Вирок від 15 червня 2026 р. у справі №342/277/26 — Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/277/26

Провадження № 1-кп/342/121/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні у залі суду м. Городенка матеріали кримінального провадження за № 12026091180000080 від 04.02.2026 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Джурків Коломийського району Івано-Франківської області, житель АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, одружений, раніше несудимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5

обвинувачений ОСОБА_4

захисник ОСОБА_6

в с т а н о в и в :

Обвинувачений ОСОБА_4 придбав та зберігав бойові припаси та вибухові пристрої без передбаченого законом дозволу.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

Так, ОСОБА_4 у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 13.02.2026, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, керуючись корисливими мотивами, незаконно придбав патрони у кількості шістдесят одиниць , два запали УЗРГМ, корпус гранати РГ-42, корпус гранати Ф-1 та дві гранати М67 в зборі із запалами М213, які зберігав на території господарства за місцем проживання по АДРЕСА_1 .

В подальшому, 13.02.2026 під час обшуку, на підставі ухвали Коломийського міськрайонного суду, на території господарства, за адресою АДРЕСА_1 вилучено: патрони у кількості 60 одиниць, два запали УЗРГМ, корпус гранати РГ-42, корпус гранати Ф-1 та дві гранати М67 в зборі із запалами М213.

Відповідно до висновку експерта від 16.02.2026 патрони в кількості 60 одиниць є боєприпасами до військової вогнепальної зброї – військовими 5,45 мм патронами центрального бою промислового виробництва із кулею із збільшеною пробивною здатністю. Патрони придатні та призначені для стрільби з військової автоматичної зброї, патронник яких розрахований під даний патрон. Відповідно до висновку експерта від 27.02.2026, корпус гранати Ф-1 є корпусом ручної осколкової гранати типу Ф-1, яка відноситься до конструктивно-оформленого заряду вибухової речовини. Корпус гранати РГ-42 є корпусом ручної осколкової гранати типу РГ-42, яка відноситься до конструктивно-оформленого заряду вибухової речовини. Два запали УЗРГМ є двома уніфікованими запалами ручних гранат УЗРГМ-2, які відносяться до частини боєприпасів. При поєднанні вищевказаних предметів в єдину конструкцію, що передбачено їх будовою, вони будуть становити дві осколкові ручні гранати Ф-1, РГ-42, що споряджені уніфікованими запалами типу УЗРГМ-2, які відносяться до бойових припасів промислового виробництва та придатні для здійснення вибуху. Відповідно до висновку експерта від 27.02.2026 дві гранати М67 в зборі із запалами М213 є двома ручними наступальними осколковими гранатами М67, які відносяться до бойових припасів та вибухових пристроїв, придатні для здійснення вибуху.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив умисні дії, що виразились у придбанні та зберіганні бойових припасів та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1ст. 263 КК України.

Прокурор у судовому засіданні висловив думку щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, на підставі ч.3 ст.349 КПК України. Просив визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України, та застосувати до нього покарання, передбачене санкцією статті у виді трьох років позбавлення волі, стягнути з обвинуваченого витрати за проведені експертизи та вирішити долю речових доказів.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 погодився щодо недослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, вказавши, що погоджується зі всіма обставинами кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті, щиро розкаюється у вчиненому. Пояснив, що під час перебування на лікуванні, знайомі передали його рюкзак із зони бойових дій, де знаходились гранати та патрони, які заховав у погребі свого домогосподарства. Запевнив, що зробив належні висновки. Просив суд суворо не карати.

Захисник обвинуваченого – ОСОБА_6 не заперечив щодо недослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Просив суд взяти до уваги, що обвинувачений добровільно видав боєприпаси працівникам поліції, відсутність обставин, що обтяжують покарання. При призначенні покарання просив врахувати особу підзахисного, перебування на його утриманні малолітньої дитини, позитивну характеристику, наявність інвалідності 2 групи, що пов`язана з проходженням військової служби, його участь у бойових діях, спрямованих на захист держави, висновок органу пробації та застосувати по обвинуваченого покарання у виді трьох років позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, стягнути витрати за проведену експертизу, речові докази знищити.

Згідно ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Суд зазначає, що незважаючи на те, що розгляд справи здійснюється у порядку ч.3 ст.349 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Враховуючи показання обвинуваченого ОСОБА_4 щодо повного визнання вини у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України, те, що він не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів у справі, розуміє неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, той факт, що його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості його позиції, вислухавши думку його захисника, прокурора, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнав недоцільним, у зв`язку з чим суд обмежив їх допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, а також досудової доповіді.

Суд дослідив матеріали кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , зокрема, довідки КНП «Городенківська БЛІЛ» Городенківської міської ради про неперебування на обліку у кабінетах лікаря-психіатра та лікаря-нарколога; позитивну характеристику Росохацького старостинського округу Городенківської міської ради, з місця проживання обвинуваченого; довідку Росохацького старостинського округу Городенківської міської ради про місце проживання обвинуваченого, актовий запис про народження №1 від 22.01.2015 та копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , копію свідоцтва про шлюб, вимогу про судимість; посвідчення Управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2023, інформацію на особу – ОСОБА_4 , витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_4 від 04.07.2025, згідно якого ОСОБА_4 має 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, одержаного у період проходження військової служби, рекомендації в частині індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю від 04.07.2025, грамоту за доброчесне служіння святій вірі православній та жертовну працю і заслуги перед церквою і Україною, висновок органу пробації.

Згідно з досудовою доповіддю Коломийського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області ризик повторного вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб середній; орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення або обмеження волі можливе, обвинувачений не становить для суспільства небезпеки.

Суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні за обставин, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю, і його дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 263 КК України, що виразились у вчиненні умисних дій щодо придбання та зберігання бойових припасів та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Суспільна небезпечність незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами полягає в тому, що воно створює сприятливі умови для вчинення злочинів із використанням зазначених предметів.

За вчинення злочину, передбаченого санкцією ч.1 ст. 263 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Обставиною, що відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненому кримінальному правопорушенні є щире каяття.

Обставин, що відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.

При призначенні покарання ОСОБА_4 суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує обставини вчинених ним кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 призначити покарання у межах санкції ч.1 ст. 263 КК України, яка передбачає відповідальність за вчинене, у виді позбавлення волі на строк три роки.

Разом з тим, враховуючи засудження обвинуваченим свого вчинку та його бажання вести надалі законослухняний спосіб життя, що свідчить про те, що він став на шлях виправлення, той факт, що обвинувачений раніше несудимий, пом`якшуючу покарання обставину та відсутність обставин, що обтяжують покарання, те, що кримінальним правопорушенням шкоди не завдано, наявність у обвинуваченого інвалідності, пов`язаної з несенням військової служби, думку органу пробації, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, із застосуванням положень ст. 75 КК України, звільнивши останнього від відбування покарання з випробуванням та покладанням на нього відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначене судом покарання є необхідним і достатнім заходом примусу для перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідає тяжкості вчиненого ним правопорушення, сприятиме дотриманню обвинуваченим правослухняної поведінки у майбутньому та забезпечує баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судової експертизи, відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, слід покласти на обвинуваченого.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Також у відповідності до ч.4 ст.174 КПК України, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, слід вирішити питання про скасування арешту майна.

Керуючись ст.ст. 12, ч.1 ст.263 КК України, ст.ст. 349, 369-371, 373-374, 394 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного за цим вироком покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк –1 (один) рік.

Відповідно до положень п.п.1,2 ч.1,п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути із ОСОБА_4 в дохід держави процесуальні витрати за проведення експертиз за №СЕ-19/109-26/2179-ВТХ від 27.02.2026, №СЕ-19/109-26/2178-ВТХ від 27.02.2026, №СЕ-19/109-25/2024-БЛ від 21.10.2025 у розмірі 12925,30 гривень.

Речові докази по справі: патрони калібру 5,45 у кількості 50 (п`ятдесят) штук, упаковані у спецпакет 6730692, залишки Ф-1, РГ-42, 2 УЗРГМ, упаковані у спецпакет 2546139, залишки ручних гранат М67 та попереднє упакування, що поміщено у спецпакет 2546138 (квитанція №669), які зберігаються у камері зберігання речових доказів відділення поліції №2 (м.Городенка) Коломийського РВП ГУ НП у Івано-Франківській області, – знищити.

Скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, вжиті ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.02.2026 у виді арешту, з метою збереження речових доказів, накладеного на предмети, ззовні схожі на патрони калібру 5,45 в кількості 60 одиниць; два предмети, ззовні схожі на запали типу УЗРГМ; один предмет, ззовні схожий на корпус гранати РГ-42; один предмет, ззовні схожий на корпус гранати Ф-1; два предмети, ззовні схожі на гранати М67, в зборі із запалами М213, вилучені під час проведеного 13.02.2026 року обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою : АДРЕСА_1 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1