Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №344/9231/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/9231/25

Провадження № 22-ц/4808/370/26

Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар Шемрай Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Семків-Тачинської Оксани Любомирівни на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2025 року у складі судді Кіндратишин Л. Р., ухвалене у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Галицька Академія (Історія)» про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що їй на праві власності належить нежитлове приміщення гараж № НОМЕР_1 загальною площею 19,6 кв.м. по АДРЕСА_1 . Вказувала, що 14 травня 2024 представник ТОВ ОК ЖБК «Галицька Академія» виконроб Розвадовський В. М. передав ключі від гаража її чоловіку. Однак, згодом стало відомо, що її чоловік отримав ключі від сусіднього приміщення № 110, а приміщенням № 111, власником якого є позивачка, користується відповідач ОСОБА_1 .

В добровільному порядку відповідач відмовився звільнити належний їй гараж, у зв`язку з чим вона звернулася до органів внутрішніх справ. Під час перевірки за її зверненням було опитано відповідача ОСОБА_1 , який повідомив, що користується спірним приміщенням (гаражем) № НОМЕР_1 , хоча йому належить приміщення № 110.

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється передати їй ключі від належного їй на праві власності гаражу, позивачка ОСОБА_2 просила зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням № 111 (гаражем), загальною площею 19,6 кв.м., що по АДРЕСА_1 , шляхом надання фактичного доступу до такого, зобов`язати відповідача звільнити таке приміщення, передати комплект ключів ОСОБА_2 та стягнути з відповідача судові витрати, а саме: 6 000 грн. за надання правової допомоги та 1 211 грн. сплаченого судового збору.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Постановлено зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 нежитловим приміщенням № НОМЕР_1 (гаражем), загальною площею 19,6 кв.м., по АДРЕСА_1 шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення. Також зобов`язано ОСОБА_1 звільнити вказаний гараж та передати комплект ключів від такого приміщення ОСОБА_2 . Крім того, вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000 грн. витрат за надання правової допомоги та 1 211,20 грн. судового збору.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Семків-Тачинська О. Л., посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та стягнути з позивачки понесені відповідачем судові витрати.

Представник скаржника вказує, що судом першої інстанції не було враховано того, що позивачка, звертаючись до суду із негаторним позовом, обрала неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки вона ніколи не вступала у фактичне володіння спірним гаражем. Натомість відповідач ОСОБА_1 з 2022 року фактично володіє гаражем під № НОМЕР_1 , має ключі, провів там капітальний ремонт і вважав себе власником на підставі договору пайової участі. А тому, представник відповідача ОСОБА_1 вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування до даних правовідносин ст. 391 ЦК України.

Також представник відповідача зауважує, що позивачка ОСОБА_2 фактичного володіння спірним гаражем не мала, що підтверджується її ж заявами до поліції «про самовільне зайняття», а пізніше зверненням до суду.

Судом першої інстанції не було враховано, що при укладанні договору у 2022 році ОСОБА_1 було передано технічну документацію та схему розташування, де маркером чітко обведено саме цей гаражний бокс. Особливістю даного об`єкта є наявність водоканалізації, яка згідно з техдокументацією була підведена лише до приміщення № 111. Вказане, на думку представника скаржника свідчить про те, що предметом договору Відповідача і ОК ЖБК «Галицька Історія» був саме цей фізичний об`єкт. А тому помилка, яка сталася при оформленні документів на право власності не повинна позбавляти ОСОБА_1 права власності на фактично придбане майно.

Представник відповідача зазначає, що позивачка відмовилась від мирного врегулювання – «дзеркального» обміну ідентичним гаражем, прямо заявивши, що «не упустить вигоди отримати гараж із ремонтом», що є зловживанням права з метою безпідставного збагачення.

Крім того, на думку представника ОСОБА_1 , суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у призначені будівельно-технічної експертизи для визначення вартості робіт, оскільки така експертиза була необхідна для встановлення обсягу покращень майна. Зобов`язавши ОСОБА_1 передати ключі без оцінки вартості ремонту, суд фактично санкціонував безоплатне привласнення майна відповідача позивачем.

Представник скаржника звертає увагу апеляційного суду й на те, що виселення відповідача із гаража, в який вкладено значні кошти, без вирішення питання про компенсацію витрат на ремонт, покладає на ОСОБА_1 надмірний індивідуальний тягар і призводить до збагачення позиваки за його рахунок.

Представник ОСОБА_1 зазначає, що ОК ЖБК «Галицька Історія» не надало жодних пояснень по суті спору, а суд не вжив належних заходів для з`ясування її позиції. Більш того, судом не було допитано свідків, показання яких підтвердило б обставини виникнення «дзеркальної помилки» та факт тривалого (понад 2 роки) безперешкодного і відкритого володіння ОСОБА_1 об`єктом № 111 за повної обізнаності позивачки.

Крім того, представник відповідача ставить під сумнів висновок суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат.

У надісланому на адресу суду відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Костромін Н. Р. доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Семків-Тачинської О. Л. заперечує, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін. Представник позивачки вказує, що суд не відмовляв і не міг відмовити відповідачу у визнанні останнього добросовісним набувачем, оскільки таких вимог до суду не було заявлено.Посилання відповідача на купівлю ним приміщення з проведеним водопостачанням та каналізацією вважає необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи договорами № 24-02-09/17 ГА V-01 від 22 січня 2020 року, № 24-02-09/17 ГА V-02 від 30 січня 2020 року, № 24-02-09/17 ГА V-03 від 18 травня 2022 року та додатковою угодою до договору про сплату пайових внесків від 11 грудня 2023 року, у яких чітко вказано характеристики приміщення: встановлення воріт, внутрішня штукатурка. Також представник позивачки зауважує, що відповідач ОСОБА_1 визнав факт того, що він користується гаражним приміщенням № НОМЕР_1 , хоча у його власності перебуває гараж № НОМЕР_2 , оскільки йому випадково було передано ключі від вказаного гаражного приміщення. А тому, на думку представника позивачки ОСОБА_2 вправі вимагати усунення перешкод у користуванні належним їй гаражем. Крім того, не відповідають дійсності доводи відповідача про те, що позивачка у травні 2024 року зайшла у приміщення № 110 та спостерігала за ремонтом, оскільки в цей час позивачка була за кордоном (з 02 квітня по 06 липня 2024 року на операції). Адвокат Костромін Н. Р. не погоджується з твердженням представника відповідача щодо того, що суд не вживав належних заходів для з`ясування позиції третьої особи ОК ЖБК Галицька Академія, оскільки вказана особа була належним чином повідомлена про всі судові засідання, зокрема як юридична особа через підсистему «Електронний суд».

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Семків-Тачинської О. Л., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, позивачку ОСОБА_2 та її представника адвоката Костромін Н. Р., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції прийшов до висновків про наявність перешкод позивачці з боку відповідача у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням № 111 (гаражем), загальною площею 19,6 кв.м., що по АДРЕСА_1 без законних на те підстав. При цьому, суд першої інстанції встановив, що відповідач фактично не заперечує, не оспорює правового режиму спірного гаража № НОМЕР_1 , зареєстрованого права власності на такий за позивачем, однак обмежує право власності позивача, не надаючи доступ до такого гаражу, вільно володіти та користуватися ним.

З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процессуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що нежитлове приміщення № 111, по АДРЕСА_1 , загальною площею 19,6 кв.м зареєстровано 29 січня 2024 року за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 71331377, від 29 січня 2024 року (а.с. 10).

Вказане приміщення було придбане позивачкою на підставі договору № 24-02-10/17 ГА V від 24 лютого 2017 року про сплату пайових внесків до ОК ЖБК «Галицька Академія», за умовами якого за ОСОБА_2 закріплюється нежитлове приміщення 18-Г, загальною площею 19,66 кв.м., секція 5, що по АДРЕСА_2 . Приміщення характеризується наступним рівнем робіт – вст.ановлення воріт та внутрішня штукатурка (а.с. 8-9).

Також судом встановлено, що на підставі договору № 24-02-09/17 ГА V-03 від 18 травня 2022 року про передачу пайового внеску нежитлове приміщення 17-Г, загальною площею 19,66 га, секція 5, що по АДРЕСА_2 , було закріплено за відповідачем ОСОБА_1 (а.с. 50).

11 грудня 2023 року між ОК «ЖБК «Галицька Академія» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору про сплату пайових внесків ОК «ЖБК «Галицька Академія» №24-02-09/17 ГА V-03 від 18 травня 2022 року, де п.3.3. Характеристики приміщення викладено у наступній редакції : господарське приміщення за № 110, загальною площею 19,6 к.вм., на 1 поверсі, в багатоквартирному будинку з приміщеннями громадського та соціального призначення (ІІІ черга будівництва), по АДРЕСА_1 . Характеризується : встановленням воріт, внутрішня штукатурка» (а.с. 51).

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно частин першої та четвертої статті 334 ЦК України право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

У справі, що переглядається судом першої інстанції встановлено, що спірне нежитлове приміщення гараж № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 належить на праві власності позивачці ОСОБА_2 , яка підтвердила ту обставину, що відповідач не допускає її до нежитлового приміщення, тобто чинить їй перешкоди у користуванні належним їй на праві власності майном. При цьому, відповідач в судах першої та апеляційної інстанційвизнав, що фактично користується належним позивачці гаражем внаслідок помилки забудовника.

Колегія суддів зауважує, що право власності ОСОБА_2 на спірне нежитлове приміщення ніким не оспорено, не скасовано та є чинним.

З огляду на вищезазначені норми матеріального права, встановивши, що відповідач в добровільному порядку відмовився звільняти спірне нежитлове приміщення, власником якого є позивачка, створює перешкоди у здійсненні позивачкою права користування своїм майном, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для усунення перешкод ОСОБА_2 у користуванні гаражем шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити спірне нежитлове приміщення № НОМЕР_1 (гараж) та передати комплект ключів від такого приміщення ОСОБА_2 .

Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 фактичного володіння спірним гаражем не мала, у фактичне володіння спірним гаражем не вступала, а тому обрала неналежний спосіб захисту свого порушеного права звернувшись до суду з негаторним позовом, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користування нежитловим приміщенням, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 вказано, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.

У цій же постанові вказано, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Не заслуговують на увагу і посилання в апеляційній скарзі на те, що виселення відповідача із гаража, в який вкладено значні кошти без вирішення питання про компенсацію витрат на ремонт, покладає на нього надмірний індивідуальний тягар і призводить до збагачення позиваки за його рахунок, оскільки дані обставини не є предметом даного спору. Разом з тим слід зазначити, що відповідач вправі звернутися за захистом своїх прав у передбаченому законом порядку.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанцій в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в постанові суду, питання обґрунтованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Семків-Тачинської Оксани Любомирівни – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 червня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта