Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №240/15913/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/15913/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

15 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, стягнення моральної та матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 Позивач звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, стягнення моральної та матеріальної шкоди, в якому просить:

- визнати дії працівників Дніпровської окружної прокуратури (№ 4), Печерської окружної прокуратури неправомірними;

- визнати накази судді Господарського суду м. Києва Ващенко удаваними правочинами;

- стягнути з Держави на користь ОСОБА_1 3 000 000 грн ( три мільйони гривень);

- стягнути з держави на користь МНТКП «Лана» 4 900 000 грн ( чотири мільйони дев`ятсот тисяч гривень) матеріальної шкоди;

- визнати дії працівників Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві неправомірними;

- забезпечити позивачу кваліфіковану правову допомогу шляхом залучення прокурора офісу Генерального Прокурора до участі в підготовці позову до держави від імені особи похилого віку ОСОБА_1 .

2. Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції та короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

2.1 Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

2.2 Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем поєднано позовні вимоги, які належить розглядати в порядку адміністративного, кримінального та цивільного/господарського судочинства. Тобто позивач з власної ініціативи об`єднав позовні вимоги без дотримання правил об`єднання позовних вимог.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

3.1 Не погодившись із ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.06.2025, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить вказану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

3.2 В обґрунтування скарги позивач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції та неповне з`ясування обставин справи.

3.3 Відповідачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

1.1 Стаття 169 КАС України передбачає декілька самостійних та незалежних одна від одної підстав для повернення позовної заяви. Частина перша цієї статті регулює випадки, коли позовна заява залишається без руху для усунення недоліків форми та змісту з наданням строку, і у разі невиконання цих вимог — повертається на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

1.2 Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправомірно застосував статтю 169 КАС України, оскільки не вказав на жодний недолік позовної заяви та не надав строку для його усунення. Колегія суддів цей довід відхиляє як такий, що ґрунтується на помилковому тлумаченні статті 169 КАС України.

1.3 Так, пункт 6 частини четвертої статті 169 КАС України на підставі якого позов повернуто позивачу, передбачає окрему, самостійну підставу для повернення позовної заяви — порушення правил об`єднання позовних вимог. Ця підстава не передбачає попереднього залишення позовної заяви без руху та надання строку для усунення недоліків, оскільки йдеться не про дефект форми чи змісту заяви, який можна виправити шляхом доповнення чи уточнення в межах поданої заяви, а про структурну неможливість розгляду об`єднаних вимог у межах одного провадження. Таким чином, посилання скаржника на необхідність застосування процедури залишення без руху перед поверненням позову не відповідає правовій природі підстави, на яку послався суд першої інстанції.

1.4 Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про залишення судом першої інстанції поза увагою вимог ч. 5 ст. 172 КАС України, оскільки ця норма підтверджує правильність висновку суду першої інстанції. Саме на підставі принципу, яким передбачається недопустимість об`єднання вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, суд першої інстанції і дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.

1.5 Суд першої інстанції правильно встановив, що вимога про визнання правочину (наказу судді) удаваним підлягає розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу, а вимога про визнання дій органу державної виконавчої служби неправомірними може розглядатися як в порядку адміністративного, так і в порядку цивільного/господарського судочинства залежно від підстав позову — з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі № 340/25/19. Зазначені висновки скаржником не спростовані жодним конкретним правовим аргументом.

1.6 Єдиним відповідачем зазначено Державу в особі Кабінету Міністрів України, тоді як з прохальної частини вбачається, що вимоги фактично заявлені до Дніпровської окружної прокуратури (№ 4), Печерської окружної прокуратури, Господарського суду м. Києва, Дніпровського відділу ДВС у м. Києві та Офісу Генерального прокурора. При цьому, апелянт підтверджує цей висновок суду першої інстанції, зазначаючи у скарзі, що держава бере участь як відповідач «через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду». Це формулювання саме по собі підтверджує, що позивач вбачає кількох самостійних суб`єктів, дії яких є предметом оскарження, що у поєднанні з вимогами різної юрисдикційної належності додатково унеможливлює розгляд позовної заяви в межах одного провадження за правилами одного виду судочинства.

1.7 Посилання апелянта на правову позицію викладену у постанові КАС ВС від 17.12.2021 у справі № 200/11758/20-а (щодо підстав повернення позову за пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України за невиконання вимог ухвали про залишення без руху) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 9901/76/21 (щодо вичерпного переліку підстав за пунктом 3 частини четвертої статті 169 КАС України — відсутність процесуальної дієздатності, непідписання заяви тощо), колегія суддів відхиляє як такі, що не є релевантними для цієї справи, оскільки стосуються інших підстав повернення позовної заяви - пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 169 КАС України, тоді як судом першої інстанції застосовано пункт 6 цієї ж частини в частині порушення правил об`єднання позовних вимог.

Апеляційний суд зазначає, що кожна з підстав, передбачених частиною четвертою статті 169 КАС України, є самостійною та застосовується незалежно від інших, а висновки щодо однієї підстави не можуть автоматично поширюватися на іншу.

1.8 Доводи позивача щодо обґрунтованості позовних вимог по суті, включаючи оцінку доказів відносно права власності на будівлю, правомірності кримінального провадження тощо, не є предметом дослідження на цій стадії провадження, оскільки підлягають оцінці лише після відкриття провадження у справі, поданої з дотриманням процесуальних правил. Наведені скаржником доводи по суті спору не спростовують висновок суду першої інстанції щодо наявності процесуальної підстави для повернення позовної заяви.

1.9 Ініційоване позивачем питання надання правничої допомоги вирішується в порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правничу допомогу», а не шляхом покладення судом на органи прокуратури обов`язку представляти інтереси позивача. Крім того, відсутність кваліфікованої правової допомоги при формулюванні позовних вимог не змінює об`єктивної юрисдикційної належності та предметного складу заявлених вимог, встановлених судом першої інстанції на підставі змісту самої позовної заяви, відтак відповідні обґрунтування позивача є неспроможними і відхиляються апеляційним судом.

1.10 Колегія суддів враховує, що повернення позовної заяви не є відмовою у захисті прав позивача і не позбавляє його права повторного звернення до суду з окремими позовними заявами, які відповідатимуть правилам юрисдикційної належності та об`єднання вимог, передбаченим КАС України. Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати процесуальним вимогам, установленим державою, за умови, що такі вимоги не позбавляють особу суті права на судовий захист (рішення у справі «Артіко проти Італії» від 13.05.1980).

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

2.2 Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.