Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №420/11789/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11789/26

Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,

повний текст судового рішення

складено 07.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПЛОР 7" на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПЛОР 7" до Одеської обласної державної (військової) адміністрації, третя особа: Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "КАПЛОР 7" звернулось до суду з адміністративним позовом до Одеської обласної державної (військової) адміністрації, третя особа: Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову Одеської обласної державної (військової) адміністрації №5107/1/01-33/4208/2-26 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини від 26.03.2026 року у розмірі 340000 грн.

Разом з позовом до суду надійшла заява позивача в порядку ст.152 КАС України про забезпечення позову шляхом зупинення дії вказаної спірної постанови Одеської обласної державної (військової) адміністрації №5107/1/01-33/4208/2-26.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що судове рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Також суд зазначив, що позивачем не надано до суду будь-яких об`єктивних доказів, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує саме очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 ст.150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акту або нормативно-правового акту; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 ст.151 КАС України встановлено, зокрема, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

У той же час, забезпечення адміністративного позову не є самостійним способом захисту порушеного права та не повинне призводити до вирішення позовних вимог або досягнення іншої мети, не пов`язаної із забезпеченням права особи до вирішення справи по суті.

Зі змісту заяви про забезпечення позову та позовної заяви, вбачається, що підставою для зупинення дії оскаржуваного рішення заявник визначає очевидну його протиправність. Таким чином, питання, пов`язані з вимогами позивача щодо протиправності рішення, є предметом доказування у даній справі.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Тобто, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі №826/7496/18, від 20.01.2021 року у справі №ЗПП/320/23/20.

Апеляційний суд зазначає, що забезпечення позову та обґрунтування його застосування повинно бути пов`язано саме з предметом позову. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом наявності підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, підстава для забезпечення позову, яка передбачена п.2 ч.2 чт.150 КАС України (очевидна протиправність дій відповідача) у цьому випадку відсутня, оскільки очевидна протиправність дій відповідача має вказувати на такі обставини, що не потребують детального з`ясування чи додаткового доказування (прийнято неповноважним органом, з перевищенням наданих повноважень тощо). Позивач посилається на очевидність ознак протиправності відповідача, тобто на обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та наявність яких має встановлюватися судом під час розгляду адміністративної справи, та ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, тому таке обґрунтування вимог заяви є безпідставним.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «КАПЛОР 7» не надано ані до суду 1-ї інстанції, ані до апеляційного суду, будь-яких об`єктивних доказів, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує саме очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення або ухвала суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 248, 321, 325, 328, 329, 382, 383 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПЛОР 7" - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький