Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №635/3264/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року

м. Харків

справа № 635/3264/25

провадження № 22-ц/818/2831/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Тичкової О.Ю.

суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М,,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справив приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року у складі судді Овсяннікова В.С.,-

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2025 року АТ «ПУМБ» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №1001292759401 від 18.04.2019 та за кредитним договором №1001478174901 від 05.12.2019 в загальному розмірі 41 027,41 грн а також понесені судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що між 18.04.2019 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (заява № 1001292759401) згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 35 000 гривень строком на 36 місяців зі сплатою відповідних нарахувань. 05.12.2019 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (заява № 1001478174901) згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 6780 грн. строком на 24 місяці зі сплатою відповідних нарахувань.

Відповідач не виконує свої кредитні зобов?язання належним чином довготривалий строк, у зв`язку з чим і утворилася вище вказана заборгованість. Крім того звертає увагу суду на те, що Відповідно до умов кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, зокрема, заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб сторони погодили, що позичальник зобов?язується сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості. Позивач наполягає на правомірності вказаних нарахувань.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року позов АТ «ПУМБ» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 15 451,93 грн з яких: за кредитним договором №1001292759401 від 18.04.2019 у сумі 12 195,05 грн, за кредитним договором №1001478174901 від 05.12.2019 у сумі 3 256,88 грн та стягнуто судовий збір в сумі 912,34 грн.

Рішенням мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами кредитних договорів та отримання кредитних коштів відповідачем. Проте із долучених банком виписки та розрахунків заборгованості вбачається що позивач також нараховував комісію за розрахункове касове обслуговування, проте як того вимагає закон України «Про споживче кредитування» не надав інформацію щодо супутніх послуг наданих банком за які нараховувалась вказана комісія отже така вимога банку щодо стягнення заборгованості за комісією є неправомірною а тому не підлягає задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту врегулювання спору в позасудовому порядку, а додана до позовної заяви копія документа «Письмова вимога (повідомлення)» з вимогою про сплату боргу є не належним доказом вжиття таких заходів оскільки як вбачається зі списку згрупованих відправлень, цей документ, оформлений Замовником ТОВ «Франко Пак» (а не Позивачем у даній справі) не може бути прийнятий як належний доказ: Відправником вказаний не Позивач, а ТОВ «Франко Пак», який не має ніякого відношення до справи; не є можливим ідентифікувати відправлений документ з документом Позивача «Письмова вимога/повідомлення». Крім того апелянт зазначає, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні банківські документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» Проте, в супереч вказаних вимог закону, позивачем не було додано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної заборгованості, а наданий позивачем розрахунок заборгованості є внутрішнім документом банку та не може слугувати беззаперечним доказом наявності такої заборгованості.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи що 18.04.2019 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (заява № 1001292759401) згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 35 000 гривень строком на 36 місяців зі сплатою відповідних нарахувань (а.с.15).

Відповідно до вказаної заяви на ім`я відповідача відкрито поточний рахунок у гривнях та надано кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт в розмірі 35000 грн. Процентна ставка складає 0,01% річних, щомісячна комісія становить 3,99%. Зазначене також підтверджується паспортом споживчого кредиту до вказаної вище заяви (а.с.16).

Відповідно до платіжної інструкції № TR.3410990.27314.8810 від 18.04.2019 року вбачається що АТ «ПУМБ» здійснило перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 у сумі 35000,00 грн, призначення платежу: надання кредитних коштів за договором №1001292759401 від 18.04.2019 за позикою ОСОБА_1 (а.с.51).

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 1001292759401 від 18.04.2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед акціонерним товариством «Перший Український міжнародний Банк» за період з 18.05.2019 по 04.02.2025 року складає: за тілом кредитом - 15508,85 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 4,83 грн, заборгованість за комісією - 19551,00 грн (а.с.53-56).

05.12.2019 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (заява № 1001478174901) згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 6780 грн. строком на 24 місяці зі сплатою відповідних нарахувань (а.с.10).

Відповідно до вказаної заяви на ім`я відповідача відкрито поточний рахунок у гривнях та надано кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт в розмірі 6780,00 грн. Процентна ставка складає 0,01% річних, щомісячна комісія становить 3,99%. Зазначене також підтверджується паспортом споживчого кредиту до вказаної вище заяви (а.с.11).

Відповідно до платіжної інструкції № TR.39398838.1353444.8810 від 05.12.2019 року вбачається що АТ «ПУМБ» здійснило перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 у сумі 6780,00 грн, призначення платежу: надання кредитних коштів за договором №1001478174901 від 05.12.2019 за позикою ОСОБА_1 (а.с.52).

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 1001478174901 від 05.12.2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед акціонерним товариством «Перший Український міжнародний Банк» за період з 05.12.2019 по 04.02.2025 року складає: за тілом кредитом – 3256,80 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 0,93 грн, заборгованість за комісією – 2705,00 грн (а.с.57-59).

Позивач надав суду виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 18.04.2019 по 04.02.2025 року відповідно до змісту якої вбачається що відповідачу були видані кредитні кошти, якими вона користувалась, здійснювала часткове погашення заборгованості, вбачається рух грошових коштів.

04.02.2025 року представник АТ «ПУМБ» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій останній запропоновано сплатити заборгованість за кредитними договорами № 1001292759401 та № 1001478174901 в сумі 41027,41 грн та роз`яснено, що у випадку невиконання вимоги АТ «ПУМБ» буде ініційовано заходи щодо стягнення заборгованості в судовому порядку.(а.с.44-50)

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Уразі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом статей626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судовим розглядом було встановлено, що вказані кредитні договори відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягають до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитні договори був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не заперечує факту його підписання, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Водночас доводи апеляційної скарги щодо незгоди з розміром заборгованості заслуговують на увагу.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частини першої, другої та п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Звертаючись з позовом банком було долучено Публічну пропозицію ПАТ «Пумб» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в редакції від 06 березня 2018 року та 11 червня 2019 року.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно п.п.4.2.11. ч. 4 «Загальні права сторін», розділу I «Загальні засади» договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, банк має право контактувати з клієнтами, використовуючи доступні канали зв`язку: «сервіс SMS-банкінг», поштова розсилка, повідомлення електронною поштою, SMS-повідомлення, повідомлення у/на банкоматах та платіжних терміналах, на квитанціях (чеках, сліпах тощо), розміщуючи інформацію та/або повідомлення на сайті банку тощо.

Відповідно до п.п.5.2.5. ч.5 «Загальні обов`язки сторін», розділу I «Загальні засади» договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, банк зобов`язаний забезпечити консультацію та прийом усних звернень за телефонами центру обслуговування клієнтів банку у разі виникнення питань з обслуговування карткового рахунку та користування карткою.

Проте колегія суддів зазначає матеріали справи не містять підтверджень того, що підписуючи заяву №1001292759401 та № 1001478174901 на приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб відповідач ознайомився та погодився з умовами викладеними у публічній пропозиції ПАТ «Пумб» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в редакції від 06 березня 2018 року та 11 червня 2019 року та вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, містили умови про сплату комісії за користування кредитними коштами у зазначеному у позові порядку.

Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Надані позивачем публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в заяву №1001292759401 від 18.04.2019 та № 1001478174901 від 05.12.2019, яка безпосередньо підписана відповідачем. Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Колегія суддів зазначає що встановивши у заяві на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорті споживчого кредиту сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі 3,99 % від суми кредиту, щомісячно, банк не роз`яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде взята комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Отже, відповідні дії банку вносять дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими.

Аналогічних висновків щодо дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими дійшов Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20 (провадження №61-17825св21).

Отже задовольняючи частково позовні вимоги АТ «ПУМБ» суд першої інстанції дійшов вірного висновку що в заяві №№1001292759401 та № 1001478174901 на приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб не визначено переліку послуг за які банком нараховується комісія і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому вимога банку про стягнення заборгованості за комісією є не обґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Проте, судом не було враховано що відповідачем за весь час користування кредитними коштами здійснювалось часткове погашення заборгованості за кредитом, проте Бак протиправно здійснював розподілення сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості за комісією що призводило до збільшення розміру заборгованості.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

Даними виписки із банківського рахунку на ім`я ОСОБА_1 підтверджується, що відповідач користувалась кредитними коштами та з власної ініціативи, частково здійснював погашення заборгованості по кредитним договорам. Так за договором №1001292759401 від 18.04.2019 року за період з 18.04.2019 року по 04.02.2025 року відповідачем внесено кошти в рахунок погашення заборгованості в загальному розмірі 50218,92 грн з яких Банком було скеровано на погашення тіла кредиту – 19491,15 грн, на погашення відсотків – 4,77 грн, на погашення комісій – 30723,00 грн. За договором №1001478174901 від 05.12.2019 року за період з 05.12.2019 року по 04.02.2025 року відповідачем внесено кошти в рахунок погашення заборгованості в загальному розмірі 7311,03 грн з яких Банком було скеровано на погашення тіла кредиту – 3523,20 грн, на погашення відсотків – 0,55 грн, на погашення комісій – 3787,28 грн.

Отже загальна сума коштів внесених відповідачем та спрямованих Банком на погашення комісій становить 34510,28 грн.

Враховуючи що судовим розглядом встановлено що позивачем не доведено факту погодження із відповідачем переліку супутніх послуг що надаються Банком та за які нараховується комісія та як наслідок неправомірність нарахування відповідної комісії, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати суму коштів сплачених відповідачем та віднесених Банком на погашення комісії, зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.

Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача заборгованості за кредитним договором №1001292759401 від 18.04.2019 року та кредитним договором №1001478174901 від 05.12.2019 а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути судовий збір в сумі 4026,00 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року – скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» – відмовити.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1094 (одна тисяча дев`яносто чотири) гривні 81 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Ю.М. Мальований