Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №953/11000/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року

м. Харків

справа № 953/11000/25

провадження № 22-ц/818/2927/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 січня 2026 року ухвалене у складі судді Шаренко С.Л.,-

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось до суду з позовом, після зміни якого ( а.с. 98 – 108), просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 00-9850147 від 11.07.2024 у розмірі 22711,50 грн, а також вирішити питання про стягнення судових витрат, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422,00грн та витрат на правничу допомогу у сумі 7000,00грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 01.07.2024 між ТОВ "МАКС КРЕДИТ" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-9850147 на суму 8452 гр. Кредитний договір укладено в електронній формі, порядок укладення якого регулюється положеннями Закону України "Про електронну комерцію". Оскільки відповідач погодився з умовами, запропонованими в Паспорті споживчого кредиту, шляхом його підписання за допомогою одноразового ідентифікатора, первісний кредитор сформував та надав Відповідачу оферту щодо укладення Кредитного договору. Відповідач приєднався до умов Кредитного договору шляхом введення одноразового ідентифікатора 5175, що відповідно до вимог законодавства визнається належним та допустимим способом підтвердження волевиявлення сторони на укладення правочину. Після вчинення акцепту позичальником, кредитодавцем на Кредитний договір накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи із кваліфікованою електронною позначкою часу.

На виконання умов договору первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» на платіжну картку № НОМЕР_1 , що в свою чергу свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця.

Кредитор виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі.20.01.2025 між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу №20012025-МК/Ейс(далі – Договір Факторингу 1), відповідно до умов якого останньому відступлене право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. У порядку та на умовах, визначених у Договорі Факторингу 1, позивач зобов`язався передати(сплатити) первісному кредитору суму фінансування, а первинний кредитор зобов`язався відступити позивачу права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.

При укладенні кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого електронного Кредитного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Згідно з умовами Кредитного договору Відповідач зобов`язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному Кредитним договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та не повертав наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.

Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед Позивачем за кредитним договором, становить – 22711,50 грн, яка складається з: 7350,00 грн заборгованість по тілу кредиту; 14259,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 1102,50 - заборгованість за комісією.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 січня 2026 року позов ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» суму заборгованості у розмірі 22 711,50 грн, судовий збір у сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказам доведено факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору та отримання останнім грошових коштів. Також позивачем доведено факт заміни кредитодавця, на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги. Позивачем доведено розмір нарахованої заборгованості в сумі 22 711,50 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування. Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, суд дійшов до висновку про повне задоволення позову.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду, в частині задоволення вимог про стягнення комісії та процентів, скасувати та ухвали в цій частині нове судове рішення яким відмовити у задоволені вказаних позовних вимог. В іншій частині просив рішення суду залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкового висновку про доведеність заявленого у позові розміру заборгованості. Законом України «Про споживче кредитування» передбачено нарахування комісії тільки за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця. Оскільки комісія яку просить стягнути позивач не є платою за додаткову та/або супутню послугу, що прямо зазначено в кредитному договорі, то відповідно і не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення нарахованої кредитором комісії. Крім того зі змісту ч.1 ст.1054 ЦПК України надання грошових коштів за укладеним договором є обов`язком кредитора за яке він отримує оплату у вигляді сплати процентів, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою додатковою оплатою з боку позичальника. Крім того апелянт зазначає що відповідач є військовослужбовцем та відповідно до п.15.ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільнений від нарахування процентів за кредитним договором.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Рішення оскаржено в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за комісією в розмірі 1102,50 грн та процентами за користування кредитом в розмірі 14259,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 11.07.2024 з метою отримання кредиту підписав Договір кредитної лінії № 00-9850147 електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатору 05175, згідно умов якого(п.1.2. договору ) сума кредиту складає - 7350,00 гр. 00 коп. Цільове призначення кредиту на споживчі потреби. Строк кредитування(п.1.3. договору ) складає 360 календарних днів, дата остаточного повернення 06 липня 2025 року. Тип процентної ставки(п.1.5. договору) – фіксовавна, стандартна процентна ставка(п.1.5.1. договору) складає 1,45%. Пунктом 1.5.2. договору передбачена знижена процентна ставка у розмірі 1,32%. Пунктом 1.6. договору передбачено одноразове нарахування комісії за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що склала 1102,50 гр., яка підлягає сплаті 06 липня 2025 року. Орієнтована реальна річна процентна ставка з стандартною процентною ставкою: 9115,87%. Орієнтовна загальна вартість кредиту – 46819,50гр.(п.1.9. договору).

Позивачем до позову надано Паспорт споживчого кредиту, що за своєю правовою природою є пропозицію (оферта) укласти Договір споживчого кредиту, та який підписаний Відповідачем 11.07.2024 електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатору 05175.

Пунктом 2.8. Кредитного договору передбачено, що Кредитодавець зобов`язаний надати кредит у дату надання/видачі Кредиту: «11» липня»2024р. Сума кредиту перераховується Кредитодавцем в сумі 7350.00 гр. на рахунок Позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 .

З витребуваної судом у АТ КБ "Приватбанк" інформації вбачається що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій за вищевказаною платіжною картою за період 11-07-2024-16-07-2024р. є - +380960074793, тобто номер телефону на який надсилався одноразовий ідентифікатор задля відтворення електронного підпису в Кредитному договорі № 00-9850147 від 11.07.2024. Також з інформації наданої банком вбачається, що по рахунку НОМЕР_3 , було зарахування коштів на суму 7350,00 гр. від 11.07.2024 р.

20.01.2025 між ТОВ «МАКС КРЕДИТ», яке є первісним кредитором за кредитним договором № 00-9850147 від 11.07.2024 та Позивачем укладено Договір факторингу №20012025-МК/Ейс.

Пунктом 2.1 Договору факторингу №20012025-МК/Ейс від 20.01.2025 передбачено, що Фактор зобов`язується передати (сплатити) Клієнту Суму Фінансування, в Клієнт зобов`язується відступити Факторові Права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Права Вимоги.

Сума фінансування відповідно п.3.1 Договору факторингу складає 1 706 420,54гр.

Відповідно до умов Договору факторингу №20012025-МК/Ейс та реєстру боржників який складено за формою реєстру боржників що є додатком 1 до зазначеного договору факторингу, Позивачу зокрема відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі 28809,03гр.

Відповідно до змісту платіжних інструкцій від 27.01.2025 та 31.01.2025 Позивачем, на виконання умов договору факторингу було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «МАКС КРЕДИТ» загальну суму грошових коштів у розмірі 1 706 420,54 гр., що є свідченням того факту, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-9850147 від 11.07.2024, перейшло до Позивача.

Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається що станом на 01.10.2025 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за наданим кредитом у розмірі 28809,03 грн з яких: тіло кредиту – 7350,00 грн, відсотки 20356,53 грн, комісія – 1102,50 грн.

05.12.2025 року від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в які позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 22711,50 грн яка складається з тіла кредиту7350,00 грн, відсотків – 14259,00 грн та комісії – 1102,50 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 1054ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 626, 628ЦКУкраїни договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638ЦКУкраїни встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України ", введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів – витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до змісту норми ст. 83 ЦПК України усі докази позивач має надавати вчасно до суду першої інстанції.

Відповідачем надано витяг із наказу №83-3с від 31.10.2024 року за замістом якого ОСОБА_3 прийнятий на військову службу за контрактом 31.10.2024. У скарзі відповідач зазначає що неподання таких доказів до суду зумовлено виключно виконанням ним військового обов`язку в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч.3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховенство права, принцип справедливості судового розгляду та гарантії права на судовий захист, передбачені ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 129 Конституції України, вимагають від суду забезпечити реальну можливість особи бути почутою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття поданих стороною доказів по справі.

Водночас питання прийняття доказу та оцінки його належності і допустимості належить до дискреції суду, який повинен врахувати причини пропуску строку, значення доказу для справи та дотримання балансу процесуальних прав сторін.

Зазначений витяг безпосередньо стосується предмета доказування у справі, отриманий у встановленому законом порядку та не суперечить вимогам належності і допустимості доказів. Крім того, долучення наданого відповідачем доказу у вигляді витягу із наказу про прийняття відповідача на військову службу не призведе до порушення принципів змагальності та рівності сторін, оскільки позивачу було надано можливість ознайомитися з апеляційною скаргою та доданими до неї новими доказами, надати заперечення та відповідні пояснення, проте в суді апеляційної інстанції ним таких заперечень заявлено не було, крім того у додаткових пояснення поданих до суду першої інстанції позивач зазначив що готовий визнати пільговий статус відповідача як військовослужбовця у разі надання останнім належних доказів несення військової служби.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне прийняти наданий відповідачем витяг з наказу від 31.10.2024 року №83-ЗС в якості доказу несення військової служби та врахувати його під час ухвалення судового рішення.

Так відповідно до наданого відповідачем витягу із наказу від 31.10.2024 року №83-ЗС ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом з 31.10.2024 року, тобто вже після укладення договору кредиту, та строком дії до 31.10.2027 року. (а.с.152)

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції що відповідачем та його представником не надано достатніх доказів які б свідчили що відповідач в період отримання кредиту та нарахування процентів за період з належав до кола осіб на які поширюються положення п.15 ч.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у період з 11.07.2024 року по 30.10.2024 року.

Разом з тим, судова колегія приймає до уваги те що з 31.10.2024 року ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом, отже саме з відповідної дати на відповідача поширюються пільги передбачені ч.15 ст.14 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» зокрема щодо не нарахування штрафних санкцій та відсотків за користування кредитними коштами.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Звертаючись із клопотанням про зменшення своїх позовних вимог представник позивача зазначив новий розрахунок заборгованої, який було проведено у відповідності до встановленого законодавством обмеження процентної ставки та вказав що за період з 11.07.2024 року по 21.01.2025 року тобто за 194 дня загальна сума нарахованих відсотків становить 14259,00 грн за відсотковою ставкою 1% в день.

Проте враховуючи що на ОСОБА_3 поширюється положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», щодо не нарахування процентів за користування кредитом, то починаючи з 31.10.2024 року до 21.01.2025 року (останній день нарахування відсотків) проценти за користування кредиту не нараховуються.

Враховуючи викладене загальна сума заборгованості відповідача за нарахованими процентами по кредитному договору № 00-9850147 від 11.07.2024 у період з 11.07.2024 року по 30.10.2024 року становить – 8232,00 грн.

Крім того також не може погодитись із висновками суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за комісією з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Відтак, колегія суддів доходить висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1102,50 грн.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Отже доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції в цій частині.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне стягнення заборгованості за кредитом на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повне задоволення позовних вимог, відтак рішення в оскаржуваній частині підлягає зміні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн, сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3634,00 грн.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 68,61% а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме 46,41% отже з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 661,90 грн за подачу до суду позовної заяви та з ТОВ «ФК «ЕЙС» належить стягнути 1 686,54 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (1 686,54 – 1 661,90) з ТОВ «ФК «ЕЙС» належить стягнути 24,63 грн.

Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Так, на підтвердження понесення судових витрат пов`язаних із наданням правової допомоги, позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги 07/04/25-02 від 07.04.2025, додаткову угода № 11 по Договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025 року, протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025, акт прийому-передачі наданих послуг, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг вбачається що вартість наданих адвокатом послуг становить 7000,00 грн, за надання правничої допомоги у судді першої інстанції.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути 4 802,79 грн понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Лисенка Андрія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 січня 2026 року – змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) заборгованості за кредитним договором № 00-9850147 від 11.07.2024 року в загальному розмірі 15582 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят дві) гривні 00 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в розмірі 24 (двадцять чотири) гривні 63 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) гривні 79 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук