Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №140/923/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/923/25 пров. № А/857/26407/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій обл. та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в переведенні на пенсію державного службовця, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Денисюк Р.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 19.05.2025р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

30.01.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Донецькій обл. № 907640821988 від 03.01.2025р. про відмову в переведенні із пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу»;

зобов`язати відповідача ГУ ПФ України у Волинській обл. перевести позивача з 27.12.2024р. з пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу», з врахуванням довідок про заробітну плату, виданих Управлінням житлово-комунального господарства Волинської обласної державної адміністрації № 9/02-16/2-24 від 25.12.2024р. та № 10/02-16/2-24 від 25.12.2024р., здійснити перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням виплачених сум;

стягнути на користь позивача сплачений судовий збір (а.с.1-5).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.21 і на звороті).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.86-89).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.95-101).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що нею дотримані вимоги для призначення пенсії за віком відповідно до чинного Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу». Зокрема, позивач досягла необхідного 60-річного віку, має достатній загальний стаж, в тому числі набутий на державній службі.

Вказує, що виходячи із пріоритетності законів та підзаконних нормативно-правових актів при визначенні права на пенсію за віком державному службовцю, застосуванню підлягають норми Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу» відповідно до п.п.10 і 12 розділу ХІ цього Закону, який набрав чинності 01.05.2016р., а тому вона має право на пенсію державного службовця.

Відтак, відповідач зобов`язаний був перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу», із врахуванням довідок про заробітну плату, виданих Управлінням житлово-комунального господарства Волинської обласної державної адміністрації № 9/02-16/2-24 від 25.12.2024р. та № 10/02-16/2-24 від 25.12.2024р.

Позивач вважає, що суд відмовляючи в позові, продовжує дискримінацію і порушення її права на належне пенсійне забезпечення.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.04.2014р. по 30.09.2017р. отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу»; з 01.10.2017р. позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується розпорядженням від 30.04.2014р. про призначення пенсії (а.с.84, 85).

27.12.2024р. ОСОБА_1 звернулася до територіального підрозділу ГУ ПФ України у Волинській обл. із заявою про перерахунок пенсії – перехід на інший вид пенсії – пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу», додавши документи за переліком згідно з розпискою-повідомленням, зокрема:

довідку Управління житлово-комунального господарства Волинської обласної державної адміністрації № 9/02-16/2-24 від 25.12.2024р. про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який має не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели кваліфікацію посад державної, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели кваліфікацію посад державної;

довідку Управління житлово-комунального господарства Волинської обласної державної адміністрації № 10/02-16/2-24 від 25.12.2024р. про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01.01.2024р. працював та звільнився з державних органів, що провели кваліфікацію посад державної, або який працював у державних органах , що провели кваліфікацію посад державної, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах , що не провели кваліфікацію посад державної (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (а.с.67-69).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України у Донецькій обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2024р.

За результатами зазначеної заяви відповідачем ГУ ПФ України у Донецькій обл. прийнято рішення № 907640821988 від 03.01.2025р. про відмову в переведенні на пенсію за віком пенсії згідно Закону України «Про державну службу». Підставою для такого рішення визначено ту обставину, що з 24.04.2014р. по 30.09.2017р. ОСОБА_1 отримувала пенсію відповідно до Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», тому підстави для призначення пенсії відповідно до Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу» відсутні.

У листі додатково зазначено за яких умов призначаються пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», що застосовується для осіб, зазначених у п.п.10 і 12 розділу ХІ Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу». Зокрема, згідно з п.п.10 і 12 розділу ХІ Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу», який набрав чинності 01.05.2016р., право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» мають особи, які на день набрання чинності Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу» мали відповідний стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначеною ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України. Вказано, що нормами Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу» перерахунок пенсії не передбачено.

Крім того, перехід на пенсію по Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» є недоцільним, так як розмір пенсії, яку позивач на цей час отримує по Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є більшим, ніж пенсія призначена за Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» (а.с.13, 58).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом, наполягаючи на переведенні її з пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу».

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки чинним законодавством України не передбачено перерахунку пенсій державних службовців у зв`язку із підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців, тому відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії позивача на підставі довідок, виданих Управлінням житлово-комунального господарства Волинської обласної державної адміністрації № 9/02-16/2-24 від 25.12.2024р. та № 10/02-16/2-24 від 25.12.2024р., з одночасним переведенням її з пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу».

Позивач уже реалізувала своє право на призначення пенсії державного службовця задовго до набрання чинності Законом України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу», а тому не належить до кола осіб, визначених п.п.10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу», яким надано право реалізувати своє право на призначення пенсії відповідно до норм Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» за певних умов після 01.05.2016р.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

Право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

До 01.05.2016р. умови пенсійного забезпечення державних службовців визначалися Законом України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу» (надалі – Закон № 3723-XII).

Водночас з 01.05.2016р. принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців визначаються Законом України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу» (надалі – Закон № 889-VІІІ).

Відповідно до ст.90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі Закону № 1058-IV).

Крім того, п.1 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затв. постановою КМ України № 622 від 14.09.2016р. (надалі – Порядок № 622), також, аналогічно до положень ст.90 Закону № 889-VІІІ, визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.

Підпунктом 1 п.2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон № 3723-ХІІ, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.п.10, 12 цього розділу.

Відповідно до п.10 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із п.12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічні положення закріплені у Порядку № 622.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, згідно з п.п.10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, право на пенсію державного службовця за змістом ч.1 ст.37 Закону № 3723-ХІІ мали особи, які:

а) досягли певного віку;

б) мають передбачений законодавством страховий стаж;

в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

За наведеного правового регулювання, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону № 3723-ХІІ і «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016р. у певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р.у на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15.12.2020р. у справі № 560/2398/19, від 18.03.2021р. у справі № 500/5183/17, від 11.04.2023р. у справі № 1.380.2019.003855.

У розглядуваній справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 24.04.2014р. по 30.09.2017р. отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ, яку вона отримувала до переведення на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV (01.10.2017р.).

27.12.2024р. ОСОБА_1 звернулася до територіального підрозділу ГУ ПФ України у Волинській обл. із заявою про перерахунок пенсії – перехід на інший вид пенсії – пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VІІІ, додавши документи за переліком згідно з розпискою-повідомленням та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

За результатами зазначеної заяви відповідачем ГУ ПФ України у Донецькій обл. прийнято рішення про відмову в переведенні на пенсію за віком пенсії згідно Закону № 889-VІІІ з тих підстав, що пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ їй уже було призначено, а проведення перерахунків пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців чинним законодавством не передбачене.

Отже, у цій справі ключовим є питання правозастосування норм пенсійного законодавства у контексті реалізації особою права на повернення до виду пенсійного забезпечення, який їй уже було призначено у минулому, зокрема - до пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону № 3723-XІІ, після переведення на інший вид пенсії - за нормами Закону № 1058-IV. У зв`язку з цим предметом судового розгляду також є питання з`ясування правомірності повторного застосування положень Закону № 3723-XІІ для перерахунку такої пенсії на підставі нових довідок про складові заробітної плати, виданих за посадою, з якої особа звільнилася з державної служби, та встановлення наявності у неї відповідного суб`єктивного права.

Колегія суддів враховує, у постанові Верховного Суду від 19.03.2025р. у справі № 300/936/23 викладено правовий висновок, згідно з яким ані Закон № 889-VIII, ані Закон № 1058-IV не містять положень, які б передбачали підстави або механізм для перерахунку пенсії державного службовця у зв`язку зі зміною (збільшенням) розміру заробітної плати діючих службовців. Аналогічним чином, жодних підстав для такого перерахунку не передбачає і стаття 37 Закону № 3723-ХІІ, яка регламентує порядок призначення пенсії за віком державним службовцям.

Суд у згаданій постанові також наголосив на принципі прямої дії закону в часі: до правовідносин щодо перерахунку пенсій підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент звернення за перерахунком або переведенням, а не те, що діяло на час первинного призначення пенсії. Отже, законодавство, чинне на момент звернення позивача, не передбачало можливості проведення перерахунку пенсії державного службовця, зокрема на підставі поданих нею довідок про оновлені складові заробітної плати.

У зв`язку із викладеним, безпідставними є доводи позивача щодо наявності у неї правових умов для реалізації права на отримання пенсії державного службовця відповідно до п.12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII та ст.37 Закону № 3723-XІІ. Зазначені положення не передбачають можливості повторного призначення або перерахунку пенсії державного службовця у зв`язку із зміною складових заробітної плати після припинення державної служби.

Колегія суддів зазначає, що право на вибір особою одного з видів пенсії, передбачених ст.9 Закону № 1058-IV, не передбачає можливості переходу з одного виду пенсії на аналогічний, вже призначений вид пенсії, шляхом здійснення нового «призначення» цієї ж пенсії.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.

Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком. Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв`язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Законним діями відповідача спростовуються помилкові очікування позивачки на призначення, а не поновлення пенсії, оскільки повторне призначення одного і того виду пенсії (за віком) чинним законодавством не передбачено.

У цьому контексті варто зазначити, що пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV передбачено, що у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до законів України, зокрема «Про державну службу», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення.

Тобто позивач має право на поновлення пенсійної виплати призначеної відповідно до ст.37 Закону № 3723-XII, однак у розмірі, який було встановлено до переведення.

При цьому варто зазначити, що позивач не просила поновити пенсію призначену відповідно до Закону України «Про державну службу», а наполягала на новому її призначенні і обрахунку, з використанням механізму п.п.10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII.

Відтак, підстав для зобов`язання пенсійного органу в поновленні пенсійної виплати встановленої до переведення немає.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на дослівне трактування висновків Верховного Суду, які наведені в постанові від 25.05.2023р. в справі № 580/3805/22, оскільки фактичні обставини тієї справи та справи, що розглядається є відмінними. У справі № 580/3805/22 позивачу первинно призначено пенсію державного службовця по інвалідності за Законом № 3723-XII, згодом переведено на пенсію по віку згідно Закону № 1058-IV і надалі позивач звернувся за призначення пенсії державного службовця по віку за ст.37 Закону № 3723-XII, з врахуванням пунктів 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII.

У справі, що розглядається позивачу призначено пенсію по віку державного службовця за ст.37 Закону № 3723-XII, згодом переведено на пенсію по віку згідно Закону № 1058-IV, і надалі остання просить повторно призначити таку ж пенсію (по віку державного службовця відповідно до Закону № 889-VIII).

На противагу цьому, релевантною до спірних правовідносин є постанова Верховного Суду від 19.03.2025р. в справі № 300/936/23, у якій суд касаційної інстанції розглянув питання права осіб, які бажають перейти з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію відповідно до ст.37 Закону 3723-XII, яка їм вже призначалась до цього, на перерахунок цієї пенсії на підставі нових довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за посадою, з якої ці особи вийшли на пенсію.

Верховний Суд зазначив, що як Закон № 889-VІІІ, так і Закон № 1058-IV не передбачають підстав (умов) для перерахунку пенсії державного службовця у зв`язку зі збільшенням розміру заробітної плати працюючих службовців. Не передбачає таких підстав і ст.37 Закону № 3723-ХІІ.

Враховуючи пряму дію закону в часі, до правовідносин щодо перерахунку пенсій застосовується законодавство, чинне на час, коли здійснюється перерахунок, а не те, яке діяло на час призначення пенсії.

Також Верховний Суд в постанові від 25.07.2025р. в справі № 140/5363/24, з огляду на приписи ст.37 Закону № 3723-ХІІ, положення розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, ст.90 цього ж Закону, дійшов висновку, що чинне законодавство України не передбачає можливості повторного призначення пенсії державного службовця, яка вже була призначена раніше, а також не встановлює правового механізму її перерахунку у зв`язку зі зміною (збільшенням) складових заробітної плати.

Визнання пп.1 п.2 розділу XI Закону № 889-VIII таким, що не відповідає Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 23.12.2022р. № 3-р/2022), не надає особі безпосереднього права на перерахунок пенсії без наявності відповідного законодавчого врегулювання механізму такого перерахунку. До моменту внесення Верховною Радою України відповідних змін, якими буде унормовано порядок реалізації цього права, вимоги про переведення особи на пенсію державного службовця та її перерахунок не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, оскільки суб`єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин не було допущено протиправних дій/ бездіяльності, а відтак його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.

Щодо доводів позивача про застосування до неї дискримінаційного підходу, колегія суддів зазначає наступне.

Гарантована Конституцією України рівність усіх у правах і свободах означає необхідність забезпечення рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

Відповідно до частини першої ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення від 07.11.2013р. у справі «Пічкур проти України», параграфи 48-49, Заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004р. № 14-рп/2004).

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

З огляду на наведене, дискримінація має місце лише тоді, коли порушення прав відбувається з причини певної персональної ознаки особи.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях, а також в однаковий спосіб до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що вбачає дискримінацію у застосуванні, на її думку, неоднакового підходу до застосування однієї і тієї ж норми закону. При цьому, позивачем не обґрунтовано факту наявності щодо неї дискримінації, а саме щодо наявності в нього певної ознаки, у тому значенні, яке використовується у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що у цьому випадку має місце припущення позивача про обмеження її прав, яке не можна пов`язувати з дискримінацією.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишено без задоволення.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. в адміністративній справі № 140/923/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 15.06.2026р.