Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №400/6156/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6156/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року (суддя Брагар В.С., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 14.10.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

16.06.2025 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 , у якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо непроведення нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день частково розрахунку 13.05.2025 року по виплаті щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 05.08.2019 року по 06.09.2020 року включно із застосуванням щомісячної різниці у розмірі 4463,15 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день часткового розрахунку 13.05.2025 року по виплаті щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 05.08.2019 року по 06.09.2020 року включно із застосуванням щомісячної різниці у розмірі 4463,15 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На думку апелянта, оскільки обов`язок присуджених судом сум грошового забезпечення позивача відповідачем повністю заперечувався й був виконаний саме на підставі рішення суду, то в такому випадку відсутні підстави для розрахунку компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 04.08.2019 по 06.09.2020 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року №400/14198/23 зобов`язано в/ч НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 05.08.2019 року по 06.09.2020 року включно із застосуванням щомісячної різниці у розмірі 4463,15 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

13.05.2025 військовою частиною частково нараховано та виплачено позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 05.08.2019 року по 06.09.2020 року включно із застосуванням щомісячної різниці у розмірі 4463,15 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у розмірі 5514,37 грн.

15.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до в/ч НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення.

Не отримавши відповіді, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь період затримки такої виплати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі – Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до норм статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Відповідно до статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, додаткової грошової винагороди).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину належного грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20.

Стаття 1 та 7 Закону №2050-ІІІ передбачають, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, під час проходження військової служби у період з 05.08.2019 по 06.09.2020 позивачу виплачено у меншому, ніж законодавчо належало, розмірі щомісячне грошове забезпечення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року №400/14198/23 зобов`язано в/ч НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 05.08.2019 року по 06.09.2020 року включно із застосуванням щомісячної різниці у розмірі 4463,15 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

13.05.2025 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року №400/14198/23 в/ч НОМЕР_1 виплачено на користь позивача кошти у загальній сумі 5514,37 грн.

Отож, несвоєчасне нарахування позивачу сум грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірним обчисленням його розміру, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення.

А відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для нарахування у спірному випадку компенсації втрати частини доходу з огляду на те, що сума перерахованого грошового забезпечення нарахована за рішенням суду, тому, підстава для виплати компенсації виникає лише у разі несвоєчасного виконання рішення суду, а умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів, суд зазначає наступне.

Так, ані Закон №2050-III, ані Порядок №159 не ставлять у залежність право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата (грошове забезпечення) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 17 липня 2019 року у справі №825/2023/16, від 19 лютого 2020 року у справі №826/12938/16, від 16 жовтня 2020 року у справі №825/2381/16.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи вищезазначені висновки та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанцій було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя К.В.Кравченко

Суддя Ю.В.Осіпов