Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №380/20592/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/20592/25 пров. № А/857/25070/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Грици Івана Юрійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2026р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Грици Івана Юрійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській обл. Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, про визнання протиправними та скасування рішень про заборону в`їзду в Україну, про скасування посвідки на тимчасове проживання; спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Сподарик Н.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17.04.2026р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

14.10.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Грица І.Ю., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом, в якому, із урахуванням поданої під час судового розгляду заяви про зміну предмету позову, просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби /ДМС/ в Івано-Франківській обл. (правонаступником якого є Західне міжрегіональне управління /ЗМУ/ ДМС) від 22.12.2022р. про заборону в`їзду в Україну громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 строком на 3 роки;

визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДМС в Івано-Франківській обл. № 26011500091321 від 22.02.2024р. про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 10.06.2021р., виданої громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ;

зобов`язати ЗМУ ДМС поновити дію посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 10.06.2021р., виданої громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 (а.с.1-7, 62-63).

Згідно ухвали суду від 16.10.2025р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами справи (а.с.43-44).

Відповідно до ухвали суду від 18.03.2026р. залучено до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській обл. Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (а.с.144-145).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2026р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.167-173).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Грица І.Ю., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.177-181).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд поверхнево розглянув справу, не встановив всіх обставин справи, не врахував похідний характер спірного рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, змінив правову підставу прийняття останнього. Також в основу своїх висновків суд навів взаємовиключні фактичні версії.

Окрім цього, суд неправильно розподілив тягар доказування та фактично надав поданню поліції наперед встановлену силу доказу, не застосував норми Закону України «Про адміністративну процедуру» до рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.

Висновки суду в частині закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, яке передбачає можливість продовження строку її дії в умовах воєнного стану.

Відповідач ЗМУ ДМС скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.198-207).

Третя особа Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській обл. Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України направило до апеляційного суду письмові пояснення щодо поданої апеляційної скарги, в яких підтвердило відсутність підстав для заборони позивачу в`їзду в Україну (а.с.214-219).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Під час судового розгляду встановлено, що 04.06.2019р. між громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянкою України ОСОБА_3 укладено шлюб, актовий запис № 955 від 04.06.2019р. (а.с.21).

Згідно заяви-анкети № 100129817 від 01.06.2021р. позивачу оформлено посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 10.06.2021р. строком до 08.04.2022р. (а.с.16-17).

19.12.2022р. за вх. № 6847/1/2601-22 до Управління ДМС в Івано-Франківській обл. надійшло подання Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській обл. Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування дозволу на імміграцію, посвідки на постійне/тимчасове проживання та про заборону в`їзду в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 (а.с.54 і на звороті).

На підставі згаданого подання Управління ДМС в Івано-Франківській обл. прийняло 22.12.2022р. рішення про заборону в`їзду в Україну, відповідно до якого на підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» заборонило позивачу в`їзд в Україну строком на 3 роки до 22.12.2025р. (а.с.11-12).

Окрім цього, рішенням Управління ДМС в Івано-Франківській обл. № 26011500091321 від 22.02.2024р. громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 скасовано посвідку на тимчасове проживання на підставі пп.5 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 322 від 25.04.2018р. (зворот а.с.12).

За результатами проведення детальної перевірки отриманої оперативної інформації відносно громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 третя особа Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській обл. Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України направила 29.11.2024р. обґрунтоване звернення до Управління ДМС в Івано-Франківській обл. «Про скасування заборони в`їзду в Україну», згідно якого просила скасувати рішення про заборону в`їзду позивачу на територію України (а.с.157-158).

04.12.2024р. Управління ДМС в Івано-Франківській обл. прийняло висновок щодо скасування заборони в`їзду в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , а також скерувало Адміністрації Державної прикордонної служби України прохання про зняття з виконання доручення Управління ДМС в Івано-Франківській обл. № 2601.5.2-55891/26.3-22 від 26.12.2022р. стосовно позивача (а.с.71, 72).

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що подання Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській обл. Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України № 6847/1/2601-22 від 19.12.2022р. підготовлено органами поліції в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Національну поліцію».

Враховуючи викладене, у відповідача були достатні підстави для прийняття оспорюваних рішень.

Крім того, оскільки необхідність скасування посвідки позивачу визначена компетентним органом, то у відповідача були відсутні обґрунтовані сумніви в його недостовірності.

Позивач не оскаржував дії та подання Національної поліції, не вказував на наявність відповідних звернень до органів МВС щодо безпідставності викладення в поданні інформації стосовно позивача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулювали спірні правовідносини на час винесення спірного рішення і вчинення дій уповноваженими особами відповідача, суд дійшов висновку про правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо скасування посвідки на тимчасове проживання позивача. Окрім того, посвідка на тимчасове проживання видна строком до 08.04.2022р.

Також вирішення питання про заборону в`їзду в Україну віднесено до дискреційних повноважень органів ДМС.

Отже, вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 22.12.2022р. про заборону в`їзду в Україну позивачу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Водночас, 04.12.2024р. висновком Управління ДМС в Івано-Франківській обл. скасовано заборону в`їзду позивачу в Україну.

Між тим, висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявленого позову колегія суддів вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України № 3773-VI від 22.09.2011р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі - Закон № 3773-VI).

Згідно приписів ст.1 Закону № 3773-VI:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні;

посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Частиною 14 ст.4 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно до ч.ч.1 і 3 ст.9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.

Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені приписами ст.13 Закону № 3773-VI.

Зокрема, відповідно до п.п.1 і 2 ч.1 ст.13 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України № 2469-VIII від 21.06.2018р. «Про національну безпеку України» (надалі – Закон № 2469-VIII) громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.

Положеннями ст.5 Закону № 2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України.

На виконання приписів ч.1 ст.7 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» (надалі – Закон № 580-VIII) під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Статтею 2 Закону № 580-VIII на Національну поліцію покладено завдання забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності.

Підпунктами 1-4 ч.1 ст.23 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.

Спір у цій справі виник у зв`язку із прийняттям Управлінням ДМС в Івано-Франківській обл. на підставі подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України рішення про заборону в`їзду в Україну громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 строком на 3 роки, а також подальшого рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.

В частині правомірності рішення про заборону в`їзду в Україну колегія суддів враховує, що звернення Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській обл. Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України направлено в межах його компетенції, не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС, тож обґрунтованість зазначеної у такому зверненні інформації має перевірятися органом ДМС як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього звернення приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві.

Разом з тим, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально).

Обов`язок судів перевіряти відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень усім вимогам, зазначеним у ч.2 ст.2 КАС України, витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Подібний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14.04.2020р. у справі № 480/296/19 та від 25.01.2024р. у справі № 160/1521/23.

Суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України).

Колегія суддів враховує, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів ст.2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Водночас, за результатами проведення детальної перевірки отриманої оперативної інформації відносно громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 третя особа Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській обл. Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України направила 29.11.2024р. обґрунтоване звернення до Управління ДМС в Івано-Франківській обл. «Про скасування заборони в`їзду в Україну», згідно якого просила скасувати рішення про заборону в`їзду позивачу на територію України.

04.12.2024р. Управління ДМС в Івано-Франківській обл. прийняло висновок щодо скасування заборони в`їзду в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , а також скерувало Адміністрації Державної прикордонної служби України прохання про зняття з виконання доручення Управління ДМС в Івано-Франківській обл. № 2601.5.2-55891/26.3-22 від 26.12.2022р. стосовно позивача.

Отже, спірне рішення Управління ДМС в Івано-Франківській обл. від 22.12.2022р. про заборону в`їзду в Україну громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 строком на 3 роки на час звернення до суду та судового розгляду втратило свою чинність, а відтак не може бути визнано протиправним та скасовано.

Виходячи з викладеного, правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині є відсутніми.

Стосовно правомірності рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання колегія суддів зазначає наступне.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджений постановою КМ України № 322 від 25.04.2018р. (надалі - Порядок № 322).

Підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання, виданої позивачу, слугував пп.5 п.63 Порядку № 633 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну.

Як слідує з фактичних обставин справи, підставою для прийняття спірного рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання було рішення про заборону позивачу подальшого в`їзду в Україну.

На час судового розгляду вказана підстава відпала.

Скарга позивача від 20.06.2025р. щодо анулювання спірного рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання була відхилена ДМС України, що стверджується листом № А-6558-25/8.1/4763-25 від 30.07.2025р., а спірне рішення залишено без змін (а.с.18).

За таких обставин рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання не ґрунтується на фактичних обставинах справи, суперечить правам та інтересам позивача (які визначені ч.14 ст.4, ч.ч.1 і 3 ст.9, ч.1 ст.15 Закону № 3773-VI), а його скасування відповідає обґрунтованому зверненню Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській обл. Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України № 68010-2024 від 29.11.2024р. (а.с.15 і на звороті).

Доцільність та правомірність подальшої дії вказаного рішення відповідачем і третьою особою не підтверджена, будь-яких обґрунтувань в цій частині відповідач і третя особа не навели.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні у справі «Вучкович та інші проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, щоб бути ефективним, засіб правового захисту має бути спроможним безпосередньо виправити оскаржуваний стан справ і має пропонувати розумні перспективи успіху.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що в цій частині заявлений позов є підставним, через що належить визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДМС в Івано-Франківській обл. № 26011500091321 від 22.02.2024р. про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 10.06.2021р., виданої громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

При цьому, з огляду на фактичні обставини справи, скасування спірного рішення слід здійснити з моменту набрання чинності постановою апеляційного суду, тобто, лише на майбутнє.

В частині заявленої вимоги про зобов`язання поновити дію посвідки на тимчасове проживання колегія суддів керуються приписами п.п.77, 78 Порядку № 633 (в редакції, чинній на момент судового розгляду), згідно яких рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її відкликання або визнання недійсною може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку протягом тридцяти календарних днів з дня доведення його до відома іноземця або особи без громадянства або до суду в установленому порядку.

За результатами розгляду скарги на рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її відкликання або визнання недійсною ДМС має право протягом 30 календарних днів скасувати рішення, прийняте відповідно територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її відкликання або визнання недійсною та зобов`язати його видати нове рішення про оформлення посвідки на підставі раніше поданих документів з урахуванням документів, доданих до скарги, або повторно розглянути заяву-анкету, або залишити попереднє рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Із змісту викладеного убачається, що за наявності скасованого рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання її дія відновлюється автоматично, без вжиття будь-яких додаткових заходів зі сторони відповідача. При цьому, за таких обставин позивач не позбавлений можливості в рамках діючого законодавства здійснювати дії для продовження строку спірної посвідки на тимчасове проживання.

Отже, в цій частині стороною позивача обрано неправильний спосіб захисту, а тому така позовна вимога задоволенню не підлягає.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про часткову підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення.

При цьому належить визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДМС в Івано-Франківській обл. № 26011500091321 від 22.02.2024р. про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 10.06.2021р., виданої громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ; решта позовних вимог задоволенню не підлягають.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки її висновки в частині повної відмови в задоволенні позову не відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни.

У порядку ч.6 ст.139 КАС України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат, при цьому належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ЗМУ ДМС на користь позивача судові витрати (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 968 грн. 96 коп. та за подачу апеляційної скарги в розмірі 1453 грн. 44 коп., всього – 2422 грн. 40 коп. (а.с.41, 65, 113, 183).

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, ст.316, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката Грици Івана Юрійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2026р. в адміністративній справі № 380/20592/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов представника адвоката Грици Івана Юрійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській обл. № 26011500091321 від 22.02.2024р. про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 10.06.2021р., виданої громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (юридична адреса: 79007, Львівська обл., м.Львів, вул.Січових Стрільців, буд.11; код ЄДРПОУ 45870769) судові витрати (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 968 грн. 96 коп. та за подачу апеляційної скарги в розмірі 1453 грн. 44 коп., всього – 2422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн. 40 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 15.06.2026р.