Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №420/11108/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11108/25

Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.,

повний текст судового рішення

складено 31.12.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 420/11108/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язати вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 15.04.2025 надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивачка просила суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155950022192 від 28.10.2024 про відмову у призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 23.09.1995 по 01.12.1997 та призначити з 21.10.2024 пенсію по інвалідності за ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року суд задовольнив позов ОСОБА_1 . Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.10.2024 № 155950022192 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 23.09.1995 по 01.12.1997 в АТЗТ «Нептун»; з 01.08.2011 по 03.02.2014 – в ПП «Айсель»; з 01.03.2017 по 01.06.2021 - в ПП «Айсель» та призначити з 21.10.2024 року пенсію по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211, 20 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подав апеляційну скаргу. Так, апелянт вказав, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції проігноровано той факт, що відповідно до ст.ст. 30, 32 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно — 14 років. Після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (60 років), мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону (не менше 15 років).

Враховуючи, що позивачка не мала достатньо страхового стажу, апелянт вважає, що ним правомірно було відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.

Крім того, апелянт вказав, що судом першої інстанції помилково та безпідставно вирішено вийти за межі позовних вимог позивача щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.08.2011 по 03.02.2014 та з 01.03.2017 по 01.06.2021 в ПП «Айсель», оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні відомості про перебування в трудових відносинах з підприємством та відсутня інформація про сплату страхових внесків. Апелянт також звертає увагу на безпідставність стягнення з нього судового збору.

З огляду на зазначене, представник управління вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, а тому просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Представниця позивачки у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що ліквідація підприємства та відсутність документів в архіві не є провиною працівника і не можуть позбавити його права на пенсію. Також, на переконання представниці позивачки, у разі, якщо страхувальник (роботодавець) не сплачував внески, то відповідальність за це несе саме він, а Пенсійний фонд має стягувати ці кошти через суд, а не відмовляти громадянину в зарахуванні стажу. Відсутність відомостей у базі даних Пенсійного фонду України при наявності трудових відносин є наслідком бездіяльності роботодавця та контролюючих органів. Що стосується виходу суду за межі позовних вимог, вважає, що суд правомірно дослідив усі спірні періоди, які впливають на право позивачки на отримання виплати. Тому представниця позивачки просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в м. Рені, Ізмаїльського району, Одеської області, що підтверджено копією паспорта позивачки серії НОМЕР_1 від 01.09.2005, виданого Ренійським РВ УМВС України в Одеській області.

05 серпня 2003 року укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Після укладення шлюбу присвоєно прізвище чоловікові - ОСОБА_4 , дружині – ОСОБА_4 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 05.07.2003.

23 липня 2024 року ОСОБА_1 при первинному огляді встановлено третю групу інвалідності безстроково, загальне захворювання, про що свідчить довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 888383.

Згідно з записами у трудовій книжці ОСОБА_5 серії НОМЕР_3 від 20.09.1983 (а.с. 51зв. – 53) судом встановлено, що позивачка працювала:

- з 27.06.1983 по 14.07.1989 – в Одеському виробничому об`єднаному підприємстві медичної техніки;

- з 17.07.1989 по 20.09.1995 - в кооперативі «Комплекс» (з 02.01.1992 року у зв`язку з реорганізацією кооперативу «Комплекс» переведена в ТОВ «Медан»);

- з 23.09.1995 по 01.12.1997 – в акціонерному товаристві «Нептун»;

- з 01.10.1998 по 21.05.1999 – в Ренійському хлібозаводі ВАТ «Південна паляниця»;

- з 07.10.2008 по 31.10.2008 – в ДП «Козамін Укр Рені»;

- з 01.08.2011 по 03.02.2014 – в ПП «Айсель»;

- з 01.03.2017 по 01.06.2021 - в ПП «Айсель».

21 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155950022192 від 28.10.2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 32 Закону № 1058 за відсутності необхідного страхового стажу – 15 років. В рішенні пенсійний орган вказав, що страховий стаж заявниці 12 років 10 місяців 27 днів. За даними документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 23.09.1995 по 01.12.1997 згідно довідки № 1 від 30.08.2024, оскільки підприємство АТЗТ «НЕПТУН» припинило діяльність з 02.06.2008.

Позивачка, вважаючи, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155950022192 від 28.10.2024 підлягає скасуванню, звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Необхідність підтвердження трудового стажу іншими документами виникає лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

З копії трудової книжки позивачки серії НОМЕР_3 від 20.09.1983 вбачається, що 23.09.1995 вона була прийнята на роботу офіціанткою в АТ «НЕПТУН» (запис № 10) та 01.12.1997 звільнена за власним бажанням згідно з наказом № 26 від 01.12.1997 (запис № 11). Вказані записи містять інформацію про періоди роботи, займану посаду та завірені печаткою підприємства, а тому відповідач протиправно відмовив у зарахуванні зазначеного періоду роботи через нібито неможливість проведення перевірки.

Крім того, суд вказав, що відповідач безпідставно не врахував страховий стаж ОСОБА_1 у періоди роботи з 01.08.2011 по 03.02.2014 та з 01.03.2017 по 01.06.2021 у ПП «Айсель» на посаді пекаря. Пенсійний орган не надав жодних обґрунтувань щодо неврахування вказаних періодів роботи позивачки, у зв`язку з чим вони підлягають зарахуванню до її страхового стажу.

Враховуючи, що пенсійний орган невірно розрахував стаж позивачки, спірне рішення, на думку суду першої інстанції, підлягає скасуванню. Оскільки після зарахування спірних періодів страховий стаж ОСОБА_1 становить понад 15 років, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог і в частині зобов`язання призначити позивачці пенсію по інвалідності.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- ІV).

Відповідно до положень статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до положень пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

З копії трудової книжки позивачки серії НОМЕР_3 від 20.09.1983 вбачається, що вона 23.09.1995 була прийнята на роботу офіціанткою в АТ «НЕПТУН» (запис № 10) та 01.12.1997 звільнена за власним бажанням згідно з наказом № 26 від 01.12.1997 (запис № 11).

Вказані записи трудової книжки містять інформацію про періоди роботи, займану посаду та печатку підприємства.

Окрім того до суду було надано: копії наказів АТЗЕ «Нептун»: № 5 від 10.09.1995 про призначення ОСОБА_3 (а.с. 23); № 26 від 01.12.1997 про звільнення ОСОБА_3 (а.с. 22зв.); табелі обліку робочого часу за лютий 1997 року, вересень-жовтень 1997 року (а.с.23зв.-29).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що неможливість проведення перевірки відповідачем на підприємстві, де працювала позивачка, на підтвердження її трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу, а відмова в зарахуванні спірного стажу порушує принцип рівності особи перед законом.

Отже, з огляду на вищевикладене, позивачка не може бути позбавлена права щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 23.09.1995 по 01.12.1997 в акціонерному товаристві «Нептун» офіціанткою.

Щодо періодів роботи позивачки з 01.08.2011 по 03.02.2014 та з 01.03.2017 по 01.06.2021 - в ПП «Айсель», колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вказує апелянт та це підтверджується довідкою за формою ОК-5, за спірні періоди відсутні відомості про перебування позивачки в трудових відносинах з підприємством та відсутня інформація про сплату страхових внесків.

За змістом норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за їх несвоєчасну або не в повному обсязі сплату покладено виключно на страхувальника.

Дійсно, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку, а отже, факт несплати внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів її роботи. Водночас відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування взагалі не містять інформації про роботу позивачки у зазначений період. Крім того, ОСОБА_1 не заявляла вимог про зарахування вказаних періодів.

Колегія суддів зауважує, що вихід суду за межі позовних вимог можливий лише у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та безпосередньо випливає із фактичної спірної ситуації, а тому доводи представниці позивачки щодо правомірності виходу за межі позовних вимог є помилковими.

Проте, враховуючи відсутність будь-яких відомостей про роботу позивачки у Державному реєстрі за спірні періоди та відсутність відповідних позовних вимог, суд першої інстанції, зарахувавши ці періоди до страхового стажу за власною ініціативою, вийшов за межі позовних вимог без належних на те правових підстав.

Колегія суддів звертає увагу, що запис у трудовій книжці не є беззаперечним доказом періоду роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації. Оскільки вказаний Реєстр не містить не лише даних про сплату страхових внесків, а й взагалі будь-якої інформації про трудову діяльність позивачки у зазначений період, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для висновку про наявність у неї відповідного страхового стажу.

Крім того, позивачка мала можливість надати довідки, виписки, трудові договори та інші відповідні документи, які містять відомості про періоди роботи, проте жодних додаткових документів на підтвердження факту свого працевлаштування в ПП «Айсель» ані до пенсійного органу, ані до суду вона не надала.

Посилання позивачки на те, що відсутність документів в архіві не є виною працівника і не може позбавити її права на пенсійне забезпечення, колегія суддів вважає безпідставним, адже доказів звернення до архівної чи будь-якої іншої установи позивачка не надала. Разом з тим, за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Приватне підприємство «Айсель» є зареєстрованим та не ліквідованим, а отже, позивачка не позбавлена можливості запросити необхідні документи про стаж безпосередньо у свого роботодавця.

За наведеного, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для зарахування періодів з 01.08.2011 по 03.02.2014 та з 01.03.2017 по 01.06.2021.

Водночас, враховуючи, що пенсійним органом невірно розраховано страховий стаж ОСОБА_1 , а саме без урахування періоду з 23.09.1995 по 01.12.1997, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.10.2024 № 155950022192 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Поряд з цим, позивачка має 12 років 10 місяців 27 днів страхового стажу, відповідно до рішення відповідача, а також враховуючи протиправно не зарахований період з 23.09.1995 по 01.12.1997.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка має право на призначення пенсії по інвалідності, адже ОСОБА_1 має більше ніж 15 років страхового стажу.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що при постановлені спірного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині зарахування періодів роботи з 01.08.2011 по 03.02.2014 та з 01.03.2017 по 01.06.2021.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 420/11108/25, - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 420/11108/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язати вчинити певні дії - скасувати в частині зарахування періодів роботи з 01.08.2011 по 03.02.2014 та з 01.03.2017 по 01.06.2021 до страхового стажу ОСОБА_1 .

Викласти третій абзац рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року в наступній редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 23.09.1995 по 01.12.1997 в АТЗТ «Нептун» та призначити з 21.10.2024 пенсію по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко