Вирок від 15 червня 2026 р. у справі №632/141/26 — Златопільський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 632/141/26

провадження № 1-кп/632/118/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Златопіль

Златопільський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченої – ОСОБА_4 , потерпілої – ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні угоду про примирення від 12 червня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12026226120000002 від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Первомайський Харківської області, громадянки України, має професійно - технічну освіту, вдова, не працює, яка перебуває на пенсійному забезпеченні за віком, на утриманні малолітніх дітей та батьків похилого віку не має, не є особою з інвалідністю, раніше не судима, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , якій висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень — проступків, передбачених частинами 1, 3 статті 357 КК України,

сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_3 , ОСОБА_6

обвинувачена – ОСОБА_4

потерпіла – ОСОБА_5 , -

В С Т А Н О В И В:

До Златопільського міськрайонного суду Харківської області із Златопільського відділу Лозівської окружної прокуратури надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 у кримінальному провадженні за № 12026226120000002 від 13 січня 2026 року у вчиненні кримінальних правопорушень-проступків, передбачених частинами 1, 3 статті 357 КК України.

Під час судового розгляду потерпілою та обвинуваченою було ініційовано питання щодо укладання угоди про примирення.

12 червня 2026 року під час судового розгляду засідання сторонами кримінального провадження суду було надано угоду про примирення від 12 червня 2026 року, у зв`язку з чим, за клопотанням сторін судом прийнято рішення про зупинення проведення процесуальних дій для розгляду угоди.

І. Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа.

Обвинувачена ОСОБА_4 вчинила привласнення офіційних документів, з корисливих мотивів та незаконне заволодіння паспортом та іншими важливими особистими документами за таких обставин.

Так, 17 грудня 2025 приблизно о 10.30 (точний час не встановлено), обвинувачена ОСОБА_4 , перебуваючи біля приміщення КЗ «Златопільський міський палац культури «Хімік» Златопільської міської ради Харківської області за адресою: Харківська область, Лозівський район, місто Златопіль, проспект. Незалежності № 3, де відбувалась видача гуманітарної допомоги, біля бетонного виступу побачила залишений без нагляду пакет, в якому знаходилась сумка з речами та документами.

У цей час у обвинуваченої ОСОБА_4 , яка усвідомлювала, що у вказаній сумці, серед інших речей, можуть перебувати особисті документи іншої особи, зокрема офіційні документи, раптово виник протиправний умисел, направлений на незаконне привласнення чужого майна, яке знаходилось у вказаній сумці, реалізуючи який, остання таємно взявши пакет з сумкою пішла за місцем свого мешкання.

Цього ж дня, в період часу з 11.00 до 12.00 (точний час не встановлено), під час перебування за місцем свого постійного мешкання у квартирі АДРЕСА_2 , обвинувачена ОСОБА_4 , оглянувши вміст вищевказаної сумки, виявила в ній банківські картки, емітовані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , а також банківську картку, емітовану АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_3 , які належать ОСОБА_5 .

Після чого, у обвинуваченої ОСОБА_4 раптово виник протиправний умисел, направлений на привласнення офіційних документів, які належать ОСОБА_5 , з корисливих мотивів.

Реалізуючи свій протиправний умисел, обвинувачена ОСОБА_4 , розуміючи, що банківські картки, відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року підпунктів 1.4, 1.14, 1.27, 1.31, ст. 1, п. 15.2 статті 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2000 року, частини 4 статті 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року, є офіційними документами майнового характеру з магнітним носієм інформації та безконтактним способом проведення оплат, а також електронним платіжним документом та засобом доступу до банківського рахунку, що надає її власнику можливість безготівкової оплати товарів або послуг, отримання готівкових коштів у відділеннях банків та банкоматах, містить обов`язкові реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему, емітента (банк) та держателя цього спеціального засобу, діючи умисно, з корисливих мотивів, для подальшого заволодіння за допомогою вказаних банківських карток грошовими коштами потерпілої ОСОБА_5 , що зберігались на її банківських рахунках, суттєво порушуючи реалізацію прав, свобод і законних інтересів останньої, пов`язаних з отриманням коштів, залишила вищезазначені банківські картки при собі, не намагаючись повернути їх власниці, тим самим привласнила офіційні документи ОСОБА_5 .

Своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення – проступок– привласнення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 357 КК України – привласнення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів.

Крім того, 17 грудня 2025 року приблизно о 10.30 (точний час не встановлено), обвинувачена ОСОБА_4 , перебуваючи за вищевказаною адресою (біля приміщення КЗ «Златопільський міський палац культури «Хімік» Златопільської міської ради Харківської області, де відбувалась видача гуманітарної допомоги), побачивши залишений без нагляду пакет, в якому знаходилась сумка з речами та документами, розуміючи, що у вказаній сумці, серед інших речей, можуть також перебувати паспорт громадянина України та інші важливі особисті документи, необхідні для отримання гуманітарної допомоги, таємно заволодівши вказаним пакетом з сумкою, пішла за місцем свого мешкання.

Цього ж дня, обвинувачена ОСОБА_4 , в період часу з 11.00 до 12.00 (точний час не встановлено), під час перебування за місцем свого постійного мешкання у квартирі АДРЕСА_2 , оглянувши вміст вищевказаної сумки, виявила в ній також паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_5 , виданий Первомайським РВ УМВС України в Харківській області 18 квітня 2002 року, порядок отримання якого установлений постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України» та важливі особисті документи, а саме, пенсійне посвідчення № НОМЕР_5 серії НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_5 та картку фізичної особи платника податків № 183 від 30 січня 2017 року на ім`я ОСОБА_5 .

В цей час у ОСОБА_4 раптово виник протиправний умисел, направлений на незаконне заволодіння паспортом та іншими важливими особистими документами, які належать ОСОБА_5 .

Реалізуючи свій протиправний умисел, обвинувачена ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що паспорт є універсальним документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а пенсійне посвідчення та картка фізичної особи платника податків є іншими важливими особистими документами, не вчинивши жодних дій, спрямованих на встановлення місцезнаходження власника вищезазначених документів та не маючи наміру на їх повернення, незаконно заволоділа паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_5 , виданим Первомайським РВ УМВС України в Харківській області 18 квітня 2002 року та важливими особистими документами, а саме: пенсійним посвідченням № НОМЕР_5 серії НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_5 , карткою фізичної особи платника податків № 183 від 30 січня 2017 року на ім`я ОСОБА_5 , утримуючи їх при собі до моменту вилучення працівниками поліції.

Своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення – проступок – незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом та іншими важливими особистими документами.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 3 ст. 357 КК України – незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом та іншими важливими особистими документами.

Остаточно дії ОСОБА_4 кваліфіковано за частинами 1, 3 ст. 357 КК України – привласнення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів, та незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом та іншими важливими особистими документами.

ІІ. Відомості про укладену угоду про примирення, її реквізити, зміст та визначена міра покарання.

12 червня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12026226120000002 від 13 січня 2026 року, за домовленістю потерпілої ОСОБА_5 та обвинуваченої ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. 469, 471 КПК України було укладено угоду про примирення.

В угоді про примирення зазначені її сторони, формулювання підозри (обвинувачення) та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, її відшкодування, узгоджене покарання, згода сторін на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди, встановлені ст. 476 КПК України.

Згідно з цією угодою потерпілий та обвинувачена дійшли згоди щодо всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого за частинами 1,3 статті 357 КК України. На час розгляду угоди про примирення обвинуваченою повністю відшкодовано потерпілій завдану шкоду. Цивільний позов потерпілою не заявлено.

Сторони угоди, враховуючи обставини, які характеризують обвинувачену ОСОБА_4 , а саме: добровільне відшкодування завданої шкоди, раніше не судимої, погоджуються на призначення ОСОБА_4 покарання: за ч.1 ст. 357 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік. Відповідно до п. 1 - 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. На підставі п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язок виконувати заходи передбачені пробаційною програмою; за ч.3 ст.357 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік 6 місяців. Відповідно до п. 1 - 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. На підставі п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язок виконувати заходи передбачені пробаційною програмою. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання ОСОБА_4 у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік 6 місяців. На підставі п. 1 - 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. На підставі п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язок виконувати заходи передбачені пробаційною програмою.

ІІІ. Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам КПК України та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався.

Під час судового засідання потерпілий ОСОБА_5 та обвинувачена ОСОБА_4 просили суд прийняти рішення про затвердження угоди про примирення та призначити узгоджену в ній міру покарання.

Прокурор ОСОБА_3 вважав, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги КПК та КК України, діям обвинуваченої ОСОБА_4 надана правильна правова кваліфікація за частинами 1,3 ст. 357 КК України. Прокурор зазначив, що умови угоди щодо узгодженого сторонами покарання, відповідають загальним засадам призначення покарання, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення та особу винної, яка є пенсіонеркою, раніше не судима, відшкодувала шкоду. Умови угоди про примирення цілком відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. З огляду на зазначене, прокурор не заперечував проти затвердження угоди про примирення та призначення обвинуваченій узгодженої сторонами в угоді міри покарання.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, розглядаючи в порядку ч. 3 ст. 474 КПК України питання про можливість затвердження даної угоди про примирення, суд дійшов подальшого висновку.

Відповідно до правил ст. ст. 468, 469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Потерпіла ОСОБА_5 під час розгляду угоди про примирення підтвердила, що укладання угоди було за обопільною домовленістю, вона повністю усвідомлює зміст укладеної угоди про примирення, цілком розуміє наслідки укладання та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, шкода повністю ій відшкодована, надає згоду на призначення обвинуваченій узгодженої міри покарання. Привласненні ОСОБА_4 документи були особистими та важливими для неї.

Обвинувачена ОСОБА_4 під час розгляду угоди також просила зазначену угоду з потерпілою затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання. При цьому обвинувачена визнала свою винуватість у вчиненні кримінальних проступків, передбачених частинами1,3 ст. 357 КК України, що її інкримінуються. Підтвердила обставини вчинення нею кримінальних правопорушень, які повністю відповідають обставинам, встановленим органом досудового розслідування. Зокрема, пояснила, що 17 грудня 2025 близько 11 години дня біля приміщення палацу культури «Хімік» у м. Златопіль, де відбувалась видача гуманітарної допомоги, біля бетонного виступу побачила залишений без нагляду пакет із сумкою та вирішила забрати його додому, розуміючи, що у сумці можуть знаходиться чужі речі, зокрема документи. Після огляду речей за місцем свого мешкання виявила, що в сумці знаходяться банківські картки та особисті документи на ім`я ОСОБА_5 , а саме паспорт громадянина України, пенсійне посвідчення та картка платника податків. Усвідомлюючи, що зазначені документи належать іншій особі, а також те, що банківські картки є офіційними документами за допомогою яких є можливість безготівкової оплати товарів або послуг, а паспорт, а також пенсійне посвідчення та картка платника податків є важливими особистими документами не повернула їх власниці, а залишила у себе до моменту вилучення працівниками поліції. Також обвинувачена зазначила, що свої дії вважала неправильними та протиправними, щиро розкаялася у вчиненому, шкодую про наслідки своїх дій та просила врахувати своє щире каяття, сприяння розгляду справи і те, що подібного надалі не допустить. Надала згоду на призначення узгодженої міри покарання. У вчиненому щиро кається.

Отже суд, шляхом заслуховування пояснень сторін угоди, переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним. Крім того, для з`ясування добровільності укладення угоди судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_4 повністю усвідомлює зміст укладеної угоди про примирення, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватою, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачена цілком розуміє свої права, визначені ч. 5 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.

Таким чином, судом під час проведення розгляду угоди встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 статті 357 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком.

Під час судового розгляду, обвинувачена підтвердила обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких її висунуто обвинувачення та які викладені в угоді та обвинувальному акті. Визнала свою винуватість у вчиненні інкримінованих її кримінальних правопорушень.

При цьому, суд звертає увагу, що предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 357 КК України є: зокрема, офіційні документи, у тому числі електронні, штампи, печатки; приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357 КК України); паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357 КК України).

Згідно примітки до ст. 358 КК України під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» № 2657-ХП від 2жовтня 1992року,п.п.1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346 ІІІ від 05 квітня 2001 року, частина 4 статті 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-Ш від 7 грудня 2000 року документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) є засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним з видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби (платіжні картки тощо).

Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Електронний платіжний засіб має містити обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.

Банк-резидент - учасник платіжної системи має право емітувати електронні платіжні засоби, що поряд із платіжним додатком мають нефінансові додатки, які можуть містити ідентифікаційні дані, інформацію про пільги, страхування та іншу інформацію про держателя і дають змогу ідентифікувати їх держателів та обліковувати виконані ними операції із застосуванням цих електронних платіжних засобів у певних системах виплат, надання та обліку послуг, пільг, знижок тощо.

Держатель спеціального платіжного засобу платіжної картки, для забезпечення безпеки здійснення платіжних операцій з її використанням, зобов`язаний використовувати спеціальний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України, правил користування нимта умов договору, укладеного з емітентом (банком), дотримувати правила безпеки та не допускати використання цього засобу сторонніми особами, для чого повинен надійно зберігати спеціальний платіжний засіб, ПІН-код та інші засоби, що дають змогу користуватися ним, а у випадку його втрати зобов`язаний негайно повідомити про це банк, який повинен негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього спеціального платіжного засобу з внесенням до стоп-списку і його вилучення.

Тобто, аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що платіжна картка є різновидом офіційних документів.

До інших «важливих особистих документів» слід відносити посвідчення, військовий квиток, трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, проїзний документ дитини, картка фізичної особи платника податків, інші офіційні або приватні документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких істотно ускладнює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання чи є той або інший документ для даної особи важливим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, важливості фактів, які засвідчуються документом, можливості його відновлення, розміру збитків від втрати документа.

Предметом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, є також паспорт громадянина (підданого) іншої держави.

Що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року (справа № 454/420/17, провадження № 51-8227 км 18).

Отже, формулювання обвинувачення, зазначене в угоді про примирення, підтвердження цих обставин обвинуваченою дають суду підстави для висновку про існування фактичних підстав для визнання ОСОБА_4 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень-проступків, передбачених частинами 1,3 ст. 357 КК України та правильність кваліфікації її дій.

Також, суд приймає до уваги, про повне відшкодування шкоди внаслідок вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, про що зазначили сторони угоди, під час розгляду.

В угоді зазначено узгоджене між сторонами покарання, а також щодо надання обвинуваченою згоди на призначення покарання у виді пробаційного нагляду, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК України, наслідки невиконання угоди. В угоді зазначена дата її укладення, угода містить підписи сторін.

Суд погоджується, шо згідно зі ст. 66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_4 , є щире каяття обвинуваченої. Згідно ст. 67 КК України, обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої не встановлено.

Вивченням даних про особу обвинуваченої ОСОБА_4 , встановлено, що вона на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває,пенсіонерка, підробіток приносить невеликий та нестабільний дохід, зареєстрована та має місце постійного проживання, осіб похилого віку та неповнолітніх дітей на утриманні немає, не є особою з інвалідністю, раніше не судима.

Отже, аналізуючи зміст угоди в частині обраного покарання, суд вважає, що узгоджене сторонами обвинуваченій ОСОБА_4 покарання за частинами 1, 3 ст. 357 КК України у вигляді пробаційного нагляду, не суперечить положенням Загальної та Особливої частини КК України, враховуючи, що обвинувачена отримує лише пенсію, якого вистачає лише на проживання, підробіток приносить невеликий та нестабільний дохід.

Водночас суд, враховуючи узгоджене сторонами покарання у вигляді пробаційного нагляду, бере до увагу, що згідно ч. 1 ст. 59-1 КК України, покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства. При цьому, ч. 2 ст. 59-1 КК України визначено, що суд покладає на засудженого до пробаційного нагляду такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Частина 3 цієї статті також визначає перелік обов`язків, які суд може покласти на засудженого до пробаційного нагляду. При цьому, з аналізу вищевказаних вимог кримінального закону вбачається, що положення, передбачені ч. 2 ст. 59-1 КК України, є імперативною нормою. Таким чином, при призначенні покарання у виді пробаційного нагляду на обвинуваченого в обов`язковому порядку мають бути покладені обов`язки, передбачені п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України, а також альтернативні, визначені частиною 3 цієї статті.

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним в ухвалі Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 березня 2025 року (справа № 182/5470/24).

Таким чином, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами та оцінених судом відповідно до ст. 94 КПК України, суд дійшов висновку, що мало місце діяння, у вчиненні яких обвинувачується особа, умови угоди про примирення між потерпілою та обвинуваченою відповідають вимогам КПК та КК України, укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, а відтак існує наявність усіх правових підстав для затвердження цієї угоди та призначення обвинуваченій узгодженого сторонами покарання.

Суд не встановив наявність передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України підстав для відмови в затвердженні угоди про примирення.

IV. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку на підставі угоди.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід щодо обвинуваченої ОСОБА_4 не обирався та підстав для його обрання немає.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 314, 373, 374, 376, 394, 475 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Угоду про примирення, укладену 12 червня 2026 року між потерпілою ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_4 - затвердити.

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень - проступків, передбачених частиною 1 статті 357 КК України, частиною 3 статті 357 КК України, та призначити їй узгоджену сторонами міру покарання:

- за частиною 1 статті 357 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік.

Відповідно до пунктів 1 - 3 частини 2 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі пункту 4 частини 3 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язок виконувати заходи передбачені пробаційною програмою.

- за частиною 3 статті 357 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Відповідно до пункту 1 - 3 частини 2 статті. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі пункту 4 частини 3 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язок виконувати заходи передбачені пробаційною програмою.

На підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1(один) рік 6 (шість)місяців.

На підставі пункту 1 - 3 частини 2 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі пункту 4 частини 3 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язок виконувати заходи передбачені пробаційною програмою.

Речові докази:

— СD-R диск— залишити в матеріалах справи .

Відповідно до вимог статті 476 КПК України, у разі невиконання угоди про примирення потерпілий має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.

Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Златопільський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Згідно з ч. 3 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами п`ятою - сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу;

3) прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, потерпілому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_1