Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №611/270/23 — Барвінківський районний суд Харківської області

Справа №611/270/23

Провадження №2/611/6/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

20 травня 2026 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря – Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Приватний нотаріус Ізюмського нотаріального округу Харківської області Захарова Ніна Василівна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Приватний нотаріус Ізюмського нотаріального округу Харківської області Захарова Н.В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на все належне їй майно, в тому числі: на земельну ділянку площею 4,3829 га (рілля), надану для ведення товарного сільськогосподарського призначення, (кадастровий номер земельної ділянки 6320483600:02:000:0110), розташованої на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серія ХР № 077411, та на земельну ділянку площею 3,6891 га (рілля), надану для ведення товарного сільськогосподарського призначення, (кадастровий номер земельної ділянки 6320483600:02:000:0109), розташованої на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серія ХР № 077411ю

На вищезазначене майно 27 квітня 2017 року був складений заповіт, за яким, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зробила таке заповітне розпорядження: все її майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день її смерті, та на що вона за законом буде мати право, заповідає своїй дочці, ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 зазначила, що перед смертю мати була вже дуже похилого віку та мала супутні захворювання, останні роки вона була дуже слабка та хвороблива, вона єдина піклувалася про неї, здійснювала догляд, проживала та була зареєстрована разом із нею постійно і на момент смерті також. В силу своєї юридичної необізнаності та жалобі за матір`ю, не одразу звернулася до нотаріуса, адже з матір`ю проживали разом та були зареєстровані за однією адресою, отже фактично прийняла спадщину після її смерті. Крім того був складений заповіт на її ім`я.

24 лютого 2022 року російські війська вторгайся в Україну та почали захоплення та окупацію частини Харківської області. Не працювало жодне державне підприємство України, зокрема відділ ДРАЦС, не було жодного приватного або державного нотаріуса, також не було мобільного або інтернет зв`язку. Оформити спадщину належним чином не видавалося можливим.

Як вказує позивач, згодом вона звернулася до нотаріальної контори для оформлення документів на спадкове майно, але приватним нотаріусом Дворник Я.В. на звернення було роз`яснено, що згідно інформації зі спадкових справ після смерті матері приватним нотаріусом Захаровою Н.В. була заведена спадкова справа та проігнорований (видалений) заповіт, який був належним чином зареєстрований в Спадковому реєстрі, і в зв`язку з цим на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , видані свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 березня 2023 року, серія та номер НОМЕР_1 , та свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 березня 2023 року, серія та номер НСК132011, та права власності за цими свідоцтвами вже зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на ім`я ОСОБА_2 .

Позивач, посилаючись на те що її право на спадкування порушено, а вищезазначені свідоцтва про право власності на спадщину за законом недійсні та видані всупереч Закону, просила визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, які видано ОСОБА_2 зареєстровані в реєстрі за № 25 та серії НОМЕР_1 від 03 березня 2023 року, та за № 28, видані приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Захаровою Н.В., після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, просила скасувати реєстрацію в Державному реєстрі речових прав запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6320483600:02:000:0110, площею 4,3829 га, за ОСОБА_2 № 49448254, та запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 6320483600:02:000:0109 площею 3,6891 га за ОСОБА_2 № 49448285.

Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2023 року провадження по справі було відкрито, ухвалено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про витребування доказів. Витребувано з Вишнівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, місцезнаходження: пл. 40 Років Перемоги, буд. 2-А, с. Вишнева, Балаклійський район, Харківська область, 64231, оригінали та належним чином завірені копії: заповіту від 27 квітня 2017 року, посвідченого секретарем Вишнівської сільської ради Балаклійського району Харківської області Біліченко Валентиною Миколаївною, зареєстрованого в реєстрі за №06 та складеного від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; журналу для реєстрації нотаріальних дій Вишнівської сільської ради Балаклійського району Харківської області за 2017 рік; алфавітної книги обліку заповітів Вишнівської сільської ради Балаклійського району Харківської області за 2017 рік.

26 грудня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями на позов. Представник позивача зазначила, що долучений до справи заповіт від 27.04.2017 року викликає сумніви у справжності підпису заповідачки. Похідним від чого є і необґрунтованість позовних вимог позивача, яка посилається на порушення її прав у зв`язку з видачею спірних свідоцтв про право на спадщину. Так, протягом останніх років стан здоров`я ОСОБА_3 був важким. Відтак, остання не мала змоги самостійно переміщатися, звертатися до будь-яких служб тощо. Сумніви у справжності заповіту від 27.04.2017 року обґрунтовуються і тим, що мешкаючи за адресою: АДРЕСА_1 (про що зазначено і в самому заповіті від 23.04.2017 року), заповіт посвідчено Вишнівською сільською радою Балаклійського району Харківської області, тобто селищною радою, в межах якої заповідач не проживала. Загалом є обґрунтовані припущення вважати, що позивач, добре товаришуючи з посадовими особами Вишнівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, скористалася такими знайомствами для власної цілі – посвідчення заповіту нібито від імені матері ОСОБА_3 на своєї ім`я. В той же час, наполягає на тому, що на момент посвідчення заповіту, 27.04.2017 року, ОСОБА_3 в силу свого стану здоров`я та віку не мала можливості підписати його та загалом бути присутньою при його посвідченні.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. До інших випадків, які можуть бути підставами визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за рішенням суду, може належати зокрема: визнання заповіту недійсним; визнання відмови від спадщини недійсною; визнання шлюбу недійсним; порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 563/1101/19.

Позивач жодним чином не обґрунтовує які саме її права, як спадкоємця, були порушені. Так, зокрема в матеріалах справи відсутні відомості на підтвердження факту звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 . Відтак, цивільна процесуальна дієздатність ОСОБА_1 , як позивача у вказаній справі, є сумнівною, з огляду на те, що з матеріалів справи неможливо визначити її як особу, чиї цивільні права та інтереси порушені. Поряд з цим, посилання позивача на факт сумісного проживання з матір`ю ОСОБА_3 не підтверджуються жодними доказами. Так, зокрема, довідка від 12.10.2021 року, видана старостою сіл Вишневе, Першотравневе лише підтверджує той факт, що ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Однак обставини фактичного проживання ОСОБА_3 з позивачем вказана довідка не підтверджує. Відтак, після смерті ОСОБА_3 позивач мала у визначений законодавством 6 місячний строк з дня відкриття спадщини звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Однак, остання цього не зробила, похідним від чого є пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини

Посилаючись на викладене, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 05 червня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа-Вишнівський старостинський округ Савинської селищної ради, про визнання заповіту недійсним повернуто позивачу.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 21 серпня 2024 року зупинене провадження у справі №610/2724/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Приватний нотаріус Ізюмського нотаріального округу Харківської області Захарова Ніна Василівна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, - до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №610/2724/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вишнівський старостинський округ Савинської селищної ради, про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 26 лютого 2026 року провадження у цивільній справі поновлено.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 12 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судове засідання також не з`явилася, просила розгляд справи проводити за її відсутності та відсутності відповідача, проти задоволення позову заперечує.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Приватний нотаріус Ізюмського нотаріального округу Харківської області Захарова Ніна Василівна, в судове засідання не з`явилася, просила розглядати справу за її відсутності, надала письмові пояснення по справі.

Враховуючи, що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Як передбачено ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За загальним правилом (частина 1 статті 13 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого 19 липня 2021 року Виконавчим комітетом Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області (а.с.13).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є доньками померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

З довідки №227 від 22.10.2021, виданої Виконавчим комітетом Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області, вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована разом з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до заповіту, посвідченого 27 квітня 2017 року секретарем Вишнівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, ОСОБА_3 все своє майно заповіла своїй дочці ОСОБА_1 , зареєстрованого у спадковому реєстрі 60964676 (а.с.43).

ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 березня 2023 року на земельну ділянку, площею 3,6891 га., для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 6320483600:02:000:0109, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, посвідчене приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстроване в реєстрі за №28.

Крім того, ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 березня 2023 року на земельну ділянку, площею 4,3829 га., для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 6320483600:02:000:0110, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, видане, посвідчене приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстроване в реєстрі за №26.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. (ст. 1223 ЦК України).

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути, зокрема: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у випадку доведення існування "вад" на момент його видачі, які свідчать про те, що особа, якій видано свідоцтво, не мала права на спадкування (особа не є спадкоємцем, спадкоємці попередньої черги прийняли спадщину, заповіт є нікчемним тощо). Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц.

Частинами 1, 2 статті 1223 ЦК України, передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі 754/3162/21 (провадження № 61- 8164св22)) заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача. Право на заповіт здійснюється особисто фізичною особою з повною цивільною дієздатністю. Заповіт є правочином і безпосередньо пов`язаний з особою заповідача, повинен бути здійснений ним особисто.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту, що є одностороннім правочином, та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247-1253 ЦК України.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити юридичну долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 703/4689/18 (провадження № 61-14976св21).

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно з п. 1.1. розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року № 3306/5 (у редакції, чинній на момент посвідчення заповіту) (далі Порядок № 3306/25) перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент посвідчення заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти (крім секретних).

Нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій (п. 1.2. розділу І Порядку № 3306/25).

Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Підпунктом 5 пункту «б» частини 1 статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на момент посвідчення заповіту) до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови.

Згідно з ч. 4 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.

Згідно п. 1.4. розділу ІІІ Порядку № 3306/25 при посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 Цивільного кодексу України (435-15) і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб (крім подружжя) не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Судом надана оцінка копії заповіту, як доказу, яка міститься в матеріалах справи, на відповідність вищезазначеним вимогам.

Так, зі змісту заповіту вбачається, що він записаний секретарем зі слів ОСОБА_3 в Вишнівській сільській раді Ізюмського району Харківської області. У заповіті зазначені дата та місце народження заповідача, проставлений особистий підпис заповідача. Також, міститься запис про посвідчення заповіту секретарем ОСОБА_7 , яка зазначила у заповіті, що нею особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Зі змісту та форми заповіту також вбачається, що заповіт записано секретарем зі слів заповідача за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Також, зазначено, що заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний нею в присутності секретаря.

Таким чином, дослідженням копії заповіту, встановлено, що він відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення, визначеним у вищевказаному порядку.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.06.2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю».

Аналогічні висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) та в постановах Верховного Суду від 07 березня 2024 року в справі № 388/792/19 (провадження № 61-1724св24), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) та ін.).

Доводи представника відповідача про те, що заповіт складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, суд відхиляє.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин.

Доказів про те, що спірний заповіт був підписаний не заповідачем суду не надано. Не надано суду достатніх, належних та допустимих доказів і про те, що спірний заповіт не відповідав волевиявленню заповідача. Доводи представника відповідача, про те, що на заповіті підпис належить не заповідачу, спростовуються матеріалами справи, зокрема змістом оспорюваного заповіту, згідно з яким заповіт підписаний особисто ОСОБА_3 , що не спростовано належними та допустимими доказами. Даних про те, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її власній волі матеріали справи не містять.

Порядок визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним врегульовано ст. 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво визнається недійсним за рішенням суду з різних підстав, основною з яких є те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Серед іншого, причинами для визнання свідоцтва недійсним можуть бути визнання недійсними інших документів (заповіт, відмова від спадщини, свідоцтво про шлюб), а також порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи .

У ЦК України закріплено можливість пред`явити вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину (ст. 1301).

Також, згідно пп.2.2.4. п.2.1. Положення про Спадковий реєстр, затвердженого Накази Мінюсту України від 07.07.2011№ 1810/5 реєстратором до Спадкового реєстру вносяться відомості про заповіти та спадкові договори щодо: визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним (вид, дата та номер документа, на підставі якого свідоцтво про право на спадщину визнане недійсним, найменування суду (видавець)).

У ч.5 ст. 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що «згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 спадщину прийняла після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на підставі ч. 3 ст.1268 ЦК України, відповідно до якої спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 , яка не мала права на спадкування земельних ділянок за законом, оскільки ОСОБА_3 залишила заповіт на ім`я ОСОБА_1 , який був чинний на момент її смерті, у зв`язку з чим були відсутні підстави для спадкування за законом у ОСОБА_2 на все майно, як спадкоємця першої черги за законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо порушення спадкових прав позивача при видачі приватним нотаріусом оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом від 03.03.2023 на ім`я відповідача.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 8 лютого 2022 року по справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 р. у справі № 522/1528/15-ц).

Способом захисту порушеного права позивач обрала скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що відповідає положенням ч.2 ст. 16 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, позовну вимогу про скасування записів про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки, кадастровий номер 6320483600:02:000:0109, площею 3,6891 га, та кадастровий номер 6320483600:02:000:0110, площею 4,3829 га., які знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 4707, 20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 23, 81, 89, 258, 259, 263-268, 273, 315 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Приватний нотаріус Ізюмського нотаріального округу Харківської області Захарова Ніна Василівна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, – задовольнити повністю.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 березня 2023 року на земельну ділянку, площею 3,6891 га., для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 6320483600:02:000:0109, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, видане ОСОБА_2 , посвідчене приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстроване в реєстрі за №28.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 березня 2023 року на земельну ділянку, площею 4,3829 га., для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 6320483600:02:000:0110, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, видане ОСОБА_2 , посвідчене приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстроване в реєстрі за №26.

Скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 6320483600:02:000:0109, площею 3,6891 га, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, вчинену приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Захаровою Н.В., номер відомостей про речове право: 49448285, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:66652038 від 03.03.2023.

Скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 6320483600:02:000:0110, площею 4,3829 га., яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, вчинену приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Захаровою Н.В., номер відомостей про речове право: 49448254, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:66651993 від 03.03.2023.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , витрати зі сплати судового збору в сумі 4 707 (чотири тисячі сімсот сім) гривень 20 копійок.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 01 червня 2026 року.

Суддя Ю.А. Коптєв