Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №400/5387/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5387/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року (суддя Мельник О.М., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 29.10.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

27.05.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, які полягають у неврахуванні до трудового стажу при призначенні пенсії ОСОБА_1 періоду трудової діяльності згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 з 17.04.1988 по 06.10.1990 та даних про заробітну плату до 2000 року згідно довідки №1/17 від 09.07.2003, що видана ЗАТ «Каяла»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 стаж згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 з 17.04.1988 по 06.10.1990;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 заробітну плату до 2000 року за період роботи за сумісництвом згідно довідки №1/17 від 09.07,2003, виданою ЗАТ «Каяла», без виключення із розрахунку вже врахованих даних про заробітну плату за основним місцем роботи;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 16.01.2025, що зареєстрована за №910 з урахуванням висновків суду у даній справі.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що за наслідками розгляду заяви позивачки про призначення пенсії від 16.01.2025 та доданих до неї документів до страхового стажу не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 на території Російської Федерації з 17.04.1988 по 06.10.1990, оскільки відсутня інформація щодо неотримання ОСОБА_1 пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Вимога позивачки про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати періоди роботи з 17.04.1988 по 06.10.1990 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 до страхового стажу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Стосовно зобов`язання врахувати заробітну плату до 2000 року за період роботи за сумісництвом для обчислення пенсії відповідач зазначає, що згідно зі ст. 40 Закону № 1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Зміст зазначених норм права свідчить, що роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, які містяться у відповідних первинних документах за відповідний період. При цьому єдиною й обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01.07.2000 є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану й сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Обчислення середньомісячного заробітку проведено за періоди страхового стажу з липня 2000 року по вересень 2024 року, однак не було враховано дані довідок про заробітну плату, зокрема від 09.07.2003 № 1/07, виданої ЗАТ «Каяла» за період із квітня 1995 року по березень 2000 року, оскільки на момент призначення пенсії були відсутні документи, що підтверджують проведення перевірки відповідності змісту довідок первинним документам. Оскільки за правилами частини першої статті 40 Закону № 1058 для врахування під час обчислення пенсії заробітної плати до 30 червня 2000 року необхідною умовою є підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а доказів встановлення, нарахування та виплати позивачу заробітної плати на підставі первинних документів чи відомостей про заробітну плату в розмірах, указаних у довідках, не надано, правові підстави для врахування заробітної плати, зазначеної у довідці від 09.07.2003 № 1/07, виданій ЗАТ «Каяла», у апелянта відсутні.

Отже, апелянт вважає, що правові підстави для зарахування до страхового стажу періоду роботи позивачки згідно з довідкою від 09.07.2003 № 1/07, виданою ЗАТ «Каяла», також відсутні.

Позивачка надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем 23.01.2025 прийнято рішення про призначення пенсії позивачки. Однак, не було враховано спірний стаж та надані довідки про заробітну плату до 2000 року.

На запит позивачки Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що її заява про призначення пенсії розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою з 17.04.1988 по 06.10.1990, оскільки запис про звільнення з роботи внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві також повідомило, що за повторним зверненням позивачки від 18.04.2025 проводиться робота щодо перерахунку пенсії з урахуванням наданих довідок про заробітну плату. Із змісту акта від 30.01.2025 № 2600-0903-1/474 та довідки про заробітну плату від 30.01.2025 № 5, виданої ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснило перевірку наданих відомостей про роботу позивачки за основним місцем у Житлово-комунальній конторі тресту КГС-3 та Житловому управлінні «Південне» ДП «Екос». На час подання позовної заяви розрахунок розміру пенсії позивачки здійснено з урахуванням її заробітної плати за період 1995–1999 років за вказаними основними місцями роботи.

Щодо причин не врахування заробітної плати за період 1995-1999 роки за місцем роботи позивачки по сумісництву у ЗАТ «Каяла» у вказаному листі Головне управління Пенсійного фонду м. Києва не надало. Головне управління Пенсійного фонду Миколаївської області підтвердило, що ним дійсно було розглянуто заяву позивачки від 16.01.2025 про призначення пенсії.

Вказано, що обчислення страхового стажу проведено без урахування періоду роботи па території російської федерації з 17.04.1988 по 06.10.1990, згідно із трудовою книжкою Б Г-1 Хе 5201753 від 01.04.1985, оскільки в заяві про призначення пенсії від 16.01.2025 позивачем не повідомлено про не отримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Обчислення середньомісячного заробітку проведено за періоди страхового стажу протягом липня 2000 року - вересня 2024 року. Не враховано дані довідок про заробітну плату: від 09.07.2003 Хе 1/07, виданої ЗАТ «Каяла» за період протягом квітня 1995 року - березня 2000 року, та від 28.07.2020 №78, виданої ВАТ «Холдингова компанія «Киівміськбуд» за період протягом січня 1995 року - грудня 1999 року, оскільки на момент прийняття рішення про призначення пенсії в електронній пенсійній справі відсутні документи підтверджуючі проведення перевірки відповідності змісту довідок первинним документам. Зміст оскаржуваних рішень і дій відповідача свідчить про те, що орган Пенсійного фонду України, розглядаючи заяву про призначення пенсії, допустив необґрунтоване виключення з розрахунку пенсії як частини періодів страхового стажу, так і відомостей про заробітну плату, яка фактично нараховувалася і по якій сплачувались страхові внески.

Відповідач виключив з обліку період роботи з 1988 по 1990 рік, який проходив на території колишньої РРФСР, попри те, що відповідні записи у трудовій книжці оформлені належним чином і тому позивачка звернулася до суду за відновленням свого порушеного права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, маючи широке коло повноважень, відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на забезпечення конституційного права позивачки на пенсійне забезпечення, поклавши весь тягар доказування саме на останню. У контексті досліджуваного правового регулювання суд зазначив, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо встановлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду всіх поданих документів. Отже, у межах цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу позивачка як громадянка України наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти в його наданні з формальних підстав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.

Так, відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі по тексту Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Таким чином, для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Єдиною і обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписок з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі 607/3122/17.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону №1058-1V заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-1V органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права па пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення Державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до пункту 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє Існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Згідно з пунктом 4.2 вказаного Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, який призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформления у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Як встановлено судом першої інстанції, довідка про заробітну плату для обчислення пенсії, яка видана ЗЛТ «Каяла» №1/17 від 09.07.2003, містить відомості про нарахування заробітної плати позивачці за період з квітня 1995 року по березень 2000 року, на всі виплати нараховано страхові внески (єдиний внесок), а також зазначено, що довідка видана на підставі особових рахунків по нарахуванні заробітної плати, містить підписи посадових осіб.

Крім того, доказів, які б спростовували факт, що позивачка не перебувала у трудових відносинах з ЗЛТ «Каяла» та не отримувала заробітну плату у відповідних розмірах, відповідачем не вказано.

При цьому, право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою правильності заповнення довідок про заробітну плату та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами довідок про заробітну плату, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку їх заповнення.

Натомість, згідно із частиною третьою статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Тобто, пенсійний орган, у випадку виявлення помилок, або неточностей у заповненні довідок про заробітну плату, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію.

Довідка була надана позивачкою разом із заявою про призначений пенсії, містить усі необхідні реквізити, не викликала заперечень чи спростувань її достовірності, але не була врахована на тій підставі, що у пенсійній справі на момент ухвалення рішення не містилось підтвердження її перевірки за первинними документами.

Колегія суддів звертає увагу, що Головне управління Пенсійного фонду м. Києва здійснило перевірку і підтвердило інформацію щодо основного місця роботи у структурних підрозділах ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд». Проте інформація щодо ЗЛТ «Кайла» не була розглянута, а про результати перевірки відомостей, зазначених у довідці №1/17 від 09.07.2003, орган ПФУ жодної офіційної відповіді не надав. Такий підхід свідчить про вибіркове ставлення до однакових доказів та про порушення принципу об`єктивності розгляду пенсійних справ.

Отже, надані позивачкою довідки про заробітну плату для обчислення пенсії до пенсійного органу та перерахунку пенсії, на момент розгляду справи є підставою для врахування відповідачем сум заробітної плати, зазначених в них при обчисленні пенсії позивачці.

Стосовно доводів апелянта у частині не зарахування позивачці стажу згідно трудової книжки з 17.04.1988 по 06.10.1990, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 4 Закону №1058-ІV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі -Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само па території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

До того ж, колегія суддів зазначає, що на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

Отже, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Колегія суддів також зазначає, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення.

Однак закон не має зворотної дії в часі. До того ж незарахування стажу роботи чи розміру заробітної плати, набутих у період чинності міжнародної угоди особами, які працювали за межами України, у зв`язку з подальшою денонсацією цієї угоди про пенсійне забезпечення є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо свого майбутнього пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень міжнародної угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може зазнавати негативних наслідків у вигляді відмови в зарахуванні спірного періоду роботи до її страхового стажу.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 (провадження №1-555заі 18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Оскільки незараховані періоди стосуються трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіці колишнього Союзу PCF, то вони підлягають зарахуванню відповідно до абзацу 1 частини другої статті 24-1 Закону №1058-IV у редакції Закону від 25 квітня 2024 року №3674-ІХ.

Згідно з вказаною нормою періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу PCP зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок на день подання позову Кабінетом Міністрів України не затверджено, а тому слід керуватися принципом прямої дії закону, оскільки відсутність підзаконного акта не повинна унеможливлювати реалізацію прав громадянина,

Виходячи з того, що відомостями про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб та відповідно самою трудовою книжкою підтверджується, що позивач є особою, яка проживає в Україні, і відсутні докази, що інша держава здійснює пенсійні виплати позивачеві за спірні періоди, то спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Діючим законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не встановлено, що необхідною умовою для прийняття та врахування пенсійними органами документів для призначення пенсії є можливість перевірити оригінали документів та витребовувати додаткові документи.

Відповідно до частини 1 статті 64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право, зокрема: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання; порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; у разі виявлення порушень порядку, використання коштів Пенсійного фонду звергатися в установленому законом порядку до контролюючих та правоохоронних органів.

Отже, маючи цілу низку повноважень, відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права позивача на пенсію, поклавши весь тягар відповідальності саме на останню.

У контексті встановлених обставин колегія суддів також наголошує, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачці пенсії.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №291/99/17.

В даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивачки.

Тобто за умови підтвердження трудового стажу позивачка як громадянка України наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка її особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню та захисту шляхом: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо незарахування до страхового стажу під час призначення пенсії ОСОБА_1 періоду трудової діяльності згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з 17.04.1988 по 06.10.1990 та даних про заробітну плату до 2000 року згідно з довідкою від 09.07.2003 № 1/17, виданою ЗАТ «Каяла», а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з 17.04.1988 по 06.10.1990, врахувати для обчислення пенсії ОСОБА_1 заробітну плату до 2000 року за період роботи за сумісництвом згідно з довідкою від 09.07.2003 № 1/17, виданою ЗАТ «Каяла», без виключення з розрахунку вже врахованих даних про заробітну плату за основним місцем роботи, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 16.01.2025, зареєстровану за № 910, з урахуванням висновків суду.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal V. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румуни» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Отже, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя К.В.Кравченко

Суддя Ю.В.Осіпов