Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №560/14898/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/14898/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

15 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що вперше звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Зазначає, що за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло протиправне рішення від 04.06.2025 року № 221250005341 про відмову в призначенні пенсії. Також зазначає, що повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, проте за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії від 12.08.2025 №221250005341. Вважаючи дії відповідачів протиправними позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 221250005341 від 04.06.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності, а саме: з 03.09.1990 по 03.11.1990 року; з 16.11.1990 по 19.04.1994 з 12.10.1995 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 30.04.2002, з 01.05.2002 по 31.12.2007, з 01.05.2005 по 18.05.2006 року.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 221250005341 від 12.08.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності, а саме: з 01.01.1992 по 19.04.1994 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком із 04.08.2025 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області подано апеляційні скарги, у яких вони просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційних скарг апелянти посилаються на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційних скаргах.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

27.05.2025 року позивач подав письмову заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

По екстериторіальності заяву передано до Головного УПФ України в Житомирській області.

Рішенням Головного УПФ України в Житомирській області № 221250005341 від 04.06.2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Відмова мотивована відсутністю 32 роки страхового стажу, до страхового стажу зараховано 15 років 1 місяць 10 днів.

До страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1984 року не зараховано періоди трудової діяльності позивача в рф, а саме: з 03.09.1990 року по 03.11.1990 року ; з 16.11.1990 року по 19.04.1994 року; з 12.10.1995 року по 31.12.2000 року; з 01.01.2001 року по 30.04.2002 року; з 01.05.2002 року по 31.12.2007 року, оскільки не дотримано вимоги Постанови №562; з 06.01.2005 року по 28.04.2005 року ; з 01.05.2005 року по 18.05.2006 року, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

04.08.2025 року позивач повторно звернувся до Головного УПФ України в Хмельницькій області.

По екстериторіальності заяву передано до Головного УПФ України в Чернігівській області.

Рішенням Головного УПФ України в Чернігівській області № 221250005341 від 12.08.2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Відмова мотивована відсутністю 32 роки страхового стажу.

До страхового стажу зараховано 16 років 5 місяців 15 днів.

До страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1984 року не зараховано періоди трудової діяльності позивача в рф: з 01.01.1992 року по 19.04.1994 року; з 12.10.1995 року по 31.12.2000 року; з 01.01.2001 року по 30.04.2002 року; з 01.05.2002 року по 31.12.2007 року; з 06.01.2005 року по 28.04.2005 року оскільки не надано підтверджуючих документів.

Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав із цим позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-ІV).

Відповідно до ст.8 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV).

Положеннями ч.1 ст.44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п`ята статті 45 Закону № 1058-IV).

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлює Постанова Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок 22-1).

Положеннями пункту 2.1 Порядку № 22-1 визначено перелік документів, що подають разом із заявою про призначення пенсії.

Суд зазначає, що до набрання чинності Закону № 1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон № 1788), відповідно до ст. 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст.62 Закону України № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Із матеріалів справи слідує, що позивач на момент подачі заяви про призначення пенсії досяг 60 років.

Разом із тим, Рішенням Головного УПФ України в Житомирській області №221250005341 від 04.06.2025 року до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1984 року не зараховано періоди трудової діяльності позивача в рф, а саме: з 03.09.1990 року по 03.11.1990 року ; з 16.11.1990 року по 19.04.1994 року ; з 12.10.1995 року по 31.12.2000 року; з 01.01.2001 року по 30.04.2002 року; з 01.05.2002 року по 31.12.2007 року, оскільки не дотримано вимоги Постанови №562; з 06.01.2005 року по 28.04.2005 року ; з 01.05.2005 року по 18.05.2006 року, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, Рішенням Головного УПФ України в Чернігівській області № 221250005341 від 12.08.2025 року до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.01.1984 року не зараховано періоди трудової діяльності позивача в рф: з 01.01.1992 року по 19.04.1994 року ; з 12.10.1995 року по 31.12.2000 року; з 01.01.2001 року по 30.04.2002 року; з 01.05.2002 року по 31.12.2007 року; з 06.01.2005 року по 28.04.2005 року оскільки не надано підтверджуючих документів.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься копії трудових книжок, що видана ОСОБА_1 від 05.01.1984 серії НОМЕР_2 та від 30.08.1983 серії НОМЕР_3 .

Усі записи в трудовій книжці підписані уповноваженими особами та завірені печатками.

Суд враховує, що трудова книжка позивача вперше заповнювалась 08.06.1983 р.

На той час діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. №162.

За приписами вказаної Інструкції заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР та КЦСПС від 06.09.1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Отже, формальні неточності у трудовій книжці не є виною позивача. Неналежне виконання своїх обов`язків відповідальними особами не може покладати на позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи.

Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. по справі №754/14898/15-а.

Що стосується роботи позивача на території російської федерації, то слід зазначити таке.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 (далі - Порядок № 562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України Про інформацію та Про захист персональних даних, і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Отже, суд звертає увагу на те, що пунктом 4 Порядку № 562 передбачено, що якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.

Суд враховує, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 було постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Відтак наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Російській Федерації, а тому відповідно до вимог пункту 4 Порядку № 562, періоди роботи в Російській Федерації підлягають врахуванню з метою обчислення пенсії позивачу. Натомість вимоги відповідача щодо надання документального підтвердження про неотримання пенсійних виплат від пенсійних органів Російської Федерації є необґрунтованими.

Варто зауважити, що позивач набув стаж до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Так, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку достовірності видачі вищенаведених довідок.

Тому суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи в рф.

Щодо не зарахування періоду роботи до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2004 по 18.06.2006, то слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Таким чином, орган Пенсійного фонду наділений повноваженнями проводити перевірки обґрунтованості видачі документів, необхідних для призначення пенсії, проте неможливість проведення відповідної перевірки не може бути підставою для неврахування документа, оскільки чинне законодавство відповідних положень не містить.

У постанові від 21 лютого 2020 по справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що “ перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у врахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії”.

Судом встановлено, що згідно з записами трудової книжки позивача він працював у спірний період у рф та записи трудової книжки засвідчені відтисками печаток вказаних підприємств/товариств, не містять виправлень/підтирань, інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає додержання співмірності при виконанні функцій публічної влади в розрізі забезпечення базових громадянських прав. Це означає, що органи влади не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, а також зобов`язання, які становлять надмірний тягар в контексті доведення існування права або взагалі виключають можливість такого доказування.

Як зазначалось вище, міжнародними угодами було визначено взаємне зарахування стажу роботи, набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця.

Сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці.

Будь-яких належних доказів, які б спростовували відрахування страхових внесків до пенсійних органів російській федерації за позивача суду не надано і судом не встановлено.

Одночасно з цим, внаслідок відсутності окремої інформації щодо нарахування заробітної плати за спірний період, а також неможливості її одержання у подальшому, позивач фактично позбавлений права на зарахування правомірно набутого страхового стажу за періоди роботи з 01.01.2004 по 18.05.2006.

Крім цього, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків, якщо б таке було встановлено.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 липня 2019 у справі №144/669/17, від 20 березня 2019 у справі № 688/947/17, від 01 березня 2021 по справі №423/757/17 щодо аналогічних правовідносин, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Таким чином, увесь офіційно набутий трудовий стаж позивача в період з 01.01.2004 по 18.05.2006 підлягає зарахуванню на території рф підлягає до страхового стажу.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що рішення Головного УПФ України в Житомирській області № 221250005341 від 04.06.2025 року та рішенням Головного УПФ України в Чернігівській області № 221250005341 від 12.08.2025 року про відмову у призначенні пенсії слід визнати протиправним та скасувати.

Щодо призначення пенсії, то слід зазначити таке.

При цьому, щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийняти рішення про призначення пенсії за віком, то суд додатково зазначає таке.

Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, які прийняли спірні рішення про відмову в призначенні пенсії.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області (який останнім розглядав заяву позивача про призначення пенсії).

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

У той же час, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому, відсутні правові підстави для задоволення щодо нього позовних вимог.

Отже, саме Головне управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення йому пенсії.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

Також слід зазначити, що на законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження”, суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі № 640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

За таких обставин і правових підстав, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком з 04.08.2025 року.

Одночасно, щодо способу захисту обраного позивачем, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів погоджується із тим, що ефективний захист прав позивача слід здійснити шляхом:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 221250005341 від 04.06.2025 року;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності, а саме з 03.09.1990 по 03.11.1990 року; з 16.11.1990 по 19.04.1994 з 12.10.1995 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 30.04.2002, з 01.05.2002 по 31.12.2007, з 01.05.2005 по 18.05.2006;

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 221250005341 від 12.08.2025 року;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності, а саме з 01.01.1992 по 19.04.1994 р.;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 04.08.2025 року.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.