення визначено недостатність строку проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Зазначено, що вік заявника 25 роки 10 днів, страховий стаж - 33 роки 04 місяців 22 днів; період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення становить 32 роки 04 місяці 27 днів, з них: станом на 01.01.1993 – 01 рік 02 місяці 06 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000р. по 31.12.2001р. та з 01.10.2002р. по 31.10.2002р., оскільки вказані періоди не підтверджені даними, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.28-29).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджує факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше трьох років, та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Встановлені обставини свідчать про наявність у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, в свою чергу, права на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Окрім цього, довідками органів місцевого самоврядування підтверджено, що позивач була зареєстрована та проживала з 26.04.1986р. по 29.08.1987р., з 23.06.1988р. по 24.08.1988р. в с.Дерть Сарненського району Рівненської обл.; з 10.03.1993р. по 05.05.1999р., з 05.05.1999р. по 30.05.2024р. (дата видачі довідки від 30.05.2024р.) зареєстрована та проживала в селищі Рокитне Сарненського району Рівненської обл.; територія цих населених пунктів віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р.

Отже, у позивача наявні підстави для застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки, вона підтвердила факт постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 31.07.1986р.

Водночас, відомості щодо місця роботи чи навчання позивача в іншому місті не можуть спростувати факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідками органів місцевого самоврядування та посвідченням позивача як громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Таким чином, позивач проживав в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 03 років станом на 01.01.1993р.

Отже, позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Оскільки позивачу виповнилося 54 роки 21.06.2024р., а із заявою про призначення пенсії вона звернулася 01.07.2024р., тому пенсія зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» повинна бути призначена позивачу з 22.06.2024р., тобто з дня, що слідує, за днем досягнення пенсійного віку.

Враховуючи протиправність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також зобов`язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 вказаного Закону.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Частиною 1 ст.9 Закону України № 1058-IV від 09.03.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004р., передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року за наявності страхового стажу не менше 31 року.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з ч.1 ст.55 вказаного Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Частиною 2 ч.1 ст.55 наведеного Закону передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи – особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993р.

Спір між позивачем та відповідачами у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент аварії (26.04.1986р.) позивач проживала в с.Дерть Сарненського району Рівненської обл.

Зокрема, довідкою Кисорицького старостинського округу Рокитнівської селищної ради № 717 від 01.06.2024р. підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала з 26.04.1986р. по 29.08.1987р., з 23.06.1988р. по 24.08.1988р. в с.Дерть Сарненського району Рівненської обл.; довідкою відділу «Центру надання адміністративних послу» Рокитнівської селищної ради № 10-08/179 від 30.05.2024р. підтверджено, що ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала з 10.03.1993р. по 05.05.1999р., з 05.05.1999р. по 30.05.2024р. (дата видачі довідки від 30.05.2024р.) в селищі Рокитне Сарненського району Рівненської обл.

Зазначені населені пункти включені до додатку № 1 «Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення» постанови КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р. «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами), а саме як населений пункт, що розташований в зоні гарантованого добровільного відселення.

Звідси, початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки), що передбачена приміткою до п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовна до позивача, оскільки вона з 26.04.1986р. по 29.08.1987р., з 23.06.1988р. по 24.08.1988р., з 10.03.1993р. по 05.05.1999р., з 05.05.1999р. по 30.05.2024р. постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.

Також згідно з записами диплому № НОМЕР_1 від 30.06.1988р. ОСОБА_4 з 01.09.1987р. до 30.06.1988р. навчалася у Рівненському середньому профтехучилищі; відповідно до диплому НОМЕР_2 від 23.12.1992р. ОСОБА_4 з 1988 року до 1992 року навчалася у Львівському торгово-економічному інституті (а.с.20).

Водночас обставини навчання позивача у Рівненському середньому профтехучилищі та у Львівському торгово-економічному інституті, територія розміщення яких не належить до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не спростовує факту проживання позивача у ці періоди у с.Дерть Рокитнівського (Сарненського) району Рівненської обл., територія якого належить до зони гарантованого добровільно відселення, оскільки обставини, що студенти денних навчальних закладів щотижня, на вихідні дні, а також на канікули (загальна тривалість яких є щонайменше три місяці упродовж навчального року) приїжджають додому - за місцем проживання батьків, є загальновідомими та не потребують доказування.

Отже, відомості щодо місця роботи чи навчання позивача в іншому місті не можуть спростувати факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідками органів місцевого самоврядування.

Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019р. по справі № 569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З огляду на викладене, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2023р. у справі № 460/2589/20.

Звідси, під час судового розгляду підтверджено, що позивач у період з 26.04.1986р. по 29.08.1987р., з 23.06.1988р. по 24.08.1988р., з 10.03.1993р. по 05.05.1999р., з 05.05.1999р. по 30.05.2024р. проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.

Таким чином, відносно ОСОБА_1 виконується така обов`язкова умова наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як факт проживання та/або праці у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років в періоді з 26.04.1986р. до 01.01.1993р.

Також матеріалами справи підтверджується, що після з 10.03.1993р. позивач постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.

Отже, позивач набула передбачене абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII право на максимальне зниження пенсійного віку, а саме на 6 років.

На момент звернення до ГУ ПФ України в Рівненській обл. із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах (01.07.2024р.) позивач досягла 54-річного віку; її страховий стаж (визнаний стороною відповідачів) на цей момент склав 33 роки 04 місяці 22 дні.

Згідно абз.1 ч.1 ст.55 Закону України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

В свою чергу, статтею 26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Враховуючи право позивача на зниження пенсійного віку на 6 років, а відповідно її право на зменшення страхового стажу на кількість років зменшення пенсійного віку, тому необхідною умовою призначення у 2024 році ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку є досягнення нею 54-річного віку та наявність страхового стажу на рівні 25 роки (31-6=25).

Обидві умови дотримані, через що будь-яких підстав для відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах в пенсійного органу не було.

Щодо несплати страхових внесків за відповідні періоди роботи позивача (з 01.07.2000р. по 31.12.2001р. та з 01.10.2002р. по 31.10.2002р.), колегія суддів враховує наступне.

Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, в свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Тому відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів з такої підстави як непідтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем вимог законодавства.

Крім цього, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019р. у справі № 144/669/17, від 20.03.2019р. у справі № 688/947/17 та від 01.03.2021р. у справі № 423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Згідно із ч.1 ст.15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Відповідно до ч.2 ста.20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Відтак, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування цього періоду до страхового стажу, а також на врахування заробітної плати за вказаний період.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, що рішення ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. № 172650009029 від 09.07.2024р. про відмову в призначенні пенсії у відповідності до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним і необґрунтованим, а відтак підлягає скасуванню з покладенням на ГУ ПФ України в Хмельницькій обл. обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.06.2024р. та обов`язку на ГУ ПФ України в Рівненській обл. виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.06.2024р.

Колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства та усталеній судовій практиці по аналогічній категорії справ.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.

Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг належить покласти на апелянтів ГУ ПФ України в Рівненській обл. та ГУ ПФ України в Хмельницькій обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.05.2025р. в адміністративній справі № 460/7874/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на апелянтів Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. та Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 15.06.2026р.